Початковий етап Другої світової війни: історіографія

Друга світова війна має колосальну історіографію мало не в кожній країні. Особливо багато писали про цю небувалу за масштабами трагедію людства у трьох головних країнах антигітлерівської коаліції – Радянському Союзі, США і Великій Британії. Не меншим є обсяг публікацій у Польщі, яка першою відчула на собі повною мірою жахливу вагу цієї війни.

Даремно, однак, ми шукали б Україну у переважній більшості цих публікацій. Хоча від вересня 1939 р. до жовтня 1944 р. її територія була ареною битв протиборствуючих сторін, Україна завжди розчинялася у Радянському Союзі. Українська радянська історіографія винятком не була. Тільки в пострадянській історіографії увага вчених почала концентруватися на сюжетах і проблемах специфічних для України 1939-1945 рр.

Початковий період світової війни в радянських публікаціях майже не висвітлювався. Для радянських істориків війна починалася тільки з 22 червня 1941 р. Одним з небагатьох винятків були історичні нариси О.Самсонова «Крах фашистской агрессии. 1939-1945». підготовлені до 30-річчя перемоги. П’ять з сімнадцяти нарисів автор присвятив подіям, до яких Радянський Союз зовсім не був причетний. Для радянської історіографії таке структурне співвідношення незвичне, тому що вона завжди звертала увагу тільки на події Великої Вітчизняної війни, підкреслюючи їх безсумнівно ключову роль у Другій світовій війні.

В українській радянській історіографії початковий період війни пов’язувався з двома подіями: «визвольними походами» Червоної армії з метою встановлення радянської влади на українських землях Польщі та Румунії, а також з «соціалістичними перетвореннями» в нових радянських областях Підсумкові дані про світлі сторони радянізації східних областей зосереджені у десятитомній «Истории Украинской ССР» (том 7, К., 1984). Фактичний матеріал про темні сторони радянізації ми запозичуємо із сучасної польської і російської історіографі. Тривалий час у польській історіографії попадалися істотно завищені дані про кількість депортованих громадян Другої Речі Посполитої з території Західної України і Західної Білорусії. Тепер невірні оцінки виправлені Раніше від польських істориків дані про реальну кількість репресованих за період 1939-1941 рр. опублікувала Н.Лебедєва 8 нарисі про четвертий поділ Польщі і латинську трагедію. Цей нарис увійшов складовою часткою в книгу «Другая война: 1939-1945» (М., 1996). Книга присвячена «білим плямам» Другої світової війни і входить складовою частиною в багатотомний цикл досліджень «Россия. XX век». виданий під загальною редакцією Ю.Афанасьєва в другій половині 90-х рр.

У пострадянській українській історіографії достатня увага початковому періоду війни приділена в двох монографіях М.Коваля: «Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії» (К., 1995) і «Україна в Другій світовій і Великій вітчизняній війнах» (К., 1999). На першій з них позначилося ідеологічне протиборство кінця 80-х початку 90-х рр., у ході якого історики звільнялися від нав’язаних їм стереотипів. На цю книгу вплинула публіцистика тих років, що можна бачити навіть в авторських посиланнях на джерела. Проте вона справді була присвячена маловідомим і непрочитаним сторінкам війни. Цим і цікава.

Друга книга М.Коваля є складовою частиною 15-томного видання «Україна крізь віки». Ця монографія майже позбавлена емоційних оцінок, які часто бувають незваженими або невірними. Колосальна ерудиція автора, який присвятив все своє життя в науці одній темі, перетворила книгу з популярного видання в узагальнюючу наукову працю, яка цікава для всіх, хто досліджує проблематику Другої світової війни.

У 2003 р. вийшла з друку книга В.Кучера, В.Гриневича і В.Коваля «Україна у Другій світовій війні (1939-1945), яка входить у шеститомну «Політичну історію України XX століття» (том 3). У розділах присвячених початковому етапу війни, використані здобутки світової історіографії. Проте в тексті цих розділів ще відчуваються минулі ідеологічні бої. Відкидаючи міфи радянської історіографії, автори інколи замінюють їх новими міфами, з якими неупереджений читач погодитися не може (наприклад, щодо «нової російської окупації румунської Бессарабії». стор.56).

Для сотень тисяч учасників бойових дій в українському суспільстві, для їх дітей та онуків історія останньої війни не може бути абстрактною темою. Надто багато горя принесла ця війна українському народу. Тому так важливо у розповіді про події, віддалені від нас тільки шістьма десятиліттями, зберігали суто наукову зваженість. Тому потрібно якомога частіше звертатися до цитування документів різного походження, щоб читачі побачили всю складність проблематики цього історичного періоду і сформували свої власні судження.

Поиск по сайту: