Історія розвитку туризму як соціально-суспільного явища

Модуль І. ОВОЛОДІННЯ ОСНОВНИМИ ТЕОРЕТИЧНИМИ ЗНАННЯМИ ЗІ СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ.

Змістовий модуль 1. Туризм як соціальне явище, історія його виникнення і розвитку. (8 годин)

Лекція – 4 години

Семінарське заняття – 2 години

Самостійна робота – 2 години

Лекція 1,2: Туризм як соціальне явище, історія його виникнення і розвитку.

План.

Історія розвитку туризму як соціально-суспільного явища.

Поняття та сутність туризму.

3. Міжнародні правові акти з регулювання туристичної діяльності.

Самостійно – історія розвитку туризму на території Російської імперії та України.

Історія розвитку туризму як соціально-суспільного явища.

Протягом останнього десятиліття простежуємо зростання зацікавленості української громадськості проблемами туризму, а зокрема - еволюцією мандрівництва і туризму. Обізнаність з великою спадщиною українського та європейських народів допомагає ліпше зрозуміти не лише розвиток мандрівництва в її історичному аспекті, але й численні туристичні проблеми сучасності. Швидкому його розвитку сприяє розширення політичних, економічних, наукових і культурних зв'язків між державами і народами світу.

Масовий розвиток туризму дозволяє мільйонам людей значно розширити знання з історії своєї Батьківщини й інших країн, зробити їх більш стійкими, конкретними, правдоподібними, краще зрозуміти хід і значення окремих історичних подій і явищ, познайомитися з визначними пам’ятками тієї або іншої країни.

Слід зазначити, що масовий туризм є феноменом ХХ сторіччя, оскільки набув сучасного вигляду за рахунок автомобілів та літаків з реактивними двигунами. Проте, люди мандрували з найдавніших часів. І історія розвитку туризму це є історія розвитку людства, історія цивілізацій. Сучасна офіційна наука говорить про першопричину, що спонукала первісних людей мандрувати - уникнення голоду чи небезпеки та пошук найбільш оптимальних умов для проживання. Чи так було насправді – достовірно невідомо, хоча на сьогоднішній день ми володіємо інформацією про перших мандрівників.

Жителі Океанії. Найпершими мандрівниками вважають мешканців Океанії, які здійснювали свої подорожі на невеликих челночних каное з Південно-Східної Азії через Мікронезію та тихий Океан до островів Маркізи, архіпелагу Туамоту та Об’єднаних островів. У 500 р. до н.е. полінезійці з Об’єднаних островів мандрували на Гаваї на відстань більше 2 тис. миль. Навігація здійснювалась шляхом спостереження за розташуванням сонця та зірок, хвилюванням океану, хмарами та польотами птахів. Нерозгаданою таємницею залишається проблема поповнення запасів прісної води та їжі.

Мешканці Середземномор’я. Поїздки древніх греків і римлян до Єгипту з 5 ст. до н.е. були частим явищем. Їх приваблювала незвична природа Єгипту, древня історія, культура та краса єгипетських будівель. Здійснювались також мандри з метою торгівлі, комерції. У Старому Завіті є чисельні згадки про подорожі торговців на караванах.

З метою вивчення нових територій відправлялись у подорожі давньогрецькі вчені (Геродот, V ст. до н.е., Піфей, ІV ст.до н.е) та дослідники інших країн. Геродот описав свої довготривалі подорожі у 9 книгах. Фактично, він був першим «туристом», про якого є достовірні дані.

Подорожжю по своїй країні для древніх греків були поїздки в Олімпію на Олімпійські ігри. Починаючи з 776 р до н.е. щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі шанувальників спорту та мистецтв не тільки з Еллади, але і з інших держав Середземномор’я.

Найбільш повно географічні дані про різноманітні країни були викладені древніми географами Стратоном (63 р.до н.е. – 20 р. н.е) та Клавдієм Птоломеєм. (близько 87-165 р.н.е.)

Древній Рим зробив свій внесок в історію туризму. Римляни побудували чудову мережу доріг, по яким вони могли долати більш, ніж 100 миль в день на конях, щоб подивитись храми і піраміди. Нерідко римляни та греки здійснювали далекі мандрівки до цілющих джерел. Коли сформувались основні релігійні течії, з’явилась ще одна численна категорія мандрівників до «святих місць» - це пілігрими, або паломники.

В період розквіту Римської імперії для римлян з багатих сімей поїздка в Грецію була пов’язана з необхідність збагатити свою освіту. Проте, занепад імперії супроводжувався також занепадом туризму та подорожей – потік багатих мандрівників скоротився, дороги стали непридатними.

Європейці. Найбільш масове переміщення людей у середньовічній Європі відбувалось під час крестових походів, що здійснювались європейськими лицарями та купцями, які супроводжували їх з метою захоплення чужих багатств та територій. За ними слідували на Схід священники та паломники у супроводі натовпу бродяг та знедолених.

Представники привілейованих класів здійснювали у середні віки подорожі до цілющих джерел. Проте, не дивлячись на різні цілі походів та подорожей, всі вони об’єктивно розширювали географічні пізнання людини. Детальні описи побачених річок, морів, материків та країн залишили Афанасій Нікітін, Марко Поло, Васко да Гама, Христофор Колумб та ін.

Американці. В XVI ст. величезний континент Північної Америки досліджувався іспанцями, котрі використовували для своїх подорожей коней. Пізніше дістали розповсюдження подорожі за допомогою транспортних засобів – почтових карет та, з XIX ст. – залізниці. Одним з найважливіших подій в історії подорожей по Америці, були поїздки під час другої світової війни: більш 12 млн. американців обслуговували збройні сили з 1941 по 1945 р.р.

Географічні відкриття слов’янських мореплавців та мандрівників. Споконвіку слов’янські народи проявляли себе відважними мандрівниками та мореплавцями. У письмових джерелах знаходимо відомості про те, як слов’янами був освоєний водний шлях по Дніпру. Із записів грецьких істориків відомо, що росіяни в VI - VII століттях виходили по Дніпру в Чорне море, а через протоки Босфор і Дарданелли в Мармурове, Егейське і Адріатичне моря. До кінця VIII ст. і початку ХІ ст. створюється обширна держава з центром у Києві. В цей же час слов’янами був освоєний знаменитий водний шлях «із варяг – в греки», що сполучав Чорне і Балтійське моря.

У зв’язку з прийняттям християнства на Русі (988рік) набули поширення «ходіння» русичів в «Святу Землю». Всесвітню популярність здобув російський купець Опанас Нікітін – перший з європейців, що в середні віки побував в Індії, а його «Хождение за три моря» є таким же літературним пам’ятником як і «Слово о полку Игоревем».

Значний внесок у дослідження маловідомих районів, країн та континентів внесли і інші російські мореплавці. У 1639 році Іван Москвітін з загоном козаків першим з європейців досяг Охотського моря, відкрив його узбережжя і Сахалінську затоку. У 1643-1646 рр.. подорож з Якутська до Тихоокеанського узбережжя здійснив В.Д. Поярков. У 1648 р. Семен Дежнєв пройшов морем з гирла Колими через протоку між Азією і Америкою в гирлі річки Анадир. У 1697 р. В.Т. Атласів відкрив Камчатку, а в 1711 р. росіяни побували на Курильських островах.

У 1732 р. експедиція Івана Федорова пристала до берегів Аляски поблизу мису принца Уельського. Під час подорожі В. Беринга (1725-1743 рр..) були відкриті Алеутські острови, острів Беринга, північно-західні береги Америки, прокладений шлях через протоку між Азією і Америкою, зроблена зйомка узбережжя Охотського моря, Камчатки, Курильських островів і північної частини Японії. Серед імен чудових російських мандрівників XVIII ст. - В. Прочищев, Д.Л.Овцин, Д.Я. Лаптєв і X.П. Лаптєв, С.І. Челюскін, С.П. Крашенніков. "Російським Колумбом" називають Г.І. Шеліхова.

До початку XIX ст. в основному завершився процес відкриття населених континентів. Були пройдені і досліджені цілком або у більшій частині своєї течії всі великі річки, нанесені на карти великі озера, встановлено основні риси рельєфів жилих територій.

У XIX і XX ст. освоювалися приполярні простори, велися сухопутні дослідження маловивчених внутрішніх районів Азіатського континенту і океанографічні дослідження. Для російських мандрівників початок XIX ст. був ознаменований першою навколосвітньою подорожжю, здійсненою капітанами Н.Ф. Крузенштерном і Ю.Ф. Лисянським (1803-1804 рр..), які відкрили у Тихому океані нові острови.

Мореплавці М.П. Лазарєв, Ф.Ф. Беллінсгаузен відвідали Австралію, Полінезію і відкрили Антарктиду (1821 р.). Мандрівник Н. М. Миклухо-Маклай детально вивчив Нову Гвінею (70-ті роки XIX ст.). Російські дослідники зробили величезний внесок в освоєння Центральної Азії. Вони проникали сюди через Тянь-Шань, Памір і Монголію. Визначне місце у вивченні цього регіону належить П. П. Семенову-Тян-Шаньскому і Н. М. Пржевальському.

До початку XX ст. російські мандрівники і мореплавці освоїли одну шосту частину поверхні суші, займану Росією, вивчили багато прикордонних географічних районів і величезні простори Азії, всі береги Європи і Азії: від Варангер-фіорду до Кореї, береги значної частини Північної Америки, зробили ряд чудових відкриттів в інших районах земної кулі.

Наприкінці XVII – поч. XVIIІ столітті в європейських країнах при вивченні окремих дисциплін деякі вчителі стали використовувати в роботі з учнями пішохідні прогулянки і поїздки до навколишніх видатних місць. Такі найпростіші форми подорожей отримали назву екскурсій.

Туристський рух, найбільш наближений до сучасного, в Україні і Росії виник в кінці XІX століття. Перший альпійський клуб був створений в 1877 році в Тіфлісі при Кавказькому товаристві природознавства, а в кінці 80-х років XІX століття в Ялті виник «Кружок любителей природы, горного спорта и Крымских гор». Крим привертав мандрівників близькістю моря та доступністю своїх гір. У 1890 році в Одесі виникає Кримський гірський клуб. З 1981 року по 1915 рік видається журнал «Записки Крымского горного клуба», в якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей і екскурсій. З січня 1899 року в Петербурзі починає виходити щомісячний журнал «Руський турист» від товариства велосипедистів-туристів Російського турінг-клубу.

Наприкінці 1901 року створюється Російське гірське товариство, Російське товариство туристів, яке об’єднало багато розрізнених товариств і клуби мандрівників. Основним завданням новостворених товариств було об’єднання зусиль для подальшого розвитку та вдосконалення масового туристського руху.

Поиск по сайту: