КАСАЦІЙНА СКАРГА

29 вересня 2015 року Апеляційний суд Харківської області задовільнив апеляційну скаргу Кротової Т.В. на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2015 року по справі за позовом Кротової Тамари Вікторівни до Северінової Тетяни Володимирівни, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Сьомої Харківської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Зубарєва Ігора Юрійовича про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Рішенням від 29 вересня 2015 року Апеляційний суд Харківської області скасував рішення суду першої інстанції та визначив Кротовій Тамарі Вікторівні додатковий строк для прийняття спадщини у ________ місяців.

Вважаємо, що рішення від 29 вересня 2015 року було прийняте з неправильним застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що полягало у такому.

1. Відповідно до ч.3 ст.213 Цивільного процесуального кодексу України судове рішення має бути обгрунтованим, тобто таким, що ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази щодо того, чи роз’яснив приватний нотаріус Зубарєв І.Ю. Позивачу її подальші дії, зокрема і право подачі заяви про прийняття спадщини до Сьомої Харківської державної нотаріальної контори.

Але маємо зауважити таке. Про те, що приватний нотаріус Зубарєв І.Ю. вказав Позивачу, що заява про прийняття спадщини подана належним чином і не роз’яснив Позивачу необхідність звернення до Сьомої Харківської державної нотаріальної контори, вказує Позивач, і саме на Позивача в даному випадку покладено обов’язок доказування відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, де встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження вказаної обставини.

Більш того, фактичні дії, що були вчинені приватним нотаріусом Зубарєвим І.Ю., свідчать про протилежне, на що вказувала Відповідач. Так, приватний нотаріус Зубарєв І.Ю. за зверненням Позивача склав заяву про прийняття спадщини, додатково посвідчив справжність підпису Позивача на заяві та повернув оригінал заяви Позивачу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції в порушення вимог Цивільного процесуального кодексу робить необгрунтований висновок про те, що приватний нотаріус Зубарєв І.Ю. роз’яснив Позивачу, що заява про подана належним чином та не вказав на необхідність подання заяви до Сьомої Харківської державної нотаріальної контори. Окрім того маємо звернути увагу на те, що дії приватного нотаріуса Зубарєва І.Ю. не визнавалися неправомірними жодним компетентним органами, в т.ч. і судом, а отже виходячи з презумпції правомірності, мають вважатися такими, що відповідають закону.

2. Суд апеляційної інстанції невірно тлумачить поняття «поважної причини» пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, не враховує роз’яснення Верховного суду України та судову практику, що склалася з цього питання.

Так, в судовій практиці сформувався єдиний підхід до розуміння поняття поважної причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В абз. 6 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 встановлено, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

В абз. 26 п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 (далі – Лист), зазначається, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

В Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.06.2014 (справа №6-15716св14) зазначено:

«Задовольняючи позов на підставі ч.3 ст.1272 ЦК України, суд першої інстанції не врахував, що право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття, закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, правила зазначеної вище статті можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та ці обставини визнані судом поважними, а також не звернув увагу на те, що відсутність інформації про наявність заповіту на його користь є неповажною причиною пропуску встановленого законом строку для подання ними заяви про прийняття спадщини».

Такої думки дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в Ухвалах від 17.12.2014 (справа №6-35067св14), від 22.04.2015 (справа №6-5804св14, http://reyestr.court.gov.ua/Review/43832350), 19.08.2015 (справа №6-20268св15, http://reyestr.court.gov.ua/Review/48986700), 20.05.2015 (справа №6-6652св15, http://reyestr.court.gov.ua/Review/44408387), 12.03.2015 (справа №6-2312св15, http://reyestr.court.gov.ua/Review/43140327).

3. Маємо зауважити, що представник Відповідача в судовому засіданні неодноразово наголошувала на те, що причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, на які посилається Позивач не можна вважати поважними, на визначені Верховним судом України критерії такої поважності та на існуючу судову практику з цього питання.

Проте суд апеляційної інстанції не тільки не взяв до уваги вказану аргументацію, а й не надав у своєму рішенні належної оцінки наведеним доводам, всупереч положенням ч.4 ст.212 Цивільного процесуального кодексу України, де вказано, що результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

4. Також суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що Позивач розпочала процедуру оформлення спадщини і склала текст заяви про прийняття спадщини лише в останній день встановленого Цивільним кодексом України шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, що свідчить про її недбалість у реалізації належного їй права. Розпочавши процедуру і склавши у приватного нотаріуса Зубарєва І.Ю. заяву про прийняття спадщини, Позивач не реалізувала своє волевиявлення до кінця та не подала заяву за належним місцем – до Сьомої Харківської державної нотаріальної контори. Та більше півтора року (до 31.05.2015) не проявляла жодної зацікавленості до спадкового майна та оформлення спадщини.

Суд апеляційної інстанції стверджує, що «подальші дії позивачки, а саме звернення до суду з позовом про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом, оскарження судових рішень свідчать про те, що позивачка ніколи не втрачала інтересу до спадщини і бажала реалізувати своє право на її прийняття».

Поиск по сайту: