 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Діловий етикет, його специфічні характеристики та моральне підґрунтя
Моральні засади та норми спілкування, зокрема ділового, передбачають формування на їх основі відповідних традицій. Від розумного й органічного засвоєння адекватних моральних традицій залежить злагодженість й ефективність спілкування. Звісно, традиції не залишаються незмінними: одні з них перестають існувати, інші народжується й набувають поширення, видозмінюють форми свого прояву. На зміст традицій впливають різні чинники: зміни в культурі, державному устрої, економічній сфері, розвиток науки, технологій, засобів комунікації тощо. Безперечно, сучасне динамічне життя вносить істотні корективи в традиційні форми спілкування. Однак ті з традицій, додержання яких дозволяє уникати зайвих конфліктів, взаємного непорозуміння, надмірних суперечностей та неприязні, - варті уваги й культивування.
Моральні засади ділового спілкування й засновані на них традиції тісно пов'язані із принципами ділового етикету. Слово «етикет» має французьке походження й означає манеру, спосіб належного поводження в товаристві.
Етикет має свою історію. Вважається, що батьківщиною європейського етикету є Італія XIV століття.
На той час ця країна відрізнялася від інших держав Європи більшою цивілізованістю, освіченістю представників елітних верств, їхньою увагою до мистецтва, гарних манер, чемного поводження, вміння триматися в товаристві. XVI-XVIII століття - це період особливої уваги до засад етикету у Франції. Однією з історично перших форм етикету, звісно, був придворний етикет, що регулював поведінку при спілкуванні у палацах можновладних осіб. Правила придворної поведінки були дуже складними й детальними, суворо каралося їх недотримання. Етикетні норми тієї доби не стільки виражали загальнолюдські моральні принципи, скільки були покликані засвідчити непохитність суспільної ієрархії. На ґрунті беззастережної вірності засадам етикету траплялися й курйозні ситуації. Відомим є такий факт. Король Людовік XIII змушений був розмовляти про справи з важко хворим першим міністром, що не міг підвестися з ліжка. Аби не знехтувати своєю гідністю, стоячи чи сидячи, коли підданий лежить (!), король ліг біля нього. Звісно, ж сучасний етикет тяжіє до уникання таких абсурдних форм свого застосування, культивуючи демократизм та паритетність учасників спілкування.
Історично розвивалися такі типи етикету: дипломатичний, військовий, світський та ін. З розвитком підприємництва та засад громадянського суспільства важливого значення набуває діловий етикет.
Виокремлюють низку принципів, на яких ґрунтується сучасний діловий етикет. Окреслимо та прокоментуємо ті з них, які можна вважати найістотнішими.
1. Здоровий глузд. Норми ділового етикету не повинні йому суперечити і тому мають сприяти підтриманню порядку, злагодженості контактів, раціональності перебігу і наслідків перемовин, заощадженню часу тощо. Ця настанова спонукає вилучати з етикетних норм все те, що віджило себе, втратило актуальність, ставши гальмівним і догматичним.
2. Свобода. Норми ділового етикету не повинні обмежувати розумне волевиявлення та ініціативу учасників спілкування, а навпаки, - упорядковувати їхню реалізацію. Передбачається терпиме ставлення до прояву національних особливостей, заохочення вільного висловлення точки зору, реалізації альтернативних ділових підходів. Цей принцип означає, що, попри важливість додержання зовнішніх манер поводження в діловому товаристві, не буква, а дух відповідних норм має бути першорядним. Скажімо, одним з прикладів актуалізації цього принципу є практика так званих «зустрічей без краваток», до яких час від часу вдаються державні діячі. Нерідко атмосфера свободи від надмірних етикетних і протокольних умовностей ділового середовища сприяє віднаходженню нестандартних ідей та рішень.
3. Етичність. Смисл ділового етикету не зводиться до зовнішнього регулювання манер учасників спілкування. Він повинен бути підпорядкований справжнім моральним цінностям й усувати аморалізм у ділових стосунках. Цей принцип спонукає долати подекуди наявний дисбаланс між блискучим володінням манерами зовнішнього поводження і аморальним змістом вчинків і рішень, до яких можуть вдаватися ділові люди.
4. Зручність та доцільність. Кожен припис ділового етикету має слугувати певним цілям. Різні види ділового спілкування мають різні цілі й кожен аспект ділового етикету має їм відповідати. Скажімо, навряд чи доцільно вимоги до одягу під час дипломатичного чи світського прийому поширювати на ситуацію штатного засідання колективу. (І було б кумедно, якби, наприклад, на лекцію чи засідання кафедри хтось із викладачів з'явився у фраку чи смокінгу, або студентка відвідала штатне заняття в бальній сукні).
5. Ощадливість. Згідно з цим принципом вважається неетичним надміру дороговартісне, розкішне чи помпезне «обрамлення» іміджу певної структури чи особи - учасників ділових взаємин (незалежно від «висоти» статусу). Прикладом реалізації цього принципу є, скажімо, практика використання деякими закордонними чиновниками високого рангу доволі скромних службових засобів пересування. А антиприкладів, на жаль, є чимало в практиці представників вітчизняного політичного, бізнесового, церковного істеблішменту: використання службових літаків для приватних мандрівок, предметів розкоші, що не узгоджуються з офіційно декларованими доходами чи сповідуваними на словах ідеалами скромності й нестяжання, влаштовування наддорогих корпоративних вечірок тощо.
6. Консерватизм. Звісно, цей принцип треба сприймати із застереженнями, адже ділова сфера вимагає активності, здатності відчувати й творити нове, виявляти оригінальність. З іншого боку, надійність, ґрунтовність, усталеність - досить привабливі у діловому середовищі риси, а вони передбачають елемент консерватизму у манерах і стосунках.
7. Невимушеність. Норми ділового етикету не повинні перетворюватися на щось нав'язуване, психологічно неприйнятне. їхній зміст має передбачати природність та легкість їх дотримання, що, звісно, залежить від загальної вихованості, освіченості та естетичного смаку учасників спілкування.
8. Ефективність. Діловий етикет покликаний сприяти оптимальній організації ділового спілкування в його виробничих і психологічних аспектах.
Звичайно, вимоги ділового етикету не мають абсолютного характеру, з плином часу трансформуються, передбачають врахування конкретних ситуацій. Важливо, щоб ділова людина уникала сліпого й беззастережного, автоматичного дотримання етикетних норм, а намагалася збагнути їхній внутрішній смисл і переконалася в їх доцільності. За такого підходу етикетна культура людини відображатиме її внутрішню культуру, розуміння нею моральних настанов, її інтелігентність.
Поиск по сайту: