Міжнародні правові акти з регулювання туристичної діяльності

1. «Загальна декларація прав людини» – прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року проголосила і законодавчо закріпила право людини на життя, на свободу і на особисту недоторканість як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави. Крім того, стаття 13 Декларації закріпила право людини на вільне пересування як в межах своєї держави, так і будь-якої країни.

2. Всесвітня туристична організація (ВТО) – створена 27 вересня 1970 року в Мехіко. Основною метою Організації є сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і збереження прав людини незалежно від раси, статі і релігії.

3. Манільська декларація по всесвітньому туризму – прийнята Всесвітньою конференцією по туризму в Манілі (Філіппіни) 10 жовтня 1980 року. Конференція з’ясовувала реальну суть туризму у всіх його аспектах і ту роль, яку повинен зіграти туризм у світі, що динамічно змінюється. Тут вперше розглянута відповідальність держав за розвиток соціального туризму в інтересах малозабезпечених громадян при використанні їх права на відпочинок. Туризм характеризується як фактор позитивного впливу на фізичне і психологічне здоров’я людей, на соціальну рівновагу, підвищення працездатності колективів, власного і суспільного благополуччя. Звернена увага на розвиток широкого спектру туристичних послуг, види діяльності в цій сфері як потенційне джерело створення нових робочих місць. Посилена увага до розвитку молодіжного туризму як засобу розвитку людської особи, збереження духовних цінностей. Важливим елементом в системі надання максимальних можливостей і пільг, екологічного виховання і навчання, гармонічної підготовки до туристичної практики стали освітні та інформаційні системи, навчальні програми, семінари, конференції, інші освітні і виховні заходи, започатковані державами, учасницями ВТО (107 делегацій держав і 91 делегація спостерігачів).

4. Документ Акапулько – рекомендації Всесвітньої наради по туризму (Акапулько, Мексика, 21–27 серпня 1982 року, 79 держав учасниць і 57 делегацій спостерігачів).

Учасники конференції відмітили позитивний факт прийняття Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй резолюції щодо включення туризму в “міжнародну стратегію розвитку під егідою ООН”. На цій нараді була розроблена стратегія.

Стратегія щодо проведення в життя запропонованих пріоритетів та її основні концепції.

4.1. Право на відпочинок, дозвілля, оплачувану відпустку і на створення законодавчих положень для полегшення доступу до організації проведення відпустки всіма верствами населення.

Заслуговує на увагу констатація народження нової концепції в еволюції туризму, яка тісно пов’язана з соціальним, економічним і культурним розвитком кожної країни. Передбачається доступ більш широких верств населення, особливо з незначними і середніми доходами, до заняттям туризмом і туристичною діяльністю, також система заходів адміністративного, законодавчого і фінансового порядку, направлена на забезпечення кращого соціального, культурного, освітнього, політичного і економічного керівництва сферою пересування людей. Передбачається переорієнтування туристичних інвестицій на більш прості і дієві форми із залученням різних галузей економіки.

4.2. Підготовка до мандрівок, відпочинку, активного і пасивного туризму.

Особлива увага звернена на організацію навчання і виховання дітей, молоді, населення для виконання ролей як відвідувачів (гостей), так і відвіданих (господарів) та підготовку кадрів для туристичної діяльності незалежно від соціального стану та форм власності. Визначені умови, що відкриють людині з дитинства доступ до знань і практики по туризму. Підкреслено, що найефективнішим засобом є початкова освіта, так як вона є найрозповсюдженішою в системі підготовки громадян. Розробляється наскрізна програма процесу навчання і підготовки населення до занять туризмом протягом усього життя, від дитинства до похилого віку. При цьому передбачається підтримка засобів масової інформації, які вважаються найефективнішими помічниками в пропаганді та залученні до занять туризмом. Святкування Всесвітнього дня туризму є одним із важливих факторів щодо ознайомлення з різновидами цінностей туризму.

4.3. Роль внутрішнього туризму в розвитку світового туризму.

Ця концепція закликає людей пізнавати свої країни, а держави – краще розвивати внутрішній туризм, піклуючись про його соціальну, виховну і пізнавальну функції. Основою для існування внутрішнього туризму повинна стати еволюція сучасного суспільства в соціальній, культурній, освітній і політичній сферах, розвиток яких є складовою частиною процесу світового розвитку.

Вперше розвиток внутрішнього туризму розглядається як захід, який приведе до ряду позитивних перемін в поведінці людей в плані їх політичної свідомості, сімейної рівноваги, підвищення культурного рівня, оздоровлення малозабезпечених, пропаганди здорового способу життя, виховання молодого покоління, сприяння їх діяльності, зайнятості в межах національних територій.

4.4. Свобода пересувань.

В цілому виконання стратегії можливе лише при вільному пересуванні людей і організації подорожей, тому звертається увага на виконання рекомендацій Манільської конференції та постанов ВТО щодо свободи пересувань людей та надання їм можливої допомоги. При цьому звертається увага на необхідність врахування соціального і економічного розвитку країн, їх суверенітет, існуюче законодавство, правила і традиції, права і обов’язки громадян.

5. Гаазька декларація по туризму.

Міжпарламентська конференція по туризму проведена в Гаазі (Нідерланди) з 10 по 14 квітня 1989 року разом з Міжпарламентським союзом (МПС) і Всесвітньою туристичною організацією (ВТО) по запрошенню Міжпарламентської групи Нідерландів.

Конференція ще раз нагадала:

5.1. “Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки”, стаття 24 Всесвітньої декларації прав людини, 10.11.1948 року, Генеральна асамблея ООН.

5.2. “Право на відпочинок, вільний час, розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки, а також оплата за святкові дні”, стаття 7 Міжна­родного пакту про економічні, соціальні і культурні права, прийняті Генеральною асамблеєю ООН 16.12.1966 року, а також стаття 12, прийнята тоді ж “Кожна людина вільна покидати будь-яку країну, включаючи власну”.

5.3. Конференція відзначила принципи, викладені в Манільській декларації по світовому туризму, Документі Акапулько, Кодексі і Хартії туризму, які виділяють гуманний аспект туризму як засіб підвищення якості життя всіх народів і важливого фактору укріплення миру і міжнародного взаєморозуміння з метою створення більш справедливого нового міжнародного економічного порядку, що відповідає інтересам всіх країн.

5.4. З метою сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і збереження прав людини і основних свобод незалежно від раси, статі, мови і релігії учасники конференції звернулися до багаточисленних міжурядових і неурядових організацій, таких як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП), Міжнародна організація карної поліції (ІНТЕРПОЛ), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСВ), наголошуючи на важливості тісного співробітництва цих організацій з ВТО.

5.5. Конференція оголосила Гаазьку декларацію по туризму інструментом міжна­родного співробітництва, зближення між народами і фактором індивідуального і колектив­ного розвитку і закликала парламенти, уряди, державні і приватні організації, відповідальні за туристичну діяльність, а також самих туристів враховувати десять Принципів, розроблених учасниками конференції, та постійно спиратися на них в своїй діяльності.

В Принципах 1–3 туризм характеризується як явище, яке ввійшло в повсякденне життя мільйонів людей і повинно стати турботою кожного. В сучасному суспільстві туризм є одночасно і наслідком, і вирішальним фактором якості життя і ефективним засобом сприяння соціально-економічному росту для всіх країн. Розвиток туризму розглядається як значний внесок в захист фізичного навколишнього середовища і культурної спадщини, збереження національних традицій, зростання просвітньої діяльності і поваги до іншого людського середовища, як захід для підвищення життєвого рівня громадян.

В Принципах викладені рекомендації щодо розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму, при цьому запропоновано, щоб туризм в комплексних планах розвитку країн був поряд з іншими пріоритетними секторами економіки: сільським господарством, промисловістю, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням, освітою та ін. Запропоновано стимулювати альтернативні форми туризму, які пропонують оригінальні туристичні маршрути і об’єкти, зберігають культурну самобутність, забезпечують тісний контакт і взаєморозуміння між туристами і населенням.

Принцип 9 пов’язує якість наданих туристичних послуг, діяльність туристичної індустрії і розвиток туризму з освітянськими заходами для широкої громадськості, починаючи зі школи і продовжуючи навчанням професіоналів в галузі туризму, підготовку нових осіб, бажаючих освоювати дану професію. Для реалізації цього принципу запропоновано:

· для підготовки окремих осіб і груп включати туризм в навчальні плани шкіл і вищих навчальних закладів;

· підвищувати престиж туристичних професій, стимулювати молодь до вибору кар’єри в галузі туризму;

· створювати мережу навчальних закладів для навчання і надання освіти в галузі туризму на основі стандартизованих навчальних планів, які б давали можливість взаємно визнавати дипломи і обмінюватися туристським персоналом;

· відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО в цій галузі проводити навчання та курси підвищення кваліфікації для персоналу і викладачів, незалежно від їх рівня освіти;

· надавати важливого значення засобам масової інформації для розвитку туризму.

5.6. Міжпарламентська конференція по туризму, виклавши принципи Гаазької декларації по туризму прийняла конкретні висновки і рекомендації.

Вона визначила місце туризму в економічному і соціальному розвитку суспільства, відзначивши при цьому таку потужну дію змін на економіку, навколишнє середовище і людей, такі масштаби, що можна говорити про “туристичну революцію”. Сьогодні це провідна експортна галузь в світі.

З допомогою туризму людина може пізнати незнане, зрозуміти і відчути світ у всій його повноті і красі; це індустрія, яка надає всім людям можливість мандрувати, пізнавати, вивчати традиції і культуру інших народів.

Туризм виступає в якості позитивного і постійно діючого фактору в розширенні взаємозв’язків і знань про інші країни і людей, а значить у зміцненні миру, усуненні міжнародної напруги і конфліктів. Таким чином туристичний відпочинок стає суспільною необхідністю!

Розвиваючи внутрішній туризм і створюючи туристичну інфраструктуру, державам рекомендується на національному рівні впроваджувати загальну туристичну освіту для населення в цілому, зокрема в школах, професійних та інших навчальних закладах, а також спеціальну підготовку для працівників туристичної сфери та розвивати туристичну свідомість населення.

Звернена увага на захист навколишнього середовища і населення від шкідливих виробництв, викидів, техногенних катастроф, надмірного забруднення ґрунтів гербіцидами, пестицидами, мінеральними добривами. В рамках туристичної діяльності державам запропоновано прийняти ряд законів, спрямованих на збереження навколишнього середовища, ландшафтів, екосистем, на впровадження ресурсозберігаючих технологій, біотехнологій для вирощування екологічної сільськогосподарської продукції і виробництва екологічних продуктів харчування.

Конференція надала рекомендації щодо спрощення туризму і туристичних мандрівок, поїздок і перебувань, визначивши вимоги до паспортного і візового контролю, валютного контролю і обміну валют, митних правил, медичних формальностей.

Третій розділ регламентує норми безпеки і захисту туристів, туристичних пам’яток і об’єктів, що потребує міжнародного співробітництва на всіх рівнях.

Останній розділ рекомендацій конференції наголошує на методах дій парламентів і додаткових мірах, пов’язаних із створенням спеціалізованих органів по туризму.

6. Балійська декларація по туризму.

Другий міжнародний форум “Парламенти і місцеві органи влади – відповідальні за розробку туристичної політики” проходив в Індонезії 24–27 вересня 1996 року під егідою ВТО, у співробітництві з урядом Індонезії за участю 465 делегатів з 72 країн.

Підвівши підсумки роботи за попередній період, беручи за основу Манільську декларацію, учасники форуму заявили про основні складові для розробки туристичної політики:

розвиток туризму повинен бути постійно націлений на забезпечення благополуччя місцевих общин, сприяння взаєморозумінню для досягнення миру, на охорону природи і навколишнього середовища, збереження традицій і різнозначних культурних і релігійних цінностей;

розвиток туризму потребує від парламентів, урядів, місцевих органів влади постійної підтримки всіх ініціатив, які можуть посилити увагу до туризму – явища, яке є і залишається в останні роки найважливішим фактором економічного зростання, регіонального розвитку, створення робочих місць, а також фактором миру і процвітання.

7. Монреальська декларація “До гуманного і соціального бачення туризму”.

Монреальська декларація дала відповіді на питання:

1. Що означає соціальний туризм сьогодні?

2. Як розуміють свою роль основні учасники процесу соціального туризму?

3. Які проблеми і перспективи чекають нас за порогом другого тисячоліття?

4. Що буде означати соціальний туризм в наступні роки?

7.1. Розвиток соціального туризму.

Сьогодні науковий, інформаційний і технологічний прогрес супроводжується, з одного боку, скороченням робочих місць, конфронтацією між техногенною сферою і природним середовищем, яка переростає в глобальну екологічну кризу, а з іншого – відкриває безпрецедентні можливості в соціально-культурній сфері.

З одного боку, цілі країни, і навіть континенти, перебувають за межею бідності, на їх території розвиваються недопустимі форми експлуатації населення: торгівля людьми та їх органами, дитяча проституція, порнографія та інші, спалахують міжнаціональні та релігійні конфлікти, посилюється міжнародний тероризм. Все серйозніше ставиться питання про смисл існування.

З іншого боку, формуються великомасштабні економічні союзи, які діють згідно з логікою вільного ринку, розмиваються кордони між країнами, спостерігається швидкий ріст економіки, що відкриває великі можливості для внутрішнього туризму.

Сьогодні туризм розвивається швидкими темпами. Ми є свідками значного збільшення подорожей з діловими цілями і на відпочинок, відкриття кордонів, диверсікації туристичних напрямків, нових засобів комунікації і транспорту.

Підтверджуючи положення Загальної декларації прав людини на відпочинок, вільний час, обмеження годин праці, оплачувану відпустку, головною метою соціального туризму є забезпечення можливостей для всіх подорожуючих і відпочиваючих. Всі ініціативи щодо розвитку туризму повинні бути націлені на повну реалізацію потенціалу кожної людини, як особи, так і громадянина.

7.2. Соціальний туризм – переваги в найближчому майбутньому. Соціальний туризм – “дизайнер суспільства”.

Забезпечення доступності туристичного відпочинку для всіх, включаючи сім’ї, молодь, студентів, людей похилого віку обов’язково означає участь у боротьбі проти нерівності в соціальному і фінансовому відношенні, за взаєморозуміння і повагу до інших культур, релігій і можливостей.

З цією метою слід розробити і реалізувати конкретні заходи: визначити соціальну туристичну політику, створити відповідну інфраструктуру, забезпечити систему підтримки малозабезпечених верств населення, підготовку кадрів, провести інформаційну роботу. Вважається, що ненав’язливі ініціативи, елементи загальної стратегії, можуть бути більш ефективними “дизайнерами суспільства”, ніж великомасштабні проекти.

Соціальний туризм внесе свій вклад в удосконалення людських взаємовідносин, в підвищення культурного рівня шляхом відкриття нових місць, культур і цивілізацій, завдячуючи фізичним, художнім, спортивним і рекреаційним видам діяльності, знайомству з людьми інших поколінь та іншої освіти.

Соціальний туризм стане засобом соціального єднання!

7.3. Соціальний туризм – двигун економічного розвитку.

Соціальний туризм найбільш розвинений в економічній сфері, для якої характерні солідарність і продумана соціальна політика. Він для всіх є ключем економічного процвітання. Завдячуючи йому, генерується постійний потік людей і інвестицій, що сприяє регіональному розвитку, формується національне і міжнародне багатство, а також стимулюється перенос ресурсів із більш розвинених в бідні країни.

7.4. Соціальний туризм – складова концепції сталого розвитку.

Задовго до того, як міжнародні організації взяли на озброєння концепцію “сталого розвитку”, її прийняв соціальний туризм, виразивши наступними цілями:

· гармонічне об’єднання розвитку туризму з охороною навколишнього середовища і повагою до місцевих угрупувань;

· передача нових ресурсів у відсталі регіони;

· сприяння розвитку, при якому ресурси не вичерпуються;

· забезпечення місцевих переваг економічного, соціального і культурного характеру;

· пріоритети захисту навколишнього середовища повинні завжди мати переваги перед тиском із сторони організацій або окремих осіб, стурбованих лише комерційним успіхом або власним збагаченням.

7.5. Соціальний туризм – партнер в глобальних програмах розвитку.

На Стокгольмській конференції по народонаселенню і навколишньому середовищу, в програмах ООН, на Ріо-де-Жанейрській зустрічі на вищому рівні “Планета Земля”, а також інших форумах були визначені обов’язки сьогоднішніх поколінь, пов’язані з встановленням границь росту. Виходячи з цього, теперішні і майбутні організатори соціального туризму займають і будуть займати соціальні позиції для розробки проектів розвитку, створюючи відповідні юридичні і фінансові структури, знаходячи підтримку різних місцевих органів влади, громадських організацій, профспілок, фінансових установ; сімейних, молодіжних, культурних, спортивних і екологічних рухів, всіх тих, хто працює на суспільне благо і опікується глобальними програмами розвитку.

7.6. Критерії для визначення соціального туризму.

Слово “соціальний” передбачає підвищене відчуття солідарності і братства і може стати джерелом надії для тих багатьох людей в світі, у яких до цих пір відсутня можливість для відпочинку.

До руху соціального туризму може належати будь-яка туристична організація (асоціація, кооператив, колектив взаємодопомоги, фонд, федерація, компанія, безприбуткова організація та ін.), які в статуті або в регламенті чітко ставлять задачі соціального характеру і мету забезпечення доступності мандрівок і туризму для максимальної кількості людей, не обмежуючи себе однією ціллю максимального отримання прибутку. Додана вартість носить неекономічний характер.

Запропоновані види діяльності націлені на сумісне вирішення соціальних, просвітніх і культурних задач, зростання добробуту, поваги до людей і розвиток суспільних відносин без дискримінації за расовими, релігіозними, політичним, філософськими і соціальними ознаками.

8. Манільська декларація по соціальному впливу туризму.

Прийнята 22 травня 1997 року в м. Маніла (Філіппіни) на Всесвітній нараді керівників сфери туризму, присвяченій соціальному впливу туризму, під егідою ВТО і Уряду Республіки Філіппіни, за участю представників урядів і приватних осіб із 77 країн світу.

Декларація поряд з відомими твердженнями щодо позитивного впливу соціального туризму на розвиток світової спільноти, країн і регіонів, звернула увагу на організацію туристичної діяльності у віддалених районах і сільській місцевості, запропонувавши розробити довгострокові програми, націлені на збільшення зайнятості місцевого населення в сфері туризму, особливо жінок і молоді.

Звернена увага на розвиток екотуризму як важливого елементу виховання молоді, складову сталого розвитку суспільства, повязаних з майбутнім розвитком людства.

9. Шенгенські угоди.(м. Шенген, 14 червня 1985 р., 19 червня 1990 р.)

Великий крок до лібералізації пограничного контролю, видачі віз і візового контролю, умов пересування громадян країн третього світу, в тому числі і туристів, було зроблено шляхом прийняття Шенгенської угоди між урядами Королівства Нідерландів, Королівства Бельгії, Федеративної Республіки Германії, Французької республіки і Великим Герцогством Люксембург.

Шенгенська угода визначила механізм реалізації короткострокових і довгострокових заходів щодо поетапної відміни контролю на загальних кордонах, визначила поняття, що стосуються взаємовідносин між громадянами своїх країн і громадянами країн третього світу, законодавчо оформила зміни і доповнення до законів, погодивши їх з Міжнародними організаціями.

Розділи, статті, визначення Шенгенської угоди є наслідком діяльності міжнародних організацій, зокрема і соціального впливу туризму на розвиток світової спільноти в напряму реалізації прав і свобод, виписаних в Загальній декларації прав людини, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, розвинутих в подальших деклараціях і міжнародно-правових актах з регулювання туристичної діяльності.

Ці документи повинна знати кожна людина, як свої права і обов’язки, що регламентують перебування в країнах Шенгенської угоди.

10. Хартія туризму і Кодекс туриста, прийняті Резолюцією шостої Генеральної асамблеї ВТО (Софія) 26 вересня 1985 року.

Кодекс туриста регламентує права і обов’язки туристів як всередині, так і за межами своїх країн, в місцях і окремих районах туристичного інтересу, свободу пересувань, враховуючи при цьому відповідні правила і обмеження.

Хартія туризму передбачає використання права кожної людини на відпочинок і дозвілля, право на вільне пересування без обмежень, крім передбачених законом, що є основною складовою фактору соціальної рівноваги і підвищення національної і загальної свідомості. Як наслідок держави повинні розробляти і проводити політику, націлену на забезпечення гармонічного розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, а також займатись організацією відпочинку на користь всіх тих, хто ним користується. Особливу увагу слід приділяти молодіжному туризму, туризму людей похилого віку та людей з фізичними вадами.

Одним із пріоритетів Хартії туризму є захист інтересів теперішніх і майбутніх поколінь туристичної сфери, яка включає в себе людину, природу, суспільні відносини і культуру, і є здобутком всього людства.

11. Глобальний етичний кодекс туризму Сантьяго (Чілі) 1 жовтня 1999 року.

Глобальний етичний кодекс туризму визначає комплекс орієнтирів для відповідального і стійкого розвитку світового туризму в новому тисячолітті. В ньому закладені ідеї багатьох попередніх аналогічних декларацій і діючих професійних кодексів, нове бачення розвитку туризму на основі змін, що відбуваються в суспільстві.

Підсумковий Глобальний етичний кодекс туризму складається із 10 статей, що визначають правила гри для туристичних напрямків, урядів, туроператорів, забудовників, туристичних агентств, громадян і самих подорожуючих.

Десята стаття присвячена вирішенню спірних питань і вперше знаменує наявність в такому кодексі механізму їх реалізації.

Генеральна асамблея в м. Сантьяго визначила і усвідомила “вирішальну і провідну” роль своєї Організації, визнану Генеральною Асамблеєю ООН, в справі сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу та дотримування прав людини і основних свобод, для людей без розрізнення раси, статі, мови і релігії.

На протязі останніх 50-ти років туризм довів, що він є потужним фактором забезпечення миру, зміцнення дружби і взаєморозуміння між народами, сталого розвитку суспільства, захисту навколишнього середовища, економічного розвитку і боротьби з бідністю.

Учасники туристичного процесу повинні визнати роль міжнародних організацій, в першу чергу Всесвітньої туристичної організації, інших недержавних організацій, які займаються питаннями розвитку туризму, захисту прав людини, охорони навколишнього середовища і здоров’я з дотриманням основних принципів міжнародного права.

В склад ВТО входять 138 країн і територій, а також більше 350 приєднаних членів із громадського і приватного секторів.

Запитання для самоконтролю та самоперевірки:

1. У чому полягає суть туризму? Назвіть відомі вам види туризму.

2. Перерахуйте основні форми туристичної роботи та охарактеризуйте їх.

3. Які визначальні риси активного туризму?

4. У чому полягає зміст поняття «спортивно-оздоровчий» туризм.

5. Назвіть основні завдання спортивно-оздоровчого туризму.

6. Які є основні види спортивно-оздоровчого туризму?

7. Назвіть основні задачі спортивного та спортивно-оздоровчого туризму.

8. Самодіяльний туризм і його відмінності від комерційного туризму.

9. Назвіть основні організаційні форми спортивно-оздоровчого туризму.

10. Які ви знаєте основні масові форми туризму?

11. Назвіть основні історичні етапи розвитку туризму. Історія виникнення туристських організацій в країнах світу.

12. Історія розвитку спортивно-оздоровчого туризму як соціально-суспільного явища.

13. Дайте визначення туристичним походам.

14. Чим, на вашу думку, відрізняється експедиція від звичайного туристичного походу?

15. Які зміни відбуваються в життєдіяльності людини під час туристської подорожі?

16. У чому полягає виховна роль активного туризму?

17. Що повинен знати і вміти турист, вирушаючи у подорож?

18. Які головні завдання вирішує фізична підготовка туриста?

19. Охарактеризуйте основні міжнародні нормативно-правові акти в галузі туризму.

20. Назвіть міжнародні конференції з питань туризму.

Рекомендована література:

Нормативно-правові акти:

1. Загальна Декларація прав людини (1948р.).

2. Загальна резолюція з розвитку туризму. Прийнята на конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим). (1963 р.)

3. Документи Акапулько. Прийняті на Всесвітній нараді по туризму при ВТО (Мексика) 1982 р.

4. Хартія туризму і її складова частина "Кодекс туриста", Прийняті на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія), 1985 / Збірник нормативно-правових актів “Туризм в Україні”, т.5, під заг. ред. Вихристенка Б.І., “ІВА”, м.Ужгород, 2000р.

5. Гаазька декларація з туризму (1989р.) Прийнята на міжнародній конференції по туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком "Хартії туризму". / Збірник нормативно-правових актів “Туризм в Україні”, т.5, під заг. ред. Вихристенка Б.І., “ІВА”, м.Ужгород, 2000р.

6. Манільська декларація зі світового туризму Прийнята Всесвітньою конференцією по туризму (Філіппіни),1980.

7. Конвенція з охорони біорізноманітності, 1992. Програма дій «Порядок денний на XXI століття» / Переклад з англійської: ВГО «Україна. Порядок денний па XXI століття». - К.: Інтелсфера, 2000. - 360 с.

8. Конституція України, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0

9. Лісовий кодекс України вiд 21.01.1994 № 3852-XII (3852-12, остання редакцiя вiд 31.07.2009) // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3852-12

10. Земельний кодекс України вiд 25.10.2001 № 2768-III // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2768-14

11. Основи законодавства України про охорону здоров’я вiд 19.11.1992 № 2801-XII // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2801-12

12. Закон України Про туризм вiд 15.09.1995 № 324/95-ВР // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=324%2F95-%E2%F0

13. Закон України Про фізичну культуру і спорт вiд 24.12.1993 № 3808-XII // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3808-12

14. Закон України Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України вiд 05.02.1993 № 2998-XII // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2998-12

15. Закон Про охорону навколишнього середовища вiд 25.06.1991 № 1264-XII // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1264-12

16. Закон Про природно-заповідний фонд України вiд 16.06.1992 № 2456-XII // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2456-12

17. Закон України Про аварійно-рятувальні служби вiд 14.12.1999 № 1281-XIV // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1281-14

18. Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму: Указ Президента України від 14.12.2001 №1213/2001 // Офіційний вісник України. - №51. – Ст.2266. – С.68.

19. Про заходи подальшого розвитку туризму: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.99 №728 // Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів. – У 5 т. – Ужгород, 2000.

20. Про основні напрямки розвитку туризму в Україні до 2010 року: Указ Президента України від 10.08.99 № 973/99 // Урядовий кур’єр. – 2002. – 29 вересня.

21. Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки / Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р.

22. Правила проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю України. Наказ Міносвіти України № 96 від 06.04.1999р.

Підручники, посібники, монографії:

1. Бардин К.В. Азбука туризма. М., 1981.

2. Булашёв О.Я. Теорія і методика спортивного туризму для студентів першого курсу (за кредитно-модульною системою), Харків:ХДАФК, 2007. – 230 с. – укр.

3. Вахлис К.И. и др. Спутник туриста. Киев, «Здоров’я», 1983.

4. Власов А.А. " Организация туризма", методические указания и рекомендации для слушателей ФПК, М.: МОГИФК, 1981 г. - 40 с.

5. Готовцев П.И., Дубровский В.И. Самоконтроль при занятиях физической культурой. М.: ФиС, 1980.

6. Грабовський Ю.А., Скалій О.В., Скалій Т.В. Спортивний туризм. Навч. пос. – Тернопіль: Навчальна кига – Богдан, 2009. – 304с.

7. Гусев Э.Д. По туристским маршрутам. - М., Знание, 1991. - 64.

8. Дехтяр В.Д.Основи спортивно-оздоровчого туризму. – К.:Науковий світ, 2002. – 201с.

9. Дихтярев В.Л. Вся жизнь поход. - М., ЦДЮТУР, 1999. - 300.

10. Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Спортивно-оздоровчий туризм. Навч. Пос. – 2-е вид., перероб. Та доп. – К.:Альтпресс, 2008. – 280с.

11. Зеленін С.М.Нікольский В.В. Основи туризму. – К.: Здоров’я, 1975. – 240с.

12. Зорин И.В., Штюрмер Ю.А. Туризм и охрана окружающей среды. М., 1986.

13. Карманный справочник туриста / Сост. Ю.А. Штюрмер. М.: Профиздат, 1982.

14. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. Чернівці: Карпати 2003.

15. Константинов Ю.С. Теорія и практика спортивно-оздоровительного туризма: учеб. пособие / Ю.С. Константинов; Российская международная акаджемия туризма; Федеральній центр детско-юношеского туризма и краеведения. – М:Советский спорт, 2009. – 392 с.

16. Никишин Л.Ф., Коастуб А.А. Туризм и здоровье. Киев, 1991.

Додаткова (спеціальна) література:

1. Пасечный П.С. Путешествуйте на здоровье! // Новое в жизни, науке, технике. Серия “Физкультура и спорт”, № 7. – М.: Знание, 1988.

2. Садикова С.Н. 1000 + 1 совет Туристу. Школа выживания. Минск, 1999.

3. Серкіз Я.І. З історії українського мандрівництва. Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. “Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам’яті народу засобами туризму”. Київ, 1994.

4. Федорченко В.К. Туризм на пороге ХХІ века // Гостиничный бизнес. – 2000. - №1.

5. Штюрмер Ю.А. Четвертая грань туризма. Общественно-полезная работа туристов. М., 1984.

Поиск по сайту: