Історія етичної думки в Україні

Аналіз історії етичної думки в Україні не можна зробити окремо від аналізу розвитку філософії. Початок першого пе­ріоду історії української етичної думки припадає на час існування Київської Русі, коли складається притаманний україн­ській духовній традиції тип мислення (тобто відсутність абст­рактного, відірваного від життя теоретизування). Хронологіч­ні рамки цього періоду можна визначити таким чином: XI ст. (розквіт Київської Русі) — поч. XV ст. — на тій підставі, що Велике князівство Литовське було органічним продовженням і розвитком форм духовності Київської Русі.

У цілому, духовну культуру княжої доби можна охаракте­ризувати як релігійно-філософсько-етичний комплекс, спря­мований, насамперед, на осмислення актуальних проблем то­гочасного суспільного життя. Найвагоміші етичні погляди висловлені у таких пам'ятках писемності Київської Русі, як «Повість минулих літ», «Слово про Закон і Благодать» їла-ріона, «Ізборник Святослава», «Повчання» Володимира Моно-маха тощо.

Наступний період — XVI— XVIII ст. — час козаччини, коли починають активну діяльність братства, розвивається ма­сове книгодрукування, діє Острозька школа (сучасна Волинь). Братства (виникають в Україні у останній чверті XVI — на початку XVII ст.) стають осередками захисту духовних цін­ностей українського народу, поширення освіти. У школах братських громад філософія (та етика) як окремий предмет не викладалася. Але в них був закладений грунт до становлен­ня професійної філософської науки в Україні. Найзначніший внесок у цей процес було зроблено Львівською, Київською, Луцькою братськими школами.

Позиція діячів братських шкіл (Мелетгй Смотрицький, Йов Борецький, Касіян Сакович, Фома Євлевич та ін.)

Значний внесок в історію етичної думки в Україні зробив Феофан Прокопович (1681—1736 pp.), викладач курсу етики з 1705 p., ректор академії (1712—1715 pp.). Він був енцик­лопедично освіченим ученим і у своїх дослідженнях багато уваги приділив проблемі людини.

Яскравим представником вихованців Києво-Могилянської академії був Георгій Кониський (1715—1795 pp.). Науковий доробок його свідчить про істотний прогрес у розвитку філо­софсько-етичних ідей у XVIII ст. в Україні. У праці «Моральна філософія, або етика» Г. Кониський досить глибоко для свого часу досліджує природу людини, формулює складну концеп­цію людської активності.

Філософсько-етична концепція, розроблена професорами Києво-Могилянської академії, є теоретичним виразом культу­ри українського барокко, у межах якої зростає найзначніша філософська система. Автором цієї системи був видатний ук­раїнський мислитель, вихованець Києво-Могилянської акаде­мії Григорій Сковорода.

Г. С Сковорода (1722—1792 рр.) — видатний представ­ник Просвітницької доби, коли суспільство усвідомлює мож­ливості людського розуму. Сковорода успадковує просвітниць­кі традиції Києво-Могилянської академії, хоча це успадкування не є буквальним

Етично-філософська думка України Нового часу, безпе­речно, багато зробила у справі дослідження проблеми моралі, а XIX ст. — третій період історії етичних вчень України — пропонує нові аспекти дослідження сфери моралі.

Професійну філософську думку України XIX ст. репрезен­тували викладачі університетів і духовних академій. Серед них П. Юркевич, С. Гогоцький, П. Аіницький, О. Козлов, О. Гіляров, Г. Челпанов, Д Богдашевський та ін.

У цей період етика була виділена як самостійна наукова дисципліна, яка в той же час нерозривно пов'язана із філосо­фією.

Подальший розвиток етико-філо-софської української думки відбувався або в межах марксист­ської методології, або згідно з традиціями класичного раціоналізму, чи неокласичного підходу до етичних проблем філософії XX ст.

Поиск по сайту: