Класифікація злочинів

1. Злочини проти релігії та церкви (богохульство, блюзнірство, ворожіння, порушення клятви, обмова). До цієї групи можна включити злочини проти моральності (перелюбство, кровозмішання, двошлюбність, звідництво, зґвалтування).

2. Державні злочини, включаючи порушення "земського миру" (зрада, бунт, підпалення, бродяжництво, розбій, помста).

3. Злочини проти особистості (вбивство, самогубство, заподіяння тілесних ушкоджень).

4. Майнові злочини (різноманітні види крадіжок, недбале розпорядження чужим майном).

5. Злочини проти правосуддя (неправдиве свідчення, неправомірний допит під тортурами, незаконне звільнення заарештованого).

Головно метою покарання було залякування. Такий підхід визначався ставленням, яке змінилося, до злочину, за який переслідував не тільки потерпілий, а й публічна влада.

Система покарань

- кваліфікована смертна кара (повішення, утоплення, спалення, колесування тощо);

- членоушкодження;

- тілесні покарання (побиття різками);

- покарання, які ганьблять (позбавлення прав, таврування, шельмування);

- вигнання з держави;

- тюремне ув'язнення;

- конфіскація майна;

- штрафи.

Визначення покарання цілком віддавалося на розгляд судді: допускалося призначення декількох покарань (основного і додаткового), застосування місцевих звичаїв.

На відміну від Салічної правди "Кароліна" утвердила новий вид судового процесу - пошуковий (інквізиційний). Його поява пов'язана з рецепцією римського права (екстраординарний процес). Судовий процес мав обвинувачуваний характер і розпочинався або зі скарги приватної особи, або за ініціативою суду в інквізиційному порядку. В справах за приватними карними позовами уложення зберігало елементи змагального процесу. Сторони висували докази своєї правоти. За недоведене обвинувачення передбачалося покарання - відшкодування та оплата судових витрат.

Основною формою процесу ставав інквізиційний, який ініціювався судом від імені держави. Справа порушувалася на підставі "свідчень" (доносу) або за підозрою. Мета - з'ясування істини, переслідування злочинця, який порушив "королівський мир", тому інквізиційний процес не міг бути припинений за згодою сторін. Суд самостійно проводив розслідування, збирав докази та постановляв вирок. Судочинство мало закритий характер, застосовувалося письмове діловодство.

Виділялися декілька стадій інквізиційного процесу. На першій стадії дізнання встановлювався факт учинення злочину і збиралася інформація щодо злочинця. На другій стадії загального розслідування проводився попередній допит звинувачуваного, який брався під варту. На третій стадії - спеціального розслідування збиралися докази для осуду злочинця. Докладно допитувалися обвинувачений та свідки. Серед доказів на перший план виходить власне зізнання звинуваченого (без нього неможливо було остаточно засудити злочинця), тому до підозрюваного могли бути застосовані тортури. Закон регламентував застосування тортур. Вони проходили у присутності судді, двох судових засідателів та писаря. Підставою для їхнього застосування слугували наявні докази проти певної особи (свідчення двох свідків) або "підозри" ("дурна слава" людини). Зізнання під тортурами повинне було записуватися після їх завершення і підтверджуватися через день, а також відповідати іншим доказам у справі. Слідство не обмежувалося часовими рамками. На четвертій стадії судового засідання постановлявся вирок. Він міг бути не тільки обвинувальним, а й виправдувальним, але міг "залишити під підозрою" обвинувачуваного.

Англія

Поиск по сайту: