Притискання аорти разом з маткою у нижньому сегменті до хребта за методом Г.Г. Гентера

Зупинити кровотечу шляхом притискання аорти кулаком до хребта через передню черевну стінку. Якщо плацента не відокремлена, вручну відокремити її і провести масаж матки на кулаці. Випускають сечу катетером, проводять знеболення (з метою профілактики больового шоку – каліпсол, пропанідид) або інгаляції закису азоту, фторотану

2. Застосовувати препарати, які скорочують м'язи матки (1мл окситоцину): вводять на 250 мл 5% р-ну глюкози в/в крапельно.

3. Підключити інфузійну терапію – вводити кровозамінники (400 мл реополіглюкіну), у разі потреби – одногрупну кров

4. Діагностика і критерії ризику:

5. 1. Погодинний діурез контролюють за допомогою катетера, введеного у сечовий міхур. У нормі за 1 год. виділяється 50-70 мл сечі. Якщо погодинний діурез становить менше 30 мл, то це свідчить про централізацію кровообігу та ниркову недостатність. Якщо АТ підвищився, а погодинний діурез залишається низьким, інфузійну терапію слід продовжити.

6. Колір і температура шкіри верхніх і нижніх кінцівок. Якщо стопи і кисті рук холодні, нігті ціанотичні, то це свідчить про централізацію кровообігу і недостатню інфузійну терапію. І, навпаки, рожеві нігті, тепла шкіра свідчать про виведення хворої із стану шоку, тобто достатню інфузійну терапію.

7. Об'єм крововтрати вимірюють за допомогою підкладного посуду (ниркоподібної миски). Крім цього пелюшки, просочені кров’ю, зважують. Знаючи масу сухої пелюшки, легко визначити кількість втраченої крові.

8. Додаючи одержані показники, визначають загальну крововтрату.

9. Основні положення інфузійної терапії

10. У комплексі засобів боротьби з акушерською кровотечею одне із чільних місць посідає трансфузійно - інфузійна терапія (переливання крові, кровозамінників, введення препаратів, що стимулюють скорочення матки).

11. Для правильного проведення її треба пам'ятати такі положення:

12. 1. Знання інфузійних препаратів обов'язкове.

13. Розпочинають інфузійну терапію з переливання колоїдних небілкових розчинів – реополіглюкіну (особливо при масивних кровотечах, коли потрібна термінова інфузійна терапія). Реополіглюкін підвищує в'язкість та інші реологічні властивості крові. Одночасно після відповідної підготовки (визначають групу крові, резус-належність, сумісність), в другу вену вводять кров і кровозамінники.

14. Третім компонентом для переливання є сольові розчини (ізотонічний натрію хлориду, Рінгера - Локка). Ними поповнюють дефіцит рідини у позасудинному просторі. Потім для підвищення тиску підключають колоїдні білкові препарати (плазма, альбумін та ін.). Для профілактики і лікування гіпо-фібриногенемії у разі потреби переливають свіжозаморожену плазму, кріопреципітат.

15. Швидкість переливання залежить від інтенсивності кровотечі. У тяжких випадках (при профузній кровотечі) треба за 1-2 хв. перелити 250-500 мл крові і кровозамінників під контролем АТ.

16. Для поповнення крововтрати у разі зниження ОЦК на 20% додатково вливають 10% рідини, при зниженні його на 30%-20%.

17. Групу крові хворої слід визначати до переливання декстранів, позаяк реополіглюкін сприяє дезагрегації еритроцитів, що може стати причиною помилки.

18. На кожні 500 мл перелитої крові внутрішньовенно вводять 10 мл 10% розчину кальцію глюконату (для нейтралізації токсичної дії консерванту, у даному разі – лимоннокислого натрію).

19. Не слід застосовувати пресорні аміни (адреналін, норадреналін) на тлі гіповолемії, зумовленої крововтратою. У разі потреби застосовують кортикостероїди (преднізолон, гідрокортизон, дексаметазон та ін.).

20. Сечогінні засоби (лазикс та ін.) при гіповолемії через низький ОЦК протипоказані, їх можна застосовувати тільки після поповнення крововтрати, тобто нормалізації ОЦК.

21. Недостатнє відновлення ОЦК не ліквідує ознак геморагічного шоку (низький АТ, висока ЧСС, мармурове забарвлення шкіри, ціаноз нігтів). У разі передозування інфузійних розчинів, порушується діяльність серцево-судинної системи (аритмія, низький пульсовий тиск), підвищенням кровоточивості тканин, пастозністю їх, набряком легенів, мозку, одутлістю обличчя, печінково-нирковою недостатністю і анемією. Тому інфузійну терапію проводити відповідно до об'єму крововтрати і стадії геморагічного шоку.

22. Методи зупинки маткових кровотеч

23. 1. Відновлення скоротливої діяльності матки шляхом застосування утеротонічних препаратів (окситоцин) їх вводять внутрішньовенно, внутрішньом’ язово, безпосередньо в матку, шийку її.

24. Масаж матки на кулаці здійснюється під наркозом. Його проводять як самостійно, так і після відшарування плаценти та ручної ревізії порожнини матки. У разі потреби його доповнюють механічним методом – притисканням матки до лобкового симфізу за методом М.С. Бакшеєва. Подразнюються як внутрішня, так і зовнішня поверхні матки.

25. Накладання аборцангів на бічні поверхні стінки матки вздовж шийки її за методом М.С.Бакшеєва теж сприяє зупинці кровотечі. З обох боків можна накласти по 2-3 затискачі. Суть його полягає у поєднанні механічного і рефлекторного впливу на нервово - м’ язовий і судинний апарати матки.

26. Крім рефлекторної дії, скорочення матки, притискання значної площі внутрішньої поверхні матки сприяє зменшенню кровотечі.

27. Помірне підтягування на себе затискачів посилює гемостатичний ефект. Метод досить ефективний. Подібний метод запропонований Генкелем-Тіканадзе. У даному разі затискачі накладають під кутом до шийки матки на бічні склепіння піхви.

28. Накладання поперечного шва на шийку матки за методом В.А. Лосицької теж сприяє зупинці кровотечі.

29.. Механічні методи зупинки маткових кровотеч застосовують тільки короткочасно, оскільки вони травматичні й грубі. Цей час використовують для підготовки до інфузійної терапії, ревізії родових шляхів а також до оперативного втручання. Більш тривале застосування механічних методів призводить до втрати часу, збільшення крововтрати і поглиблення тяжкості і геморагічного шоку. Найефективніші й найпростіші такі механічні методи:

Притиснення черевної аорти кулаком. Для цього тильною поверхнею кулака правої руки через черевну стінку притискають аорту до хребта доти (звичайно протягом 10-15 хв.), поки не зникне пульс у стегновій артерії.

Притискання аорти разом з маткою у нижньому сегменті до хребта за методом Г.Г. Гентера.

32. Притискання матки за методом Губарєва-Рачинського. Матку виводять із порожнини таза і притискають до лобкового симфізу. Але фіксувати матку довше 5-6 хв. важко.

33. Тампонада матки. В деяких випадках, коли ще не прибув лікар, для тимчасової зупинки кровотечі акушерка може застосувати тугу тампонаду матки за допомогою стерильного бинта.

34. Сечу випускають катетером. Шийку матки оголюють дзеркалами, фіксують кульовими щипцями Мюзо окремо за передню та задню її губи і підтягують їх до входу в піхву. Потім щипці передають помічникові. Ліву руку акушерка кладе на дно матки, а правою за допомогою довгого корнцанга або пінцета захоплює край стерильного бинта, змоченого ізотонічним розчином натрію хлориду або 10% розчином кальцію хлориду, і вводять його в порожнину матки до дна, захоплюючи при цьому щоразу нові складки бинта.

35. Не слід вводити сухий бинт, бо він служитиме дренажем і кровотеча посилиться. Тампонаду здійснюють під контролем зовнішньої руки так, щоб порожнини матки і піхви були щільно затамповані. Тампон у матці у разі припинення кровотечі може залишатись до 4-5 год.

36. Ефект гемостазу може посилитися при поєднанні тампонади із застосуванням метрогемостаза.

37. 4. Хірургічні методи зупинки кровотечі застосовують у разі неефективності консервативних. З метою зупинки кровотечі виконують лапаротомію, перев'язують маткові і яєчникові артерії, або видаляють матку (надпіхвова ампутація або екстирпація).

38. Шляхи введення та методи переливання крові

39. Існує кілька шляхів уведення в організм крові. Найпоширеніший внутрішньовенний: черезшкірний або шляхом венесекції в підшкірні вени (ліктьового згину, передпліччя, кисті, стопи). Недоліком його є те, що за потреби в тривалому переливанні вени тромбуються, в них виникає запальний процес. Умови для тривалої трансфузійної терапії забезпечує катетеризація магістральної венозної судини з великою об’ємною швидкістю кровотоку. Частіше такою є підключична вена.

40. Внутрішньоартеріальне переливання крові здійснюється за особливими показаннями.

41. Виділяють такі методи гемотрансфузій:

42. Пряме переливання передбачає переливання крові безпосередньо від донора (попередньо обстеженого) реципієнту без стадії стабілізації або консервації крові. Цим методом можна переливати лише цільну кров і лише внутрішньовенно.

43. Пряму гемотрансфузію проводять в операційній, дотримуючись суворої асептики.

44. Непряме переливання крові. При ньому донор і реципієнт повністю роз’єднані в часі і просторі. Кров від донора попередньо забирають у спеціальну посудину з натрію цитратом або гемоконсервантом, а пізніше використовують за потребою.

45. Аутогемотрансфузія – переливання хворому власної крові. Розрізнюють два способи такого переливання: трансфузія власної крові, заготовленої заздалегідь на консервуючому розчині і реінфузія крові, зібраної із серозних порожнин, операційних ран при масивних кровотечах.

46. Метод аутогемотрансфузії має багато переваг над переливанням донорської крові: виключається небезпека несумісності крові, перенесення вірусних і інфекційних захворювань (гепатит, СНІД і ін.), розвитку синдрому масивних трансфузій. При цьому забезпечується краща функціональна активність і приживлюваність еритроцитів у судинному руслі хворого.

47. Метод аутотрансфузії особливо показаний хворим із кров’ю, що рідко зустрічається.

48. Частіше аутогемотрансфузію застосовують з метою поповнення операційної крововтрати, яка перевищує 500-800 мл (10-15% ОЦК).

49. Методика її полягає в тому, що за 1-2 доби до операції у хворого забирають 400-800 мл крові з одночасним частковим (на 1/3 чи 1/2) заміщенням її суспензією кріоконсервованих еритроцитів або іншими кровозамінниками.

50. Оцінка придатності крові до переливання

51. Оцінку якості крові треба давати відразу після того, як її вийняли з холодильника, не збовтуючи. У нормі кров повинна ділитися на три шари: внизу розміщується червоний шар – еритроцити, вище – вузька сіра смужка лейкоцитів і тромбоцитів, над ними – жовта прозора плазма.

52. Про непридатність крові для переливання свідчать:

53. 1) гемоліз еритроцитів (плазма у такому разі має рожевий відтінок);

54. 2) наявність згустків крові (якщо нахилити посуд з кров’ю, згустки спливають на поверхню плазми);

55. 3) інфікування крові (поява в плазмі пластівців, плівок, каламуті).

56. ) еритроцитарну масу отримують із консервованої крові шляхом від’єднання плазми. Еритроцитарна маса нативна з гематокритом 0,65-0,9. Крім еритроцитів містить 35-40% плазми (від початкової кількості), лейкоцити, тромбоцити.

57. 2) тромбоцитарна маса складається із суспензії 60-70% тромбоцитів у плазмі.

58. 3) лейкоцитарна маса – компонент крові, який містить переважно білі клітини периферичної крові з домішкою тромбоцитів, еритроцитів, плазми.

59. Переливання плазми

60. Плазма – рідка частина крові, до складу якої входять білки, ліпіди, вуглеводи, ферменти, вітаміни, гормони тощо. Вона може бути нативною (у рідкому стані), висушеною методом нагрівання у вакуумі (ліофілізованою) і у замороженому стані. Остання може бути свіжозамороженою або довгостроково замороженою.

61. Нативну плазму можна зберігати в холодильнику протягом 24 год. при температурі + 40С. Перед вливанням плазми слід провести макроскопічний огляд. Нативна плазма повинна бути прозорою, золотистого кольору і не містити пластівців, які не зникають при струшуванні. На поверхні плазми допускається утворення так званої „хільозної плівки” із жиру.

62. Суха плазма зберігається до трьох років. Перед переливанням її розчиняють у дистильованій воді або фізіологічному розчині хлориду натрію при температурі 37 градусів С.

63. Свіжозаморожена плазма – найефективніший вид плазми, що практично повністю зберігає свої біологічні функції, зокрема, більшість факторів згортання крові. Її отримують методом плазмоферезу або центрифугуванням цільної крові не пізніше 0,1-6 год. з моменту взяття її від донора.

64. Препарати крові

65. Препарати комплексної дії:

66. - альбумін є основною фракцією плазми.

67. - протеїн – це 4-8% розчин білків плазми, який складається на 75-80% із альбуміну і на 20-25% із альфа і бета глобулінів.

68. Коректори згортальної системи крові

69. Кріопреципітат містить не менше 200 ОД фактору VІІІ (антигемофільного глобуліну) в одній дозі, а також фібриноген і невелику кількість інших білків, у тому числі й фібрино-стабілізуючий фактор.

70. Тромбін – один із білкових компонентів згортання крові людини.

71. Фібринолізин (плазмін) одержують із донорської плазми або сироватки плацентарної крові.

72. Фібриноген – один із білків системи згортання крові. Випускають в сухому вигляді у стандартних флаконах (як для переливання крові), термін придатності – 2 роки. Перед застосуванням розводять ізотонічним розчином натрію хлориду або бідистильованою водою.

73. Для одержання терапевтичного ефекту хворому потрібно ввести 5-6 г сухого препарату.

74. Препарати імунологічної дії

75. Імунологічні препарати за механізмом дії діляться на дві групи: неспецифічні (неспецифічний гамаглобулін, поліглобулін) та специфічні.

76. Кровозамінники

77. Кровозамінники гемодинамічної дії часто називають протишоковими, бо застосовують їх переважно для лікування шоку.

78. З цією метою використовуються препарати, виготовлені з декстрану (реополіглюкін, інтрадекс, реоглюман, макродекс, реомакродекс, стабізол, хемодекс С, лонгастерил-40 та ін.), желатину (желатиноль, геможель, гемофузин, плазможель тощо) та оксиетил-крохмалю (волекам, рефортан, амінопектин, 6% плазмостерил).

79. Кровозамінники дезінтоксикаційної дії. Лікувальний ефект цих розчинів зумовлений тим, що вони зв’язують токсини і виводять їх через нирковий бар’єр.

80. До цієї групи речовин належать: препарати полівінілпіролідону (перистон-Н, неокомпенсан, плазмол, колідон), розчин полівінілового спирту (полідез), препарати полівідену (полівідон, ентеродез тощо). З метою дезінтоксикації можна використати препарати декстрази: 5% і 10% розчини глюкози.

81. Кровозамінники для парентерального харчування. Показанням до їх застосування є випадки, коли хворий з тієї чи іншої причини не може приймати їжу або коли вона, поступаючи у травний канал, не всмоктується в ньому (непрохідність кишок, перед - і післяопераційний періоди, травми, гнійно-септичні захворювання, злоякісні пухлини, інфекційні захворювання, гіпопротеїнемія різного походження).

82. Препаратами, які дозволяють в короткий строк парентеральним шляхом компенсувати потребу організму в азоті, є білкові гідролізати (гідролізин, гідролізат казеїну, амінопептид, амінозол, аміген та ін.) і суміші амінокислот (поліамін, алвезин, фреамін та ін.).

83. Кристалоїдні (сольові) розчини. Як кровозамінники вони мало ефективні. Для підвищення ОЦК їх треба вводити в організм в кількості, яка перевищує крововтрату в 3-4 рази. У той же час введення в організм такої кількості рідини може зумовити небажані наслідки. Кристалоїдні розчини частіше використовують у разі критичного стану організму для одержання швидкого, але нетривалого ефекту, тому застосовуються в основному при інтоксикації, зневодненні організму, при великих крововтратах.

84. Вони поліпшують реологічні властивості крові, нормалізують мікроциркуляцію, сприяють профілактиці ДВЗ-синдрому.

85. Ширше застосовують сольові кровозамінники для корекції водно-електролітного балансу і кислотно-основного стану. З цією метою використовують прості й складні сольові розчини.

86. Ускладнення при переливанні крові та кровозамінників

87. Життєво небезпечним ускладненням є повітряна емболія.

88. Іноді гемотрансфузія може ускладнюватися емболією згустками крові (тромбоемболією).

89. Периферична вена після тривалого переливання може тромбуватися.

90. Клінічно це проявляється виникненням флебіту, тромбофлебіту вени, в яку здійснюють вливання.

91. Досить часто виникає після-трансфузійна гарячка та алергічні реакції.

92. Синдром масивних трансфузій виникає при введенні за короткий термін у кровоносне русло реципієнта великої кількості (до 3-х літрів) цільної крові від багатьох донорів.

93. Синдром частіше настає у разі трансфузії консервованої крові з тривалим строком зберігання у хворих, яких оперують в умовах екстракорпорального кровообігу, у стані шоку і при масивній крововтраті.

94. Небезпечним ускладненням переливання крові є гемотрансфузійний шок.

95.

Поиск по сайту: