Формування факторів інтеграції в Україні

Вступ

Сучасний світ розвивається з кожним днем. У ньому все більш стали помітними процеси інтеграції та дезінтеграції, прослідковується діалог правових культур сучасності.

Питання інтеграційних та дезінтеграційних процесів є актуальним:

Дослідники визначають, що у сучасному світі інтеграція і дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Корсика у Франції), але й глобальний (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги). Інтеграція та дезінтеграція являють собою об єктивні взаємопов язані процеси. Більш того, дезінтеграція формує передумови інтеграції на нових кількісних та якісних засадах

Особливо помітно проблеми інтеграції, в сучасному світі поширився такий вид інтеграції к глобальний. Глобальна інтеграція стала новою формою суспільного розвитку.

Проблема інтеграційних процесів торкається і України: на початку третього тисячоліття світ перетворився в глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливості для здійснення стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробнично-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки. Отже, аналізуючі сучасні тенденції світового розвитку, інтернаціоналізацію національних економік, перетворення світового економічного механізму в єдину глобальну систему, для України виникає гостра необхідність процесу активної інтеграції до сучасної системи господарських зв язків для успішного подальшого економічного, соціального та політичного розвитку.

Мета доповіді – за допомогою детального аналізу та матеріалу досліджень вчених та науковців прослідкувати сутність інтеграційних та дезінтеграційних процесів в контексті діалогу правових культур.

Методи використані в науковій роботі:

-аналіз

-порівняння

-історичний

Основні поняття:

Інтегрáція (від лат. integrum - ціле, integratio - відновлення) — 1)поєднання, взаємопроникнення. Це процес об'єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення і утворення взаємозв'язків; 2)згуртування, об'єднання політичних, економічних, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.

Дезінтеграція (рос. дезинтеграция, англ. disintegration, нім. Desintegrierung f) –Розпад цілого на складові частини.

Процес (лат. processus — рух) — (рос. процесс, англ. process, нім. Prozess m, Vorgang m):

1. Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком.

2. Сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.

3. Процес - послідовна зміна станів об'єкту в часі.

1 .Дезінтеграційні процеси в сучасному світі

Дослідники відзначають, що у сучасному світі інтеграція та дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Шотландія та Уельс у Великобританії, Корсика у Франції, Каталонія та Країна Басків в Іспанії, фламандці–валони у

Бельгії, північ–південь в Італії, роз'єднання Чехословаччини на дві

держави, розпад Югославії на декілька держав, дезінтеграційні тенденції

у Південній Азії, Росії тощо), але і глобальний (розпад Радянського

Союзу, Ради економічної взаємодопомоги).

Інтеграція та дезінтеграція являють собою об'єктивні взаємопов'язані

процеси. Більше того, дезінтеграція формує передумови інтеграції на

нових кількісних та якісних засадах.

Сучасний світ прагне до об'єднання держав в організації з метою забезпечення прав та свобод, та все менше прослідковуються процеси дезінтеграції.

Прикладами дезінтеграційних процесів може бути факт розпаду таких держав як СРСР, Югославія.

Наприклад, саме виникнення Української держави є од­ним із результатів дезінтеграції тоталітарної системи та одним з найважливіших геополітичних зрушень у повоєнній Європі.

2. Інтеграційні процеси в сучасному світі:

Однією із сучасних тенденцій світового розвитку є інтеграція, яка до­мінує в Західній Європі, Північній Америці, певною мірою в Азі­атсько-Тихоокеанському регіоні, де складаються потужні «інтег­раційні поля» (Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН). Сучасне світове співтовариство активно формується за умов могутнього глобального економічно-інтеграційного процесу, який охопив майже всі регіони світу.

Усі тенденції суспільного розвитку сьогодні свідчать про виникнення такої форми суспільного розвитку, як глобальна інтеграція. Саме вона виступає основним критерієм та принципом розвитку сучасного світу, а відповідно до цього й інституційним механізмом забезпечення його функціонування. Глобальна інтеграція визначає закономірності розвитку сучасного світу, оскільки під її впливом змінюється глобальна структура світоустрою, з’являються нові інтегративні структури, які забезпечують інтенсифікацію розвитку людства в цілому.

Основною тенденцією сучасного типу суспільного історичного розвитку, який відповідає умовам глобалізації, є об’єднання окремих країн, регіонів та континентів у нову загальнопланетарну реальність.

Глобальна інтеграція забезпечує форму єдності та цілісності сучасного людства, завдяки чому різні прагнення та інтереси держав можуть привести до глобальної єдності світу. Основу такої єдності закономірно являє солідарність як “свідома, внутрішня духовно-моральнісна та соціальна організація, яка забезпечує всезагальну спільність людства”.

Це свідчить про те, що глобальна інтеграція є необхідною суспільно-історичною умовою не лише розвитку сучасного світу, а й спасіння людства в цілому. Проте глобальна інтеграція як будь-яка інша соціальна конструкція може за певних умов мати як позитивний, так і негативний характер впливу.

Глобальна форма інтеграції на відміну від усіх інших історичних форм інтеграції, які їй передували, має тотальний характер. Більше того, можна навіть сказати, що глобальна інтеграція є еволюційно видозміненою моделлю інтеграції, яка включає всі історичні форми. На сьогодні світ знає такі дві історичні форми інтеграції:

1) інтеграція за допомогою сили, яка здійснювалась із доісторичних часів першими завойовницькими походами (окрема держава за допомогою сили приєднує до себе інші держави (імперія));

2) добровільна інтеграція (об’єднання держав на основі реалізації спільних інтересів та потреб). За своїми масштабами, територіальними вимірами та формами впливу ці дві форми інтеграції не мали такого поширення, які має сучасна глобальна інтеграція. Ці дві історичні форми інтеграції сьогодні характеризують сучасну форму інтеграції – глобальну.

Що стосується діалогу правових культур,то на думку А.Е.Куліджанішвілі, у сучасному світі має місце екстраполяція ліберально-демократичних цінностей на всі регіони без винятку. Це означає, що політичні, економічні, правові та системи всіх країн світу стають ідентичними і взаємозалежність держав досягає небувалих масштабів. До цього часу народи та культури ніколи не були такі залежні один від одного. Проблеми, що виникають у будь-якій точці світу, миттєво відображаються на всьому світі. Саме у цьому і виявляється проблема взаємозв’язку правових систем.

На думку Ю.В.Яковця, глобальна інтеграція є необхідною умовою “історичного процесу розвитку людства, оскільки вона приводить до відповідних форм переплетінь міжцивілізаційного розвитку та синхронізації цивілізацій. Виходячи з цього глобальна інтеграція є необхідною умовою суспільного розвитку сучасного світу. Глобальна інтеграція в її сучасному варіанті має забезпечувати відповідну стабільність суспільно-правового устрою.

Основу глобальної інтеграції становить загальнооб’єднувальна, всесвітньоглобальна система цінностей (загальнолюдські, глобалізаційні, національно-регіональні та індивідуальні), яка за необхідності має схвалюватися всіма суб’єктами глобального об’єднання.

Щоб глобальна інтеграція мала позитивний характер, вона має здійснюватись на основі не лише геостратегічної, а і політичної та економічної рівності держав. Відповідно до цього було розроблено теорію “мондіалізму”. Зазначена теорія передбачає об’єднання держав лише на умовах зрівняння їх економічного розвитку. Тобто тут йшлося про можливість налагодження ефективного та тривалого об’єднання між державами лише тоді, коли вони мають спільні передумови та можливості економічного розвитку. Це свідчить про те, що ефективність глобальної інтеграції в першу чергу визначається параметрами рівності умов розвитку між державами, які прагнуть включитись у відповідне об’єднання.

На думку А.Печчеі, “інтеграція в єдиний світовий простір дає змогу більш ефективно регулювати міжнародне життя, а відповідно до цього вона є найбільш ефективним способом співіснування. Проте такий стан справ не відповідає інтересам великих держав, а також низці егоцентричних держав. Тому необхідно переосмислити ідею національної держави, щоб знайти шляхи для перетворення нинішньої світової системи у світове співтовариство”.

Отже, це свідчить про те, що глобальна інтеграція як будь-яка інша соціальна конструкція має і відповідні ризики для функціонування національних держав. Будь-яка форма глобальної інтеграції вимагає від держав “ділитися” власним суверенітетом, що в кінцевому підсумку з необхідністю призводить до втрати національної ідентичної та геостратегічної визначеності.

Передумовою глобальної інтеграції є процес глобального взаємозближення народів. Проте процес взаємозближення, на думку К.Зегберса, «може виявитись більш небезпечним для самобутності невеликих народів та національностей.»

Формування факторів інтеграції в Україні

Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до ринокової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація довгострокової програми. Така програма має враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України і бути адаптованою до еволюціонізуючого зовнішнього ринкового середовища і спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.

З точки зору ринкової організації, в ключових галузях національної економіки, Україна перебуває на стадії монополістичного розвитку, при цьому монополізм формується не природним шляхом еволюції ринкових структур вільної конкуренції, а створюється штучно на основі державної монополії. Відсутність зовнішньої конкуренції може призвести лише до "жорсткої монополії", що поглибить структурні деформації та призведе до негативних соціально-економічних наслідків, характерних для такого типу організації ринкової економіки.

Дія зовнішньоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку, станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого - середовищними умовами розвитку. Зовнішньоторгівельна діяльність України в останні роки зберегла негативні тенденції в екпорті-імпорті товарів і послуг, а саме переважно сировинна спрямованість експорту, нераціональність товарної структури імпорту, деформована географічна структура експорту та імпорту аж до монопольної залежності від окремих країн, вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу країни. На зовнішню торгівлю впливали й такі несприятливі фактори, як неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торгівлі, велика зовнішня заборгованість, недієва система митного контролю, нерегульованість торгівельно-економічних відносин з країнами ближнього зарубіжжя, нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі інформаційної, кадрова незабезпеченність на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Отже, незважаючи на зміни в господарській практиці України, загалом вона не має необхідних економічних і соціальних передумов для включення в принципово нову для неї систему економічних відносин. Для включення в світовий процес інтеграції та регіоналізації Україні належить створити нову економічну систему, подолавши кризу економіки, відкритися зовнішньому світові, налагодити і зробити активними взаємовигідні економічні зв язки з іншими країнами.

Важливою віхою в процесі інтеграції України до європейських структур став Гельсінський самміт Євросоюзу (грудень 1999 р.), на якому вперше в офіційних документах визнано „Європейське прагнення України”, позитивно оцінено її „проєвропейський вибір”. В ухваленій спільній стратегії щодо України, розрахованій на чотири роки, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайповніше відповідає інтересам ЄС. Спільна стратегія ЄС, як і попередні документи, не визначили перспективи повноправного членства України в ЄС.

План

Вступ

1. Дезінтеграційні процеси в сучасному світі

2. Інтеграціні процеси в сучасному світі

3. Інтреграційні процеси в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Висновок:

Сучасний світ розвивається з кожним днем. У ньому все більш стали помітними процеси інтеграції та дезінтеграції, прослідковується діалог правових культур сучасності.

На основі аналізу робіт вчених я дослідила:

Процеси інтеграції в сучасному світі більш поширені ніж процеси дезінтеграції.

З'явився новий вид інтеграції - глобальна інтеграція.

Глобальна інтеграція являє собою засіб об’єднання держав на всіх рівнях суспільного розвитку, забезпечує структурну трансформацію сучасної системи міжнародних відносин, сприяє паритетному розподілу соціально-політичного, економічного та культурного потенціалу між державами.

Я визначила що основна проблема діалогу правових культур є те, що проблеми які виникають у якійсь правовій культурі миттєво поширюються на інші, адже політичні, економічні, правові та системи всіх країн світу стають ідентичними і взаємозалежність держав досягає небувалих масштабів. До цього часу народи та культури ніколи не були такі залежні один від одного.

Тобто проблема діалогу світових культур спричинена певною мірою інтеграційними процесами.

Список використаної літератури:

1. Мир на рубеже тысячелетий: хрестоматия. – М., 2003. – 617 с.

2. Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. Междунар. ин-т Питирима

3. Сорокина - Николая Кондратьева / Ю. В. Яковец. – М.: Экономика, 2001. – 346 с.

4. Стаття Войтовича Р. В. «Глобальна інтеграція як нова форма суспільного розвитку»

Поиск по сайту: