Сучасний стан освіти

Вступ

Освіта в Італії є явищем багатогранним, з давньою історією та самобутньою традицією. Починаючи з часів заснування перших університетів та закінчуючи формуванням основ Болонської системи, італійській освіті та Італії в цілому судилося відіграти особливу роль в загальноєвропейському освітньому процесі.

Історія

Італійські університети в період свого зародження розмножувалися методом брунькування. Перший університет в Європі був відкритий в місті Болонья, на півночі Італії в 1088 році. Фактично він став предком більшості італійських університетів, які були засновані як його відділення. У 1200 році від Болонського університету відділилися університети в Падуї і Модені,за ними пішли університети Риму, Перуджі, Пізи, Флоренції і Неаполя, які оформилися в окремі навчальні заклади до 1300 року.

В другій половині ХІХ ст. після звільнення Венеції та Риму від Австрії та Франції, відбулося об’єднання Італійських земель в єдине королівство (1870), чим було закладено фундамент у становленні системи вищої освіти Італії. З прийняттям закону Казаті (міністр освіти королівства Сардинія з 1859 по 1860 р.) 13 листопада 1859 року, за Прусським зразком країна перейшла на переважно централізовану систему управління (освітою відає центральний державний орган — Міністерство освіти в центрі і його органи на місцях), позбавивши таким чином Католицьку церкву повної монополії на навчання та виховання.

На початку 1990-х років (за останнім переписом) у вищих навчальних закладах Італії навчалося близько 1,2 млн. студентів (з них понад 1 млн. - в державних університетах). Зростання кількості студентів пов'язане з залученням жінок до системи вищої освіти. Наприкінці 1930-х років на їх частку припадало лише 20% місць, а наприкінці 1970-х - понад 40%.!!! Незважаючи на ці досягнення, Італія продовжує відставати від провідних європейських країн за розмірами витрат на вищу освіту і кількістю дипломованих фахівців.

Після підписання Болонської декларації в 1999 р., Італія бере активну участь у процесі формування загальноєвропейського освітнього простору і з успіхом реалізує стратегію інтернаціоналізації. Зокрема, кількість іноземних студентів, які навчаються в італійських ВНЗ, упродовж 2003-2009 рр. зросла з 20000 до 45789 чоловік. Це хороший показник інтернаціоналізації вищої освіти. Більшість абітурієнтів, як правило, приїжджає з сусідніх держав. Але, не дивлячись на це, Італія продовжує відставати від провідних європейських країн за розмірами витрат на вищу освіту і кількістю дипломованих фахівців, так у Великій Британії (320 тис.), Німеччині (240 тис.) або Франції (220 тис.).

Позитивними тенденціями освіти в Італії, є те, що Італія є членом більшості міжнародних конвенцій з визнання Ради Європи та ЮНЕСКО, визнає і приймає Міжнародний та Європейський бакалаврати. За іноземними студентами визнаються певні привілегії при вступі. Важливим аспектом освіти в Італії є встановлення кожним університетом плати за навчання орієнтуючись на кілька критеріїв, наприклад, прибутки сім’ї і досягнення студента.

Проте, ці заходи не перетворили Ітілію на лідера "продавців освіти". Обумовлюється це складнощами, які постають перед іноземцем, який вирішив здобути вищу освіту в цій країні, такі як мова викладання, проживання (університетських кампусів в цій країні не так багато, вартість житла в студентських містечках досить висока) та відсутність італійських ВНЗ у світових рейтингах (не займають високі позиції в міжнародних рейтингах і не настільки відомі за кордоном, як американські чи британські ВНЗ).

Сучасний стан освіти

На сьогодні вступ до вищого навчального закладу визначається наявністю атестату за середню школу (Diplomadi maturita). Університети вільні у встановленні вимог і кількості місць для вступників. Хоча більшість курсів відкриті для всіх, частина (медицина, стоматологія) мають визначену або змінну від року до року кількість вакантних місць.

Система вищої освіти в Італії включає в себе два сектори: університетський та неуніверситетський. Всього в Італії налічується 65 закладів університетського рівня (державних і «вільних», що самоуправляються, але мають офіційне визнання і дипломи, працюють за програмами державних та інспектуються Міністерством освіти).
Неуніверситетські заклади класифікуються таким чином:
а) інститути мистецтв під егідою інспекторату мистецького навчання;
б) інститути під егідою інших міністерств.

Кваліфікації

Для отримання першого диплома laurea (CL), що відповідає рівню “бакалавр” в європейській системі, потрібно вчитися чотири-шість років. Зокрема, філологи можуть отримати цю ступінь через чотири роки, хіміки та архітектори - через п’ять років, а медики - через шість. Наступна ступінь - магістер, називається Diploma universitario (CDU). Курс триває три роки. Існує також дворічний курс спеціалізації Scuole dirette a fini speciali, за підсумками якого можна отримати аналогічну ступінь. За навчальний період студенту необхідно вивчити 19-20 дисциплін, включаючи факультативні. По завершенні курсу будь-якого рівня учні захищають дипломну роботу.

Аспіранти на докторських студіях повинні щороку звітувати про виконаний обсяг роботи для отримання дозволу на продовження навчання. Після його закінчення вони захищають тези (дисертацію) перед національною комісією.

Після трьох років практики за фахом випускник університету може вступити в докторантуру. Для цього потрібно пройти вступний тест. Ті, хто успішно з ним справляються, отримують стипендію на навчання в Італії. Докторанти зазвичай ведуть дослідницьку роботу в різних університетах в Італії та за кордоном. Після захисту отримують ступінь доктора.

Навчальний рік починається 5 листопада і закінчується 31 травня. Протягом року буває три сесії, і кожен студент сам вирішує, коли і які іспити йому здавати (за винятком деяких обов’язкових на кожному факультеті), так як студенти мають право на свій індивідуальний навчальний план.

Дуже важлива відмінність від нашої системи - це відсутність екзаменаційних квитків. Іспити бувають письмові та усні. Література, історія, лінгвістика, філологія зазвичай здаються усно. Кожен іспит вимагає 99,9% самостійної підготовки, оскільки на лекціях дають лише невелику інформацію того, що ви повинні знати про предмет. !!! Справляються з іспитами далеко не всі: до диплома доходять лише три людини з десяти. У кожного професора є певні години прийому, коли він може вас особисто вислухати і порадити, які книги вам будуть найбільш корисні.

Вартість року навчання в італійському державному університеті на даний час становить - 300 - 400 $ США, приватні вузи встановлюють ціни самі і вони майже завжди набагато вищі ніж в державних (2000-8000 $ США). Стипендії для іноземних студентів розподіляються Міністерством закордонних справ, і їх кількість дуже обмежена.

Місця в університетах надаються у такому порядку:

1) громадянам країн Європейського Союзу;

2) громадянам з країн, що розвиваються;

3) громадянам з країн без вищої освіти чи з тих, де немає бажаної програми навчання.

Кваліфікації

Італійські університети, приймаючи учнів 13-річної середньої школи, присуджують лише чотири види дипломів:

1. Diploma universitario - визнання коротких циклів стандартною тривалістю 2-3 роки в університетах і т. зв. scoule dirette a fini speciali, які мають бути перетворені у майбутньому на повні "дипломні" курси.

2. Diploma di laurea - повний диплом після 4-6 років загальних культурних і наукових студій, який дає право на титул "dottore". Представники регульованих професій (лікарі, архітектори та ін.) для початку фахової діяльності мають скласти державний професійний екзамен. З більшості фахів навчання триває 4 роки, з інженерії, архітектури, стоматології - 5 років, з медицини - 6 років.

3. Diploma di specializzazione - професійна кваліфікація спеціаліста після додаткових 1-2 років навчання за програмами. які визначають самі університети (підготовка вчителів ліцеїв тощо).

4. Dottorato di ricerca (Ph.D.) - введене з 1980 p. звання доктора з наукових досліджень, які здійснюються під наглядом і за рішенням Collegio dei docenti з даної дисципліни. Студії тривалістю 3-5 років дають аспіранту змогу виконати самостійні пошуки з оригінальними результатами.

Розподіл ВОЗ такий:

- 45 державних університетів;

- 3 політехніки: Bari, Milan, Turin;

- 5 вільних, приватних;

- 3 державних університетських інститути;

- 4 вільних університетських інститути;

- 2 університети для іноземців: Perugia, Siena;

- 3 вищих школи в Пізі та Трієсті.

Неуніверситетські заклади класифікуються таким чином:

а) Міністерства della Publica Istruzione, а саме:

- 20 Академій мистецтв, які мають чотирирічні курси з чотирьох напрямів мистецтв (малювання, скульптура, декоративне мистецтво і дизайн).

- 4 вищі інститути мистецької промисловості (Faenza, Florence, Rome, Urbino).

- Академія театрального мистецтва у Римі з двома курсами підготовки акторів(4 роки) та менеджерів (директорів, з роки).

- Національна академія танцю в Римі з прийомом після закінчення початкової школи.

б) інститути під егідою інших міністерств:

- 10 інститутів фізичного виховання з трирічним навчанням.

- Експериментальний центр кіно в Римі, який видає офіційні професійні дипломи;

- Центральний інститут реставраторів у Римі, що має два потоки: з «металів та археологічних об’єктів» та мальованих карти.

- Officio delle Pietre Dure у Флоренції, де також готують реставраторів;

- школи архівістів у кількох містах для підготовки працівників державних архівів та установ;

- вищі школи перекладачів (приватні чи муніципальні), які мають два роки навчання;

- військові академії та інститути поліції, якими керують відповідні міністерства (оборони і внутрішніх справ).

«Дрогобич (Дрогобицький) Юрій (1450–1494) перший доктор медицини на Україні, родом з Дрогобича, магістр Краківського університету, доктор університету в Падуї (1476). В 1481–82 роках ректор університету в Болоньї, з 1484 року професор університету в Кракові. Видав у Римі книгу «Indicium prenosticon Magistri Georgi Drohobicz de Russia» (1483) («Прогностична оцінка поточного 1483 року майстра Ю. Дрогобича з Русі, доктора мистецтва і медицини Болонського університету»), відому лише в одному примірнику; це була перша книга, видана українцем за кордоном».

Поиск по сайту: