Знеболюючі засоби

Для боротьби з болем використовують фізичні, фармакологічні та нейрохірургічні методи. До фізичних методів належать іммобілізація, зігрівання чи охолодження, електрознеболення, діатермія, масаж, вправи для ослаблення напруженості.

Лікарські препарати (новокаїн, лідокаїн, аналгін та ін.) можуть діяти на багатьох рівнях: у рецепторах на генерацію ПД, проведення його аферентними волокнами (місцева анестезія), або блокувати передачу висхідними шляхами (люмбальна анестезія). Збудливість центральних нейронів можна подавити ефіром, електронаркозом, а структури «емоційного мозку» - седативними препаратами.

Ефективним методом лікування в разі болю є голковколювання та інші способи рефлексотерапії.Аналгезивний ефект при рефлексотерапії ґрунтується на підвищенні порога збудливості больових рецепторів з пригніченням проведення збудження ноцицептивними шляхами.

До хірургічних методів лікування болю належить перерізування відповідного чутливого нерва вище від вогнища його виникнення, перерізування задніх корінців спинного мозку, больових провідних шляхів у спинному мозку або вищих відділах мозку.

3 .2. Вісцеральний аналізатор.

Вісцеральна чутливість, або інтероцепція, відповідає за сприйняття подразнень внутрішнього середовища організму та забезпечує рефлекторну регуляцію і координацію роботи внутрішніх органів. Рецептори інтероцептивного аналізатора по функціональному призначенню ділять на механорецептори, хеморецептори, осморецептори і терморецептори.

До механорецепторів відносяться рецептори, що реагують на механічні подразнення - розтягування та деформацію стінок внутрішніх органів (сечового міхура, шлунку, серця), барорецептори кровоносних судин, що беруть участь в регуляції рівня кров'яного тиску. Хеморецептори - це тканинні рецептори, сприймаючі різні хімічні подразники; рецептори аортальної та синокаротидної рефлексогенних зон, відповідальні за зміни хімічного складу омиваючої їх крові, слизових оболонок травного тракту та органів дихання; рецептори серозних оболонок, гіпоталамуса, довгастого мозку.

Для осморецепторів адекватним стимулом є зміни осмотичного тиску внутрішнього середовища та концентрації осмотично активних речовин у крові та позаклітинній рідині. Осморецептори розташовуються в інтерстиціальній тканині поблизу капілярів, їх багато у гіпоталамусі. Так, недостатнє споживання їжі або води викликає подразнення глюкозних рецепторів або осморецепторів. В результаті виникає відчуття голоду або спраги.

Терморецептори сприймають зміни температури внутрішнього середовища організму. Вони локалізовані в основному у верхніх відділах травного тракту, органах дихання, гіпоталамусі.

Інтероцептори представлені в організмі вільними нервовими закінченнями та спеціалізованими інкапсульованими рецепторами, наприклад тільцями Фатера - Пачіні.

Аференти від вісцеральних рецепторів проходять у складі язикогорлового, блукаючого, черевного та тазового нервів. Перші нейрони розташовані у чутливих гангліях, другі - у спинному та довгастому мозку, треті - в задньомедіальному ядрі зорового горба.

Кірковий відділ вісцерального аналізатора знаходиться у соматосенсорній та орбітальній ділянках кори великих півкуль.

Поиск по сайту: