Соціальні спільності та особистість

Особистість - системна якість індивіда, обумовлена його включеністю в суспільні відносини і проявляється у спільній діяльності і спілкуванні; суб'єкт соціальних відносин і свідомої діяльності.

Поняття «особистість» дуже часто вживається поряд з такими термінами, як «людина», «індивід», «індивідуальність». Однак ці слова далеко не синонімічні, між ними існують важливі смислові відмінності. Людина - поняття загальне, родове. Індивід - окремий, конкретна людина як одиничний представник людського роду. Індивідуальність - сукупність рис, що відрізняють одного індивіда від іншого. Що стосується поняття «особистість», то воно служить для визначення людини як соціальної істоти.

Згідно теорії інтеракції, особистість, що володіє відносно постійними внутрішніми властивостями, зовні може проявляти себе по-різному в залежності від складних обставин. Велику роль при цьому відіграє оточення людини - ті соціальні групи, членом яких він є.

Установки людини пов'язані з соціальними установками, зазвичай проявляються в групах, до яких ця людина належить. Термін референтна група використовується для позначення будь-якої соціальної спільності, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном, на норми, думки, цінності якого він орієнтується у своїй поведінці і в самооцінці.

У найзагальнішому вигляді розвиток особистості можна уявити як процес її входження в соціальне середовище. Цей процес включає в себе три стадії:

1. Адаптація - припускає активну засвоєння діючих у групі норм і оволодіння відповідними прийомами і засобами діяльності

2. Індивідуалізація - породжується загострюються протиріччя між досягнутим результатом адаптації - тим, що суб'єкт став таким, як усі в групі, - і не задовольняється на першому етапі потребою індивіда в максимальної персоналізації. На цій стадії починається пошук засобів і способів для позначення своєї індивідуальності, її фіксації

3. Інтеграція - детермінується протиріччями між прагненням суб'єкта проявити свою індивідуальність, з одного боку, і потребою спільності культивувати лише ті індивідуальні особливості суб'єкта, які їй імпонують, сприяють успіху спільної діяльності, - з іншого боку. На стадії інтеграції складаються і закріплюються новоутворення особистості, які відповідають потребам, цінностям і стандартам соціальної групи. Якщо протиріччя між індивідом і групою не вирішується, то настає стадія дезінтеграції: особистість чи витісняється з групи, або ізолюється всередині групи, або заново проходить стадію індивідуалізації.

В результаті розвитку своїх членів розвивається і сам колектив: чим яскравіше і багатше індивідуальність, вище рівень розвитку кожного члена колективу, тим більше дієздатним є і колектив в цілому.

Суть соціального колективізму не зводиться спільної діяльності для досягнення спільної мети, до спільності соціальних і виробничих інтересів. Стан і зрілість соціальної колективності визначається тим, наскільки соціальне, суспільне перейнялося особистим, індивідуальним. Вища мета колективу - створення умов для розкриття індивідуальності та повноцінного розвитку кожного члена групи.

Будь-яка взаємодія людей, навіть при мінімальному їх кількості, починається з розподілу функцій. Без цього неможливе існування групи як єдиного цілого. А. В. Петровський вважає за необхідне при класифікації груп враховувати характер міжособистісних відносин, що формуються в залежності від ціннісно-орієнтацією онного єдності групи (збіг цілей, що пов'язують особистість, групу, суспільство).

Поиск по сайту: