Період кризи фотожурналістики

З 90-х років телебачення, що мало незрівнянно більші бюджети завдяки рекламі, стрімко розвивалося, змінюючи подачу новин - замість диктора в студії, котрий читав із папірця, в ужиток прийшли прямі трансляції з місць подій. Не скупилися телекомпанії і на дорогі якісні репортажі. Як наслідок, стали падати тиражі друковані видань, кольорових ілюстрованих журналів, нездатних конкурувати в оперативності з телебаченням. Економічна криза вразила більшість світових фотожурналістських агентств. Потім пішла часткова втрата авторських прав, зниження ставок фотографів. Трійка основних інформаційних світових агентств, раніше зосереджених переважно на текстовій інформації - Associated Press, Agence France Press і Reuters найняли за фіксовану зарплату фотографів - професіоналів високого класу, чим різко підвищили якість своєї новинної фотографічної продукції, яку стали охоче купувати газети і журналів по недорогій річній передплаті. У результаті більшість малих і середніх і навіть великих агентств, які не мали можливості запропонувати таких демпінгових умов, були витіснені з ринку.

Прихід нових технологій, зокрема поява над ринком Royalty-free фотографій лише поглибило кризу. Газети й часописи стали охоче набувати за безцінь аматорські фотографії, а інтернет виявився перенасичений візуальною інформацією, що позначилося не лише на рівні фотожурналістів, а сприяло руйнуванню журналістських агентств.

В Україні у початку ХХІ сторіччя стало нормою зневага авторським правом фотографів і крадіжка фотографій із електромережі Інтернет з метою публікацій на сторінках друкованих ЗМІ. Багатьом репортажним фотографам довелося піти у комерційну фотографію щоб вижити.

У 2009 року фундатор і директор фестивалю фотожурналістики Visa Pour Image французький Перпиньяне Жан-Франсуа Лерой (Jean-Francois Leroy) засудив великі фотоагентства (передусім - Associated Press, AFP, Reuters) через те, що вони «старанно риють могилу для своєї професії», пропонуючи засобам масової інформації підписні схеми, засновані на великих знижки. Лерой стверджує, що це погіршує ситуацію для фотожурналістів, яким доводиться робити висновок про "непотрібності цього виду творчості: Багато агентств зараз застосовують схеми, засновані на принципі єдиних тарифних ставок і підписки, які дуже подобаються журналам і газетам (...) Ці схеми придумані людьми, метою яких є тільки прибутки. Пропонуючи подібні схеми, вони риють могилу для професії. Навряд чи слід згадувати журнальні фотовідділи з менеджментом, націленим на отримання прибутку, що використовують аматорські фото з веб-сайтів, і які платять один або два євро за кадр. Цього року, можу нарахувати менше дюжини фотографів, які мають завдання від журналів створення реальних новинних репортажів, що дозволяють фотографу жити за рахунок своєї праці та сплачувати рахунки наприкінці місяця.»

Нещодавно оголосило про банкрутство одне з чільних світових журналістських агентств «Гама», що існувало з 1966 року. За даними французької газети LUmanite у світі закрилися більш 20 відсотків агентств, що спеціалізуються у фотожурналістиці. На думку журналіста газети, видання стали цікавити лише максимальна швидкість отриманні фотографій з місця подій, а не якість матеріалу і фотографа у роботі з темами і репортажами.

Італійського агентство Grazia Neri оголосило плани закрити підприємство. Падіння доходів за рік становила понад 40%, протягом року було у двічі скорочено персонал.

На «плаву» залишаються агентства, що перебувають у дотаціях від держави за рахунок коштів платників податків, наприклад «Франс Пресс» чи «РІА Новини»

Виконавчий директор агентства Getty Images Джонатан Клейн, коментуючи банкрутство багатьох фотоагентств у серпні 2009 року:

Фотожурналістика означає, що фотографи можуть розповісти про подію самі, з допомогою фотографій. І були місця, де вони могли опублікувати свої репортажі. Однак у сьогоднішньому світі медіа багато (а то й більшість) з цих місць просто зникли

У грудні 2009 року оголосило про своє закритті французьке фотоагентство Oeil Public, існуючий 15 років. У офіційній заяві говориться, що економічне криза унеможливив виробництво документальних фотоісторій.

Поиск по сайту: