Міфологічна комунікація

Мірче Еліаде написав слова, які як епіграф цілком підходять до даного параграфу: "Можна з упевненістю припустити, що розуміння міфу буде віднесено до найбільш корисним відкриттям двадцятого сторіччя" [394, с. 36].

Міфологічні структури становлять особливий інтерес для ПР, оскільки включення в дію такого роду структур дозволяє спиратися на неусвідомлювані явно аудиторією інформаційні структури. Подібні структури аудиторія не може відкинути як з причини їх неосознаваемості, так і з причини неопровергаемості через автономності існування, що не залежить від окремої людини. Є ще третя складова міфу, яка також представляє інтерес для ПР. Це певною мірою його простота. Як пише, наприклад, Т.В. Евгеньева: "У сучасній масовій політичної психології реальні соціальні та етнічні проблеми замінюються спрощеним уявленням про вічну боротьбу двох міфологізованих спільностей (" демократи - комуністи "," патріоти - космополіти "," наші - не наші "), а ставлення до іншим етнічним, конфесійним групам будується за принципом "ми - вони". ("Вони" нас грабують, з'їдають наші продукти, вивозять нашу сировину та енергію і т.д.). Варто "нам" перестати допомагати "їм" - і всі наші проблеми будуть вирішені негайно "[99, с. 26].

Спрощений варіант подання ситуації, звичайно, має більше шансів на виживання, оскільки з легкістю може захопити масову аудиторію.

Сучасний міф часто приймає форми, які описують абсолютно буденні події. Але при цьому він багато в чому активно спирається на певні нетипові ситуації, впроваджені в сучасність. Наприклад, розповідь про вдале фермера, успішному русі мільйонера в кандидати в президенти (наприклад, В. Бринцалова) спирається на знайому всім міфологічну структуру переходу в інший стан, варіантом чого може служити знайома всім Золушка. А. П'ятигорський розглядає у складі міфу таку складову як «не-звичайне" [277]. Відбираючи найяскравіші події з життя своїх героїв, мас-медіа рухаються шляхом їх міфологізації. Якщо ж подія не є яскравим, то воно не представляє інтересу ні для журналіста, ні для читача. Тобто складові самого процесу комунікації (відбір характеристик події і написання про них з точки зору аудиторії) дуже активно формують міфологічну середу. Тим більше це стосується, до Приміром, президентських виборів, які є апофеозом міфологічного мислення.

Ми занадто рано списали міфи з інструментарію сьогоднішнього дня, залишивши їх тільки в рамках примітивного мислення минулого. Сергій Ейзенштейн, віддаючи належне Діснею, зазначав: "Здається, що ця людина не тільки знає магію всіх технічних засобів, але що він знає і все сокровеннейшие струни людських дум, образів, думок, почуттів. Так діяли, ймовірно, проповіді, Франциска Ассизького. Так чарує живопис Фра Анжеліко. Він творить десь в області самих чистих і первинних глибин. Там, де ми всі - діти природи. Він творить на рівні уявлень людини, що не закутого ще логікою, розумністю, досвідом. Так творять метелики свій політ. Так ростуть квіти. Так дивуються струмки власним бігу "[387, с. 210-211].

Міф соціалістичний як і міф капіталістичний акцентують увагу на майбутньому ідеальному суспільстві. "Сегодня" розглядається як набір тимчасових помилок, що підлягають виправленню. Наявність такого міфу легко робить реальне життя винятком з ідеального правила.

Ми жили в добре структурованому міфологічному просторі, яким був СРСР.

"Міфологічний простір СРСР в цілому відповідало основним архетипових образів колективного несвідомого, визначальним традиційний світогляд. Мова в даному випадку йде про такі стійких міфах, як" радянський народ "," суспільство загальної рівності ", образи могутнього зовнішнього ворога - капіталістичного світу з його експлуатацією людини людиною "[340, с. 64].

Про сучасний міфі міркує Мірче Еліаде, вважаючи міф єдино вірною моделлю дійсності. Так, наприклад, про міф комуністичному він пише: "Що б ми не думали про наукові домаганнях Маркса, ясно, що автор Комуністичного маніфесту бере і продовжує один з найбільших есхатологічних міфів Середземномор'я та Середнього Сходу, а саме: рятівну роль, яку мав зіграти Справедливий ("обраний", "помазаний", "безневинний", "місіонер", а в наш час - пролетаріат), страждання якого покликані змінити онтологічний статус світу. Фактично безкласове суспільство Маркса і подальше зникнення всіх історичних напруженостей знаходить найбільш точний прецедент у міфі про Золоте Століття, який, згідно з низкою навчань, лежить на початку і наприкінці Історії "[394, с. 25].

Міф абсолютно вільно входить в нашу дійсність, приймаючи різноманітні форми. Адже міф про Попелюшку ідентичний міфу про чистильника чобіт, який став мільйонером, він багато в чому схоже реалізується нескінченне число разів, коли ми читаємо, наприклад, повідомлення про переможця олімпіади з глухого села. Тобто перед нами варіант міфологічної дійсності, до якого сприятливо розташоване масову свідомість, бо всі герої цієї дійсності перемагають завдяки своїй праці і вмінню і незважаючи на низький соціальний стан. Ця вільна повторюваність схем міфу у різних народів і в різні часи говорить про його принципової універсальності.

Мірче Еліаде також підкреслює "психотерапевтичний" значення такого повтору: "Кожен герой повторював архетипове дію, кожна війна відновлювала боротьбу між добром і злом, кожна нова соціальна несправедливість ототожнювалася зі стражданнями рятівника (або, в дохристиянські світі, з пристрастями божественного посланця або бога рослинності і т.д.)... Для нас має значення одне: завдяки такому підходу десятки мільйонів людей могли протягом століть терпіти могутнє тиск історії, не впадаючи у відчай, що не кінчаючи самогубством і не приходячи в той стан духовної висушену, яке нерозривно пов'язане з релятивістським або нігілістичним баченням історії "[393, с. 135].

Міф являє собою певну граматику поведінки, тому й неможливо його спростування просто на текстовому рівні, яке у відповідь може трактуватися як виняток із правил. "Будучи реальним і священним, міф стає типовим, а отже і повторюваним, так як є моделлю і, до деякої міри, виправданням всіх людських вчинків "[394, с. 22]. Але які об'єкти потрапляють в цю граматику? Якщо все Попелюшки будуть знаходити своїх принців, хто ж буде мити посуд або приносити їжу в кафе? Якщо все чистильники взуття стануть мільйонерами, хто буде чистити взуття? Міф дивним чином працює в нереализуемости просторі, для нього швидше підходить визначення новини як такої ситуації, коли людина вкусила собаку, а не собака людини.

Є певні символічні характеристики, які в змозі для нас передати необхідну інформацію. Так, Михайло Ямпольський говорить про необхідність подорожі для трансформації героя - наприклад, Одіссей, Гамлет [416]. Червону Шапочку також вимагалося відправитися з дому, щоб отримати можливість порушити заборону (за В. Проппу). Простір норми відрізняється від простору, необхідного для героя. Герою нічого робити в тролейбусі, крім показу контролеру прокомпостований талончика. Герою потрібно танк, кулемет, гарячий кінь, який може перенести його в інший простір, де буде можливість проявити свої героїчні якості. Єльцин на танку, Єльцин з винесеним попереду захисним екраном від куль - можливість для прояву геройства, на відміну від Єльцина в кабінеті з ручкою в руці.

Сьогоднішня міфологія також діє на молодь як зразки для наслідування.

"Реальні і уявні герої грають важливу роль у формуванні європейського юнацтва: персонажі пригодницьких оповідань, герої війни, улюбленці екрану і так далі. Ця міфологія з плином часу постійно збагачується. Ми зустрічаємо один за іншим образи для наслідування, підкидає нам мінливою модою, і намагаємося бути схожими для них. Письменники часто показують сучасні версії, наприклад, Дон Жуана, політичного чи військового героя, невдалого коханця, циніка, нігіліста, меланхолійного поета і так далі - всі ці моделі продовжують нести міфологічні традиції, які їх топічні форми розкривають в міфічному поведінці "[394, з. 34].

Раніше я дотримувався думки, що подібні типажі більш вигідні сюжетно, на них можна будувати розповідь з продовженням, тобто, що це система розповіді диктує тип героя зі своїх позицій. Однак це був би занадто вузький погляд, його слід розширити в сторону реальності такого типажу хоча б у світі символічному. Але ми бачимо й інший дивний феномен - і Павка Корчагін, і Павлик Морозов, з одного боку, і "топ-модель", з іншого - все це в першу чергу реалії невербального спілкування. Ми наприклад, не згадаємо жодного слова Павки Корчагіна з кінофільму, але добре пам'ятаємо його зціплені зуби. Або Зою Космодем'янську, що йде босоніж по снігу з дошкою на грудях... Це говорить не тільки про кращої пам'яті на невербальні події, а про більш давній формі функціонування героя міфу. Це герой швидше без слів, ніж зі словами.

М. Еліаде говорить про міфологічному характері сучасної книги. "Кожен популярний роман має представляти типову боротьбу Добра і Зла, героя і негідника (сучасне втілення диявола) і повторювати одну з універсальних мотивів фольклору - переслідувану молоду жінку, врятоване любов, невідомого благодійника тощо. Навіть детективні роман (...) повні міфологічних тем "[394, с. 36]. Додамо сюди і типові схеми інтерпретації сучасної політики, де інтерпретація кожної зі сторін також йде по лінії Добра і Зла, наприклад, хороший президент і поганий Верховна Рада. Як пише Т. Евгеньева: "Сучасна політична міфологія характеризується наявністю безлічі претендентів на образ ідеального героя-вождя, кожен з яких пропонує свій власний варіант рішення. (...) Ступінь міфологізації образу того чи іншого політичного лідера можна визначити, проаналізувавши видаються, як правило, великим тиражем написані ним автобіографічні твори. У них виділяються ті елементи, які, на думку чи самого автора, або його консультантів, необхідні для великого відповідності ролі вождя мас "[99, с. 28].

Список міфів, що формують наше мислення, дуже великий. Г. Мельник перераховує частину з них, що відносяться до періоду перебудови [201, с. 100]:

• "Росія була чудний, чудовою, расово і релігійно безконфліктної, з бурхливо розвивається промисловістю країною";
• "Гади-супостати - більшовики прийшли і все зіпсували";
• "Сталін був бездарний у всьому: війну, що йому ставлять у заслугу, зовсім не виграв, трупами радянських солдат німця завалив";
• "Вся наша життя було не життям зовсім, а провалом в історії, безвременьем".

К. Юнг і М. Еліаде відзначають позачасовий характер міфу (Колективного несвідомого), звідки випливає, що "при щонайменшому дотику до його вмісту, людина відчуває" переживання вічного "і що саме реактивация цього вмісту відчувається як повне відродження психічного життя" [394, с. 135].

Г. А. Левинтон бачить в міфі як його центральній характеристики постійну перекодіруемий в інші міфи та ритуали: "Усередині корпусу міфів і ритуалів - сигнификативную відносини оборотні, даний міф позначає (і перекодовує) ряд інших міфів і ритуалів, причому, що є що означає, а що означуваним, - залежить тільки від того, який міф чи ритуал в даному випадку вибрав дослідник: він виступає в якості означає, інші в якості значень, тобто всередині корпусу міфів і ритуалів сигнификативную відносини двосторонні, "стрілки" (позначають на схемі ці відносини) оборотні. Коли перед нами текст, який може виступати тільки як таке, коли "стрілки" вже незворотні, ми маємо справу не з міфом, а з фольклором (наративом). Наратив позначає міф чи ритуал, але сам не є їх значенням "[155, с. 314].

Одночасно це говорить про те, що за всіма ними стоїть інваріант (корпус інваріантів), а конкретна реалізація не може винести назовні все. Вона лише спирається на цей корпус.

Нам би хотілося підкреслити такий важливий аспект міфу, як наявність у ньому Рока або Долі, що проявляється в неможливості ухилитися від тієї або іншої дії. У нормі людина вільна вибирати, але в рамках міфічних координат у нього це право зникає. Герой при цьому дійсно "героизируется", в ряді випадків йдучи на вірну, з точки зору норми, смерть. І частіше йому вдається "смертю смерть подолав", вийти переможцем із ситуації, яка не мала реального виходу. Приміром, В. Топоров пише про Енея: "Як це не здасться дивним, у найстрашніші, фатальні хвилини агонії Трої, коли було потрібно найбільша відповідальність і власне рішення, Еней найменше належав собі. За нього вирішував рок. Ні бігти геть з Трої, ні бігти в самій Трої від ворогів Еней не збирався "[324, с. 81]. Святе, слідом за Рудольфом Отто каже Мірче Еліаде, "завжди проявляє себе як сила зовсім іншого порядку, ніж сили природи" [394, с. 140]. У рецензії на одне з досліджень Мірче Еліаде розгортає думка автора, що намагається розмежувати сагу (міф) і казку: "У сазі герой живе у світі, керованому Богами і долею. Персонаж казок, навпаки, вільний і незалежний від Богів, для перемоги йому вистачає друзів і покровителів. Свобода від волі Богів, яка доходила до іронії по відношенню до них, супроводжується повною відсутністю якої б то не було проблематики. У казках світ простий і прозорий "[394, с. 195-196].

Ми можемо побачити казковість (міфологічність?) Навіть в елементарних оповіданнях. Наприклад, в оповіданнях А. Кононова про Чапаєва, що входили в обов'язкову радянську агіографії [139]. Ось одне з оповідань - "Червоний автомобіль", де Чапаєв з шофером їдуть в село, кажучи про те, що скоро будуть пити чай. Заїхавши, вони виявляють, що помилилися - село зайнято білими:

"Чапаєв озирнувся навколо і зрозумів, що справа не гаразд. У церкви стояв і вдивлявся в автомобіль людина з погонами на плечах. У ньому неважко було визнати білого офіцера. Чи не зводячи очей з машини, він розстебнув висіла біля пояса кобуру і вийняв наган".

Шофер намагається завести машину, і тут час починає розтягуватися, підкоряючись своєму власному ритму. З'явилися солдати.

"У цей час у церкві, де стояв офіцер, пролунав постріл. Куля проспівала над самим вухом шофера. Але він вже завів мотор і скочив у кабіну. Машину сильно рвонуло - шофер одразу взяв саму шалену швидкість".

Прояв дій самого Чапаєва затягується. Але...

"Тепер з усіх боків бігли до них білі. Але скоро зупинилися: машина круто повернула, Чапаєв відкрив стрілянину з кулемета".

Завершення героїчної ситуації завжди має приємними асоціаціями для читача, оскільки тут норма проявляється на тлі щойно прозвучала ненорми.

"Чапаєв раптом засміявся:

- Ось так напилися чаю!

- Шофер не розчув: швидкість була шаленою, вітер свистів у вухах. А коли машина пішла тихіше, шофер почув:

По морях, по хвилях,

Нині - тут, завтра там... По-про моря-ам... "

М. Еліаде закликає до вивчення зв'язку між великими реформаторами і пророками і традиційними міфологічними схемами [392, с. 150]. Але ці зв'язки є і на будь-якому іншому рівні - "Персонажі" коміксів "є сучасною версією міфологічних або фольклорних героїв" [392, с. 183]. Або вони виявляються в тому, що еліти прагнуть захоплюватися тими явищами культури, які недоступні широким масам: "в очах" інших ", в очах" маси "афішується приналежність до деякого таємного меншості" [392, с. 187].

Функції міфів у сучасному суспільстві виконують романи. У рамках українського суспільства - це "мильні опери". "Читач входить в сферу часу уявного, чужого, ритми якого мінливі до нескінченності, так як кожна розповідь має свій власний час, специфічне і виключне" [392, с. 190]. Для мильних опер дуже важлива ситуація єднання суспільства в одному просторі і часі. Об'єднуючу функцію відіграє не тільки спільний перегляд серіалу, а й також можливість подальшого обговорення його. Люди не хочуть втрачати ниток єдності, оскільки саме вони, а не сценарії єретичного поведінки, є центральними для будь-якого суспільства. Свого часу Д. Кемпбелл писав про те, що гени "хоробрості" повинні поступово зникати при розвитку суспільства, оскільки люди, що володіють ними, першими йдуть на небезпеку і гинуть. "Труси" частіше залишаються живими, тому наступні покоління отримують потомства саме від них "[145] Це та ж сама структура, де" єретик "карається. Суспільство за час свого існування як би напрацювало системи підтримки єдності, але не змогло зацікавитися системами індивідуального поведінки, яке завжди виступає як порушення норми.

Міф - це психологічно доступний всім відповідь на проблеми загальної значущості. Він рятує й убезпечує.

Він допомагає не втратити віру в розумність світу. Ролан Барт так говорить про завдання, які вирішує "здоровий глузд" - "встановлювати найпростіші рівності між видимим і сущим, підтримуючи такий образ світу, де немає ні проміжних ланок, ні переходів, ні розвитку. Здоровий глузд - це сторожовий пес дрібнобуржуазних рівнянь: ніде не пропускаючи діалектику, він створює однорідний світ, де людина затишно убезпечений від хвилювань і ризикованих спокус "мрії" [13, с. 129]. І оскільки людина прагне в цей "огороджений" світ, йому активно намагаються допомогти. Коли ж немає можливості зробити це реально, це робиться символічно - як, наприклад, "Кожній сім'ї окрему квартиру до 2000 року". І це не брехня в чистому вигляді, оскільки, як правило, йдеться або про далеке майбутнє, або про далеке минуле.

У сучасному світі масова комунікація і масова культура наростили новий аспект міфологічності. Що найбільш характерно для міфологічних текстів? Нам видаються важливими наступні два параметри:

• вони непроверяеми (Як і оповіді про чудеса, святих і т.п.). Їх принципово не можна спростувати, можна тільки підтвердити новим прикладом. Тобто наприклад, фільм "Кубанські козаки" був більш сильною дійсністю, ніж реальність, яку можна було при необхідності оголосити винятком. Тексти масової комунікації також багато в чому виявляються непроверяемимі, оскільки вони часто з іншої точки простору і часу, - і я не можу перевірити особисто, стався, наприклад, переворот в Зімбабве чи ні, я змушений вірити повідомленням преси;
• для них характерна певна впізнаваність - Це не нова інформація, а як би реалізація вже відомої нам схеми. Часто під цю модель, фрейм, стереотип ми навіть починаємо підганяти дійсність. Наприклад, аварія потягу і загибель людей перетворюється на подвиг машиніста, стрілочника, або, в крайньому випадку, бригади лікарів, які рятували життя потерпілим.

"Американське суспільство переповнене міфами", - пишуть Ернст Янарелла і Лі Зигельман [596, р. 2]. Міфи формують культурний і соціальний світ, задаючи дозволені / заборонені типи символічних дій в даній культурі.

Так, війна в уявленнях таких авторів бестселерів, як Джозеф Хеллер і Курт Воннегут, перетворюється на метафору звіра / машини, авторитарну по своїй суті і є продовженням бюрократичної, корпоративної соціальної структури. "Література про війну у В'єтнамі в сильному ступені характеризується подивом виживання в дивної й ворожої землі серед загадкових людей, в конфлікті, у якого немає певного значення" [467, р. 138].

В принципі міфотворних машини працюють весь час. Якоюсь мірою виправдано уявлення, що масова свідомість по суті своїй Міфічність. Причому всі яскраві з точки зору нації події наскрізь міфоло-гічних. Ймовірно, в цей час ми спостерігаємо включення більш давніх способів переробки інформації. При цьому через істотну значущості розкритих подій без міфологічної складової сьогодні не може обійтися і політика. Наприклад, ось що написано в розробці Спеціальної інформаційно-аналітичної комісії уряду Росії "Міфологія чеченського кризи як індикатор проблем національної безпеки Росії" (травень 1995 р.): "Сформований у керівників більшості західноєвропейських країн і який надає великий вплив на" публічну зовнішню політику "власний стійкий комплекс уявлень про характер дій Росії в Чеченській республіці за своєю суттю є міфологічним ". В принципі вже навіть дитяча література виступає як провідник тієї чи іншої політичної міфології. "Тим самим дитяча література дає своїм читачам введення в наративи, які найбільш храніми як шляху для пояснення і розуміння політики в Америці" [451, р. 56].

Підкреслимо ще раз, що міфологічна комунікація вельми цікава для реклами та паблік рілейшнз, оскільки діє на рівні, який може слабо опровергаться масовою свідомістю. З іншого боку, це ніби повтор повідомлення, яке вже закодовано в глибинах пам'яті, тому воно не вимагає додаткової інформаційної обробки.

Поиск по сайту: