Самостійна робота. Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут права та психології

Кафедра адміністративного та інформаційного права

Самостійна робота

з інформаційного права

Виконала:

студентка 4 курсу

заочної форми навчання

групи ПВз-41

Біляч Марта

Львів-2013

Питання №3 –

«Цензура в Україні» - теоретичний і правовий аспект

Стаття 15 Конституції України проголошує заборону цензури.

У статті 45-1 Закону України «Про інформацію» під цензурою розуміється - це вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Отже, цензу́ра — контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.

Відповідно до іншого визначення, цензура — це незаконна заборона поширення інформації, її обмеження, дозування, спотворення, які здійснюються шляхом прямого або опосередкованого впливу представників органів державної влади, посадових осіб, власників засобів масової інформації на ЗМІ та журналістів з метою забезпечення своїх політичних інтересів.

Цензура в ЗМІ — це будь-яка вимога з боку органів державної влади або інших структур, спрямована, зокрема, до журналіста, власника, редактора або іншого працівника засобу масової інформації, узгоджувати певну інформацію перед її оприлюдненням, заборона її поширювати чи перешкоджання її тиражуванню і розповсюдженню в будь-який інший спосіб з метою забезпечення політичних, економічних чи інших інтересів цієї структури.

Таким чином, цензура в будь-якому разі є нічим іншим як методом захисту і контролю інформаційного простору з боку певних структур.

За законодавством України, забороняється цензурування інформаційної діяльності не лише друкованих ЗМІ, а й телерадіоорганізацій, а також цензурування інформації, поширюваної інформагентствами.

Таким чином, цензуру можна розпізнати за такими ознаками:

1) має бути вимога (письмова чи усна) попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється, та/або

2) має накладатися заборона чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації;

3) подібні негативні дії мають спрямовуватися проти ЗМІ (як друкованих, так і аудіовізуальних), журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача;

4) зазначені негативні дії (а так само і бездіяльність, наприклад, нефінансування ЗМІ відповідно до встановлених законом чи договором положень) мають вчинятися органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими особами.

Не визнається цензурою правомірна і законна діяльність органів державної влади щодо, наприклад, державного регулювання і контролю за обігом продукції, що негативно впливає на суспільну мораль. Однак, звичайно, відповідні повноваження органів державної влади з питань діяльності засобів масової інформації мають визначатися виключно Конституцією та законами України. Адже, як відомо, ЗМІ в Україні не можуть бути використані, зокрема, для:

- закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України;

- пропаганди війни, насильства та жорстокості;

- розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;

- розповсюдження порнографії, а також із метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь;

- втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність;

- розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказування на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника тощо.

Щодо типів цензури, то державна цензура буває відкритою та прихованою. У першому випадку видаються спеціальні закони, які забороняють публікацію або оприлюднення певних ідей. Приклади - Китай, Австралія або Саудівська Аравія, де законом заборонено відвідування веб-сторінок певної тематики. В другому випадку йдеться про залякування, коли людям забороняють висловлювати або підтримувати певні ідеї під страхом втрати роботи, суспільної позиції, загрозою їх життю або життю близьких.

Пряма цензура у свою чергу поділяється на попередній і наступний контроль. Попередній контроль був поширений приблизно до початку нашого століття в усіх країнах світу, але зараз здійснюється лише у диктатурах та під час надзвичайного чи воєнного стану. Його суть полягає у тому, що відповідний урядовець (цензор) переглядає пресу до її виходу у світ та дозволяє або не дозволяє публікацію. Наступний контроль — це застосування санкцій, судові переслідування та інші дії щодо автора, видавця, ЗМІ як пост-фактум оприлюднення певної інформації.

До змісту цензури, безумовно, включаємо контроль органів державної влади або місцевого самоврядування, їх посадових осіб за змістом інформації, що поширюється, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Незважаючи на те, що Законом України «Про інформацію» передбачено, що відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у цензурі, ані адміністративної, ані кримінальної відповідальності за цензуру прямо не передбачено. Хоча «цензорів» теоретично можна притягнути до кримінальної відповідальності за зловживання (перевищення) владою або службовим становищем та за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Поиск по сайту: