На тему: «Час і обставини виникнення Історичних пісень»»

З дисципліни: «Фольклор»

На тему: «Час і обставини виникнення Історичних пісень»»

Виконала:

студентка І курсу 2 групи

Факультету української

філології

Інституту мов світу

Дімітрова Світлана

Викладач:

Гуменна В.Ю.

Одеса 2011 р.

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського»

З дисципліни: «Фольклор»

На тему: «Час і обставини виникнення Історичних пісень»»

Виконала:

студентка І курсу 2 групи

Факультету української

філології

Інституту мов світу

Житнюк Оксани

Викладач:

Гуменна В.Ю.

Одеса 2011 р.

Зміст:

1. Вступ.

2. Поява історичних пісень.

3. Класифікація історичних пісень

4. Висновок.

Історичні пісні – це твори героїчного епосу, які розповідають про конкретні, типові для певної історичної епохи подій, про дії відомих в історії осіб, що виступають під власним чи видуманим ім’ям. В історичних піснях нерідко йдеться про безіменних героїв, які, проте, пов’язані з характерними подіями, конкретність яких з бігом часу стерлась і набрала узагальнення.

Створюючи ці пісні, народ дає волю своїй творчій фантазії, художньому вимислу. Тому тут ми стикаємось з проблемою історизму в народній творчості: наскільки повно і широко фольклор відбиває справжню, конкретну історію народу, в якій мірі народна творчість є історичним джерелом, ступінь вірогідності відображення подій – співвідношення життєвої і художньої правди в історичній творчості народу. З цього приводу принципово важливою є думка В.Проппа: «Історизм цих пісень полягає не в тому, що в них правильно введені історичні особи і розказані історичні події або такі, які народ вважає дійсними. Історизм їх полягає в тому, що в цих піснях народ висловлює своє ставлення до історичних подій, осіб і обставин, виражає свою історичну самосвідомість. Історизм тут є явище ідейного порядку.»

Хоменко писав: «Історичні пісні становлять собою художній літопис історії українського народу. Цей літопис не завжди документально точний, бо пересипаний елементами художнього вимислу, ліричними відступами, узагальненнями тощо, однак в ньому події в загальному хронологічно окреслені, тобто історичні пісні відображають історію народу в художніх образах, які відповідають зображувальним подіям і періодам, допомагають чіткіше збагнути її суть.

Люди складають пісні з давніх-давен — з того часу, коли виникла звукова мова. У піснях ідеться про працю, природу, родинне життя взаємини між людьми, а також і про важливі суспільні події, зокрема про боротьбу українського народу проти зовнішніх ворогів, і про видатних воїнів та полководців. З часом ця, оспівана в пісні, важлива громадська подія ставала історією, умирали видатні учасники її, давньою ставала й пісня, однак вона не забувалася — люди продовжували її співати. Так було в усі віки: події ставали історією, а пісні зберігалися в пам’яті народній, передаючись від покоління до покоління. Ці пісні в XIX ст., коли освічені люди почали записувати уснопоетичні твори, одержали назву історичних.

Самостійний розвиток історичної пісні як важливого різновиду громадянської епіки розпочався десь в ХIV - ХV ст., відбивши процес розвитку української народності і нації в умовах боротьби проти чужоземних загарбників.

У XV ст. на Україні зароджується історична поезія. Поява історичних пісень пов'язана з боротьбою українського народу проти турецько-татарської агресії та польсько-шляхетського панування, а також з виникненням козацтва і Запорізької Січі.

Чи не першим, хто звернув увагу на історизм української народної пісенної творчості, був М. Гоголь. Він і ввів в літературний обіг термін «історичні пісні», вперше використавши його у статті «Про малоросійські пісні» (1833 p.). Він писав: «Історизм не повинен шукати в них вказані дні і числа битви або точного пояснення місця. Але коли він захоче пізнати справжній побут, стихії характеру, всі найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів описуваного народу, коли захоче вдихнути дух минулого віку, загальний характер всього цілого і кожного окремо, то він буде задоволений цілком: історія народу розкриється перед ним у ясній величі.»

Історичні пісні виникали в різний час і зображували події своєї епохи, не кожна стара пісня є історичною, а лише та, у якій оспівуються важливі суспільні події та видатні особи, учасники цих подій.

Найдавніший пласт народних пісень присвячений темам боротьби проти навали кримських орд і султанівськнх військ. Головний збірний герой цих творів — козак-воїн, патріот-захисник рідної землі, мужній та незламний лицар. Таким він є в бою і далеких походах, у турецькій неволі й на галерах.
Історичні пісні несли в собі важливе ідейне на-вантаження, формуючи кодекс козацької, лицарської моралі, виховуючи почуття патріотизму.

У XVII ст. було створено чимало історичних пісень, які оспівують народно-визвольну війну і возз’єднання України з Росією, боротьбу проти польської шляхти і місцевого панства. Тут виступають історичні особи — Богдан Хмельницький, Нечай, Богун, Морозенко й інші, що втілили в собі народні прагнення та ідеали. Всі вони оспівані як виразники волі народу, його сили і мудрості.

Справжні події історії правдиво відображені в піснях про стихійні селянські повстання та їх героїв — про галицьких опричників (Олекса Довбуш), про гайдамацькі повстання другої половини XVIII ст. (Максим Залізняк, Іван Гонта). І хоч гайдамацький рух жорстоко придушено, образи гайдамаків — народних месників — продовжували жити в пам’яті народних мас, запалюючи на подальшу боротьбу з кріпосницьким ладом, з ненависним панством.

В історичних піснях пізнішого часу зображена боротьба трудящих проти самодержавства.

Пісні про громадянську та Другу світову війни, про видатних людей тих часів, про важливі події в житті народу також стали вже історичними.
Історичні пісні відображають найважливіші етапи суспільного розвитку кожного етносу. В українському фольклорі поряд з думами вони становлять вагому частину героїчної пісенної епіки. Поняття історизму в пісні слід розглядати в широкому і вузькому розумінні. У першому випадку він – ознака належності різних верств і жанрів народної творчості до певних періодів історії, що є для них лише тлом, підосновою. Це можуть бути історичні колядки, балади, чумацькі, бурлацькі і т.п. Історична пісня у вузькому розумінні слова – пісня про конкретні історичні події, про героїв, що становлять головний об'єкт її зображення. Вона ж і є ядром історичних пісень, що в цілому утворюють багатожанровий цикл.

За найсучаснішою класифікацією історичні пісні поділяються на цикли за хронологічним принципом:

1. Пісні доби козаччини (15 — І пол. 17 ст.).

2. Пісні доби Коліївщини та Гайдамаччини (II пол. 17—18 ст.).

3. Пісні селянських повстань І пол. 19 ст.

4. Пісні національно-визвольних рухів І пол. 20 ст.

А у межах кожного циклу виділяються тематичні групи.

Українські народні історичні пісні - могутнє духовне джерело нашого народу. У народній пісні живе образ нашої славної України, її героїчна і водночас трагічна історія.

Героями історичних пісень є видатні діячі народу, а також пересічні козаки й селяни, які за влучним висловленням М. Стельмаха, шаблею, списом і серцем боронили рідну землю.

Слухаєш історичну пісню - і в уяві постають славні герої, козацькі полки, що йдуть захищати Україну від усіх ворогів її свободи. "Попереду Дорошенко...", а там далі - Богдан Хмельницький і Іван Богун, Кривоніс і Сагайдачний, Морозенко і Нечай - славні сини України. Тематика українських історичних пісень різноманітна: турецька неволя, лицарська смерть козака, визволення з неволі та щасливе повернення до рідного краю, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Це пісні доби козаччини.

Особливо багато історичних народних пісень присвячено подіям визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Кобзарі по всій Україні оспівували Богдана Хмельницького, його сподвижників Івана Богуна, полковника Морозенка та інших народних героїв. Ось назви лише деяких пісень, що належать до циклу про визвольну війну: "Чи не той то Хміль", "Іван Богун", "Ой Морозе, Морозенку", "Не дивуйтеся, добрії люди" та інші.

Боротьба українського народу проти польської шляхти досягла особливого розпалу наприкінці XVI - у першій половині XVII століття. Польська шляхта вогнем і мечем прагнула поневолити волелюбний український народ. Уяву про невимовно тяжке становище України напередодні визвольної війни 1648-1654 років дає народна пісня "Розлилися круті бережечки":

Гей, у лузі червона калина,

Гей, гей, похилилася;

Чогось наша славна Україна,

Гей, гей, засмутилася.

І дійсно, встане славна Україна, бо є в неї такі діти, як Богдан Хмельницький. В історичній пісні "Чи не той то хміль" оспівується перша перемога Хмельницького над польсько-шляхетським військом 1648 року в урочищі Жовті Води. Богдан Хмельницький не тільки мужній воїн, палкий патріот Батьківщини, але й мудрий і далекоглядний політик. У скрутні часи на допомогу повсталому укра-їнському народові гетьман запросив хоч і ненадійного, але вкрай необхідного тоді союзника - кримську орду.

Одним із найближчих сподвижників Богдана Хмельницького був Максим Кривоніс, який зі своїм Черкаським полком здобув низку блискучих перемог над шляхтою на Поділлі. Цьому героєві присвячено пісню "Не дивуйтеся, добрії люди". Богатирська сила Кривоноса, який у пісні називається Перебийносом, розкривається у широких батальних картинах.

А Перебийніс водить чимало -

Сімсот козаків з собою,

Рубає мечем голови з плечей,

А решту топить водою.

Патріотизм і мужність Брацлавського полковника Данила Нечая, його битву та героїчну смерть під містечком Красним оспівує відома пісня "Ой, з-за гори високої".

Бідний козак - один із найулюбленіших персонажів історичних пісень. Саме він був у народних очах уособленням найкращого, що було в козацтві: хоробрості, чесності, відданості Батьківщині.

І за неї, неньку-Україну, віддав своє життя й герой пісні "Ой Морозе, Морозенку", якого по-звірячому вбили татари.

Великої популярності зажили й пісні про народного месника Устима Кар-малюка, який двадцять три роки боровся проти панів-кріпосників. З численних народних пісень про Кармалюка найбільш поширена - "Пісня про Устима Кармалюка" ("За Сибіром сонце сходить..."), яка записана у двадцятьох варіантах. У ній народ оспівує Кармалюка як народного заступника.

Звуть мене розбійником,

Що людей вбиваю, -

Я багатих убиваю -

Бідних награждаю.

Другий цикл — історичні пісні періоду Коліївщини та Гайдамаччини другої половини 17—18 cт. Поневолення України, жорстоке знущання над козацьким волелюбним народом, непомірна панщина, примусова солдатчина спричинили народні національно-визвольні повстання.

На Правобережній Україні козацькі полки очолив Семен Палій, який почав виганяти магнатські родини із земель, окупованих Польщею. Так почалася народна боротьба, відома в історії під назвою гайдамацького руху. Загони гайдамаків здійснювали успішні напади навіть на укріплені міста, захопили Умань, Вінницю, Чигирин, Фастів, Радомишль.

У другій половині 18 ст. гайдамацький рух переріс у велике народно-визвольне повстання, відоме під назвою «Коліївщина», яке почалося навесні 1768 року, очолене запорізьким козаком М. Залізняком. Виступивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину міст і сіл Київщини і дійшли до Умані — укріпленої фортеці. Магнат С. Потоцький послав на бій надвірних козаків на чолі з сотником І. Гонтою, які перейшли на бік гайдамаків. У 1768 році повстання охопило Поділля і Волинь. Спільними зусиллями польської шляхти і російського царизму Коліївщина була розгромлена, з повстанцями жорстоко розправилися. Ця сторінка української історії увійшла і в народну творчість, залишивши значну кількість легенд, пісень, балад з описами цих подій.

З історичних пісень цієї події торкнулися: 1) гайдамацькі пісні «Годі, коню, в стайні спати» (Пісня про Семена Палія), «Ой закурила, затопила сирими дровами» (Пісня про Абазіна) та ін.; 2) пісні про Коліївщину («Максим козак Залізняк», «Ой наварили ляхи пива» (Пісня про Івана Ґонту), «Виїхав Гонта та із Умані», «Ой задумали та преславні хлопці» та ін.). Гайдамацький рух мав великий вплив на національне піднесення і на західноукраїнських землях. Галичина, Холмщина і Волинь були під польським поневоленням, і тут національний гніт був не слабший, ніж на Правобережжі. Проти польської неволі на західноукраїнських землях боролись месники-опришки. Найбільшого розмаху цей рух набув у ЗО—40-х роках 18 ст., коли його очолив Олекса Довбуш, тому до пісень другої пол. 17—18 ст. зараховуємо ще одну тематичну групу — 3) опришківські пісні («Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький», «Ой з-за Байкалу сонце сходить», «Течуть води Черемоша» та ін.). Відгомоном цих подій, або ж логічним їх продовженням були народно-селянські повстання на Галичині та Буковині. Вони не набули масового поширення, але стали помітною сторінкою в українському фольклорі, особливо про їх ватажків: на Поділлі — Устима Кармалюка, на Буковині — Лук´яна Кобилицю. Тобто виділяється ще одна група пісень — 4) пісні про селянські повстання («За Сибіром сонце сходить», «Кармалюга я вродився», «Ой іде Кармалюк долиною», «Ой у моїм горо-дочку копана криниця» (Пісня про Лук´яна Кобилицю), «Ой шумить Черемош», «Послухайте, люди добрі», «Гей, то не вітер, то не буря» та ін.).

Ці пісні освоюють події, що сягають 40-х років 19 століття, тому деякі дослідники виносять їх в окремий цикл — Пісні першої половини 19 cт. З огляду на часове, а також територіальне розмежування тих історичних подій, можна погодитись на такий поділ. Але варто наголосити, що тематикою та характером зображення подій пісні І пол. 19 ст. не відрізняються істотно від гайдамацьких та опришківських. Як у перших, так і в других основний акцент робиться на оспівуванні численних подвигів народних ватажків, рис їхнього характеру (мужності, відваги, непідкупності), виділяються легендарні епізоди з їхнього життя (втеча з полону, з в´язниці, перемога хитрістю над численним ворожим загоном, безкорислива допомога убогим селянам та ін.). Поширеним у цих піснях є мотив загибелі народних героїв, (найчастіше — у чужому домі від зради невірної коханки). Але більшість із цих пісень про смерть Довбуша чи Кармалюка (той же сюжет) наповнені фантастичними та романтичними моментами і тяжіють до історичних балад.

В середині 19 ст. у системі народної творчості жанр історичної пісні поступається місцем іншим жанрам. Це було результатом занепаду національно-політичної свідомості внаслідок національного поневолення, численних заборон, покарання всіх проявів національного самовиявлення. Росія, з одного боку, а Польща — з другого, зробили все для того, щоб убити національну ідею на окупованих ними українських землях. Тоді роль пісенно-історичного літопису народу почали відігравати суспільно-побутові пісні (рекрутські, наймитські, заробітчанські, емігрантські та ін.), які відтворювали загальну картину життя українського народу під політичним і соціальним гнітом. Події, художньо освоєні в цих піснях, не виходили поза суспільно-побутові теми, тому їх не можна вважати власне історичними. У них не йдеться про конкретні історичні події, не називаються імена відомих в історії людей. Вони відрізняються і своєю поетикою: у них ліричне начало домінує над епічним (виражаються почуття, переживання, важкі роздуми знедолених, а не їхні дії чи життєві ситуації).

Пісні про громадянську та Другу світову війни, про видатних людей тих часів, про важливі події в житті народу також стали вже історичними.
Історичні пісні відображають найважливіші етапи суспільного розвитку кожного етносу. В українському фольклорі поряд з думами вони становлять вагому частину героїчної пісенної епіки. Поняття історизму в пісні слід розглядати в широкому і вузькому розумінні. У першому випадку він – ознака належності різних верств і жанрів народної творчості до певних періодів історії, що є для них лише тлом, підосновою. Це можуть бути історичні колядки, балади, чумацькі, бурлацькі і т.п. Історична пісня у вузькому розумінні слова – пісня про конкретні історичні події, про героїв, що становлять головний об'єкт її зображення.

Висновок

Надзвичайно яскраво про історичні пісні висловлювався М.Стельмах:

«Віки мужності і звитяги, віки з шаблею в боях і за плугом на крові политому полі, віки мук на невольничих торговицях трьох материків і віки боротьби проти татарських, турецьких, ногайських та інших орд, віки надій в очах і сльози на віях, віки журби в серці і нескореної думи на чолі, грозові ночі повстань і тугою переспівані дні чекання, жіночої вірності – така наша народна пісня. Вона як і наша доля, виростала на чорному хлібі історії. Ромашка і житечко проростали з їхніх сердець, а їхні пісні розходилися на всій Україні, виростали у вічність і ставали для нащадків хвилюючою історією.»

Список використаної літератури:

1. Героїчний епос українського народу. Хрестоматія/Упорядкував О.М.Галанчук. – К.: Центр учбової літератури. 2008. – 416 с.

2. С.О.Філоленко. Усна народна творчість: Навчальний посібник. – К.: «Веселка». 2008 – 416 с.

3. Українські народні думи та пісні. – К.: «Веселка». 1930 – 238 с.

4. Український фольклор. Критичні матеріали / С.Бисикакло. – К.: Вища школа. 1978. – 288 с.

5. Хоменко В.С. Усна народна поетична творчість / за ред.. М.Рильського. – К.: Радянська школа. 1965 – 231 с.

6. Грицай М.С., Бойко В.Г., Дунаєвська Л.Ф. Усна народна поетична творчість. – К.: вища школа, 1983. – 358 с.

7. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. – К.: - Знання-Прес, 2001 – 591 с.

8. Дмитренко М. Українська фольклористика: - К.: Народознавство. 2001 – 516 с.

9. Бібліографія українського народознавства: У 3 томах/ зібрав та упорядкував М.Мороз. – Львів. 1999. – Т.1 Кн.2.

10. Одарченко П. Русифікація українців і боротьба за рятування / Збірн.Наук.ст. – К.: Смолоскип,1995. – 367 с.

Поиск по сайту: