Етичні аспекти критики у ділових взаєминах

Учасникам ділових стосунках часом доводиться або вдаватися до критики інших, або самим зазнавати її з боку колег. І становище критикуючого, і становище критикованого, на жаль, містять чимало аспектів, що можуть ускладнити взаємини і навіть спричинити конфлікт. Якщо критичні зауваження зроблено некоректно, це може пошкодити психологічній «атмосфері» в колективі й знизити рівень етичності стосунків. А тому некоректна критика може не забезпечити досягнення бажаної мети - зміни на краще службової поведінки та вдосконалення якості роботи критикованого.

Російська дослідниця Р.Ботавіна наводить низку рекомендацій як критикуючому, так і критикованому, покликаних забезпечити етичну адекватність критики ⁷. Звернімо на них увагу та прокоментуймо їх.

Рекомендації критикуючому:

1. Слід вирішити, чи є достатні організаційні, юридичні, статусні, змістові підстави для критики. Йдеться про необхідність критикуючому визначитися, чи достатньо добре він знає суть справи, чи поширюється його компетенція на ділянку роботи критикованого, чи наявна повна й достовірна інформація про об'єкт критики. Лише за ствердної відповіді на ці питання можна приймати рішення вдатися до критики.

2. Навіть коли є підстави для критики, одразу вдаватися до її публічних форм недоцільно. Є сенс, особливо якщо хтось піддається критиці вперше, поговорити з ним сам на сам, без свідків, хоча й попередити, що в разі повторення порушень чи помилок, доведеться обговорити їх публічно, з участю колективу. Є підстави сподіватися, що критикований докладе зусиль для виправлення, адже не в його інтересах робити прояви власної некомпетентності надбанням розголосу.

3. Критику слід починати з похвали. Перші слова критикуючого повинні бути приблизно такими: «Як сталося так, що при Вашій компетентності (сумлінності, дисципліно­ваності) ви припустилися таких помилок (порушень)!» Після таких слів можна вдаватися до конкретного розгляду недоречностей в роботі чи поведінці критикованого, маючи підстави сподіватися, що він не втратить впевненості в собі, адже на початку розмови йому було засвідчено високу оцінку його роботи в минулому. Побудована в такий спосіб критика не «деморалізує», і буде сприйнята як справед­лива. Об'єкт критики зберігає працездатність і прагне виправити помилки, сподівається надалі знову почути слова схвалення та заохочення.

4. Можна критикувати роботу (поведінку, вчинки), але жодною мірою не принижувати особистість. Можна сказати: «Ваша робота неякісна, Ваше ставлення до своїх обов'язків неналежне». Але не можна висловлюватися в такий спосіб: «Ви кепський працівник, нікчемна людина, нездара тощо». Безперечно, в контексті критики слід утримуватися від особистих образ, не вдаватися до лайки. Критикуючи, слід стежити за інтонаціями, темпом мови; не можна зриватися на крик, неприпустимі надміру емоційні вислови. Неодмінними якостями критики, етичною нормою її застосування мають бути виважений, спокійний тон, посилання на факти, володіння всіма відомостями з питання.

5. Не вдаватися до квапливих рішень, дати змогу критикованому висловитися на свій захист, адже, є імовірність, що він має відомості, які дозволяють виправдати його вчинки чи хоча б побачити їх в інакшому ціннісному ракурсі. Справді, першою підставою засумніватися в справедливості критики є намагання критикуючого обмежити право критикованого на слово у відповідь. На жаль, саме таку «методику» псевдокритики (без права на відповідь) нерідко застосовують так звані технологи «чорного піару» з метою «розправитися» з неугодними їхнім замовникам особами чи структурами. В соціально-громадянському плані нині дуже важливо не дозволити зосередження основних засобів масової інформації в руках одного адміністративного центру чи його «сателітів», як це було в нашій країні до 2004 року. Адже тоді є ризик згортання свободи слова, коли необ'єктивна критика в бік «незручних» суспільних сил так і залишатиметься без відповіді й викриття.

6. Аби критика не перетворювалася на «відчитування», не шкодила впевненості в собі, спонукала виправитися, є сенс наголосити, що помиляються всі: важливо не повторювати помилок. Доцільно згадати в розмові про власні помилки і послатися на досвід їх виправлення. Це забезпечить прихильність критикованого до критикуючого, дасть йому підстави розглядати критику як справедливу.

7. Не варто обмежуватися самою лише критикою. Слід дати компетентні рекомендації щодо виправлення порушень, запропонувати конкретний шлях виходу із ускладнення. При цьому варто утримуватися від поблажливого чи надміру повчального тону.

8. Остання фраза критикуючого, як і перша, покликана вселяти критикованому віру у власні сили, конструктивну мотивацію до виправлення. Наприклад: «Ви сумлінний працівник і ми впевнені, що у відведений строк Ви впораєтесь із недоладностями. Тож колектив матиме підставу порадіти з чергового успіху». Звісно, такий підхід доречний в ситуації, коли очевидними є реальні шанси виправлення критикованою особою помилок. Якщо ж трапляється так, що у відповідній сфері працівник, на жаль, стабільно засвідчує свою некомпетентність, є сенс коректно, але твердо вказати йому на хибно зроблений професійний вибір: обов'язково існують інші ділянки праці, де його зусилля виявляться результативнішими й успішнішими. Інколи вчасно вказати людині на недоцільність її перебування на певній роботі означає зробити її щасливішою завдяки можливості віднайти те життєве заняття, яке адекватніше її здібностям і нахилам. Адже ще Г.Сковорода слушно наголошував на прямій взаємозалежності «сродної» (тобто відповідної внутрішнім нахилам) праці з життєвим щастям людини.

Рекомендації критикованому:

1. Пам'ятати, що критика - це ознака того, що вас сприймають серйозно, від вас чекають більшого. Не засмучуватися надміру і прагнути вдосконалитися.

2. Вбачати в критиці нагоду адекватніше, справедливіше оцінити самого себе заради поліпшення.

3. Сприймати критику з гідністю. Відповідь на критичні зауваження можна закінчити словами: «Дякую за високу оцінку моїх можливостей».

4. У разі несправедливості чи тенденційності зауважень вміти аргументовано відхилити їх та висвітлити справжні наміри критикуючого.

Отже, до етичних порушень при критиці належать озлоблення, бажання «поквитатися», зміщення акцентів, пересмикування фактів. Тим часом неупередженість, щирість, точне додержання фактів, достовірна й повна інформація, ввічливість, доброзичливість, прагнення поліпшити справу й допомогти підвищити власні вміння та репутацію критикованому - саме ці властивості процесу критики є адекватними й повинні ставати нормою.

Поиск по сайту: