Поняття масової комунікації

Масова агресія

Массовая агрессия

Не менее заметным и иногда даже более опасным видом поведения толпы являет­ся стихийная агрессия, обычно определяемая как массовые враждебные действия, на­правленные на причинение страдания, физического или психологического вреда или ущерба либо даже на уничтожение данной массой (толпой) других людей или общ­ностей. Психологически за внешней стихийной агрессией — разрушительным пове­дением, всегда стоит внутренняя агрессивность — эмоциональное состояние, возни­кающее как реакция на переживание непреодолимости каких-то барьеров (например, социально-политических) или недоступность чего-то желанного. Именно высоким эмоциональным накалом стихийная агрессия отличается от агрессии организованной, при которой солдаты атакующей армии, например, вполне могут не испытывать силь­ных эмоций к своим противникам, даже убивая их. На практике стихийная агрессия всегда сопровождается еще и дополнительными сильными эмоциями негативного комплекса типа гнева, враждебности, ненависти и т. п. Впрочем, в психологии суще­ствует несколько десятков различного рода теорий, объясняющих те или иные аспек­ты агрессивности, — от врожденных биологических инстинктов до специальных форм социального научения, необходимых для успешной социальной адаптации в нашем сложном мире. Нам нет необходимости подробно останавливаться на них¹.

Для нас важно, что на основе агрессивности и агрессии в истории и современнос­ти периодически возникали и возникают агрессивные толпы с весьма специфическим поведением. Если войны обычно вели организованные армии, то восстания и револю­ции совершали именно агрессивные толпы. В общепринятом смысле под «агрессией» как раз и понимают массовое агрессивное поведение толпы. Один из исследователей данной темы Дж. Роуэн определял агрессию как «неприкрыто насильственную, угро­жающую, преднамеренную и не подчиняющуюся нормам силу», действия которой не спровоцированы аналогичными, противоречат обычаям, закону, ценностям» (Rowan, 1978).

Согласно принятым в западной цивилизации воззрениям, теоретически каждый человек должен иметь право на самоутверждение, а лишенный его — на самозащиту, чтобы восстановить чувство своей значимости, необходимое для нормального сущест­вования. Блокирование права на самозащиту ведет к агрессивности, особенно если оно длительно (как это часто бывает, например, в отношении к национальным меньшинствам). В результате агрессии человек вторгается в сферу власти или пре­стижа, или на территорию другого человека и частично захватывает то, что удается. Если же агрессия блокирована, спираль ее принимает еще более крутую форму, взрыв насилия происходит по причинам прежде всего психологическим, приобретая подчас экстатический характер, когда восстание становится для его участников самоцелью (как это было, например, весной 1968 г. во Франции).

Как показывают исследования современных массовых беспорядков, волнений и восстаний, «важнейший лежащий в их основе фактор — чувство полного блокирова­ния всех надежд» (Rowan, 1978). Тот же Дж. Роуэн приводит достаточно типовую схе­му событий на примере расовых волнений в негритянском гетто в пригороде Лос-Анджелеса. Факторы, предшествующие агрессии в таких случаях, известны. Это по­стоянная и массовая безработица одних, неинтересная и низкооплачиваемая работа других, напряженные отношения между населением гетто и полицией. Известна и ди­намика развития конфликта: незаконное требование полицейского к подозреваемо­му, его отпор, поддержанный группой близких ему людей. Затем — вступление в дей­ствие дополнительного наряда полиции, превращение группы в толпу, а локального сопротивления властям — в восстание. Далее оно охватывает уже весь район со всеми присущими восстанию атрибутами. Вывод исследователя таков: «Какое-либо дей­ствие, любое действие должно было в конце концов показать, что здесь человеческие существа, а не роботы» (Rowan, 1978).

К условиям возникновения агрессии исследователи обычно относят:

1) физиологические условия — алкоголь, наркотики.

2) психологические условия — уже упоминавшееся ощущение фрустрации, «невоз­
можности исполнения никаких надежд».

3) ситуационные условия в виде наличия лидеров, подходящих средств проявления
агрессии (пресловутый «булыжник — орудие пролетариата») и т. п.

4) провокационные действия властей или их отдельных представителей, иногда мо­
гущие спровоцировать агрессию.

Для развития агрессии обычно требуются:

1) некоторый конкретный повод, подчеркивающий психологическую безнадежность
ситуации для людей;

2) люди, готовые поддержать это ощущение безнадежности, но, одновременно, «кач­
нуть» толпу против тех, кто в этом может быть обвинен;

3) конкретный объект агрессии — представитель власти, угнетающего большинства
или просто символ властного института.

Примерно эти условия совпали осенью 2000 г. в Белграде, когда конституцион­ный суд объявил недействительными итоги выборов, на которых проиграл С. Мило­шевич. Собравшаяся перед парламентом оппозиционная и поначалу мирная толпа быстро стала агрессивной, смела полицейское заграждение и, по сути, осуществила революцию.

Среди наиболее важных для нашего понимания вариантов агрессивного поведе­ния толпы различаются экспрессивная, импульсивная, аффективная, враждебная и инструментальная агрессия. Из самого названия понятно, что экспрессивная агрес­сия — это устрашающе-агрессивное поведение, главной целью которого является выразить и обозначить свои потенциально агрессивные намерения, запугать оппонен­тов. Это не всегда и не обязательно выражается в непосредственно разрушительных действиях. Классические примеры экспрессивной агрессии — ритуальные танцы, во­енные парады, различного рода массовые шествия типа широко использовавшихся в свое время в разных странах ночных факельных шествий.

Импульсивная агрессия — обычно спровоцированное в результате действия ка­кого-то фактора, мгновенно возникающее и достаточно быстро проходящее агрессив­ное поведение. Такая агрессия может носить прерывистый («импульсный») характер, возникая как бы «волнами», в виде своеобразных «приливов» и «отливов» агрессив­ного поведения.

Аффективная агрессия — чисто эмоциональный феномен, практически полностью лишенный действенного компонента. Этим она отличается от экспрессивной формы агрессивной толпы. Аффективная агрессия, как правило, представляет собой наибо­лее впечатляющий, но и самый бессмысленный вид агрессии. В состоянии аффектив­ной агрессии толпы нападающих повстанцев, например, могут разбиваться о хорошо организованную оборону властей и будут обречены на поражение. Это то, что иногда называется «агрессивным ажиотажем» — особое состояние, требующее немедленных, любой ценой, жертв и разрушений. Как правило, жертвы в таких случаях как раз и превосходят достигаемые результаты.

Еще две формы агрессии стоят особняком от перечисленных выше. Во-первых, это враждебная агрессия, которая характеризуется целенаправленно-осознанным наме­рением нанесения вреда другому. Во-вторых, инструментальная агрессия, где цель действия субъекта нейтральна, а агрессия используется как одно из средств ее дости­жения. Понятно, что обе эти формы относятся к числу организованных, хотя внешне они подчас могут маскироваться под стихийное поведение толпы, подчиняясь зада­чам управляющих ими сил.

«Для форм агрессии, развивающихся в массовых социальных и политических яв­лениях (террор, геноцид, расовые, религиозные идеологические столкновения), ти­пичны сопровождающие их процессы заражения и взаимной индукции, стереотипи-зации представлений в создаваемом "образе врага"» («Психология. Словарь», 1990). Однако особую роль в возникновении и поведении агрессивной толпы играет аноним­ность ее участников. Лабораторными и полевыми исследованиями доказано, что ано­нимность действует на толпу «побуждающе и возбуждающе». Таким образом, в це­лом массовая агрессия подчиняется всем основным законам массового поведения — в частности, описанным выше законам поведения толпы.

Соответственно, общим законам подчиняются и механизмы воздействия на агрессивную толпу. Так, в частности, известно, что лишение толпы анонимности с по­мощью средств массовой информации (крупные планы в телерепортажах, позволяю­щие фиксировать лица участников толпы) препятствуют росту ее агрессивности и даже способствуют ее организованности. В свое время изобретение несмываемой краски, которой полиция могла «метить» активистов таких толп, надолго искорени­ло сам феномен агрессивной толпы из социальной жизни.

Как и в любой толпе, важную роль в агрессивной толпе играют лидеры. Однако здесь есть одна существенная особенность. Прежде всего, велика роль лидеров как инициаторов восстания. Она уменьшается по мере увеличения толпы и усиления ее агрессивности — в таких ситуациях толпа становится наименее управляемой. Роль лидеров, таким образом, велика лишь до тех пор, пока вокруг них не образуется тол­па, далее действующая по законам собственного, стихийного поведения.

12 Прийоми управління натовпом з середини

На сьогодні відомі прийоми управління натовпом ззовні та зсередини. Аби зрозуміти специфіку їх впливу, доречно розглянути ще один специфічний феномен, який називають географією натовпу. Раніше уже зазначалось, що натовп не володіє позиційно-рольовою структурою і в процесі емоційного кружляння гомогенізується. Проте у натовпі зазвичай утворюється власний периметр неоднорідності, пов'язаний з нерівномірною інтенсивністю циркулярної реакції. Географія натовпу (що особливо виразно фіксується при аерофотознімках) визначає відмінність між щільнішим ядром і розрідженою периферією. В ядрі акумулюється ефект емоційного кружляння, і той, хто опинився в ньому, сильніше випробовує його вплив. Психологічну дію на натовп ззовні зазвичай рекомендують спрямовувати на периферію, увагу якої легше переключити. Наприклад, невелика автомобільна аварія, популярна в конкретній спільноті (віковій, етнічній) динамічна гра (футбол, бокс тощо), або ж роздача чи дешевий розпродаж дефіцитних товарів можуть привернути значну частину маси. В даному випадку використовується відпрацьований прийом протидії мітингам і демонстраціям, нехай навіть санкціонованим, але небажаним для влади. Зокрема, неподалік розташовують автомобілі з динаміками, які передають футбольний репортаж, виступ популярних зірок шоу-бізу, або сповіщають людей про дешевий розпродаж. Через хвилину сотні людей, які щойно висловлювали гнів та готовність до найрішучіших дій, оточують новий об'єкт уваги із питаннями: «Що сталось? Що продають? Або який рахунок? Хто виграє?». У такий спосіб агресивний, конвенційний або експресивний натовп перетворюється на один або ж кілька окказійних, здобувальних натовпів, позбавля-ючи ядро емоційного підживлення. Ще кілька таких прийомів — і оратори втрачають контроль над присутніми, марно намагаючись повернути їх до своїх пристрасних закликів. Тому організаторам масових заходів рекомендується передбачити, щоб маніфестація за часом не збіглася з якоюсь іншою цікавою для публіки подією. При розробці сценарію мітингу важливо ознайомитися з прогнозом погоди і, якщо можливо, проконсультуватися із синоптиками. Рекомендується також заздалегідь поклопотатися про безпосередні потреби людей, враховуючи погодні умови: прохолодні напої, накриття від дощу, спеки тощо. В іншому ж випадку поведінка натовпу може стати непередбачуваною і, скажімо, паніка з трагічними наслідками виникне через таку дрібницю, як злива, що раптово розпочалась. Іншим комплексом прийомів впливу на діяльний натовп ззовні є використання ритму. Психологи давно вивчають дивний вплив ритму на натовп, першоджерелом цих досліджень став той самий трагічний танець Св. Вітта. Науковцям вдалося дослідити, що діяльний натовп, на відміну від експресивного — аритмічний, і тому тучний ритмічний звук сприяє відповідному його перетворенню. Під впливом звуків люди мимоволі починають рухатися в такт, і натовп з агресивного перетворюється на екстатичний. Енергія люті вирушає у танець, і це допомагає уникнути гіршого. Вважається, що після того, як натовп «упіймався» на ритм, його можна утримувати в екстатичному збудженні доти, допоки продовжується музика. Люди, що потрапили під її вплив, не здатні з власної волі позбутися мани (звідси, ймовірно, й народні казки про чарівну флейту тощо). Щоправда, протидія різним натовпам вимагає різних ритмів. Так, перетворенню агресивного натовпу на експресивний (екстатичний) сприяє швидкий ритм: рок, твіст, шейк. На панічний натовп слід впливати ритмом іншого такту (двох-трьохфазним), який чітко відображено, наприклад, в звуках церковного дзвону (недарма після завершення церковної служби завжди звучать церковні дзвони, що дозволяє людям організувати ритм власної активності при виході з церкви). Мана — цей термін увів К. Юнг для позначення проявів та переживань психічно!енергії. Щоразу, коли людина стикається з великими та неочікуваними проявами енергії, виникають мана-ситуацїї, які й зумовлюють в душі пробудження енергійного архетипу. Найбільш відчутна ця енергія у формі фізичної активності. Для впливу на натовп із середини агентам слід проникнути в ядро, де гіпертрофовані навіюваність і реактивність. Так, два-три агенти, проникнувши в ядро агресивного натовпу (або готового перетворитися на агресивний), імітують переляк і розпускають чутки такого змісту: «Вони йдуть! У них зброя!». Рекомендується також за можливості поєднувати вигуки зі звуками, схожими на постріли за рогом. Під впливом таких стимул-реакцій замість масової агресії виникає масова паніка, що в деяких випадках все ж таки є кращим розвитком подій. Ще одним прийомом протидії натовпу із середини є прийом де-' анонімізації. Як уже зазначалось, у натовпі людина втрачає відчуття індивідуальності, переживає знеособленість, а тому з'являється безвідповідальність, анонімність. Аби цьому перешкодити, у натовп проникають агенти, які відверто фотографують найактивніших індивідів та роблять відповідні записи. Інший спосіб, який досягається безпечнішими засобами, полягає у такому: на дахах навколишніх будівель розміщуються добре помітні камери і (або) висилаються мобільні групи телерепортерів; оголошують через гучномовець, що прихованими камерами здійснюється відеозйом-ка учасників натовпу; звернення до учасників натовпу з назвою конкретних прізвищ, імен, найбільш поширених в даній місцевості. Демонстративні дії такого характеру сприяють поверненню ідентичності індивідам в натовпі та зниженню колективного ефекту; натовп розсіюється.

поняття масової комунікації

Масове спілкування, як і будь-який вид комунікації, за своєю природою є

формою соціальної взаємодії, пов’язаної з наданням інформаційних послуг

населенню, пропагуванням системи цінностей, агітуванням за новий спосіб

життя, вихованням дітей, просвітою народу, залученням до купівлі товарів і

послуг, виборів народних депутатів і т. д. Тобто масова комунікація — не

самоціль, вона лише форма, засіб досягнення суспільних цілей. Уявити собі,

що масовокомунікаційна індустрія існує тільки заради самої себе,— важко.

Вона завжди включена в “загальне суспільне виробництво” як необхідна

ланка задоволення суспільно важливих потреб. Оскільки майже всі види со-

ціальної взаємодії не можуть обійтися без комунікаційної участі в них заці-

кавлених сторін, то з високою вірогідністю можна стверджувати, що всі

суспільні процеси взаємодії між людьми в той же час, з точки зору форми

існування, є комунікаційними процесами, різновидом яких є масовокомуні-

каційний процес.

З глибоко суспільної природи масового спілкування постає його важли-

вість. Соціальна взаємодія у стабільному, впорядкованому, організованому

суспільстві має характер переважно нормативного соціального регулювання,

що забезпечує захист прав особистості, визначення меж свободи людини і

закріплення її обов’язків, соціальний та економічний розвиток суспільства.

У цьому випадку масова комунікація виступає архіважливою формою соці-

ального регулювання як системи засобів впливу на поведінку суб’єктів сус-__ пільних відносин. Але поряд з цим масова комунікація виступає формою й

інших видів соціальної взаємодії.

Масова комунікація, яка за характером і формою є видом соціальної вза-

ємодії, а саме впливом комуніканта на комуніката у вигляді маси, завжди

обслуговувала і обслуговує штучні маси. Її пряме призначення — бути се-

редовищем для лідерів, вожаків, керівників, які “працюють” з народом, звіс-

но, “заради його блага та процвітання”! Через це масова комунікація ви-

ступає особливою формою соціального регулювання і є окремим видом соці-

альних комунікацій.

Але є ще одна, супровідна роль масової комунікації, яку вона “невинно

виконувала й виконує” по відношенню як до штучних, так і стихійних мас:

впливати на них через свої засоби “між іншим”. Цей принцип забезпечуєть-

ся існуванням у стихійних масах так званих “лідерів думок” (термін ввів у

ХІХ ст. французький учений-правознавець та соціолог Габрієль Тард), тих

вожаків, яких висувають самі члени стихійних мас і яким вони довіряють як

собі. Лідерів думок можуть спеціально шукати серед громади, якщо сама

громада їх не висуває, “запускати” у середину громади. Лідери думок пропу-

скають через свою свідомість почуте, побачене й прочитане і в своїй інтер-

претації подають “рідній” громаді. Лідери думок мають більший вплив на

членів маси, ніж самі ЗМК. У штучній масі міжперсональне спілкування ви-

ступає формою поширення необхідної масової інформації, її адаптації до

масової свідомості.

Таким чином, історично масова комунікація має два рівні: нижній, між-

особистісний, який забезпечує трансляцію інформації, отриманої з масової

комунікації лідерами думок, та верхній — рівень безпосередньо масової ко-

мунікації, яка забезпечується комунікантами-професіоналами, лідерами

штучних мас.__

Поиск по сайту: