В часи Гетьманщини

Вже на початковому етапі Національно-визвольної війни на значній частині території України була відновлена українська державність, сформувалась нова військово-політична система і органи державного управління, визначився адміністративно-територіальний устрій, який будувався переважно на традиціях Запорізької Січі. Українська козацька держава, яка включала землі колишнього Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, обіймала територію бл. 200 тис. км².

За умовами Зборівського мирного договору 1649, кордон між Україною і Річчю Посполитою встановлювався по лінії Дністер-Ямпіль-Брацлав-Вінниця-Погребище-Паволоч-Коростишів-Горностайпіль-Димер-Дніпро-Остер-Чернігів-Ніжин-Ромни. Східний кордон встановлювався по лінії колишнього польсько-московського кордону і пролягав по річках Сухий Ромен, Терен, Бобрик, через Сулу, Псьол до Ворскли і далі до р. Коломак і до Муравського шляху.

На чолі новоствореної держави стояв гетьман України, яким був проголошений Богдан Хмельницький (1648). Гетьману належала вища військова, політична, адміністративна і судова влада в Україні, яку він здійснював через Генеральну військову канцелярію. Найближчими помічниками гетьмана в управлінні державою була генеральна старшина — генеральний писар, генеральні судді, генеральний осавул, генеральний хорунжий, генеральний підскарбій, генеральний обозний, генеральний бунчужний. Найвищою судовою установою був Генеральний військовий суд.

Столицею України та гетьманською резиденцію стало місто Чигирин.

Територія України поділялась на полки, число яких не було сталим. 1649 року їх налічувалося 16:

Чигиринський полк,

Черкаський полк,

Корсунський полк,

Білоцерківський полк,

Канівський полк,

Переяславський полк,

Брацлавський полк,

Кальницький полк (Вінницький полк),

Київський полк,

Кропивнянський полк,

Миргородський полк,

Ніжинський полк,

Полтавський полк,

Чернігівський полк,

Прилуцький полк,

Уманський полк.

1650 всіх полків було 20. Під час воєнних дій української армії проти польських і литовських військ у 1654-55 утворились:

Волинський полк,

Турово-Пінський полк,

Білоруський полк (Чавський полк),

Подільський полк.

На чолі кожного полку стояв полковник, який обирався на полковій раді або призначався гетьманом. Він зосереджував у своїх руках військову, адміністративну і судову владу на території полку. Крім нього, до полкового уряду входили полковий суддя, полковий писар, полковий осавул, полковий обозний, полковий хорунжий.

Полки поділялись на сотні, в яких військово-адміністративні функції виконували сотники.

До складу сотні входило кілька куренів, що очолювалися курінними отаманами.

Найвищим органом місцевого управління були козацькі ради, на яких обговорювали і вирішували усі найважливіші політичні, військові, фінансові та судові справи, обирали і скидали козацьку старшину (див. також Генеральна військова рада).

Управління містами у Гетьманщині здійснювалося відповідно до їхнього статусу. Містами, які мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Глухів, Полтава, Батурин та інщі), управляли виборні магістрати. Міста ж, які не дістали цього права, мали обмежене самоврядування, управлялись виборними ратушами, але підлягали і старшинській адміністрації. На чолі міського управління стояв війт, якого обирали або призначав гетьман чи полковник.

У 2-й половині 17 сторіччя Україна внаслідок десятирічної виснажливої громад, війни та збройної інтервенції іноземних військ (т. зв. період Руїни) потрапила у сферу впливу сусідніх держав. Після Андрусівського перемир’я 1667 та «Вічного миру» 1686 територія Лівобережної України з Києвом та Запоріжжям опинилися під владою Московської держави, а Правобережна Україна залишилась у складі Речі Посполитої (1699 до Польщі приєднано Поділля, яке перебувало під владою Туреччини). Південна Київщина і Брацлавщина з містами Трахтемирів, Канів, Черкаси і Чигирин мала залишатись незаселеною.

Українські землі, які перебували у складі Московської держави, протягом XVII—XVIII ст. зберігали відносну автономію і державні права. Території Гетьманщини (сучасні Чернігівська, Полтавська, західна частина Сумської, Харківська і східна частина Київської області) поділялася на 10 полків:

Київський полк,

Ніжинський полк,

Переяславський полк,

Чернігівський полк,

Стародубський полк,

Лубенський полк,

Прилуцький полк,

Гадяцький полк,

Миргородський полк,

Полтавський полк.

Гетьманській адміністрації підлягав і Могилівський полк, територія якого частково охоплювала етнічні білоруські землі.

Політико-правове становище Гетьманщини спочатку визначалося договорами між гетьманом України і московським урядом, які мали міждержавний характер. Однак, внаслідок загострення внутрішньополітичної ситуації, боротьби за владу старшинських угруповань та намагань Московської держави посилити свої впливи в Україні, ці договори поступово набувають рис договірних статей. Переяславські статті 1659, Батуринські статті 1663, Московські статті 1665 та інші гетьманські угоди з московським урядом щораз більше обмежували політичну автономію України та посилювали її адміністративну й фінансову залежність від Московської держави. Управління Гетьманщиною здійснював гетьман України, якому належала вся повнота військової, адміністративної і судової влади. Гетьман обирався Генеральною військовою радою переважно з кандидатур, заздалегідь узгоджених з московським урядом. Гетьманський уряд уже не мав права підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами.

Резиденція гетьмана щоразу ближче переносилася до московського кордону: Гадяч (1663— 68), Батурин (1669—1709; 1750-64), Глухів (1709-50).

1708 на території Лівобережної України було утворено дві губернії — Київську і Азовську, що фактично поклало початок створенню паралельних органів державного управління. З 1709 при гетьмані постійно перебував царський резидент для нагляду за діяльністю гетьмана та старшини. Значного удару по українській державності було завдано діяльністю органів російської колоніальної адміністрації в Україні — Малоросійської колегії та Правління гетьманського уряду.

Розглядаючи Гетьманщину як складову частину Російської імперії та намагаючись уніфікувати систему управління державою, російський уряд вирішив повністю ліквідувати автономію України. 10 листопада 1764 Катерина II скасувала гетьманство, передавши всю повноту виконавчої влади в Україні президенту Малоросійської колегії Румянцеву-Задунайському.

Поиск по сайту: