Ліквідація козацького устрою. В складі Російської імперії

Зміцнення економічної незалежності Запоріжжя та величезний вплив запорожців на формування політичної свідомості українського народу становили потенційну загрозу колоніальній політиці Російської імперії на півдні України. Тому 4-5(15-16).6.1775 за наказом Катерини II російські війська під командуванням генерала П.Текелі зруйнували Запорізьку Січ. 3(14).8.1775 було видано царський маніфест, який офіційно ліквідував запорізьке козацтво. На землях Війська Запорізького було утворено дві губернії — Азовську і Новоросійську. Після скасування гетьманства російський уряд вирішив остаточно ліквідувати існуючі форми військ і місцевого адміністративно-територіального устрою на Лівобережній Україні. 1781 на Лівобережжі було ліквідовано сотенно-полковий устрій. 1781-83 в Україні було утворено Київське, Харківське, Чернігівське, Новгород-Сіверське і Катеринославське намісництва. Паралельно з намісництвами існував поділ на губернії. 1783 указом російської військової колегії на основі лівобережних козацьких полків створювались регулярні карабінерські кавалерійські полки. Таким чином, протягом усього часу перебування українських земель у складі імперії політика рос. уряду була спрямована на ліквідацію традиційного адмінистративного устрою України, збереження якого значною мірою сприяло формуванню в українського народу національної свідомості. Експансіоністська політика імперського уряду на південній України завершилася приєднанням 1783 Кримського ханства до Російської імперії. Царським указом від 2 лютого 1784 було утворено Таврійську область з центром у Сімферополі. 1783 Азовська і Новоросійська губернія були об’єднані і на їх основі створено Катеринославське намісництво з центром у Кременчуці (з 1789 — у м. Катеринослав).

Після другого (1793) і третього поділів Польщі до складу Російської імперії увійшли Київщина, Брацлавщина і Волинь.[1] Згідно з указом Сенату від 23 квітня 1793 на приєднаній до Росії території утворено Заславське та Брацлавське намісництва (губернії) і Кам’янецьку область[2]. Указом сенату від 1 травня 1795 на території, що входила в Заславську та Брацлавську губернії і Кам’янецьку область, утворено Волинську, Подільську і Брацлавську губернії.[3] У Волинській губернії було сформовано Володимирську, Домбровецьку, Житомирську, Заславську, Ковельську, Лабунську, Луцьку, Новоград-Волинську, Овруцьку, Острозьку, Радомишльську, Рівненську і Чуднівську округи (повіти).[4] Центром Волинської губернії було визначено місто Новоград-Волинський, (згодом місто Житомир).[5]

З приходом до влади Павла І, 12 грудня 1796 був виданий Указ «Про новий розподіл держави на губернії». В Україні замість намісництв утворювались губернії. Брацлавська губернія була ліквідована (ПСЗРИ, Т. 23, № 17634). Її територія, за винятком приєднаних до Київської губернії Липовецького, Махнівського, П’ятигірського і Сквирського повітів, відійшла до Подільської губернії [ПСЗРИ. — Т. 23. — № 18117.]. Разом з тим Базалійський, Дубенський, Кременецький, Старокостянтинівський і Ямпільський повіти Подільської губернії увійшли до складу Волинської губернії [ПСЗРИ. — Т. 23. — № 18117).

У 1797—1803 відбулося укрупнення повітів Подільської та Волинської губерній. Коли були остаточно сформовані межі повітів, 19 липня 1804 був виданий остаточний штат цих губерній (ПСЗРИ, Т. 28, № 21404). До складу Подільської губернії увійшло 12 повітів: Балтський, Брацлавський, Вінницький, Гайсинськнй, Кам’янецький, Летичівський, Літинський, Могилівський, Ольгопільський, Проскурівський, Ушицький і Ямпільський. До складу Волинської губернії увійшло також 12 повітів: Володимир-Волинський, Дубенський, Житомирський, Заславський, Ковельський, Кременецький, Луцький, Новоград-Волинський, Овруцький, Острозький, Рівненський, Старокостянтинівський.

XIX століття

На початку XIX століття існувало 9 губерній: Київська, Полтавська, Чернігівська, Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Подільська і Волинська. 1815 до Російської імперії було приєднано Холмщину і Підляшшя, які 1831 увійшли до складу Сідлецької, Люблінської і Гродненської губернії. (див. також Губернія). В І пол. XIX ст. для придушення національно-визвольного руху російський уряд сформував систему військово-адміністративних одиниць — генерал-губернаторств. В Україні було створено чотири генерал-губернаторства: Київське (Київська, Волинська і Подільська губернії), Малоросійське (Полтавська і Чернігівська), Харківське (Харківська і Воронезька), Новоросійське (Катеринославська, Таврійська, Херсонська губернія і Бессарабська область). Вся повнота військової і цивільної влади на території адміністративних одиниць належала генерал-губернатору.

У першій половині XIX ст. волості створювалися лише в тих районах губернії, які були населені державними селянами. Поділ всієї території губернії на волості введений у ході здійснення селянської реформи 1861, що дозволило повсюдно з 1866 встановити чотириступеневу систему управління (центр — губернія — повіт — волость). Зміни кількости та меж волостей протягом другої половини XIX ст. були незначними, та до початку XX ст. волосний поділ набув сталого характеру.

1912 було створено Холмську губернію, до якої увійшла більшість українських земель Королівства Польського. На початку Першої світової війни 1914-18 в результаті Галицької битви 1914 російські війська захопили значну частину західноукраїнських земель. На окупованій території було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, яке проіснувало до серпня 1917 (з перервами). Діяльність російських військово-адміністративних органів у Галичині, Буковині і Посянні була спрямована на нищення українського національного життя в усіх його проявах — політичному, релігійному і культурному. Південо степова Україна (Катеринославська Херсонська Таврійська губерні

Поиск по сайту: