Диверсифікація форм власності підприємств, як один із найважливіших чинників формування виробничих підприємств

У господарської практиці можуть запропонувати дуже багато стратегічних альтернатив розвитку та зростання фірм за умов ринку. Однією з цих альтернатив і є диверсифікації.

У фундаменті економічної літературі зустрічається велике безліч визначень диверсифікації. Але складність у тому, що диверсифікація - така концепція, якому можна дати однозначне визначення. Різні люди розуміють під нею різні процеси, тому важливим моментом є здатність розпізнати і витлумачити цю концепцію стосовно своїм обставинам. Проте можна надати досить загальне, широке визначення диверсифікації, але з декотрими зауваженнями. Це дасть певну основу задля її подальшого аналізу. Загальновідомо, що з економічної погляду диверсифікація (від латів.diversus - різний іfacer - робити) - це одночасне розвиток кількох чи багатьох, не взаємозалежних технологічних видів виробництва та (чи) обслуговування, розширення асортименту вироблених виробів і (чи) послуг.

Диверсифікація дає можливість фірмам "триматися на плаву" при складної економічної кон'юнктурі з допомогою випуску широкого асортименту продукції та послуг: втрати від нерентабельних виробів (тимчасово, особливо з новим) перекриваються прибутком решти продукції. Диверсифікація - це: по-перше - проникнення фірм у галузі, які мають прямий виробничої зв'язку чи функціональною залежність від основний галузі своєї діяльності. По-друге - у сенсі - поширення господарську діяльність налаштувалася на нові сфери (розширення номенклатури продукції, видів надання послуг тощо.). Диверсифікація виробництва та підприємницької діяльності, будучи інструментом усунення диспропорцій відтворення й перерозподілу ресурсів, переслідує, зазвичай, різні цілі й визначає напрями реструктуризації корпорацій і економіки загалом.

Цей процес торкається, передусім, переходу налаштувалася на нові технології, ринки і, яких раніше підприємство не мало жодного стосунку; ще, сама продукція (послуги) підприємства мала б бути абсолютно новій, і то завжди необхідні нові фінансові інвестиції.

Диверсифікація пов'язані з розмаїттям застосування продуктів, випущених компанією, і робить ефективність функціонування компанії, у цілому незалежної від життєвого циклу окремого продукту, вирішуючи й не так завдання виживання компанії, скільки забезпечення сталого поступального зростання. Якщо продукти компанії мають дуже вузьке застосування, вона є спеціалізованої; якщо вони знаходять різноманітне застосування, це - диверсифікована компанія.

Диверсифицированние ж компанії різняться залежно від класифікації номенклатури наукової продукції стосовно що використовуються технологіям і особливостям збуту.

Наведена класифікація стосується лише випущеними нині продуктам чи послугам і торкається змін продукту чи послуг. У разі ринку віднесення підприємства до того що чи іншому типу на абсолютно цей час і щодо в тривалої перспективі, оскільки з часом спеціалізоване підприємство то, можливо перетворено надиверсифицированное і навпаки.

Ідеальним варіантом діяльності будь-який фірми, як відомо, є попередження можливих невдач і розмір втрат продуктивності, які можна з різних прогнозів компанії, що стосуються саме цих показників. Необхідність диверсифікації то, можливо виявлено внаслідок порівняння бажаного й можливої рівнів продуктивності і ще рівня, який був, досягнуто результаті діяльності компанії. Для гірших компаній, які планують (або можуть спланувати) свої дії у майбутнє, першим ознакою такого розриву показників продуктивності найчастіше є скорочення портфеля замовлень або незайняті у виробництві потужності.

У кожному окремому разі низку причин диверсифікації може важливої ролі, а більш мало впливав інших причин може у остаточному підсумку призвести до інше рішення проблеми. І.Ансофф вважає, що причиною є невідповідність належного рівню продуктивності та ефективності.

Усі причини диверсифікації викликані одним - збільшити ефективність діяльності підприємства у цей час чи недалекому майбутньому, а й у тривалу перспективу.

Існує критерій диверсифікації. Встановлення подібного критерію рекомендується лише підприємства, який справді зацікавлений у своєї диверсифікації. Це по-перше істотне "прикриття" неоціненно, бо вона запобігає різні помилки та, крім того, може бути як програми безпеки й хорошого контролю.

Процес вироблення оцінки й плану диверсифікації вимагає часу, зусиль і докладного вивчення. Укладання, зроблена протягом одного вечора, може бути належить основою вивчення ринку, технічного дослідження процесів і товарів, фінансового аналізу, навіть будь-якого наради та надаваних послуг зовнішніх експертів з надання будь-якої інформації. Справді, він необхідний лише в якості основи у тому, щоб зорієнтуватися від початку, слід чи ні займатись цією проблемою всерйоз. Оцінка може показати, що це справді добре, але з для даної компанії.

Методи диверсифікації перебувають у жорсткому узалежненню з бізнесом і управлінням. Диверсифікація вимагає такої ступеня гнучкого підходу, що на початку планування діяльності годі було виключати жодного їх. Кожен випадок диверсифікації вимагає відповідного підходу і грунтовного аналізу, але водночас має розглянути всіх можливих методи. Програми по диверсифікації можуть утримувати одне із нижче перелічених методів.

Весь існуючий персонал, і навіть устаткування потрібно використовувати задля досягнення надалі більшого розмаїття товарів та послуг. Цей метод цілком природний для компаній, персонал яких просочений духом досліджень.

Підвищення продуктивності відбувається поза рахунок збільшення кількості устаткування й якості організації, що, зазвичай, веде до підвищення асортименту продукції.

Фірма, зайнята у сфері діяльності, поглинається шляхом придбання або за готівкові, або за акції, або право їх комбінацію. Центральні корпоративні функції поширюються і новий відділ, і навички та досвід управління поглинутою компанії та починають працювати у цілому і знову утворену компанію. Об'єднання компаній приблизно однакового розміру та роду діяльності. Зацікавленість у будь-якій компанії, яка проявляється як участь або як контроль над інший компанією, але з тих щонайменше приєдналася компанія продовжує функціонувати як не залежна структура.

Весь процес залучення готівки, управлінського таланту, технічних навичок, патентів та інших ресурсів повинен протікати в такий спосіб, щоб компанія змогла отримати з цього певні види переваг, приміром гарантовані поставки сировини й доходи інвестування, певні вигоди у співпраці з іншими фірмами. У окремих випадках можуть утворювати нову корпорацію. Надання підтримки оператору чи споживачеві у зміні диверсифікації чи розширенні своєї діяльності. За великим рахунком потреби покупця в санаторно-курортному комплексі можна охарактеризувати як істотно сприяє диверсифікації чинник.

Усі наведені варіанти неможливо привести з усіма подробицями, оскільки кожної диверсификационной ситуації притаманні різні аспекти. Диверсифікація охоплює широкий, спектр можливостей, варіюючись від досить обмеженого вторгнення нову область виробництва були тільки всередині цієї країни ("вузька" диверсифікація) до широкого вторгнення виробничі сфери інших країнах ("широка" диверсифікація). Насамперед, під час розгляду цієї проблеми слід провести досить простий аналіз цього спектра. Відповідно до цього, маємо те, що прийнято називати "вертикальної інтеграцією", коли компанія використовує частина ресурсів у тому, щоб утворити чи придбати організації, які поставляти необхідні матеріали та овочева сировина для даної фірми і/або забезпечуватимуть ринки збуту для продукції цієї фірми.

Цілі диверсифікації виробництва

Є низка мотивів і цілей, які найчастіше служать стимулами належала для розширення масштабів діяльності:

Передумови:

1. Нерівномірний розвиток галузей економіки (закон нерівномірного економічного розвитку)

2. Закон падіння норми прибутку на традиційному виробництві (закон тенденції норми прибутку до зниження)

3. Розвиток науково-технічного прогресу

Мотиви:

Технико-технологические. Бажання повніше завантажити виробничі потужності і зберегти виробничий потенціал. Альтернативні варіанти використання сировини, матеріалів, технологій.Незанятость і неповне використання ресурсів.

Економічні.Перенакопление капіталу традиційних галузях виробництва та пошуку нових сфер докладання капіталу. Розширення частка ринку, завоювання нових ринків, вилученнясинергического ефекту. Економія на масштабах діяльності. Економічна обмеженість ресурсів.

Фінансові. Розподіл ринків між більший обсяг виробництва. Фінансова стабільність.

Соціальні. Збереження робочих кадрів. Створення нових робочих місць. Задоволення інших потреб. Інноваційна політика менеджерів.

Стратегічні. Пристосування до кон'юнктури ринку.Противодействия коливань кон'юнктури. Страхування майбутнього підприємства. Антимонопольне законодавство. Злиття і поглинання. Державне замовлення.

Цілі:

1. Економічна стабільність і фінансова стійкість.

2. Прибуток.

3. Конкурентоспроможність.

Всі ці мотиви можуть існувати окремо, але можуть бути поєднуватися друг з одним - це від конкретних обставин у кожному компанії, тому й вибір форми диверсифікації має бути добре обгрунтований і старанно спланований відповідно до цими обставинами.

У цілому нині існують три типи диверсифікаційних можливостей:

Кожен продукт, запропонований компанією, має складатися з функціональних компонентів, частин 17-ї та основних матеріалів, що згодом становитимуть єдине ціле. Зазвичай, у інтересах виробника купують велику частку цих матеріалів в зовнішніх постачальників. Однією з добре відомих шляхів диверсифікації є вертикальна диверсифікація, вона характеризується розширенням і розгалуженням компонентів, частин 17-ї та матеріалів. Можливо, найяскравішим прикладом вертикальної диверсифікації є імперія Форда у період самого Генрі Форда. На погляд вертикальна диверсифікація може бути несумісну з нашим визначенням стратегії диверсифікації. Проте відповідні місії, які повинні робити ці компоненти, частини й матеріали, істотно відрізняються від місії цілого кінцевий продукт. Понад те, технологія розробки і виробництва цих частин 17-ї та матеріалів, мабуть, також істотно відрізняється від технології виробництва кінцевий продукт. Отже, вертикальна диверсифікація припускає й придбання нових місій, та введення у виробництві нова продукція; інший можливий варіант - горизонтальна диверсифікація. Її можна охарактеризувати як запровадження нових продуктів тоді, що вони жодним чином відповідають існуючої номенклатурі продукції, і підлітків набувають місії, які відповідають ноу-хау компанії та її досвіду в технології, фінансах і маркетингу; також можливим завдяки бічний диверсифікації виходити межі галузі, у якій функціонує компанія. Якщо вертикальна і горизонтальна диверсифікації, власне, є стримуючими (тому, що вони обмежують сферу інтересів), то бічна диверсифікація, навпаки, сприяє її розширенню. Цим самим компанія заявляє про намір покращити своє існуючу ринкову структуру.

Який із перелічених варіантів диверсифікації слід вибрати компанії? Частково цей вибір залежатиме від причин, які спонукають компаніюдиверсифицироваться. Приміром, з урахуванням тенденцій, притаманних промисловості, авіакомпанія може здійснити деякі кроки для реалізації завдань із довгостроковому впровадженню у вигляді диверсифікації: напрям сприяє технологічного прогресу існуючого нині типу виробництва.

Диверсифікація збільшує охоплення сегментів "військових" ринків.

1.напрям також збільшує відсоток комерційних продажу спільною програмою щодо реалізації.

2.рух стабілізує реалізацію продукції разі економічного спаду.

3.рух також сприяє розширенню технологічної бази компанії.

Деякі з цього диверсифікації ставляться до характеристиці продукції, і деякі - до її місіям. Кожна з цілей варта поліпшення деяких аспектів балансу між загальної стратегієюпродукт-ринок й навколишнім середовищем. Специфічні мети, поставлені декому певних ситуацій, може бути згруповані у трьох основні категорії: мети зростання, які сприятимуть регулювання балансу за умов сприятливих тенденцій; мети стабілізації, призначені захисту від несприятливих тенденцій і передбачуваних явищ, мети гнучкості - усе задля посилення позиції компанії, у разі непередбачуваних подій.Диверсификационное напрям, необхідне однієї з цілей, може не підходити іншої.

Цілі диверсифікації виробництва безпосередньо залежать від фінансової гніву й виробничих можливостей корпорації. На малюнку 1 показано залежність цілей та напрями диверсифікації від фінансового стану компанії.

Диверсифікація, її види й класифікація

Зв'язок між фінансове становище корпорації і диверсифікацією діяльності є дуже простий, оскільки перше визначає напряму, і ефективність другого. Так, напрями диверсифікації, характерні для початкових етапів розвитку, спиралися на об'єктивну основу - альтернативне використання відходів, виробничих потужностей, торгово-комерційного сіті й були пов'язані із можливостями традиційного виробництва.

Відмінність наступних етапів диверсифікації полягала у зменшенні ролі основного виробництва, не обмежувалося експансією до своєї чи поєднані галузі й супроводжувалося повним відривом фінансових інтересів від інтересів виробництва. З розвитком, як корпорацій, і власне диверсифікації, мети одержання прибутку досягалися шляхом можливостей міграції ресурсів межі галузі, регіону, національної економіки. Тому два напрями у розвитку підприємницької діяльності неважко пояснити еволюцією процесу, від спорідненої диверсифікації донеродственной чи "автономної".

Як засвідчило проведене аналіз, найпоширенішим типом організаційної структури при диверсифікації є холдинг. Розглянемо систему визначень, що з холдинговими структурами.

Класичне визначення, дану у малому тлумачному словнику іноземних слів: "Холдинговою компанією (компанія власник) - це компанія, що володіє контрольний пакет акцій якихось інших підприємств з метою контролю та керування їхньою діяльністю". У ньому розкривається суть класичного розуміння холдингу (з економічної погляду) - є акціонери, володіють акціями, що або самі управляють холдингової структурою, або довіряють управління загальним бізнесом управляючої компанії.

Горизонтальні холдинги - об'єднання однорідних бізнесів (енергетичні компанії, збутові, телекомунікаційні тощо). Вони уявляють собою, власне, філіальні структури, якими управляє головне (материнське) підприємство.

Вертикальні холдинги - об'єднання підприємств у однієї виробничої ланцюжку (видобуток сировини, переробка, випуск продуктів споживання, збут). Приклади: об'єднання, займаються переробкою сільськогосподарської продукції, металів, нафтопереробкою.

Змішані холдинги - найскладніший приклад. У такій холдинг входять структури, безпосередньо які пов'язані ні торговими, ні виробничими відносинами, як, наприклад, російські банки, інвестують кошти на якісь підприємства. Їх головним завданням - кудись вкласти кошти й потім їх одягнули з матеріальною вигодою своєчасно вилучити. Фактично, це інвестиційні проекти.

Що ж до типів холдингів, необхідно конкретизувати деякі поняття.

Класифікацію можна кілька трансформувати:

>Диверсифицированние холдинги (змішані) - об'єднання незв'язаних бізнесів. (Характерний приклад - коли банки скуповують акції різних підприємств)

>Сбитовие холдинги (горизонтальні). Вони справді головне - єдина логістика: єдина система постачальників і багато збутових осередків. Якщо осередків багато, то необхідний норматив створення нової збутової точки (і автоматизація повинна його підтримувати). З погляду логістики, специфіка холдингу у цьому, що одержувач розосереджений. Завжди є залишки на яких складах збутових осередків і слід завдання їх перерозподілу. Можлива єдина політика щодо конкретної товару (реалізована як знижок, подарунків клієнтам тощо.). У разі централізація управління відіграє у проведенні спільної політики ліквідацію залишків. Якщо холдинг хоче все правильно консолідувати (себто податків і управлінського обліку), у ньому необхідно встановити єдиний стандарт на документообіг. Це дозволить, зокрема, вести єдине маркетингове дослідження у процесі продажів. (Особливо цікаві результати виходять тоді, коли збутових точок багато. Можна виявити залежність попиту від регіону, місцеположення, національну специфіку переваг) При грамотному використанні цієїагрегированной маркетингової інформації вдасться уникнути залишків і неліквідів на яких складах. Це дуже істотно для торгових холдингів. Отже, переваги єдиної мережі постачання і збуту у цьому, що виникає можливість, по-перше, закуповувати товар в постачальників за нижчими цінами (сукупна знижка), по-друге, єдину збутову і маркетингову політику й, по-третє, гнучко і оперативно перерозподіляти залишки на яких складах, не допускаючи утворення неліквідів (економія витрат).

>Холдингиконцернового типу. Вони характеризуються яка об'єднує їхні ланцюжком переділів від сировини до готового товару. І тут є свої особливості: підприємства передають одна одній свій продукт за собівартістю (немає сенсу наживатися друг на одному); у всій ланцюжку необхідно забезпечити наскрізне управління якістю (до впровадження ISO 9000); всіх підприємств концерну повинні прагнути бути врівноважені за рівнем оснащення виробничих процесів, кваліфікації персоналові та ін.

Тобто, однією з поширених способів об'єднання підприємств у диверсифіковані корпоративні об'єднання є організація холдингу. Реалізація даної схеми дозволяє чітко врегулювати всі проблеми у структурі власності та систему взаємин у ієрархії корпорації.

Отже, найадекватнішою реакцією на глобалізацію економіки є диверсифікації бізнесу й створення диверсифікованих корпоративних об'єднань.

Основною метою диверсифікації, зазвичай, є забезпечення виживання організації, посилення її конкурентоспроможності та підвищення прибутковості. Будь-яка комерційна фірма намагається залишитися "на плаву" і шукає, як цього досягти. Саме диверсифікація, пошуку нових напрямів ефективної діяльності дозволяє компанії прискорити свій розвиток, отримати додаткові доходи і доходи знайти нові конкурентні переваги.

Вважають, що диверсифікація компанії - чи це розширення сфери діяльності шляхом відкриття нових виробництв чи придбання холдингом дочірніх структур різних профілів - явище обоюдогостре. Й у кожному даному випадку керівництво, обираючи напрями розвитку, має розглядати, як позитивні, і негативні наслідки.

Поиск по сайту: