науково-дослідницької роботи «Провідні мотиви творчості І.Я.Нечитайла»

ТЕЗИ

Автор: Бабич Неля Володимирівна, учениця 8 класу Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Великобагачанської районної ради, Полтавської області.

Науковий керівник: Бабич Наталія Григорівна, учитель світової літератури Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Великобагачанської районної ради, Полтавської області, спеціаліст першої кваліфікаційної категорії.

Полтавське територіальне відділення МАН України.

Секція: українська література.

Сьогодні, коли ми формуємо єдиний український гуманітарний простір, коли можемо вільно обирати духовні орієнтири, творчість українських письменників допоможе зробити нам це осмислено і вірно. І якщо творчість багатьох раніше «забутих» поетів та письменників має певне коло досліджень, то творчість нашого земляка Івана Яковича Нечитайла до кінця не осмислена нашою літературною критикою. Досі не розкрита вся глибина його мудрості, весь обсяг таланту. Вся творча спадщина містить велику кількість творів різноманітної тематики, які мають велике виховне значення, стимулюють нас глибше розкривати суть подій, формують у нас відповідальне ставлення до життя. Усе це, на нашу думку, мотивує актуальність обраної теми.

Отже, мета нашої роботи: з’ясувати провідні мотиви творчості поета І.Я.Нечитайла. Цю мету реалізували через вирішення таких завдань: розглянули особистісні передумови появи поетичних творів І.Нечитайла; з’ясували вплив життя і творчості М.Гоголя та М. Башкирцевої на формування світогляду поета; проаналізували поетичні твори автора. Практичне значення. Систематизований літературний матеріал роботи може бути використаний при вивченні літератури рідного краю, роботі літературного гуртка. Робота є підґрунтям для усвідомлення підростаючим поколінням незламності, сили людського духу, вічного і непоборного прагнення до саморозвитку, самовдосконалення, виховання патріотизму та свідомого ставлення до проблем буття.

ЗМІСТ

ВСТУП. Стан досліджуваної проблеми в сучасному літературознавстві…………4

РОЗДІЛ 1. Загадка таланту Івана Нечитайла…………………………………………7

1.1 Особистісні передумови появи поетичних творів поета…………………………7

1.2 Огляд літератури за темою………………………………………………………...9

РОЗДІЛ 2. Аналіз поетичних творів Івана Нечитайла……………………….…….12

2.1. «Вічно молода Марія»……………………………………………………………12

2.2. «Свіча безсмертя» М.Гоголя……………………………………………………..16

2.3. «Я щойно книжку дочитав Хайяма…»………………………………………….17

2.4. «Осінні подихи весни»…………………………………………………………….19

2.5.Жайворонкова душа поета……………………………………………….………...21

2.6. «Треба жити, щоб творити»………………………………………………………23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..………27

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………….29

ВСТУП

Сучасне демократичне суспільство відкриває перед кожним з нас великі горизонти, великі можливості. Ми можемо вільно обирати духовні орієнтири, можемо звертати свій погляд саме туди, де наша свідомість відчує щось незвичне і незбагненне, але рідне і неповторне.

Саме такою є література українських письменників, яка полонить нашу уяву, вчить нас бачити у минулому прообраз майбутнього, дає нам мудрі настанови. І якщо творчість багатьох раніше «забутих» поетів та письменників має певне коло досліджень, то творчість нашого земляка Івана Яковича Нечитайла (Додаток А) до кінця не осмислена нашою літературною критикою. Досі не розкрита вся глибина його мудрості, весь обсяг таланту. Вся творча спадщина містить велику кількість творів різноманітної тематики. Найперше, що впадає в око, це його звернення до постаті видатної полтавки, чиє ім'я викарбуване на статутї «Безсмертя» в Люксембурзькому палаці у Парижі. Мова йде про видатну художницю Марію Костянтинівну Башкирцеву, з творами якої ми знайомились на уроках образотворчого мистецтва. Незвичайна доля цієї дівчини знайшла відгук у творчості І. Нечитайла. Яким же бачить її автор? Що його захопило в цій дивовижній людині? Не можна також оминути поему І.Я.Нечитайла «Свіча безсмертя», присвячену нашому знаному на весь світ землякові М.В.Гоголю. Чому Іван Якович запалив свою «свічу безсмертя», присвячену Миколі Гоголю? Які були особистісні передумови появи цих та багатьох інших творів поета?

На ці та багато інших питань, які постали перед нами, сучасна наука не має відповіді. Це і визначає актуальність моєї роботи. Вона розкриє нові горизонти українських, зокрема полтавських, письменників. Відкриє всю багату тематичну палітру поета. Розкриє справжню інтернаціональну суть української душі, яка знайшла своє покликання у поезії і свій прояв у численних поетичних образах. Об’єкт нашого дослідження – література рідного краю.

Предмет дослідження – вивчення творчості І.Я.Нечитайла.

У даній роботі буде проаналізовано кілька збірок І. Нечитайла, де особливо буде звернена увага на тематичне багатство поезії..

Особистий внесок полягає у проведенні грунтовної роботи, пов’язаної із вивченням, систематизацією, аналізом фактичного літературного матеріалу. Під час збору матеріалу з даного питання була проведена зустріч із письменником (Додаток Б), в ході якої Іван Якович розкрив особистісні передумови появи поетичних творів. Дав пояснення свого бачення світобудови. Адже саме у єдності духовного світу людини зі сферою її життя – ключ до розкриття таємниць її творчості. Це особливо актуально зараз, коли всім нам необхідно пізнати і зрозуміти велич нашої поезії, її одвічний гуманізм, щоб спрямувати свій духовний вектор на утвердження української державності. Саме сьогодні хочемо підкреслити спадковість поколінь, яка простежується у нашому дослідженні: Микола Гоголь – Марія Башкирцева – Іван Нечитайло. Хочемо нагадати, що Полтавщина була і залишається духовною столицею, колискою неповторних майстрів пензля і слова. Мета роботи: з’ясувати провідні мотиви творчості поета І.Я.Нечитайла. Для реалізації мети необхідно розв’язати такі завдання:

1.Розглянути особистісні передумови появи поетичних творів І.Нечитайла.

2.З’ясувати вплив життя і творчості М.Гоголя та М. Башкирцевої на творчість поета. 3.Проаналізувати поетичні твори автора.

4.Визначити провідні мотиви творчості поета та способи їх вираження. Результати досліджень можуть бути використані при вивченні літератури рідного краю на уроках літератури, факультативних заняттях, роботі літературного гуртка.

Методи дослідження, використані в роботі: теоретичний (метод комплексного аналізу і синтезу під час визначення об’єкта, предмета, мети, гіпотези і завдань досліджень); метод виявлення індивідуально-авторського підходу до використання лексики творів; метод апперцепційного декодування поетичного тексту (зосередження уваги на ролі заголовків, аналізі образних слів); історично-мовний, психологічний, метод лексико - семантичної сполучуваності (національна, поетична, індивідуальна картини світу).

Структура роботи включає такі частини: вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАДКА ТАЛАНТУ ІВАНА НЕЧИТАЙЛА

1.1.Умови формування особистості І.Я.Нечитайла

Іван Якович Нечитайло народився 18 червня 1935 року в селі Огирівка Великобагачанського району Полтавської області в селянській родині. А природа ж там яка: річечка Глиниця, ліс, квітучі луки, травостої, родючі чорноземи - Божа благодать. Бабки-шептухи, всякі сільські ясновидці й ворожбити різну долю хлопцеві пророчили. Та ніщо з того не збулося: не став він ні лікарем, ні вчителем, ні агрономом, ні військовим. Йому дуже хотілося писати. Бувало, й хлібом не годуй, а дай ручку і чистий паперовий аркушик (у воєнні роки з цим було дуже скрутно). Під магічним впливом творчості геніальних письменників, яку вивчали в школі, брався писати день і ніч щось подібне. Часто-густо міг навіть на уроках, забуваючи про все на світі, поринати з головою у бентежний світ віршування. «Одного разу вчителька скористалася втратою пильності юного віршара (тобто мене) і відібрала зошит, у якому було багато чого інтимного й «ненормативного», думав: дійде до директора - хана, витурлять із школи. Але та педагог виявилася людиною мудрою і не дала ходу «крамолі», повернула зошит з добродушними зауваженнями і порадами»,[11,с.5] - згадує Іван Нечитайло.

Рано (8-річним хлопчиком) втратив батька, який влився в радянську армію громити фашистську гидь. Не довго довелося дивитися жорстокості в очі, загинув на війні при форсуванні Дніпра у 1943 році.

Позбувшись власної оселі, яку спалили під час відступу фашисти, разом з матір’ю, меншими братом і сестрою поневіряється по чужих житлах, а також звідує усі «принади» проживання у землянці.

Через відсутність взуття і теплого одягу пропустив один рік навчання в школі, сім класів якої закінчив на рік пізніше від своїх ровесників.

Середню школу в Білоцерківці закінчив у 1954 році, відслужив у армії, попрацював у колгоспі, з грудня 1957 до 1970 — в редакціях газет Великобагачанського, Миргородського, Решетилівського та Шишацького районів. Член Національної спілки журналістів України з 1961 року. Роком свого народження як літератора Іван Нечитайло вважає 1952. Тоді він уперше побачив своє прізвище під надрукованим у районній газеті "Ленінський шлях" віршем «На сінозбиранні».

Якою ж на той час була політика держави щодо української нації? Адже українська література завжди була виразником життя народу.

ХХ століття – складний час в житті українського народу і його культури. Наше слово переслідувалося і було під забороною. До нього насторожено ставилися більшовики, які, прикриваючись гаслами інтернаціоналізму, проводили імперську політику.

Проте українські письменники, долаючи імперські заборони, намагалися донести світові правду про великий європейський народ. Вагомий внесок у всесвітню скарбницю художнього слова зробили Василь Симоненко, Павло Тичина, Іван Багряний, Олесь Гончар, Ліна Костенко та інші.

Друга світова війна позначилася піднесенням понівеченої, але повністю не знищеної національної свідомості. Та радянська система повоєнного періоду ошелешила митців зливою так званих документів, які на даний час паралізували їх творчу енергію. Приборкання талантів набуло великого розмаху. Брутальним чином розглядалися персональні справи О.Довженка, Ю.Яновського, М.Рильського та інших, звинувачених у «буржуазному націоналізмі», витлумаченому під більшовицьким кутом зору, під яким, до речі, розглядався вірш «Любіть Україну» В.Сосюри, розтоптувалася людська гідність поета. Митців позбавляли права бути особистістю.

Постійно поповнювалися радянські концтабори. Жахливою смугою проліг голод 1947 року. Водночас поезія перетворилася на риторичне віршування, відірване як від життєвих реалій, так і від історичної правди. Літературний простір заповнювався знебарвленою імітаційною літературою з надуманими конфліктами.

Та все ж і в таких несприятливих умовах справжній талант завжди знайде свій шлях. Особливою і неповторною сторінкою в тогочасному письменстві була гумористика Остапа Вишні. Його знамениті «Мисливські усмішки» засвідчували невичерпні можливості українського характеру, схильного до тонкого щирого сміху, без якого тяжко жити в цьому світі, охопленому епідеміями воєн, тоталітарних режимів.

Саме під впливом таких обставин, таких яскравих особистостей і формувався самобутній, неповторний характер видатного нашого земляка Івана Яковича Нечитайла.

1.2.Огляд літератури за темою.

Як уже зазначалося раніше, була проведена зустріч із поетом І.Нечитайлом, під час якої з вдячністю до рідної школи за добру науку було презентовано нам кілька поетичних збірок. Ці твори дали напрямок і визначили обсяг досліджень.

Першою хочеться назвати збірку І.Нечитайла «Сміх - не гріх».

У цій поезії він «завжди прямо-таки вгризався своїм колючим сміхом у потворні соціальні і політичні явища, висміював та засуджував усе негативне в українському суспільстві. Тому і сьогодні не втратило актуальності те, що написане … 20 років тому». [16,с.3]. Саме так нам презентує цю збірку у передмові відповідальний секретар Полтавської спілки літераторів Іван Моцар.

Повною нерозкритих загадок постає перед нами поема «Свіча безсмертя» (Додаток В) - спроба у віршованій формі повідати про останні роки життя М.В.Гоголя. «…Життя Гоголя, - на думку одного із сучасників письменника і великого шанувальника його творчості І. Аксакова, - згоріло від постійної душевної муки, від безперервних духовних подвигів, від марних зусиль – розшукати обіцяний ним світлий бік, від безмежної творчої діяльності. Та автор поеми заперечує сучасникові Гоголя і стверджує, що свіча життя славетного полтавця хоч і згоріла, зате «Свіча безсмертя зайнялась» [15,с.3]. І ми повністю згодні із цими словами Лідії Єнко, директора заповідника-музея М.В.Гоголя. Якщо ж говорити про віршовану повість Івана Нечитайла «Вічно молода Марія», то вона написана в честь 140-річчя від дня народження славетної землячки - художниці Марії Костянтинівни Башкирцевої (Додаток Д).

Автор у художній формі відтворив долю і внутрішній світ цієї дивовижної людини. У нерозривній єдності із цією книгою пов’язаний твір В.Лиса «Спалах генія», який краще дасть нам зрозуміти авторську думку, що справжні таланти не вмирають, адже літературний щоденник Маріїї, написаний французькою мовою і перекладений багатьма європейськими мовами, належить до фонду світової літератури.

Гортаючи сторінки збірки «Далекі спалахи» І.Нечитайла, розумієш, що автор знову досягає світового рівня проблем, які постають у творі. Якою є зараз людина? Що її чекає в майбутньому? Чому не можна відмовлятися від минулого? І Біблійне: не судіть, щоб і вас не судили. Ось такий обшир постає перед нами. І змушує замислитись про вічне. Так само, як і поетична збірка «Осінні подихи весни». Як говорить автор, що об’єднує їх лиш одне – всі вони писалися від душі. А теми їх дуже різні: знову неповторна Марія Башкирцева, «секрети поезії», чому не можна забувати минуле, кохання та багато інших.

Не може не зачепити струн душі поетична збірка «Арабески - душі сплески», пряме наслідування Омару Хайяму, класику середньовічної східної поезії, вченого енциклопедиста, філософа. Подані вони, як говорить сам автор у передмові, в такій послідовності, в якій вони «народжувались». У переломні епохи, коли вирішується доля народу, хтось із митців бере на себе головну роль: осмислити те, що відбувається, пояснити суть подій і дати правильний орієнтир надалі.

Висновки. Ми розуміємо, що саме вплинуло на формування особистості митця – це і

нелегка доля повоєнного дитинства, це і жорсткі умови в період формування поета, що не дали зламатись, а розвинули філософський, глибокий погляд на життя. Перед нами постає вся широта поглядів поета. Велика картина образів та тем, представлених у творах, не може не зацікавити читача. Та вся критична література вміщена лише у передмові, написаній до кожної збірки. Цього вкрай мало. Необхідно провести дослідження, проаналізувати спадщину І.Я.Нечитайла і з’ясувати провідні мотиви його творчості та шляхи їх вираження.

РОЗДІЛ 2

ПОЕТИЧНІ ОБРІЇ ІВАНА НЕЧИТАЙЛА

2.1. «Вічно молода Марія…»

Наш народ має багато яскравих імен, які достойно презентують нас у світі як висококультурну націю. Україна, як європейська за своєю цивілізаційною належністю нація, має спиратися на європейську людиноцентричну систему цінностей. У цьому аспекті інтелект, освіта, професійний досвід, соціальна мобільність беззаперечно визначаються головною складовою національного багатства та основним ресурсом соціально-економічного розвитку.

Серед таких достойне місце, на погляд І. Нечитайла, займає наша землячка Марія Костянтинівна Башкирцева (Додатки Е, Ж). Ім'я цієї неординарної людини довгий час не було відоме широкому загалу. Сьогодні ж, коли ми формуємо єдиний український гуманітарний простір, у якому для людини як головного національного ресурсу створюються оптимальні умови для реалізації усіх її можливостей, приклад життя і творчості талановитої українки особливо цікавий і корисний. «Марія Башкирцева – це не тільки картини, які можуть подобатися чи не подобатися; це не тільки щоденник, який може одних захоплювати, інших дратувати; не тільки одне з найсенсаційніших імен кінця XIX століття у Франції; Марія Башкирцева – це як голос надії і поривання до високої мети…» [3, с.274].

В Парижі, у Люксембурзькому музеї, є статуя, названа «Безсмертя». Вона зображає молодого генія, що помирає біля ніг ангела смерті, який тримає в руках табличку з іменами людей, котрі передчасно пішли із життя, але вже вкрили себе на землі безсмертям. Очі генія спрямовані на список, де серед восьми французьких імен стоїть і одне українське – ім'я Марії Башкирцевої. Уродженці диканського села

Гавронці невблаганна доля відвела всього лише неповних 26 років життя, але талановита дівчина встигла залишити яскравий слід в історії світової культури. Цю особистість не міг проминути поет і прозаїк І.Нечитайло.

У І томі Українського Радянського Енциклопедичного Словника, виданого 1966 року, знаходимо про неї лише короткий запис: «Марія Костянтинівна Башкирцева – українська художниця. Постійно жила у Франції. В 1881 відвідала Полтаву, де малювала етюди селян і городян» [21, с.475].

Саме ця загадкова особистість зацікавила поета і прозаїка І. Нечитайла. Так вже нерідко буває, що наш талант визнають спочатку за кордоном, а потім уже на батьківщині. Так сталося і з Марією. Її знає Франція, де знаходяться її картини, які прикрашають зали Лувра. Роботами художниці Башкирцевої (Додатки З, К, Л, М) захоплюються у Росії, бо вони зберігаються в музеї імені Пушкіна. А полтавці-земляки Марії дізналися про неї лише кілька років тому.

Якою ж бачить поет Марію, на чому акцентує нашу увагу?

… талант від Бога мала

І розвивати прагнула його,

На малість час дарма не витрачала… [10, с.5]

Але самого таланту було замало: «Талант без праці – що без сонця трави…» [10, с.6].

Ще юним дівчам вона задумується про сенс свого життя:

Та сенс життя свого я бачу.

В високім чомусь … [10, с.26].

Як справжню глибоку натуру, не оминула закоханість і Марію. Поет говорить, що для Марії

Любов – це Бог,

любов – саме життя.

Добро і зло злилися в цьому слові [10, с.62].

Адже «вона не зможе з ким попало жити…», бо була сама особистістю великою і неординарною. Розвиваючись як особистість, вона, маючи неабиякий талант, захоплюється малюванням, де досягає неабиякого успіху.

Робер – Флері, художник знаменитий,

Її малюнки подивився і сказав:

В мистецтва світ Вам двері вже відкриті, -

В Вас Божий дар, не загасіть лише його. [10, с.81].

Та від такої похвали Марія зовсім не загордилася. Адже її талант – це Божий дар.

А її справа – розвинути його, принести людям користь.

Бо в праці шлях свій бачила…[10, с.84].

А наставники дають їй пораду, якою вона буде користуватися до кінця днів своїх: «…Ніколи не вважай себе для всіх взірцем, свій кожен успіх слід цінить критично!» [8, с.85].

Через призму світобачення І. Нечитайла ми бачимо головний постулат, про який говориться в Біблії: всі біди людські від гордині.

В уста Марії він вкладає такі слова:

О, Пріснодіво, я тебе молю:

Пошли мені і прощення, і сили,

Тобі я буду вірна до могили,

Гординю й норов свій навік присплю![10, с.122].

Звідки ж черпала наснагу Марія, де народився такий талант? Не зміг поет оминути в своїй віршованій повісті цього питання і, даючи на нього відповідь, прославляє рідну Україну, яка дала крила Марії.

…Вона в такому царстві виростала,

в якім не виростав, мабуть, і цар. [10, с.141].

Автор повісті «Вічно молода Марія» переповідає факт із життя Башкирцевої, коли вона, протестуючи проти розлучення батьків, навмисне застудилася, і її ледве врятували від тяжкої хвороби. Таким чином, ми спостерігаємо за поведінкою непокірної, егоїстичної, але дуже незвичайної дитини, яка інколи робить дуже серйозні, далеко не дитячі висновки із усього, що відбувається навколо неї.

Засмучена поведінкою батька, його розгульним життям, аморальними вчинками, вона робить для себе єдино правильний висновок:

Найбільше зло - це марнотратство:

Прийоми, гульбища, картярство...

А час іде, а час біжить,

Невже ж родились ми для цього?! [10, с. 25-26].

Дивний вчинок як для дівчинки з багатого аристократичного роду, яка ніколи не мала і не матиме ніяких матеріальних проблем, яку готуватимуть, як ляльку, до вигідного шлюбу і красивого життя! У повісті «Вічно молода Марія» майбутня художниця зображена як бунтарка іпротестантка проти заведених правил і традицій. Можливо, оцей протест проти посередності, затхлості, бездіяльності, байдужості до всього і євизначальними рисами характеру Марії Башкирцевої. Характер вона проявляла із наймолодшого віку.

Та сенс життя свого я бачу

в високім чомусь, і, одначе,

того, що хочу, я доб'юсь! [10, с. 26-27].

Чого ж хотіла Марі, як називали її рідні? Вона хотіла слави, яскравого життя, хотіла залишити по собі незвичайний слід, вбачаючи у цьому своє призначення, свою місію у цьому світі. «Марія прагнула, як і кожна творча людина, визнання, дорожила заслуженою похвалою, мріяла прославитися, здійснивши якийсь неймовірно високий творчий подвиг. Саме це в ній і захоплює, бо такі імперативи властиві людям не ущербним, а сильним своїм духом. Людям, що віддалися мистецтву не для особистого задоволення», - так писав в передмові до першого видання її щоденника 1887 року У.Е.Гладстон. [18, с.33].

Іван Нечитайло зосереджує увагу читача на тому, що Марія шлях до слави бачить у постійному розвитку, наполегливій праці. Вона їде в Париж, Ніццу, Москву - і всюди шукає можливість учитися, студіювати у майстерні живопису, вчитися вокалу. Дивовижна ознака характеру Башкирцевої: вродлива, багата, вередлива, розбалувана батьками і, разом з тим, неймовірно працьовита, наполеглива, фанатично віддана роботі. Можливо, ось це поєднання непоєднаного, прагнення, якщо досягати, то лише найбільших вершин, і складає унікальність її натури.

Таким чином, І.Я.Нечитайло створює образ надзвичайно талановитої людини, яка знає лише один шлях до успіху і досконалості - натхненний, титанічний труд. Зрештою, коли читаєш повість і роздумуєш над особливостями характеру, образу героїні, що його створив автор, робиш висновок, що сам процес творчості, відшліфовування майстерності, пошук ідеалу, досконалості і є тим омріяним щастям, якого так прагнула яскрава, непересічна, дивовижна Марія Башкирцева.

2.2. «Свіча безсмертя» І.Я.Нечитайла

Жити на землі полтавській і не любити щирий сміх Миколи Васильовича Гоголя (Додаток Н) – речі несумісні. Саме так вважав І. Нечитайло. І не зміг оминути цю видатну людину, людину-загадку, геніального письменника, хоча про нього вже було написано чимало. І кожний твір про нього – це нове осмислення життя генія. «А … життя Гоголя, - на думку одного із сучасників письменника і великого шанувальника його творчості І. Аксакова, - згоріло від постійної душевної муки, від безперервних духовних подвигів, від марних зусиль розшукати обіцяний ним світлий бік, від безмежної творчої діяльності…» [15, с.3].

Чи ж так це? Прослідкуємо за авторською думкою, пролистаємо його «Свічу безсмертя».

Він був земним і в той же час був неземним… [15, с.5].

Саме таким постає перед нами Гоголь з перших рядків повісті І. Нечитайла.

Він – України уособлення і суть.[15,с.6]

З трепетом поет береться за своє творіння і своє ставлення передає і нам. Маючи слабке здоров'я від народження, Микола Гоголь мало думає про власне благополуччя. Його, як справжнього патріота, хвилює доля Батьківщини, яка зазнала чимало горя і має невизначене майбутнє.

О скільки, скільки край цей перетерпів горя…

Чому згасла так його козацька слава! [15, с.8].

Патріотичні мотиви ще не раз пролунають у творах І. Нечитайла, і на сторінках поеми зокрема. Багато подорожуючи, він душею завжди залишався у рідній Василівці, дуже цінував свою батьківську родину. Автор передає через думки героя власне бачення навколишнього світу, природи, говорить про неї як про «диво величаво-миле», що «ладен цілувать це боже чудо» [15, с.19].

Пестливі слова, якими він описує природу, підкреслюють захоплення автора від побаченого: «цілує землю сонечко ласкаве» [15, с.25 ]. Це говорить нам про те, що в душі він назавжди залишиться дитиною, яка широко розплющеними очима зустрічає кожен день.

… Про своє призначення в цьому житті автор говорить устами головного героя: «я маю світові всьому служить» [15, с.29], «відкинув про своє життя турботи, лиш про красу життя людського дбав.» [15, с.48]. І ще: «я прагнув й буду прагнуть словом боротись проти всього злого, - у цім мого писання суть.»[15, с.71] Таке життя, яке людина віддає служінню іншим, сповнене болю і турбот. Воно не дає великих матеріальних статків. Та про це герой, як і сам автор, не мріяв. Для них обох важливіше те, щоб був живий народ, щоб жила його душа, яка завжди проявлялася у пісні. Автор змальовує непросте, сповнене мук творчості життя письменника. Показує трагічні останні хвилини його життя. Догоріла свіча його життя. Та чи усе закінчилося цим? І.Нечитайло відповідь дає просту: «свіча безсмертя зайнялась», бо творіння Миколи Гоголя часу не підвладні. Бо вчив він нас і плакати, і сміятися, вчив боротися з усяким лихом в цьому житті за допомогою сміху. Адже народна мудрість говорить, що скаржачись на лихо, ми його подвоюємо, а сміючись – знищуємо. Його твори жити будуть вічно, а значить «він не вмер, його свіча яскрава горить й горіти буде без кінця» [15, с.94].

2.3. «Я щойно книжку дочитав Хайяма»

Я щойно книжку дочитав Хайяма.

…Яка в них мудрість, глибина бездонна… [9, с.8].

Саме такими словами із рубаї І. Нечитайла почнемо свою оповідь про цей східний жанр, який пустив коріння на українській землі. Написані під впливом всесвітньо відомого класика середньовікової східної поезії, вченого–енциклопедиста, філософа Омара Хайяма (Додаток П), вони вражають своєю глибиною змісту і розмаїттям тем. Наскільки багате життя, настільки різноманітні теми рубаї І. Нечитайла. Та однією із центральних тем є розповідь про любов, адже «найсвятіше – це любити» [9, с.22] та «бог є любов» [7,с.35], адже «любов – загадка віковічна й непроста», [7, с.28].

Неодноразово зачіпає поет тему батьків і дітей, бо споконвіку існує ця проблема: «…батьки і діти … невичерпна тема» [9, с.28].

В одному рубаї зустрічаємо повчання, яке закладено ще у Біблії:

Шануй батьків своїх

за більше, ніж себе…[9, с.33].

Як про рідну матір говорить поет про Україну і закликає нас її любити так само, як і рідну неньку. Зачіпає душу поета духовність людей, орієнтири, на які націлено наше суспільство. Прикро вражає душу бездуховність у суспільстві. Поет викриває те, що люди, дбаючи про матеріальне, зовсім забули про духовне:

Колись плекали ми духовність,

Оберігали честь і совість,

І не молилися на долар,

А дбали про Вітчизни користь. [9, с.38].

Це рубаї якнайкраще відкриває нам цю проблему. Зачіпає автора ще одне Біблійне: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас» [1,с.893 ], адже це актуально у всі часи:

Судить минуле легше, ніж творить майбутнє,

Цього не можуть розуміть хіба що трутні.[9,.с.56].

Так звучить у Івана Нечитайла ця заповідь, яка має такий глибокий зміст. А наступне рубаї відкриває нам авторське бачення цього постулату:

Не можна критику із критиканством поєднати…[9,с.57].

Адже поет не відмовився зовсім від того, щоб не висміяти вади сучасного суспільства. Як говорить автор, що хотів би не звертати уваги і не зачіпати негативне, але воно йому болить. Та справедлива критика, яку говорить людина іншій у сприйнятливій формі, зовсім відрізняється від критиканства, яке й існує лише для того, щоб гордеці могли потішити своє самолюбство. І наступне рубаї саме про це:

…Лукавити не вмію та й не хочу.

Завжди дивлюся людям прямо в очі…[9, с.63].

І за той біль, що він мимоволі спричиняє нам, автор зумів навіть попросити вибачення, що дано лише людині сильній:

Поетів не виніть за їх відверте слово, -

Воно в них хоч гірке, але не без любові. [9, с.63].

Рубаї (іншими словами: кількарядкові афоризми, філософсько-медитативні резюме) повертають нас до самих первинних фольклорних витоків, до першоджерел народної мудрості. Саме це і відчуваємо у Івана Нечитайла:

Чому так важко в цьому світі жити?

Для чого зло існує серед люду? [9, с.65].

Східна поезія і досі тим велика, що донесла до нас вічне й неповторне. Бо людина у всі часи й віки, по суті, була однаково й піднесеною, і приниженою – якщо не владою, то гірким життям, нерозділеним коханням, зрадою. Тож Іван Нечитайло десятки разів у своїх рубаї повертається мало не до заклинання: українці, бережіть рідну землю, яка дає вам сили і наснагу жити. Безстрашно віддавайте заради неї своє життя. Служіть їй – до скону, до останнього подиху!

Поет загострює проблему слугування громадському ідеалові, обраній меті, застерігає владу від безмежних хапальних звичок. І завжди, на кожній сторінці, він залишає можливість для шукачів «вигідного життя» скористатися «шпаринкою для покаяння», щоб повернутися до нормального людського стану. Адже кожен з нас, доки він є живим, має у цьому світі шанс на розкаяння та повернення до своєї Божественної суті.

2.4. «Осінні подихи весни»

Збірка Івана Нечитайла «Осінні подихи весни» вийшла в світ у 2003 році. Писалися вірші в різний час і за різних обставин, про що говорить нам автор у передмові, але мають спільну мету: писалися від щирого серця, тому і повинні зачепити тонкі струни нашої душі:

І якщо вони й душі твоєї

Можуть, мій читачу, доторкнуть,-

Радо розпрощаюся з землею

Й щасно відійду в останню путь.[13, с.3].

Автор взяв на себе велику ношу – бути нашим поводирем у цьому непростому світі. Адже його вірші писалися не чорнилом, а порухами серця і душі. Тож на щирий відгук і сподівається він від нас. Що ж зачепило нас у його збірці «Осінні подихи весни»?

Не можна оминути одну із центральних тем збірки – це любов до Батьківщини. В пам’яті зринає Симоненкове: «Можна вибирати все на світі, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Саме таку паралель проводить і наш автор, порівнюючи Україну із матір’ю, янголом – хранителем, який даний нам від Бога.

Для мене і друга є мати,

Моя Україно, це ти…[13, с17].

І, як справжній дорослий син, він турбується за долю своєї матінки. Та все ж дорікає собі в егоїстичній природі почуттів. І ми дивимось на себе очима автора і розуміємо, що любити Батьківщину – це, перш за все, вірно служити їй щоденно, забуваючи про власні потреби, дбати про благополуччя всіх і кожного.

Як і кожного, хто живе на цій планеті, Івана Яковича Нечитайла турбує поняття щастя, долі, призначення його на цій Землі. Роздумуючи над питаннями буття, автор неодноразово наголошує на тому, що наше життя є дуже складним і неповторним. І кожен прагне бути в ньому щасливим. Але самого бажання мало. Якщо людина очікує, що щастя само прийде або його принесе в дарунок хтось інший – це глибока помилка, яка може коштувати дуже дорого: людину очікує розчарування в кінці життєвої дороги. Щастя потрібно дарувати іншим – ось секрет щасливого життя, а всі інші «рецепти» щастя - це тільки ілюзія. Коли людина звинувачує інших у своїх проблемах, коли вважає, що інші їй зобов’язані багато в чому – це призводить до краху, до почуття несправедливості існуючого буття. Та це зовсім не так. На цій Землі є вищий суддя, який кожному з нас відміряє саме стільки, скільки він заслужив. І кожен отримає саме ті цінності, які він обере для себе сам. І дуже пощастить нашому автору, адже:

Для мене найцінніше в світі

Не гроші і якесь майно,

А те, як сонцем в душу світить

Добро з любов’ю заодно [13, с.63].

Саме таке призначення кожної людини на цій Землі – нести добро і любов іншим. А якщо ця людина ще й Поет, то її призначення: дарувати тепло душі своєї іншим. Вірші, «які нуртують в джерелі сердечнім і пишуться від щирої душі» [13, с.28] – ось у чому секрет справжньої поезії.

2.5.Жайворонкова душа поета

Аналізуючи творчість Івана Яковича Нечитайла, ні в якому разі не можна оминути його збірку «Жайворонкове небо». Саме там, на небі у книзі Буття, записано все наше життя. Саме для того ми приходимо у цей світ, щоб кожен міг дорости до свого неба, до своєї душевної висоти. Щоб на схилі літ душа, не обтяжена ніякими земними турботами, легка і невагома, як маленький жайворонок, піднялася до нашого небесного Отця. Адже лише для цього ми живемо на світі. І всі випробування, які послані нам, є тільки для того, щоб вдосконалити нашу душевну суть, зробити нас досконалішими і кращими. Як майстер з дерева робить витвір, так і наша душа відчуває на собі всі зміни, які відбуваються з нею. І завжди це проходить болісно і не просто.

«Затьмарена радість» - перша новела, яка розкрила всю суть трепетної душі автора. Іван Нечитайло рано втратив батька на Великій Вітчизняній війні – це і лягло в основу оповідання. Він помістив свого героя у час, коли всі святкують велику Перемогу. А його серце обпалює звістка про загибель тата. Хлопчик дізнався про це ввечері, коли вже і небо, яке весь день виспівувало жайворонками, стало чорне і похмуре. Така паралель, проведена із природою, ще більше підкреслює горе дитини. І знову ми бачимо у цій ситуації, очима дитини, авторське ставлення до подій. Хлоп’я дуже тяжко зустріло цю звістку, але ще більше його ранить те, що сестричка так ніколи і не побачить, яким хорошим був у неї тато. У цьому – весь автор: горе іншого для нього є важливішим за власне.

Збірка «Жайворонкове небо» містить ще три новели: «Векла і коза», «Митрусик» та «Нерозділене кохання». Всіх їх об’єднує одна спільна тема – образ жінки, Мадонни українського села післявоєнного часу. І неважливо, якого це віку жінка – чи зовсім юна дівчина Грунечка, чи жінка середніх років Ганна, яка має двох дорослих доньок, чи бабуся на схилі літ. Кожна з них – Жінка. Автор захоплюється ними – не їхньою вродою, не багатством, не вишуканим вбранням. Письменник робить акцент на їхньому смиренному ставленні до життєвих випробувань. Тяжка доля – це не привід бути озлобленим на весь світ. Ці три мудрі жінки вміють брати відповідальність за власне життя. А це – найголовніше, що дає змогу достойно пройти їм всі життєві випробування. І рятує їх в передсмертний час лише молитва, від якої стає легко на душі: «Векла…почала шепотіти молитву, благати і Матір Божу, і самого Всевишнього, аби змилувався над нею…і було їй так легко, молодо, весело, така краса буяла довкола…» [12,с.18]. І розуміємо ми, що саме від мудрості жінки залежить її доля та доля всього живого на цій Землі.

Збірка «Жайворонкове поле» також містить ряд віршів, написаних в різні періоди, але об’єднаних однією темою – любові до Батьківщини, до людей. Патріотизм – у крові поета. Він закликає нас об’єднати наші помисли, наші душі і серця,щоб дружно жити в рідній Україні. Автор турбується про душу Батьківщини, про «генетичний код» країни – її мову солов’їну, адже мовне питання у нас завжди було непростим. І вже не просто говорить, а «кричить захлинаючись» [12, с.37] про те, що людина знищує сама себе, коли не дбає про навколишню Природу. Автор дорікає нам, що ми зневажили екологію, і, водночас, дошукуємось «душегубних» технологій. Поет закликає нас берегти себе у цьому непростому світі, берегти чистоту душі своєї. Адже «лише душа – це дар святий…» [12, с.42].

Ця збірочка містить також вірші-сповіді. Іван Нечитайло прямо говорить, що на своєму життєвому шляху він не чинив супроти Бога, хоча йому і не присягався в цьому. І це є найвищою оцінкою йому як людині. Адже багато із тих, хто говорить про вірність Богу зранку, до вечора порушують усі його заповіді. Ця його самооцінка – це найвищий прояв людської зрілості, адже найлегше судити інших і дуже важко – себе:

Ніколи я не вірив в Бога

І не міняв ці почуття,

Не скривдив я в житті нікого

І в цьому суть мого життя. [12, с.53].

Та все ж, хоча і відходить молодість, автор не старіє душею. І це почуття дає йому наснагу жити і творити:

І буду я всім осеням на зло

Писать про те, що по весні було.

Не дам старіть ні серцю, ні душі,

Бо ще не всі я написав вірші.[12, с.56].

2.6. «Треба жити, щоб творити…»

«Треба жити» - саме так називається дев’ята збірка Івана Нечитайла, яка побачила світ у 2005 році. Чому автора хвилює питання життя? Які нові висновки він робить на своєму життєвому шляху? Що хоче донести до читача 21 століття?

Перший твір збірки «Треба жити», поема «Про що шумлять сосни», присвячений світлій пам’яті партизанки-землячки, комсомолки Марії Маленко. Постать цієї мужньої дівчини надихає нас на вічний подвиг любові. Адже біблійне «…хто за друга віддасть життя своє, той житиме вічно» не втратило своєї актуальності і зараз. І не дає автор нам, жителям мирного і благополучного 21 століття, забути про тих, хто вмів любити людей по-справжньому. Чиє життя – приклад для нас:

Адже їм жити теж хотілось,

Кохати і ростить дітей.

Тіла їх, може, вже й зотліли,

Та дух живе серед людей. [17, с.14].

Іван Нечитайло роздумує над вічною проблемою добра і зла:

Що корисне в житті, розумне,

А що для зла лиш ненасить?[17, с.20].

І приходить до простого висновку: життя – це миттєвий спалах, який має сяяти лише добротою. І, маючи за плечима чималий життєвий досвід, дивується:

Для чого зло у світі цім? [17, с.22].

Також непросто довелось письменнику вирішувати питання суті своєї творчості, сенсу свого життя. Та все ж, хоча і витрачено чимало часу «на мідяки» [17, с.53], Іван Нечитайло є людиною, у якої проблеми духовності – на першому плані:

Радію, що в житті ніколи

Людям я підлоти не творив. [17, с.53].

Живучи на Полтавщині, на Диканщині (Додаток Р), автор не зміг оминути постать великого земляка Миколи Гоголя. І хоча, як він сам говорить, що до класиків не належить, хоча визнає: «я – не Гоголь» [17, с. 25], та все ж край свій прославляє зі щирим серцем. І якщо про любов до України написано багато, то перед нами постає образ малої Батьківщини поета, Михайлівки, якій він у зворушливій формі освідчується у любові, адже «…без неї я уже не зможу жить» [17, с.28], говорить поет.

Який же висновок робить Іван Нечитайло про сенс життя? Сенс життя – у самому житті. Адже треба жити, щоб творити добро на цій грішній Землі. «Треба жити, щоб любити» [17, с.54], а значить, вміти віддати найдорожче заради життя інших, іноді – все своє життя до останку. Адже життя без любові - найбільший гріх на цій Землі:

Без любові ж і душі

Ми не люди – плюгаші. [17, с.4].

Ось така філософська концепція І.Я.Нечитайла.

ВИСНОВКИ

Отже, у ході дослідження ми з’ясували, що нелегка доля повоєнного дитинства Івана Яковича Нечитайла, ті жорсткі умови в період формування поета, що не дали зламатись, а розвинули філософський, глибокий погляд на життя – ось що кардинально вплинуло на формування особистості митця.

Аналізуючи творчість Івана Нечитайла, ми відмітили вплив двох великих геніїв, земляків поета, Миколи Гоголя та Марії Башкирцевої на його осмислення себе як митця. Відзначили особливу роль поета у суспільному житті: у переломну епоху, коли вирішується доля народу, поет бере на себе головну роль: осмислити те, що відбувається, пояснити суть подій і дати правильний орієнтир надалі.

Проаналізувавши велику творчу спадщину Івана Яковича Нечитайла, ми з’ясували провідні мотиви його творчості. Хоча, як говорить Анатолій Дяченко, кандидат філологічних наук, літературознавець, поетичні твори Івана Нечитайла не мають яскраво вираженої тематичної спрямованості, вони відповідають плину життя. Але, опрацювавши збірки, ми дійшли висновку, що провідною темою лірики є патріотична. Любов до України, любов до малої Батьківщини, до рідної мови, до яскравих постатей українського минулого – ось те, що живить душу поета і слугує предметом його постійної уваги. Він акцентує нашу увагу на вічному, ще біблійному: любов – є Бог. Саме любов у найвищому її прояві – здатності віддати найдорожче, а іноді і життя заради інших. І саме в цьому контексті визначається призначення поета, митця – щирим словом, яке іде від самого серця, служити іншим, не чекаючи нагород і визнання. Велику увагу поет приділяє філософським питанням, зокрема, визначенню смислу буття. Висновок його роздумів простий і складний водночас: треба жити заради самого життя, заради вищого призначення людини – нести добро і любов у цей сповнений протиріч світ. Іван Нечитайло доходить висновку, що та людина є щасливою, яка уміє робити щасливою інших, брати відповідальність за свої вчинки.

Своєю творчістю Іван Нечитайло зосереджує нашу увагу на ще одному важливому питанню сьогодення: що ми виберемо: матеріальні блага чи духовний розвиток? Саме від відповіді на це запитання і залежить наша доля. Адже саме наявність духовного начала і вирізняє людину з-поміж інших живих істот нашої планети. І ми будемо процвітати, як говорить нам автор, лише в тому випадку, коли поруч із стрімким розвитком цивілізації так же стрімко розвиватиметься наша духовна суть.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Біблія для молоді. - К.: Українське Біблійне Товариство. – 2004.- 1177с.

2. Видатні люди Великобагачанщини / [ упоряд.: З.А.Варченко]. – Полтава.: АСМІ, 2006. – 152 с.

3. Гаврилюк О.М. Осяяна красою і талантом / Гаврилюк О.М. – Полтава: Управління культури Полтавської облдержадміністрації, обласна бібліотека для дітей ім. Панаса Мирного, 2010. - 8с.

4. Калинове гроно, том другий: антологія прози і драматургії полтавських літераторів ХХ століття / [ упоряд.: М.В.Костенко та ін. ]. – Полтава: Полтавський літератор, 2006. - 495с.- (Першотвір).

5. Калинове гроно, том третій: антологія літераторів Полтавщини часу незалежності / [ упоряд.: М.В.Костенко та ін. ]. - Полтава: Полтавський літератор, 2010. -515с.- (Першотвір).

6. Ковалик І. Методика лінгвістичного аналізу тексту. / І.Ковалик, Л.Мацько, М.Плющ.–К.: Дніпро,1984.–147с.

7. Лис В.Спалах генія / В.Лис, В.Лис. – Полтава: Полтава, 2008. – 122с.

8. Літературознавчий словник-довідник [ Електронний ресурс] / [за ред. Р.Т.Гром'яка, Ю.І.Коваліва, В.І.Теремка]. – К.: Академія, 2007. – 752с. – Режим доступу до книги:

http://www.chtyvo.org.ua/authors/HromiakRoman/Literatyroznavchyi_slovnyk_dovidnyk.

9. Нечитайло І. Арабески – душі сплески / Іван Нечитайло. – Полтава.: Дивосвіт, 2008. – 79с. – (Першотвір).

10. Нечитайло І. Вічно молода Марія: [віршована повість] / Іван Нечитайло. – Полтава: Дивосвіт, 2006. – 151 с. – (Першотвір).

11. Нечитайло І. Далекі спалахи: [новели, повісті] / Іван Нечитайло. – Полтава: АСМІ,2001. – 135с. – (Першотвір).

12. Нечитайло І. Жайворонкове небо: [новели, поезії, байки] / Іван Нечитайло. – Полтава: Криниця, 1996. – 79с. – (Першотвір).

13. Нечитайло І. Осінні подихи весни: [поезії] / Іван Нечитайло. – Полтава: Астрея, 2003. – 72с. – (Першотвір).

14. Нечитайло І. Поміж крутих берегів: [поезії ] / Іван Нечитайло. – Полтава: АСМІ, 2000.- 72с.- (Першотвір).

15. Нечитайло І. Свіча безсмертя: [ поема ] / Іван Нечитайло. – Полтава: Полтавський літератор, 2008. – 94 с. – (Першотвір).

16. Нечитайло І. Сміх – не гріх: [сатира, гумор] / Іван Нечитайло. – Полтава: Форміка, 2007. – 77с. – (Першотвір).

17. Нечитайло І. Треба жити: [поеми,вірші] / Іван Нечитайло. – Полтава: АСМІ, 2005. – 74с. – (Першотвір).

18. Слабошпицький М. Марія Башкирцева: [роман-есе] / Михайло.

Слабошпицький.-– К.: Дніпро, 1987. – 232с. – (Першотвір).

19. Словник художників України / [уклад. М.П. Бажан та ін.]. - К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. - 269с.

20. Українська радянська енциклопедія / [ уклад. М.П. Бажан та ін. ]. - К.: Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки, 1959. - 639с.

21. Український радянський енциклопедичний словник / [ уклад. М.П Бажан та ін.]. - К.: Академія наук Української PCP, 1966. – Т.1 - 854с.

Додаток А

І.Я.Нечитайло

Фото.2008 рік

Додаток Б

Зустріч учнів Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

з письменником-земляком

І.Я. Нечитайлом

Фото. Вересень, 2013 рік

Додаток В

«Свіча безсмертя»

Фото обкладинки поеми І.Я. Нечитайла

Додаток Д

Марія Башкирцева

Фото портрета,1878 рік

Додаток Е

Робота Марії Башкирцевої

Фото. «Автопортрет з палітрою»,1880 рік.

Музей Cheret. Ніцца

Додаток Ж

Робота Марії Башкирцевої

Фото. «Автопортрет в капелюсі з

пером», 1880 рік. Музей Д'Орсе. Париж

Додаток З

Робота Марії Башкирцевої

Фото. «Весна», 1884 рік.

Музей Cheret. Ніцца

Додаток К

Робота Марії Башкирцевої

Фото. «Дощова парасолька», 1883 рік.

Державний Російський музей. Санкт-Петербург

Додаток Л

Робота Марії Башкирцевої

Фото. «Осінь», 1883 рік. Державний

Російський музей. Санкт-Петербург

Додаток М

Робота Марії Башкирцевої

Фото.«Посмішка»,1881 рік.

Музей Д'Орсе. Париж

Додаток Н

Микола Васильович Гоголь

Фото. «Портрет письменника М.В.Гоголя».

Ф. Мюллер. Початок 1840-х р.р.

Додаток П

Омар Хайям.

Фото портрета

Додаток Р

Полтавщина – Батьківщина М.Гоголя,

М.Башкирцевої, І.Нечитайла

Зимова казка вечорів поблизу Диканьки

Поиск по сайту: