Глобальні проблеми сучасності. Міжнародні організації

Лекція 11. Глобалізація та економічний розвиток

Сутність, джерела та складові процесів глобалізації

Глобалізація – це процес поглиблення міжнародних економічних, культурних та політичних відносин, який поступово веде до формування загальносвітового ринкового простору, єдиного світового культурного середовища, політичного зближення країн, а також до економічної, культурної та політичної уніфікації держав.

Джерела глобалізації:

- науково-технічний прогрес, революція в інформаційних технологіях, розвиток яких забезпечує соціальний взаємозв’язок та взаємозалежність країн світу;

- удосконалення міжнародної інфраструктури, поява нових поколінь транспорту і зв’язку;

- поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток інтернаціоналізації виробництва, поява суб’єктів світової економіки та політики (транснаціональних корпорацій; міжурядових організацій).

Процеси глобалізації мають такі складові:

- інтеграція національних економік у світову економіку (причому правила міжнародної економічної взаємодії значною виведено за межі юрисдикції національних урядів та передано у ведення таких міжнародних організацій – СОТ, МВФ та ін.);

- виникнення політичної та економічної відповідальності за стан навколишнього середовища;

- політична інтеграція країн у різні блоки, що забезпечує підґрунтя для інтеграції на загальносвітовому рівні;

- утворення світового інформаційного простору, що забезпечує уніфікацію потоків інформації.

Глобалізація економіки пов’язана із двома процесами:

1) глобалізація ринків (ресурсів, товарів та послуг);

2) глобалізація економічних структур (формування транснаціональних операторів (передовсім, ТНК), збільшення організаційних структур економіки, утворення глобальних мереж).

Посиленню процесів економічної глобалізації сприяють:

– відносна самостійність транснаціональних корпорацій і перерозподіл функцій між державою, ТНК та міжнародними організаціями та інститутами;

– природа конкуренції, яка забезпечує злиття та поглинання менш ефективних чи менш потужних фірм;

– використання електронних каналів зв’язку, Інтернет-технологій для впровадження нових методів управління виробництвом та збуту;

– фінансові ринки не тільки обслуговують реальний сектор економіки, а й набувають самостійного значення через контроль формування та розподілу світової вартості;

– збільшення частки послуг у структурі виробництва реальних благ, зокрема інформаційних та фінансових;

– лібералізація фінансових ринків.

Глобальні проблеми сучасності. Міжнародні організації

Глобальні проблеми людства на сучасному етапі розвитку:

- необхідність збільшення тривалості життя i вирішення проблеми старіння людини;

- уникнення термоядерної війни і забезпечення миру між народами, недопущення несанкціонованого світовим співтовариством розповсюдження ядерних технологій, радіоактивного забруднення довкілля;

- протидія тероризму та недопущення поглиблення націоналістичних тенденцій;

- регулювання стрімкого збільшення населення земної кулі;

- уникнення катастрофічного забруднення навколишнього середовища і зниження біологічного різноманіття на планеті;

- забезпечення людства ресурсами на довготривалу перспективу;

- подолання розриву у розвитку між багатими і бідними країнами, подолання бідності, голоду, неграмотності.

- деградація земель;

- озонові дірки;

- глобальні епідемії (СНІДу, туберкульозу, пташиного та свинячого грипу).

Головними агентами рішення глобальних проблем сучасності є міжнародні інститути – ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ.

ООН заснована в 1945 р.

Метою ООН є:

• підтримка міжнародного миру та безпеки;

• розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги принципу рівноправ'я та самовизначення народів;

• міжнародна співпраця у розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного характеру;

• заохочення і розвиток поваги до прав людини і основних свобод;

• узгодження дії націй в досягненні цих загальних цілей.

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку, розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором.

МВФ – спеціальне агентство ООН, що засноване з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.

СОТ – єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між країнами світу, на долю яких припадає понад 95% світової торгівлі.

11.3.Участь України у процесах глобалізації

Участь може бути:

1) Пасивна (Україна лише пристосовується до певних процесів та приймає нав’язані ззовні умови участі в них).

2) Активна (Україна впливає на перебіг процесів та коригує умови участі в них відповідно до своїх інтересів).

На даному етапі актуальною є інтеграція України за такими стратегічними напрямами:

- перебудова на ринковій основі виробничих зв’язків з країнами СНД;

- входження до європейського економічного простору через посилення співробітництва з країнами ЄС;

- розвиток економічних зв’язків з країнами, що розвиваються;

- участь України в міжнародних організаціях для забезпечення рівноправних умов міжнародних економічних відносин.

З метою вирішення глобальних проблем Україна постійно приймає участь в багатьох міжнародних програмах із захисту навколишнього середовища.

Для незалежної України питання участі в системі міжнародних економічних організацій постало на порядку денному на початку 90-х років ХХ ст.

На сьогодні Україна є членом понад 40 міжнародних організацій, зокрема ООН, СНГ, Рада Європи, СОТ, Ради Північноатлантичного співробітництва, РБСЄ, ЄБРР, МВФ. Тісні контакти здійснюються в рамках інших міжнародних організацій. Крім дипломатичних представництв іноземних держав і ООН, у Києві діють представництва Світового банку, Комісії ЄС.

Міжнародні економічні організації, в роботі яких бере участь Україна, можна віднести до декількох груп:

1) суб’єкти регулювання міжнародної економічної діяльності, які створюють рамки підприємницької діяльності та політичні, технічні інституції, котрі такій діяльності сприяють;

2) організації, що регулюють економічну діяльність самих держав (міжнародна торгівля, застосування валютно-фінансових важелів регулювання економіки);

3) Галузеві організації, що ставлять за мету відносно вузькі, технічні цілі (лібералізація ринків або реалізація домовленостей про сприяння кооперації).

Значного поширення набуло міжнародне співробітництво в окремих галузях виробництва, соціально-економічного життя, науково-технічного прогресу. Така кооперація не обов’язково відбувається в рамках тих або інших організаційних структур. Вона може мати місце під час виконання державами погоджених ними програм, зокрема проектів спільного науково-технічного розвитку.

Поиск по сайту: