Типи загальноосвітніх навчальних закладів

n Вищу освіту до середини ХVІІ ст. отримували за кордоном.

n І шлях - формування вищої школи – від початкової братської школи через колегію до академії. Такий шлях пройшли Львівська, Острозька, Луцька, Київська.

n ІІ шлях – приватний.

n ІІІ шлях - на зразок європейських (історія Львівського університету від Єзуїтського колегіуму).

n Висновок: протягом ХІV- ХVІІ ст. в Україні сформувалася певна система освіти, до якої входили: початкова, середня та вища ланки.

n Братські школи посідають особливе місце в боротьбі українського народу за свою незалежність, за національну освіту.

n Школи виникають у другій половині ХVІ ст.

n Мета виникнення:

n у зв’язку з правом патронатства над церквою;

n ремісничих цехів;

n купецьких гільдій;

n торгівельної буржуазії.

n До змісту освіти у школі І типу входили: читання, письмо, лічба, малювання, катехізис, співи. Навчалися і в суботу.

n У братських школах існували “ братства младенческие ”, які опікувались моральним вихованням юнацтва.

n Для успішної боротьби проти агресивних нападів польсько-литовської шляхти і Ватикана потрібні були люди широкої ерудиції, які б могли полемізувати з вихованцями єзуїтських шкіл, відстоювати інтереси свого народу в судах, сеймах. Таким чином виникли школи підвищеного типу.

n У 1580 р. заснована Острозька школа. Засновник – князь Острозький.

n Тримовний ліцей (грецька, церковно-слов’янська, латинська мови).

n Окрім цього вивчали: польську мову, риторику, діалектологію, астрономію, математику, філософію, богослов’я.

n При школі було започатковане наукове товариство, до якого входили Герасим Смотрицький – письменник, громадський діяч, перший ректор; Василь Суразький – український публіцист, філолог; Данило Наливайко – брат ватажка селянського повстання.

n Серед вихованців школи були і Йов Борецький – ректор Київської братської школи, Мелетій Смотрицький – письменник, автор граматики, Петро Сагайдачний - гетьман козацтва, Іван Федоров - заснував в Острозі друкарню, в якій надруковано 20 книг (Азбуку 1578 р.)

n У 1627 р. в Луцькій школі почали викладати українську мову.

n Наприкінці ХVІ – початку ХVІІ ст. було поширене віршування. Вірші складали вчителі і учні. У 1592 р. Львівське братство завдяки воїнам короля Сигізмунда ІІІ отримало право викладати сім вільних мистецтв. У Львівській братській школі отримували педагогічну освіту.

n Внесок в педагогічну культуру вклала Київська братська школа підвищеного типу:

n 1615 р. – школа (Йов Борецький)

n 1632 р. – колегія (Лаврська школа об’єднана з братською) Петро Могила

n 1817 р. – духовна семінарія

n 1819 р. – духовна академія

n 1920 р. – закрили більшовики

n 1992 р. – поновили у статусі Києво-Могилянської академії.

n Зміст освіти в Київській колегії становили такі предмети: поетика, риторика, діалектика, філософія, богослов’я, історія, географія, математика, геометрія, астрономія, граматика: церковнослов’янської, староєврейської, грецької, латинської, польської, німецької і французької мов.

n У 1684 р. в Київській колегії було сім класів, пізніше з’явився восьмий - клас богослов’я.

n Підготовчий – аналогії, або фари.

n Три молодших – інфіми, граматики, синтаксису.

n Два середніх – піїтики, риторики.

n Два старших – філософії (2 роки), богослов’я (4 роки навчання).

n У старших класах викладали професори, а в інших - дидаскали.

n Основною формою навчання була лекція. Вчитель диктував, а учні записували, бо навчальної літератури не вистачало, а ціна її була доступна лише студентами із заможних родин. Використання наочності мало епізодичний характер. А проведення дослідів на місцях не кожен викладач міг собі дозволити. Серед піонерів цієї справи був Феофан Прокопович (1687-1736) – український церковний, державний і громадський діяч, педагог-учений, філософ, професор і ректор Київської академії. Він першим почав використовувати на заняттях мікроскоп, телескоп, викладання матеріалу супроводжував експериментальними дослідженнями.

n Літературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

n Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

n Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка городян про господарські справи.

n Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт.
Цікавими пам’ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Усі ці пам’ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

n Розвиток освіти у Київській Русі грунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони були потрібні не тільки для впровадження нового християнського культу, але й для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі. Тому шкільна освіта за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священників та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

n У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 р., написано і виголошено «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, сформовано основи першого збірника законів Київської Русі «Руська Правда», створено «Ізборник» Святослава» 1076 р., написано у 1056–1057 рр. відоме «Остромирове євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.

n Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам’ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

n Утворення шкіл і поширення писемності були пов’язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства.

Поиск по сайту: