Правобережна Україна, Галичина та Закарпаття

Наприкінці XVII—XVIII ст. значна частина українських земель — Правобережна Україна, Поділля, Волинь, Галичина, Холмщина, Підляшшя і Посяння — входили до складу Польщі. 1684-85 на Правобережжі польський сейм підтвердив за козаками їхні основні права і привілеї.

На цій території були сформовані:

Білоцерківський полк (Фастівський полк),

Корсунський полк,

Брацлавський полк,

Богуславський полк,

які очолювали полковники С. Палій, 3. Іскра, А. Абазин і С. Самусь. Однак у червні 1699 польський сойм, побоюючись наростання національно-визвольного руху на Правобережжі, прийняв постанову про ліквідацію козацьких полків. Це рішення не було визнане козаками і призвело до повстання Палія 1702-04. Після поразки повстання значна частина козаків перейшла на територію Гетьманщини, а козацький військово-територіальний устрій на Правобережній Україні було ліквідовано.

Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. на українських землях у складі Речі Посполитої зберігався поділ на воєводства і повіти.

Існували

Київське воєводство,

Брацлавське воєводство,

Подільське воєводство,

Волинське воєводство,

Руське воєводство,

Белзьке воєводство.

Адміністративне управління здійснювали воєводські та повітові органи влади.

Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795) українські землі потрапили до складу Австрії, Російської імперії і Туреччини. 1772 до складу Австрії ввійшла вся територія Руського воєводства (без Холмської землі), Белзького та західних повітів Волинського і Подільського воєводств, а 1774 — Буковина (без Хотинської райї). Австрійський уряд утворив на захоплених територіях Коронну землю — Королівство Галичини і Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові, у складі якого штучно об’єднав українські етнічні землі з частиною польських земель.

Умовною межею між українською (східною) і польською (західною) частинами Галичини стала річка Сян. 1786—1849 окремий округ у складі Галичини становила Буковина, а 1795—1809 — Холмщина.

Територія королівства поділялась на округи і дистрикти, кількість яких змінювалась. Так, до 1782 існувало 6 округів і 59 дистриктів, а 1867 — 17 округів і 176 дистриктів. Адміністративна влада у коронному краї належала губернаторському управлінню на чолі з губернатором. Губернатора, який утримував у своїх руках усю повноту виконавчої влади, призначав імператор. Вищий представницький орган у Галичині — сейм збирався один раз, 1780. Існував виконавчий орган сейму — становий крайовий комітет. На місцях адміністративна і судова влада належала війтові, а управління декількома навколишніми громадами здійснював мандатор. Містами управляли магістрати, до складу яких входили війт, бургомістр, райці (радники) і лавники (засідателі).

З утворенням 1867 Австро-Угорської імперії Східна Галичина й Буковина залишаються у складі Австрії, а Закарпаття потрапило під безпосередню владу Угорщини. Існуючі коронні краї у Галичині й Буковині отримали статус провінції і поділялися на повіти. Вся адміністративна влада в краї належала наміснику (див. також Галичина і Буковина).

1699 Закарпатська Україна, яка протягом століть перебувала під окупацією Угорщини, опинилась у складі Австрії. Територія Закарпатської України, як і угорські етнічні землі, поділялась на жупи (комітати), які в свою чергу складалися з доміній. Всі адміністративні органи влади на Закарпатті підпорядковувались Пожонському (Братиславському) намісницькому управлінню. Зазнаючи нещадного національного гніту, відірвані від загальноукраїнського громадсько-політичного і культурного життя, українці Закарпаття, однак, зберігали національну свідомість і самобутню культуру (див. також Закарпаття).

Поиск по сайту: