Поняття та істотні умови договору страхування

Суспільні відносини щодо страхування регулюються ЦК, Законом України „Про страхування”[1], окремі норми містяться також в деяких інших нормативних актах. При виникненні суперечливостей між ЦК та Законом „Про страхування” слід керуватися нормами ЦК в силу пріоритету, закріпленого в ч. 2 ст. 4 ЦК.

Єдиний інститут страхування складає як зобов’язання з обов’язкового страхування, так і зобов’язання з добровільного страхування.

Зобов’язання з добровільного страхування відбувається на основі угоди (договору) між особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України „Про страхування”, договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договір страхування є двостороннім, оплатним та, як правило, реальним. Але не кожна угода між страховиком і страхувальником буде вважатися договором страхування. Угода може набути юридичної сили при дотриманні певних вимог, які можуть стосуватися як інших видів договорів, тобто таких загальних умов дійсності договорів, так і таких, які є притаманними тільки договору страхування.

Закон України „Про страхування” (ст. 4) визначають три види страхування в залежності від майнових інтересів, що підлягають страховому захисту: майнове, особисте, та страхування відповідальності.

Особисте страхування – галузь страхування, в якій об’єктом страхових відносин можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи, і спрямовані на забезпечення захисту сімейних доходів громадян, а також на нагромадження ними коштів для підвищення рівня свого фінансового благополуччя.

До галузі особистого страхування входять три підгалузі: страхування життя, страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Згідно з класифікацією, яка застосовується в Україні, перші дві підгалузі належать до ризикового страхування, а третя – страхування життя – становить окремий вид (напрям) страхової діяльності.

Майнове страхування – галузь страхування, де об’єктом страхових відносин виступають майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном юридичними або фізичними особами. Майнове страхування не суперечить законодавству України та здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником. Зміст майнового страхування полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Маються на увазі і матеріальні збитки, і фінансові.

Майнове страхування об’єднує види страхування, які поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб.

Об’єктами страхування у громадян є: власне житло, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні та сільськогосподарські тварини.

Перелік об’єктів майнового страхування юридичних осіб значно ширший: будівлі й споруди, машини й технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби всіх видів, вантажі, будівельно-монтажні, інженерні та фінансово-кредитні ризики. Відповідно до перелічених об’єктів в обох підгалузях виділяють конкретні види страхування.

Страхування відповідальності – галузь страхування, де об’єктом страхових відносин є майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, яке здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником та не суперечить законодавству України.

На відміну від майнового та особистого страхування особливістю страхування відповідальності є те, що, крім страховика і страхувальника, завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. Найчастіше вона невідома (виняток становить страхування відповідальності за невиконання договірних зобов’язань).

Співстрахування – це страхування одного об’єкта кількома страховиками (ст. 10 Закону України „Про страхування”). При співстрахуванні відповідальність за ризик солідарно розподіляється між страховиками. Договір про співстрахування має містити умови, що визначають права та обов’язки кожного страховика. Відповідно до ч. 2 ст. 986 ЦК одному зі співстраховиків за погодженням між співстраховиками може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але відповідають вони перед останнім лише в розмірі визначеної частки.

Закон України „Про страхування” чітко встановлює форму договору страхування – вона здійснюється у письмовій формі, або ж страхувальник іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування (ч. 1 ст. 18 Закону).

У правовідношенні страхування офертою вважається заява страхувальника, зроблена у письмовій формі. Волевиявлення страхувальника в заяві має містити вказівку на істотні умови договору.

Акцепт страховика має бути повним і безумовним. Таким чином, страховик погоджується з усім, що було запропоновано в оферті і його відповідь не містить додаткових умов. Акцепт може надаватися на зворотній стороні заяви. У тексті акцепту може бути зазначено найменування страхової організації та її адреса, вказівка про вступ у силу договору за умовою внесення на зазначені розрахункові рахунки страхових платежів. Можуть бути зазначені час, за який має бути сплачений страховий платіж, його перший і останній внесок.

За загальним правилом, факт укладення договору може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), який є формою договору страхування (ч. 2 ст. 18 Закону України „Про страхування”).

Існують два види полісів: разовий і гене­ральний. Разовий поліс застосовується при оформленні простих операцій зі страхування (з одним предметом). Генеральний поліс поши­рюється на кілька однорідних операцій стра­хування майна (стосовно групи предметів).

Страхування за генеральним полісом про­вадиться при дотриманні деяких правил: пред­метом страхування має бути майно; це майно повинне складатися з партій; умови страхуван­ня для однорідного майна повинні бути подіб­ними; договір має бути укладений на певний строк.

Страхові сертифікати більш прості, у них містяться лише істотні умови договору, а в ін­шому вони відсилають до стандартних правил страхування.

Недотримання письмової форми договору страхування тягне його недійсність з моменту укладення, і такий договір не породжує прав і обов’язків: кожна зі сторін зобов’язана повер­нути іншій стороні все отримане за такою угодою.