М. І. Туган-Барановський (1865 – 1919)

Економічна думка в Україні ХІХ – поч. ХХ ст. Реферат

Загострення у першій чверті XIX ст. тривалої кризи, як наслідок процесів розкладу феодально-кріпосницької системи. Розвиток елементів капіталізму в промисловості, землеробстві, занепад поміщицького та селянського господарства, посилення кріпосницької експлуатації. Початок промислового перевороту, проте зберігається відставання рівня економічною розвитку від передових західноєвропейських держав. Початок формування класу буржуазії

Розвиток капіталістичних відносин вимагає від економічної теорії обґрунтування переваг цього ладу, його основних принципів, "вільної конкуренції та невтручання держави в економіку".

Т. Степанов (1795-1847)

Професор Харківського університету, один з перших авторів курсу політичної економії російською мовою.

Пропагував ідеї А. Сміта та Д. Рікардо, виступав проти доктрини меркантилізму, кріпосництва, проголошував ідеали свободи економічної діяльності.

Показував факт соціальної несправедливості, вказував на необхідність посилення соціального аспекту політичної економії, що не було притаманне англійській класичній школі.

Велике значення надавав методологічним проблемам економічної теорії. Характеризуючи предмет політекономії, підкреслював, що слід відрізняти цю науку від політики. Політична економія відкриває закони фізичного (природно-економічного) життя держави, а саме закони багатства, показує яким чином багатство в суспільстві накопичується, розподіляється, споживається.

Торкнувся майже всіх основних проблем політичної економії (здебільшого з позиції класичної школи, хоч і з більшим наголосом на соціальних аспектах). Серед них: сутність та джерела багатства, природа і праця, продуктивні та непродуктивні класи, цінність, суспільний поділ праці, машини, капітал і його нагромадження, відношення між виробництвом і споживанням, заробітна плата, прибуток і рента, національний доход, процент, кредит тощо.

Розглядаючи джерела багатства, підкреслював, що всі класи мають рівне право на існування. Багатство слід правильно розподілити між усіма громадянами за рахунок установлення розміру податків відповідно до "частки прибутку громадян". Виступав проти того, що "бідний, нижчий клас народу платить більше, якщо порівнювати його достатки з достатками багатіїв", пропонував спрямувати податки на суспільні потреби.

Аналізуючи питання про походження багатства, наголошував, що праця, виступає суб'єктом, а природа – об’єктом його дії (погоджувався з Ф. Кене). Вважав, що багатство в цілому складається з природи, праці, та капіталу, характеризуючи при цьому знаряддя виробництва за капіталізму як капітал, що застосовується для отримання прибутку. Наблизився до розуміння того, що капіталісти отримують надлишок продукції як додаткову вартість, хоч самої категорії "додаткова вартість" не розумів.

Стверджував, що праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких утисків (за А. Смітом), підтримував положення Д. Рікардо про залежність прибутку від рівня заробітної плати. Тим самим підкреслював, що прибуток є частиною вартості, створеної працею. Зазначав, що рівень заробітної плати не є та й не може бути стабільним, бо залежить від ряду причин, у тому числі від "самовдосконалення" робітників, від історичного розвитку країни тощо.

Одним із перших серед економістів країни правильно зрозумів мету капіталістичного виробництва - прагнення до збагачення.

"Машини" розглядав з погляду розвитку продуктивних сил і тієї користі, яку вони приносять людству, оскільки машина "вдосконалює працю", скорочує витрати виробництва і збільшує прибутки капіталістів.

Рішуче виступив проти мальтузіанства, посилаючись на те, що розвиток науки, а значить і виробництва, в усіх сферах безмежний.

І. Вернадський (1821-1884)

Після закінчення в 1849 р. Київського університету викладав в ньому різні курси економіки та статистики. В 1849-1856 рр. професор політекономії Московського університету, з 1857 – проживає в Петербурзі, з 1868 по 1876 - в Харкові (керівник відділу державного Банку), потім знову до самої смерті в Петербурзі.

Ставив завдання дати наукове визначення предмету політичної економії, показати дію економічних законів, під якими розумів "природні закони виробництва". Докапіталістичні форми виробництва вважав такими, що не підлягають вивченню політичною економією як наукою про цінність, тобто товарне виробництво.

Був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію. Намагався довести, що протекціонізм суперечить "природним" економічним законам, тобто законам товарного виробництва.

Намагався довести переваги використання найманої праці, великої промисловості перед дрібною. Наголошував, що капітал з'єднує сили, робить можливим розподіл праці, виступає головною умовою успішного виробництва.

Аналізував різні економічні категорії та поняття. Зокрема вважав, що праця – "головне і єдине джерело багатства" – визначає відношення людини до предметів і людини до людини. Намагався довести різницю між споживчою вартістю і вартістю, при цьому вартість, на

його думку, визначається працею, а не споживчими якостями. Відокремлював мінову вартість від вартості (цінності). "Політекономія вивчає не багатство, уречевлене в речах, а їхню властивість – цінність". Цінність же Цінність же відображає відношення покупців до речей.

Був рішучим противником соціалістичних ідей.

М. Бунге (1823-1895)

Народився у Києві в сім'ї лікаря. В 1845 р. закінчив Київський університет, в 1832 р. захистив у ньому докторську дисертацію. 3 1850 р. по 1880 р. викладач, у тому числі в 1859-1862, 1871-1875 та 1878-1880 рр. – ректор Київського університету. В 1881-1886 рр. - міністр фінансів.

Висував економічні буржуазні вимоги: максимальний розвиток буржуазної приватної ініціативи, вільна конкуренція, обмеженість втручання держави в економічне життя. Вважав, що "гармонія суспільних відносин" можлива тоді, коли "суспільний лад буде пов'язаний із природними суспільними законами". Всі способи виробництва, крім капіталістичного, вважав не властивими людській природі.

Стверджував, що завдання політичної економії полягає у вивченні законів капіталістичного розвитку. Вважав, що людство досягло найвищої точки економічного розвитку саме за умов вільної конкуренції.

Підтримував, хоч і не завжди послідовно, ідеї фритредерства, зазначаючи, що вільна торгівля є одним з проявів свободи промисловості.

Захищав всебічний розвиток капіталістичної промисловості, зокрема "заснованої на акціях", виступав за підтримку фабричного виробництва.

М. І. Туган-Барановський (1865 – 1919)

У 1889 закінчив Харківський університете, фізико-математичний факультет, а пізніше екстерном – юридичний. Ще студентом М. Туган-Барановський захоплюється марксизмом та ідеями класичної школи. Написав праці:

Загальновизнаними у світовій економічній літературі є теорії психологічної цінності, розподілу, економічної циклічності.

Розвиваючи теорію психологічної цінності, він спочатку виступив за поєднання трудової теорії вартості з теорією граничної корисності, а пізніше сформулював закон, згідно якого граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям.

В соціальній теорії розподілу, розподіл доходів представлено у вигляді боротьби різних класів суспільства за поділ суспільного продукту. Розмір частки, яка дістається кожному класові, визначається загальним обсягом національного доходу і "соціальною силою" кожного з класів. Роль виробництва полягає у нарощувані продукту, а тому усі класи однаково зацікавлені у зростанні продуктивності праці, адже від цього залежить як загальний обсяг виробленого продукту, так і розмір частки кожного класу. Тому виникає "гармонія соціальних інтересів ".

У теорії економічних циклів Туган-Барановський зробив спробу дати уяву про характер циклічних коливань.

Особливу увагу, він звернув на тісний зв’язок між зміною цін на "капітальні блага" (засоби виробництва) розвитком акумулятивного процесу – процесу зміни вивільнюваного грошового капіталу, котрий спрямовується або на інвестиції, або на заощадження. Тим самим М. Туган-Барановський поклав початок сучасній інвестиційній теорії циклів, стержнем якої є ідея "заощадження – інвестиції", як основи циклічних коливань.

Згідно його теорії, вичерпування інвестиційних можливостей створюється умовами застосування позичкового капіталу, обмеженістю банківських ресурсів, а найголовніше - непропорційністю у розміщенні вільних грошових капіталів між різними сферами їх вкладання. У цій диспропорції Туган-Барановський вбачав головну причину економічних криз.

Одним з перших Туган-Барановський звернув увагу на утворення монополій у формі картелей і трестів, вбачаючи у них важливе явище в розвитку світової економіки. Він прийшов до думки, що держава здатна усунути шкідливий вплив монополій, обмеживши їх діяльність.

За своїми поглядами Туган-Барановський був соціалістом.

Є. Слуцький (1880 – 1948)

Викладач Київського комерційного інституту. (1913 – 1926) - економіст – математик.

Зробив визначний внесок у розвиток математичних, математично – статистичних досліджень.

Написав праці:

· "Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу". (1912)

· Стаття "До теорії збалансованого бюджету споживача". (1915)

Лише у 1963 р. цю статтю було передруковано у Москві. У цій статті показаний зв’язок між функцією корисності і рухом цін і грошових доходів населення. Ця праця вважається основоположною серед сучасних економіко – математичних досліджень проблем попиту і взаємозв’язку між функцією попиту, рухом цін та доходів.

Є. Слуцький вперше розробив таку науку як праксеологія яка відображала принципи раціональної поведінки людей за різних умов.

Є. Слуцький вважав, що не можна ґрунтовно пізнати господарське утворення, не проаналізувавши "формально – праксеологічні основи економіки", де відбивається вся структура майна, а саме: первісні предмети господарства, можливості розпорядження, прості сподівання. Якщо всі ці елементи еквівалентні, то їх можна вважати гранично визначеними.

Поиск по сайту: