Загальна характеристика етапів розвитку педагогіки

Виникнення педагогіки зумовлене потребою суспільства в ефективній підготовці підростаючого покоління до життя. У своєму розвитку вона подолала такі стадії: народна педагогіка, духовна педагогіка, світська педагогіка.

стародавній світ

Уже в стародавньому світі багато громадські діячі і мислителі добре усвідомлювали і вказували на величезну роль виховання, як у розвитку суспільства, так і в житті кожної людини.

З античної Греції веде своє походження термін «педагогіка», який закріпився як назви науки про виховання. У Стародавній Греції педагогами називалися раби, яким аристократи доручали доглядати за своїми дітьми, супроводжувати їх до школи і зі школи, нести навчальні приналежності, а також здійснювати з ними прогулянки. Грецьке слово «пейдагогос» (пейд - дитина, гогос - вести) позначає «детоводитель». Надалі педагогами стали називати спеціально підготовлених людей, які займалися навчанням і вихованням дітей, і для яких педагогічна діяльність була професією. Звідси особлива наука про виховання стала називатися - педагогікою.

Треба сказати, що з Стародавньої Греції ведуть своє походження і багато інших педагогічні поняття і терміни, наприклад, школа, що, означає «дозвілля», гімназія - громадська школа фізичного виховання, а згодом просто середня школа, та ін. Значне місце займали питання виховання також у працях давньо-римських філософів і ораторів.

Демокріт (460 - 370 до н.е.) Демокріт вважав, що виховання веде до володіння трьома дарами: «добре мислити, добре говорити, добре робити». Він вважав, що хоча вихователь формує і змінює людину, тим не менш, його руками діє природа, бо людина - її частина «мікрокосмос». Він зазначав важливість необхідності батькам присвятити себе вихованню дітей. Він засуджував скупих батьків, які не бажали витрачати кошти на навчання дітей.

Процес виховання і навчання - тяжкий, але вдячна праця, який перетворює природу людини, стверджував Демокріт. Він вважав, що головне не кількість отриманих знань, а виховання інтелекту. Демокріт пропонував використовувати метод примусу в процесі виховання. Ідеї ​​Демокрита вплинули на погляди вчених-софістів. (V-IV до н. Е.)

Сократ (469 - 399 до н.е.) Платон (427 - 347 до н.е.) Аристотель (384 - 322 до н.е.)

Софісти «мудреці» розширили програму освіти за рахунок вивчення граматики, діалектики, навчанню мистецтва суперечки. Потім були додані ще чотири: арифметика, геометрія, астрономія і музика, що становило в цілому Семічастна "ен-киклос-пацдейу» (енциклопедію), яка виявилася предтечею програми «семи вільних мистецтв», що була символом освіченості аж до Нового часу. Перші софісти вважали своїм основним покликанням викладання красномовство - риторики. За їх суджень, опановуючи мистецтвом риторики, людина набуває вміння завоювати на свій бік думку більшості, тобто вгадувати сенс загального блага.

Найбільшим представником філософії софістів був Сократ. Його головне дидактичне досягнення - майевтіка «повивальнемистецтво» - діалектичний суперечка, що підводить до істини за допомогою продуманих наставником питань. Суть педагогічних суджень Сократа складає теза про те, що головною серед життєвих цілей повинно бути моральне самовдосконалення. За Сократом, людина є володарем розумного свідомості, спрямованого на добро і істину. Він один з основоположників вчення про добру природу людини. Природні здібності людини Сократ пов'язував з правом на освіту.

Сократ - родоначальник діалектики як методу відшукання істини шляхом постановки навідних питань - так званого сократичного методу. Головним завданням наставника Сократ вважав пробудження потужних душевних сил учня. Бесіди Сократа були спрямовані на те, щоб допомогти «самозарождению» істини в свідомості учня. В пошуках істини учень і наставник повинні знаходитися в рівному положенні, керуючись тезою: «Я знаю тільки те, що я нічого не знаю».

Згідно Платону, досягнення знання та істини, - болісний труд позбавлення від звичних пут і забобонів. Він відкрив зв'язки між вихованням і суспільним устроєм. Педагогічна проблематика присутня в трактатах «Діалоги», «Держава», «Закони». Засноване ним в Афінах навчальний заклад - Академія - проіснувало понад 1000 років.

Педагогічні судження Платона виросли із його філософського бачення людини і світу. За Платоном, земне життя - перехідний етап руху людини до «істинного буття - таким собі умосяжним і безтілесним ідеям». Земне життя повинна готувати людину до злиття людини з «істинним буттям». Придбання знань, отже, є процесом спогади про безтілесному світі ідей, звідки вийшов і куди піде кожна людина.

Платон оцінював виховання як найважливіший фундамент всього життя людини: «В якому напрямку хто був вихований, таким і стане, мабуть, весь його майбутній шлях». Виховання треба починати з раннього віку, так як «у всякій справі найголовніше - це початок, особливо, якщо це стосується чогось юного і ніжного». На думку Платона, виховання повинно забезпечити поступове сходження учня до світу ідей. Здійснювати подібне виховання здатний, насамперед, наставник похилого віку. У трактаті «Держава» Платон виділив два тривалих циклу - 10 і 15 років. Йшлося, таким чином, про фактично довічне вихованні. В програму включалися: риторика, геометрія, астрономія, музика.

У трактаті «Закони» Платон виклав свої педагогічні погляди, особливо виділивши соціальний функції виховання - "зробити досконалим громадянином, який вміє справедливо підкорятися або начальствовать». Платон проголошує принцип загального обов'язкового (min трирічного) освіти. Була зроблена спроба об'єднати достоїнства спартанського та афінського виховання. Платон вважає, що при навчанні слід забезпечити «свободу покликання», тобто враховувати особисті схильності (диференціація освіти згідно покликання людини). Програма подібного навчання була призначена лише для вільних громадян суспільства.

Найближчий учень Платона Аристотель у своїх педагогічних працях розвинув ідеї вчителя, але разом з тим у багато зайняв протилежну точку зору («Платон мені друг, але істина дорожче»). Він створив в Афінах навчальний заклад «Ликей», яким керував 12 років. Ликей - символ всієї подальшої діяльності Аристотеля. Він вважав, що людина володіє одночасно душею рослинною, і має потребу в харчуванні і приречена на розкладання, душею тваринною (почуття, відчуття) і душею розумною - чистою, безтілесною, універсальною та безсмертною. Найбільш системно він виклав свої погляди на виховання в трактаті «Політика».

Аристотель надавав першорядне значення державному вихованню. Він допускав домашнє виховання до 7-го віку під наглядом батька. Однак, наполягав про необхідність державного контролю за домашнім вихованням (педономи). Вихованням з 7-го віку мало займатися держава. Ідеї ​​Аристотеля справили величезний вплив на педагогіку. Його трактати служили протягом багатьох століть.

Марк Квінтіліан (35 - 96 р.р.)

Головна праця Квинтилиана - «Ораторське освіта». З його 12 книг трактату найбільш відомі: «Про домашньому вихованні хлопчика» і «Про риторичне навчанні». Щоб досягти хороших результатів, вважав Квінтіліан, необхідно з'єднати природну доброту людини і виховання. Слідом за Плутархом Квінтіліан говорив, що виховання має формувати вільної людини. Дитина - «дорогоцінний посудину», з яким треба поводитися дбайливо і шанобливо.

Мета виховання він бачив в підготовці молодої людини до виконання його цивільних обов'язків. Ідеалом він вважав Перікла. Він віддавав перевагу організованому шкільного навчання перед домашнім. Вершиною освіти Квінтіліан вважав оволодіння мистецтвом оратора.

Тертуліан (160 - 222 р.р.) Августин (354 - 430 р.р.) Аквинат (1225 - 1274 р.р.)

Ідеологи раннього християнства інакше, ніж представники Античній думки, трактували сутність людини та її виховання. Якщо однією з основних ідей Античності був постулат «Що корисно для людини, то має бути зроблено», то християнське вчення виходило з іншого імперативу: «Що справедливо, то має бути зроблено». Таким чином, Античність ставила в центр земне існування, а християнство - вічні загальнолюдські цінності. Августин виявляв інтерес до психології дитини. Він стверджував, що антична традиція освіти загрузла в «вигадках», вивченні «слів», але не «речей». Головне місце в освіті повинне займати вивчення Біблії.

Епоха відродження

В середньовіччі проблеми виховання розроблялися філософами-богословами, педагогічні ідеї яких носили релігійне забарвлення і були пронизані церковною догматикою. Подальший розвиток педагогічна думка отримала в працях мислителів епохи Відродження

Еразм Роттердамський (1466 - 1536 р.р.) Витторино де Фельтре (1378 - 1446 р.р.) Франсуа Рабле (1494 - 1553 р.р.) Мішель Монтень (1533 - 1592 р.р.)

Італійські гуманісти (Вітторіно де Фельтре) вважали, що найкращий шлях виховання - освоєння класичної греко-римської культури. Як зразок педагогічних ідей розглядалися ідей Квинтилиана.

Основна праця Монтеня «Проби» розглядає людину як вищу цінність. Дитина від народження має первозданної чистотою, яку потім «роз'їдає» суспільство. Дитина перетворюється на особистість не стільки завдяки отриманим знанням, скільки розвинувши здатність до критичних суджень. Монтень засуджував гіпертрофоване словесне навчання.

В своїй головній праці Е.Роттердамскій - «Про початковому вихованні дітей»? заявив про необхідність поєднанні античної та християнської традицій при виробленні педагогічних ідеалів, висунув принцип активності вихованця (вроджені здібності можуть бути реалізовані лише через напружену працю). Певним кроком вперед були його погляди на жіночу освіту.

Ф.Рабле їдко і дотепно викривав пороки середньовічного виховання і навчання і одночасно малював ідеал гуманістичного виховання, в центрі якого - духовне і тілесне розвиток особистості.

Я.А. Коменський (1592 - 1670 р.р.)

Коменський - батько сучасної педагогіки. «Велика дидактика», що вийшла в Амстердамі в 1654 г. - одна з перших науково - педагогічних книг. Вона є ніби своєрідним сплавом педагогічних ідей Нового часу. У ній сформульовані сенсуалістична педагогічні принципи. Коменський закликає збагачувати свідомість дитини, знайомлячи з предметами і явищами чуттєво воспринимаего світу. У трактаті проводитися думка про необхідність поставити знання закономірностей педагогічного процесу на службу педагогічній практиці.

Погляди Коменського суперечили догматам Середньовіччя. Він бачив у кожній особистості досконале творіння природи, відстоював право людини на розвиток усіх його можливостей. Коменський був першим з педагогів, послідовно обосновавшим принцип природосообразности у вихованні. Природосообразность у вихованні означала для чеського вченого визнання природного рівності людей. Фундаментальною ідеєю педагогіки Коменського є пансофізм, тобто узагальнення всіх здобутих цивілізацією знань і донесення цього узагальненого знання через школу рідною мовою до всіх людей, незалежно від суспільної, расової, релігійної приналежності. У нього людина - «мікрокосм»

Він визначив розуміння, волю і діяльність вихованця як основні складові педагогічного процесу. Класно - урочна система. Виділення зі складу філософії.

Джон Локк (1632 - 1704 р.р.)

В працях Джон Локка - «Думки про виховання» та «Про управління розумом» - яскраво виражені важливі передові педагогічні устремління того часу. Локк стверджував, що людське знання є наслідком зовнішнього чуттєвого досвіду. За його теорії у людини немає вроджених уявлень та ідей. Кінцеву мету виховання Локк бачив у забезпеченні здорового духу в здоровому тілі. Він був переконаний в доцільності соціальної детермінації шкільної освіти.

Середні століття

Ж.Ж. Руссо (1712 - 1778 р.р.)

В основі педагогічних поглядів Руссо лежить його дуалістичне, сенсуалістичне світогляд мислителя. Відкидаючи віросповідні релігії, філософ припускав наявність зовнішньої сили - творця всього сущого. Центральний пункт педагогічної програми Руссо - природне виховання. У трактаті «Міркування про походження і основах нерівності між людьми» доводилося, що людина створена на засадах дивовижної гармонії, але суспільство зруйнувало цю гармонію.

Головний педагогічну працю - «Еміль». В ньому він висунув ідею вільного виховання. Головне і найбільш складне мистецтво наставника - вміти нічого не робити з учнем. За Руссо на людину діють три фактори: природа, люди, суспільство. Складовою частиною природного виховання є від'ємне виховання.

Йоганн Генріх Песталоцці (1746 - 1827 р.р.)

Виховання принижених і ображених. Песталоцці пропонував при визначенні основ освіти спиратися на знання людської психології. Песталоцці розробив метод елементного освіти. Суть методу полягає в тому, що щоб пробудити задатки здібностей, які закладені в кожній дитині.

І.Ф. Гербарт (1776 - 1841 р.р.)

Гербарт? автор праці «Загальна педагогіка». Працював у сфері гімназійної освіти. Центральна теза міркувань Гербарта - формування морального людини. Це - ядро ідеї про гармонійний розвиток усіх здібностей. Виховання має створювати гармонію між волевиявленням і виробленням багатосторонніх інтересів. Шляхи досягнення такої гармонії - управління, навчання і моральне виховання. Ним визначено три універсальних методу навчання - описовий, аналітичний і синтетичний.

А. Дистервег (1790 - 1886 р.р.)

Дистервег працював у сфері народної масової школи. Інтерпретатор. Основною педагогічну працю - «Керівництво до освіти німецьких вчителів». У ньому сформульовані два взаємозалежних принципу навчання і виховання - природосообразность і культуросообразность.

Він пропонував у вихованні та навчанні слідувати природі людини, враховувати індивідуальні особливості дитини (принцип природосообразности). Принцип культуровідповідності означав організація навчально-виховного процесу на основі певної зовнішньої, внутрішньої і суспільної культури. Зовнішня культура - норми моралі, побуту, споживання. Внутрішня - духовне життя людини. Громадська культура - соціальні відносини національна культура.

К.Д. Ушинський (1824 - 1871 р.р.)

Ушинський засновник наукової педагогіки в Росії. Стержень його педагогічної концепції - принцип народності. Цей принцип повинен був реалізовуватися через пріоритет рідної мови як предмета шкільної освіти. Не менш важливе місце він відводив ідеї праці як провідного чинника розвитку особистості. Педагогіка по Ушинскому повинна твердо стояти на фундаменті обширного кола «антропологічних наук». Процес навчання повинен будуватися на основоположних принципах: 1) свідомість і активність, 2) наочність, 3) послідовність, 4) доступність, 5) міцність. Ушинський розробив вчення про дворівневу дидактиці: загальної і приватної. Основна теза Ушинського - двуединство навчання та воспітанія.Макаренко А.С. (1888 - 1939 р.р.)

Макаренко розробив струнку педагогічну систему, методологічною основою якої є педагогічна логіка, що трактує педагогіку як «передусім практично доцільну науку». Вузловий пункт його теорії - теза паралельної дії., Тобто органічної єдності виховання і життя суспільства. Квінтесенцією методики системи виховання є ідея виховного колективу.

В.А. Сухомлинський (1918 - 1970 р.р.)

Сухомлинський займався питаннями теорії та методики комуністичного виховання дітей: «Формування комуністичних переконань молодого покоління», «Виховання особистості в радянській школі».

Поиск по сайту: