|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
У часи Української ДержавиУкраїнська держава в травні — листопаді 1918 року: Українська держава Кримський крайовий уряд Кубанська народна республіка ЗУНР (19.X.1918) Всевелике Військо Донське Білоруська народна республіка Литовська республіка Польська республіка Австро-Угорщина Королівство Румунія Королівство Сербія Радянська Росія 29 квітня 1918 на Хліборобському конгресі у Києві гетьманом України було обрано П. Скоропадського. В опублікованому 29.4.1918 «Законі про тимчасовий устрій України» зазначалося, що вся виконавча й законодавча влада в країні тимчасово належить гетьману України. Гетьман призначав отамана Ради Міністрів Української Держави, затверджував склад уряду, очолював Збройні сили і керував зовнішньою політикою держави. В майбутньому владу гетьмана мав обмежити законодавчий орган — Сейм України. УЦР було розпущено, а всі видані нею закони скасовувались. Замість УНР проголошувалася Українська Держава. Вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади стала Рада Міністрів Української Держави. Для управління країною на місцях запроваджувалися посади губернських і повітових старост. На чолі міського управління стояли міські отамани, а у Києві — столичний отаман. Найвищим органом судової влади став Державний сенат Української Держави. За Гетьманату тривало формування української державної території. Враховуючи стратегічні інтереси держави і побажання населення території, де українці становили більшість, до України було приєднано Гомельський повіт Могилівської губернії, Путивльський, Рильський, Суджанський, Гайворонський, Білогородський, Корочанський, Новооскільський повіт Курської губернії, Валуйський повіт Воронезької губернії, а також Річинський, Пінський і Мозирський повіт Мінської губернії. Українська держава в листопаді — грудні 1918 року: Антиурядові повстання. Похід Директорії на Київ Завоювання поляками Холмщини та ЗУНР Наступ більшовиків на Східну Україну Завоювання румунами Буковини Українська Держава поділялася на 8 (9) губерній: Київська губернія Волинська губернія Чернігівська губернія Полтавська губернія Катеринославська губернія Харківська губернія Херсонська губернія Холмська губернія Таврійська губернія (півострів Крим тимчасово знаходився не під українською владою, тому з решти території була утворена Таврійська округа)
і 2 округ: Поліська округа Таврійська округа У вересні 1918 на переговорах у Києві між представниками українського уряду і делегацією від національних та громадських організацій Криму було досягнуто угоди про входження півострова до складу України на правах автономії. В травні-жовтні 1918 на українсько-російських переговорах розглядалося питання про територіальне розмежування між Україною і Радянською Росією, яке через зрив переговорного процесу російською стороною не було вирішено. Адміністративно-територіальний поділ Української держави у квітні-грудні 1918 р. У часи Директорії В листопаді 1918 внаслідок антигетьманського повстання владу в свої руки взяла Директорія УНР. 26.12.1918 було проголошено відновлення УНР і сформовано уряд держави — Раду Народних Міністрів УНР. Цього ж дня було відновлено законодавство УНР, в тому числі закон про адміністративний поділ. 23-28.1.1919 у Києві відбувся Трудовий Конгрес України, який затвердив Акт Злуки ЗУНР і УНР, проголошений 22.1.1919 на Софійському майдані столиці, і тимчасово передав законодавчі повноваження Директорії УНР. Адміністративно-територіальний устрій територій, які контролювала Директорія, визначався законом «Про організацію адміністративної влади УНР у місцевостях, звільнених від більшовицької окупації». Згідно з цим законом влада на місцях належала органам місцевого самоврядування — Трудовим радам. Однак нормальне функціонування цих органів за умов воєнного стану не могло бути забезпечене, і фактично адміністративні функції здійснювали військові отамани і комісари Директорії. Територія республіки поділялася на Західну (ЗО УНР) і Східну області. Східна область складалася з Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Житомирської, Кам’янецької і Холмської губернії. Столицею УНР вважався Київ, хоча фактично головним містом в різні часи ставали Вінниця і Кам’янець-Подільський. 12.11.1920 Директорія УНР ухвалила «Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці» та «Закон про Державну Народну Раду Української Республіки», які однак не були реалізовані через окупацію тер. УНР сусідніми державами. У часи ЗУНР З наближенням воєнної поразки країн Четверного союзу українське населення Австро-Угорщини рішуче висловилось за утворення української держави в її етнічних межах. 18 жовтня 1918 у Львові на зборах українських депутатів австрійської Державної Ради і членів Палати Панів, українських членів галицького і буковинського сеймів було утворено Українську Національну Раду ЗУНР, яка очолила український національний рух в Австро-Угорській імперії. В ніч на 1 листопада 1918 українські війська за розпорядженням УН Ради зайняли всі найважливіші державні установи у Львові. 13 листопада 1918 було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Вищим виконавчим і розпорядчим органом республіки став Державний Секретаріат ЗУНР. Державна територія ЗУНР включала українські етнічні землі — Галичину, Буковину і Закарпаття (загальна площа бл. 70 тис. км²). Однак незабаром буковинські й закарпатські землі були окуповані іноземними військами. Уряд ЗУНР за умов воєнного стану не мав можливості змінити систему адміністративно-територіального поділу, характерну для Австро-Угорської імперії, хоча принципи роботи органів державної влади значно змінились. Адміністративні і фінансові функції на місцях здійснювали повітові комісари, яких призначав державний секретар внутрішніх справ, військова влада в повітах належала повітовим військовим комендантам. Для розгляду судових справ були створені окружні суди. Одним із головних завдань центральних органів влади ЗУНР було державне об’єднання з УНР. Після нетривалої підготовчої роботи 22.1.1919 у Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. Під час українсько-польської війни 1918-19 польські війська поступово витісняли адміністрацію ЗУНР з території республіки. Спроби укласти перемир’я і досягнути державно-територіального розмежування з Польщею за посередництва Антанти були безрезультатними. В середині липня 1919 польські війська повністю окупували територію ЗУНР. Наприкінці 1920, після підписання мирної угоди між радянською стороною і Польщею був прокладений новий державний кордон, який поділив Волинську губернію на дві частини — до Польщі відійшли 6 повітів, а також 5 волостей Острозького повіту, одна волость Новоград-Волинського повіту та частина волості Овруцького повіту. Враховуючи це, у Волинській губернії в 1921 провели нове розмежування повітів, що залишилися.[6] Зокрема, Острозький повіт був скасований, Заславський повіт став містити в собі 23 волості, Старокостянтинівський — 15 волостей. Був утворений Полонський повіт, у який ввійшли 14 волостей. У 1921 до Заславського повіту входили такі 23 волості: Антонінська, Білогородська, Бутовецька, Грицівська, Жуківська, Заславська, Михнівська, Новосільська, Славутська, Судилківська, Сульжинська, Тернавська, Хоровецька, Шепетівська, а також волості, що відійшли від Острозького повіту: Довжоцька, Ганнопільська, Кривинська, Кунівська, Ляховецька, Плужанська, Перерослівська, Семенівська, Уніївська. Разом з тим, до новоствореного Полонського повіту від Заславського відійшли Лабуньська та Хролинська волості.[7] Радянські держави У 1917-20 роки на території України виник ряд маріонеткових територіальних утворів у формі так званих радянських республік, створення яких було, як правило, інспіровано ззовні і які протистояли державним інститутам влади українського народу[Джерело?] — Українська Соціалістична Радянська Республіка, Донецько-Криворізька Радянська Республіка, Галицька Соціалістична Радянська Республіка. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |