Завоювання Болгарії

• 1341 - в липні за наказом регента Іоанна Кантакузина візантійська армія почала готуватися до походу в Болгарію. Цар Іван-Олександр направляється з військами під Фракію з наміром діяти проти Кантакузина. Битва проти візантійців при Димотики закінчується поразкою для болгар.
• 1341 - укладення мирного договору між Іван-Олександром та Іваном Кантакузіно, згідно з яким болгарська сторона відмовилася від прямої участі вгромадянській війні в Візантії ^{[джерело не вказано 399 днів]}.
• 1342 - влітку Олена, дружина сербського правителя Стефана Душана і сестра царя Івана-Олександра, відвідала Тирново. На думку сучасних істориків сербської королеві вдалося переконати свого брата не перешкоджати діям Стефана Душана ^{[джерело не вказано 399 днів]}. Сербська король уклав союз з Іоанном Кантакузіно. В результаті він максимально використовував громадянську війну в Візантії для завоювання більшої частини Південно-ЗахіднихБалкан і перетворив Сербію в потужну імперію.
• 1344 - у вересні в битві при Стефанії сербські війська Стефана Душана зазнали поразки при спроби витіснити турок з території Європи ^{[джерело не вказано 399 днів]}.
• 1345 - битва у Перітора (поруч із сучасним Ксанті) між візантійськими (Іоанн Кантакузин) і турецькими військами Умур з одного боку та військами правителя незалежної Родопі воєводи Момчила. Під час битви Момчил гине, а його війська розгромлені. Іоанн Кантакузин включає область Меропа в свої володіння. Умур повертається в Малу Азію в зв'язку з навислою венеціанської загрозою Ізмір ^[1].
• 1347 - при атаці на чорноморські міста Іван Кантакузин залучає в якості союзника Орхана I, правителя османського бейлика на північному заході Малої Азії. Той посилає свого сина Сулеймана з кінним загоном, щоб допомогти претенденту на візантійський престол завоювати прибережні міста. Пізніше, відносини з османами регламентує договір, скріплений шлюбом дочки імператора Феодори з Орхану I. У лютому того ж року Іван Кантакузин урочисто в'їжджає в Константинополь і бере владу над Візантійською імперією, а його османські союзники роблять постійні набіги за здобиччю на болгарські землі. За свідченням самого Іоанна Кантакузина вони щодня ріжуть "селян, жінок і дітей" і повертаються в Азію з "багатьма полоненими від болгар".
• 1349 - жорстока битва у Софії між турецьким військом (20000 турецьких вершників під керівництвом Сулеймана - старшого брата Мурада I) і болгарськими військами під керівництвом князя Івана Асена з численним втратами з обох сторін. Болгарам вдалося відбити напад турків, але в битві смертю хоробрих загинув Іван Асен.
• 1350 - ймовірний рік антіерітіческого церковного собору в болгарській столиці Тирново, на якому були присутні цар Іван-Олександр, все вище духовенство, члени боярського ради під головуванням Патріарха Феодосія Тирновського. Собор засуджує погляди і догми богомілів і накладає суворі покарання на тих, хто не відрікається від своєї віри. Того ж літа Сулейман проходить річку Маріца зі своїм військом і грабує болгарські території під Фракії.
• 1351 - візантійське посольство в Тирново з пропозицією союзу проти турків. Цар Іван-Олександр мав підстави підозрювати, що грабіжницькі набіги турків є результат сприяння Іоанна Кантакузина. Звинувачений, що сприяє набігам своїх союзників через неможливість виплатити їм суми передбачені домовленостями, Іоанн Кантакузин не тільки не намагається виправдатися, але і вимагає створення балканської коаліції проти османів. Візантійські посли запропонували болгарським правителем в майбутньому союзі проти османів, виділення коштів на створення флоту, який закриє туркам шлях до Фракії. Цар Іван-Олександр приймає ідею, але пізніше не виконує своєї обіцянки через недовіру до пропозиції Кантакузина і, можливо, під впливом Стефана Душана.
• 1352 - влітку відбувається бій у фортеці Дімотіка між військами знову виючих Іоанна Кантакузина і Іоанна V Палеолога. На стороні Іоанна V Палеолога беруть участь сербські та болгарські загони, а на боці Івана Кантакузина османські дружини Сулеймана, які й вирішили результат битви в свою користь. Восени, спрямовані від Іоанна Кантакузина в підтримку свого сина Матфея османські війська під проводом Сулеймана займають фортеця Цімпе(європейський берег Дарданелл) - починається османське завоювання Балкан ^[1]. За словами самого Кантакузина він запропонував туркам викуп 10000 перпер, який вони не прийняли, тому що фортеця дозволяла їм безперешкодну переправу військ від берегів Малої Азії на Балкани.
• 1352 - 1354 - розширення турецьких володінь у Фракії.
• 1354 - 2 березня турки захоплюють велика прибережну фортеця Галліполі, яка охороняє саму вузьку частину протоки, що відокремлює Азію і Європу. Сильний землетрус змусило жителів і охорону фортеці вийти за межі кріпосних стін. Сулейман і його загін, який опинився поблизу, увійшли у фортецю і відмовилися повернути її візантійцям. Контроль над Дарданеллами виявляється в руках Османської імперії. Наявність постійної бази поступово перетворює османські набіги за здобиччю у війну за контроль над Балканським півостровом ^[1].
• 1355 - у битві з турками недалеко від Софії убитий Михайло Асен, старший син Івана-Олександра.
• 1355 - Болгарія і Візантія укладають військовий союз ^[1].
• 1356 - Іван Шишман (один з синів Іван-Олександра) корону в Тирново як співправитель свого батька. Правителем Відінська царства стає Іван Срацімір(інший син Іван-Олександра). З цього моменту Відінська царство, фактично, незалежну державу.
• 1360 - Другий антіерітіческій собор в Тирново під головуванням Патріарха Феодосія Тирновського і в присутності царя Івана-Олександра. Собор спрямований проти прихильників візантійського філософа Варлаама, який є головним противником вчення ісихастів. Ваарламіти були засуджені, відлучені від церкви і вигнані з території Болгарії. Собор засудив до смертної кари і жидівство послідовників і розповсюджувачів іудаїзму. Один з їхніх лідерів був убитий розлюченим натовпом камінням. Візантійський патріарх Калію послав в Тирново "Відповідь на доповідь Тирновськой ченців", в якому звинуватив болгарський патріархат в антиканонічних діях. Болгарська церква залишає без відповіді звинувачення, показуючи свою незалежність.
• 1360 - 1372 - Мурад I завойовує велику частину Фракії і великі міста (Адріанополь (1362) Дімотіка, Пловдив (1364), Боруй (1372) і т. д.). Мурад I переводить османську столицю з Бурси в Адріанополь.
• 1364 - остання болгаро-візантійська війна за прибережні міста. Імператор Іоанн V Палеолог несподівано захопив Анхіал (Поморіє) і обложив Месемврії (Несебир). Болгарський цар послав проти нього війська, до складу яких входили і османські найманці. Візантійці були змушені відступити ^[1].
• 1365 - 2 червня угорський король Лайош I Великий захопив Видин. Цар Іван Срацімір і його родина були ув'язнені у фортеці Хумнік (Босілево, Хорватія) як полонених, де він взяли католицтво. Відінська царство було ліквідовано, а на його землях був утворений угорський Банат ^[1]. За допомогою ченців-францисканців угорці почали звертати болгар в римсько-католицьку віру. Це насильство стає особистою драмою для 200 000 болгар, тобто близько однієї третини жителів Відінська царства.
• 1366 - Імператор Іоанн IV Палеолог відправляється в Будапешт, щоб домовитися з Лайошем I про союз, але не має успіху, так як відмовляється від пропозиції угорського монарха перейти в католицтво. На зворотному шляху цар Іван-Олександр відмовляється пропустити його через болгарські землі (захоплює в полон-?). У конфлікт втручається двоюрідний брат візантійського імператора Амадей VI Савойський. Зі своїм флотом і з невеликою армією з 1500-1800 чоловік він спочатку відбив у османів півострів Галліополі, а потім висаджується на болгарському узбережжі і захоплює Ахтопол, Созопол, Скіфіду, Анхіалом і Месембрію і 25 жовтня тримає в облозі Варну. Після тривалої облоги граф починає переговори з царем Іван-Олександром та деспотомДобротіцей і захоплює ще дві фортеці - Йомон і Козяк. В результаті переговорів зайняті міста переходять від Болгарії під управління сина візантійського імператора Андроніка Палеолога, Іоанн V Палеолог отримує право повернутися в Константинополь, беручи зобов'язання бути посередником між болгарським царем і волоським воєводою Владиславом Влайку. Так, він умовив волоського воєводу за 180.000 флоринів від болгарського царя звільнити Видин від угорців.
• 1367 - турки повертають собі Галліополі.
• 1369 - восени завдяки зусиллям Владислава Влайку і добрудженского воєводи Добротіци угорський король відступає з Відіна, звільняє місто і випускає Івана Сраціміра. Однак, Відінська царство стає васалом Угорщини. За послуги у звільненні Відінська царства Іва-Олександр передає Добротіце три прибережних міста, в тому числі і Варну. Добруджанское князівство стає повністю незалежною від Тирновського царства.
• 1371 - 26 вересня правителі Македонії Вукашин і Углеша були розбиті османами в битві на Маріцці; Західна Фракія і Македонія стають османськими володіннями.
• 1371 - смерть болгарського царя Івана-Олександра. Одноосібним правителем Тирновського царства стає його син Іван Шишман.
• 1371 - Іван Срацімір відбирає у свого брата і утримує до 1373 а Софію. В цей час він підпорядковує її церква Константинопольському патріарху, а не Тирновськой патріархії. Добротіца в Добруджанском князівстві робить теж саме.
• 1373 - Іван Шишман став васалом турецького султана і видав за нього заміж свою сестру Керу Тамару.
• 1377 - 21 вересня цар Іван Шишман вручив дарчу грамоту монахам Рілска монастиря в якій підтверджені кордону монастирських володінь і повна власність монастирської общини на двадцять сіл і їх жителів, певна його попередниками. Новим моментом у цьому документі було надання торгових привілеїв монахам. У документі прямо сказано, що він виданий в Средец (Софія), де "люди монастиря зустрілися з болгарським правителем". Присутність царя в Софії було пов'язано з наміром зміцнити захист міста перед очікуваним нападом османів.
• 1381 - известия про торгівлю рабами з Болгарії на острові Крит. Купівля та продаж відображаються в нотаріальній книзі венеціанського нотаріуса Антоніо Брешіяно на острові Крит. У ній перераховані імена рабів, їх сім'ї, етнічне походження, і поселення, в яких вони жили в Болгарії. Слід зазначити, що болгарські раби на острові Крит - чоловіки і жінки з різних сіл в різних областях болгарських земель - Тирново, Вода, Касторія, Софія, Мельник, Прилеп, Варна, Преспа та інші. Очевидно, що це наслідок руйнівних набігів османських військ в болгарські землі.
• 1382 - обложена і завойована турками важлива стратегічна фортеця Средец (Софія) на Віа Мілітаріс.
• 1384 - 1386 - проти Тирновського царства в союзі з Добротіцой та Іваном Сраціміром виступив волоський воєвода Дан I, який загинув у цій війні.
• 1386 - османи продовжують наступ у бік Белграда і опановують Нішом і Піроте і доходять до кордонів сербської держави на річці Морава. Іван Шишман приєднується до союзу Сербії і Боснії проти османів, але вже не може надати їм істотної допомоги.
• 1387 - впали Салоніки, але в 1402 вони були звільнені візантійськими військами і знову включені до складу Візантійської імперії.
• 1388 - в покарання за союз з Сербією тридцятитисячний турецька армія вторгається в Болгарію. Пали Шумен, Мадара, Свіштов і овечий (Провадо). Турки опановують Силістра і навколишніми землями, а також деякими землями добродужского деспота Іванко (хоча і не можуть взяти Варну). Волоський воєвода Мирчо Старий і добруджскій деспот Іванко стають османськими васалами. Іван Срацімір також замість угорського васала стає османським васалом. Іван Шишман зберігає під своєю владою тільки столицю Тирново з околицями, Нікополь і кілька дунайських фортець. Добруджское князівство зберегло лише частина земель зі столицею Каліакра і фортецю Варну. У тому ж році турки вбивають Івана Асена V.
• 1389 - османами завойована Варна.
• 1389 - 28 червня відбулася битва на Косівському поле під час якої загинули князь Лазар і турецький султан Мурад I. Після битви Сербія визнала себевасалом Османської імперії.
• 1390 - похід волоського воєводи Мирчо Старого на землі південніше Дунаю. Зі своїм військом він пройшов Добруджу і дійшов до Карнобата у Фракії.
• 1393 - Іван Шишман почав переговори з угорським королем Сигізмундом про союз проти турків. Дізнавшись про це османське військо вторгається в Болгарію. 17 липня впала Тирново - столиця головного болгарського царства - Тирновського. Частина Тирновськой жителів була вбита, частина переселена в Малу Азію; патріарх Євтимій був заточений в Бачковській монастир. Нікопольська фортеця, в якій знаходився цар Іван Шишман також була захоплена, сам він був полонений, позбавлений царського титулу, але залишений правити в Нікополі. Цей рік традиційно вважається кінцем Тирновського царства.
• 1394 - битва при Ровіне між військами Мірча Старого і Баязидом. Мирчо переміг, але пізніше (в 1415 у) був змушений визнати себе васалом султанаМехмеда I. У травні 1395 а турки поставили свого ставленика Влада (сина Дана I) на місце Мірча, який втік до Брашов. Невизначеність з результатами битви в Ровіне пов'язана з різним описом битви в джерелах ("Болгарські анонімні хроніки", Халконділ, Урудж і т. д.), християнські стверджують, що перемога була за Мирчо, а османські джерела стверджують зворотне.
• 1395 - османи ліквідують Добруджанское князівство. Розгром військ Івана Шишмана в битві у самокови. Івана Шишмана вбивають за наказом султана.
• 1396 - упав Видин, столиця меншого Болгарського царства, Іван Срацімір був узятий в полон і задушений у в'язниці в місті Бурса. Цей рік традиційно вважається роком падіння Відінська царства.
• 1396 - битва при Нікополі, що відбулася 25 вересня, завершила собою хрестовий похід проти османів. Об'єднані війська Франції, Англії, Шотландії,Угорщини, Священної Римської імперії, Польщі, Швейцарії, Венеції, Генуї, Валахії, Болгарії та Ордена лицарів Святого Іоанна зазнали нищівної поразки. Це був останній удар по Другому Болгарському царству і європейським сподіванням захистити від турків Константинополь. Взимку того ж року за підтримки угорців Мирчо знову увійшов в Волощину, і на цей раз вдалося полонити Влада і повернути собі трон з допомогою короля Сигізмунда, учасника антиосманської коаліції. Хоча йому і вдалося повернути собі трон волоського воєводи, ймовірно, він був змушений знову визнати себе васалом османського султана.

Питання

1.Причини занепаду Болгарії?

2.Коли Болгарія перестала існувати як самостійна держава?

5. Розвиток культури

Бої і битви, втрата часу та успіхи на ратних полях безсумнівно, важлива, але з єдина сторона життя й держави. Постійним явищем, поруч із звичайній життям простого народу, було розвиток культури у середньовічної Болгарії.

Аккумулюровала культурне життя Болгарії XIII - XIV ст. її столиця - ВеликеТирново. Саме це місто став колискою дивного феномена -тирновской книжкової школи, очолив яку болгарський патріархЕвфимий.

Евфимий (рід. прибл. 1320 р.) був виходець з столичної знаті, отримав чудове освіту Батьківщині й у Візантії - у Константинополі і Афоні, а 1375 р. став патріархом болгарської церкви. На початку 70-х рр. XIV в., повернувшись із Візантії там активним прибічником релігійно-філософського вченняисихастов,Евфимий заснували поблизуТирнова монастир св. Трійці, став найбільшим культурним центром. При монастирі велася листування книжок (Евфимий прагнув повернути болгарському православ'ю початкову чистоту, виправивши богослужбові тексти з грецьким оригіналами наблизивши нормативи літературної мови класичнимкирилло-мефодиевским зразкам), підготували цикл житійних іагиографических творів, присвячених місцевим і шанованим у Болгарії святим. СамЕвфимий зустрів у переробці богослужбової таагиографической літератури найактивніше участь, склавши з урахуванням старих текстів оновлені життєпису і похвали святим болгарської церкви, підкресливши у яких ідеалиисихазма і надавши викладу піднесені і патетичні риси через особливий стиль, під назвою сучасниками “плетиво словес”. Так, житіє ІоаннаРильскогоЕвфимия насичено новими рисами: підкреслюється могутність і вплив значення болгарських містСредеца іТирнова, у вуста болгарського аскета вкладаються актуальні повчання болгарському царю Петру: ”Багатство... слід ні на задоволення, але зброя терористів-камікадзе і військо” чи “валяйся в ногах у твоєїматери,церкви!...Склоняй голову перед їїпервопрестольником!”.

У житії болгарського подвижника XII в. Іларіона,рукоположенного в 1134 р. візантійським архієпископомЕвстафиемОхридским в єпископи р.Меглен,Евфимий звертається до цієї темиантиеретической боротьби. Іларіон, стисле житіє якого було у розпорядженніЕвфимия, була шалена противникомбогомилов, і навіть прибічників інший східної єресі - маніхейства - який отримав поширення болгарських землях в X - XII ст. Основні факти,сообщаемиеЕвфимием щодо діяльності Іларіона, достовірні і сягають його древньому житію. Проте розгорнутий опис диспутумегленского єпископа зманихеями іармянами-монофизитами спирається здебільшогоантиеретический трактат візантійського богослова початку XII в.ЕвфимияЗигавина “Догматичневсеоружие” і чи можна вважати викладом реальних суперечок. Завершує житіє сюжет перенесення царемКалояном мощів Іларіона вТирново після здобутої перемоги над візантійцями.

ПеруЕвфимия належить життєпис популярною Болгарії святої Параскеви (Петки), яка вважалася небесної заступницею болгарського царства та її столиці. Її мощі з XIII в. також зберігалися вТирнове. У житіє включений докладну розповідь перенесення мощів святої, висхідний до більш раннього житіюПетки, але розширений і доповненийЕвфимием. Тут докладно розповідається про ІванаАсене II, який, беручи військові перемоги, “зайняв всю македонську землі іСер, ще й всю Афонську чи, точніше, Святу гору та, крім того, славний місто Солунь й усюФессалию, іТриволию, іменовану Сербією, іДалмацию, і державу, звануАрбанасской, впритул до Драча. І поставив у тих землях святих і благочестивих єпископів і митрополитів, що виразно свідчать його найвищіхрисовули, збережені у святійСвятогорской Лаврі вПростате”.Евфимий повідомляє, що мощі св. Параскеви в болгарську столицю супроводжувавпреславский митрополит Марко, а зустрічали ІванАсень II з царицею Ганною і вельможами, і навіть болгарський патріарх Василь з церковним причетом і незліченними натовпами народу”. Особливістю творівЕвфимия є чудовий стиль. Ось його звернення до св.Параскеве: “Ти - болгарська краса, заступниця і головна хранителька! Тобою величають себе наші царі!Твоим заступництвом все воюючі проти нас зупиняються”Тобою земля наша утверджується й здобуває світлу перемогу!”.

Твори учняЕвфимия ГригоріяЦамблака (рід. у 60-х рр. XIV в. - розум. 1480-го р.) ідейно і стилістично витримані в традиціяхтирновской школи. Крім характерних риторичних зворотів і прямування візантійськимагиографическим канонам їх відрізняє безліч конкретно-історичних відомостей, що робить твориЦамблака найважливішим джерелом по болгарської історії кінця XIV в.Цамблак продовжив написанеЕвфимием житіє св.Петки яскравим і насиченим історичними подробицями розповіддю перенесення її мощів зТирнова вВидин, потім у Сербію наприкінці XIV в. Найважливіше серед творів Григорія - Похвальний словоЕвфимиюТирновскому - твір яскраво вираженої болгарської тематики, присвячене життя і діянь останнього патріархатирновской церкви. Письменник докладно стає в просвітницьку діяльністьЕвфимия, школа що його монастирі св. Трійці біляТирнова “приваблювала безліч людей як болгарського роду... а й від усіх країн - північ до Океану і захід доИллирика...”. Велику увагу приділяютьантиеретической боротьбіЕвфимия, причому докладно описуються єретичні руху, часто виникаючі серед його жителів болгарської столиці у тривожною обстановці наближення османського навали. Що стосуєтьсяЦамблака до Візантії проглядається якась двоїстість, яка пояснюється перипетіями церковно-політичної боротьби в православному світі кінця XIV в.Упрекая за “ненаситнезлатолюбие” імператора Іоанна VПалеолога,Цамблак протиставляє йому “константинопольських любомудрих чоловіків” - вище столичне духовенство. ПрацяЦамблака - цей витвір нещадній і непримиренноїантиосманской спрямованості. До найяскравіших сторінок належить оповідання про облозі і взяттяТирнова турками, про героїчному поведінціЕвфимия перед іноземними поневолювачами та її вигнання з столиці. “Чи є щось гірше вигнання і розлуки з сім'єю, коли спогади про батьківщині і близьких жалом простромлюють серце!” - щиро вигукує автор, самиспитавший гіркоту розлуки з батьківщиною.

Цамблаку довелося жити і у Волощини і Молдові, у Сербії і Русі, але болгарські сюжети виникають і у творах, присвячених інших країнах. Так було в житії сербського царя СтефанаДечанского Григорій засуджує колишні чвари між болгарами і сербами, а надгробному слові московському митрополитуКиприану описує болгарську столицю часів свого дитинства, коли знаменитий подвижник проїжджав неї шляхом до Константинополя.

ГригорійЦамблак - історик останніх драматичних десятиліть історії Болгарського царства. У основі Шевченкових творінь лежать як враження, а й розповіді очевидців. Він повідомляє читачеві, що користувався свідоцтвами ченцівСтудийского монастиря у Константинополі,афонской лаври св. Панаса та іншихсвятогорских іноків. Автор дуже відповідально належить до роботи історика, нагадуючи, інколи ж клятвено запевняючи, що цесообщаемое їм ДОС товірно й істинно. Загибель життєздатного слов'янського держави, яким було Друге Болгарське царство, стала трагедією як болгарського народу, а й усього слов'янського світу.

Питання

1. Як називається офіційна памятка національної історії?

Підбиття підсумків заняття (до5 хв.)

1. Батир Трас 4

2. Вашків Христина 4

3. Веляник Ірина 2

4. Дацко Юлія 4

5. Іваночко Анастасія 4

6. Соловей Ігор 4

7. Януш Ольга 5

8. Надіївський Владислав 4

V. Повідомлення домашнього завдання(2-3 хв.).

Студентам необхідно опрацювати питання 1-4 теми «Гуситський рух.».

Методист кафедри Інституту__________________________ ______________ ____________

прізвище, ім’я, по батькові підпис оцінка

Поиск по сайту: