Працевлаштування випускників вищих закладів освіти

Тема 7.

Права і обов’язки учасників навчально-виховного процесу. Соціально-правовий захист школярів.

План

1. Законодавство України з питань освіти.

2. Соціальне спрямування освітніх законів України.

3. Працевлаштування випускників вищих закладів освіти.

4. Соціально-правові гарантії держави працівникам закладів освіти.

Література:

1. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів): Частина П. - К, АТ „Видавництво „Столиця", 1998, - 292 с.

2. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарлупа В.К. Основи держави і права. Навчальнйі посібник. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2002. - 3-е вид. доп. та перероб., - 384 с.

3. Закон України „Про освіту" від 23 березня 1996 р

4. Закон України „Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. 9. Закон України „Про професійно-технічну освіту"

5. Закон України „Про загальну середню освіту" № 651-ХІУ

6. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (нова редакція) від 23 березня 2001

7. Науково-практичний коментар: Закон України „Про вищу освіту". За загальною редакцією Кременя В.Г.: М-во освіти і науки України. - К.: СДМ-Студіо, 2002. - 323 с.

8. Ольхович О.В, Становище біженців в Україні та шляхи їх соціальної інтеграції. Соціально-правовий захист молоді: Збірник наукових статей / Заг. ред. 1.В. Козубовська, В.М. Великий. - Ужгород, 2002. - 319с.

9. Правознавство: Навч. посібник / А.М. Колодій, І.В. Опришко (керівники авт. кол.), С.Є. Демський та ін.; За ред В.В. Копєйчикова - 3-е вид., переробл. та допов. - К., Юрінком Інтер, 2000. - 640 с.

10. Положення про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку. Затверджено наказом Міністерства освіти України від 13 травня 1993 р. № 136. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1999. - №9: Законодавство України про загальну середню освіту.-К.: ЮРінком, 1999.-448 с.-С. 162.

11. Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, Затверджено наказом Міністерства освіти України від 20 грудня 1993 р. №455. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1999. - №9: Законодавство України про загальну середню освіту. - К.: ЮРіиком, 1999.-448 с.-С. 90.

12. Тимчасове положення про дитячий оздоровчий заклад. Васильчик М.В., Медвідь М.К. Сачков Л.С. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. - К.: Фенікс, 2000. - 896 с. - С. 434-435.

1. Законодавство України з питань освіти.

Для розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні важливим є формування нового, вищого рівня правосвідомості та правової освіти населення. Великого значення набувають вивчення законодавчої бази організації соціально-правового захисту дітей та молоді, їх правове виховання і правова освіта.

Процеси модернізації сучасного суспільства певною мірою зумовлюють зміни світогляду особистості, її духовних орієнтирів, якщо починають домінувати тенденції негативного впливу, відчувається дисбаланс життєтворчих складників, особливо почуттів і розуму, утверджується жорсткий тип особистості. Все це призводить до необхідності вивчення суб'єктивних правовиховних аспектів соціального життя як окремої особистості, так і суспільства в цілому.

Просування сходинками статусу у процесі реалізації потреб, головна особливість дорослого періоду соціалізації полягає в тому, що особистість не тільки інтеріоризує систему існуючих регламентів (зовнішніх соціальних настанов), а й коригує старі та створює нові регламенти на всіх рівнях соціальної ієрархії {від ситуативних рішень, численних інструкцій і постанов до законодавства держави і піддержавних структур). Реалізуючи свої програми життєдіяльності щодо задоволення матеріальних і духовних потреб, люди тим самим творять суспільство, удосконалюючи його соціальні інституції. Отже, без глибоких знань соціального права, складових чинників освітнього законодавства еволюційний розвиток нашого суспільства не відбудеться.

З погляду на дестабілізуючі фактори (розшарування за грошовим принципом, затримка різноманітних виплат населенню та їх низька собівартість, поява бродяжництва, збільшення кількості дітей-сиріт та ін.) саме базисні соціально-правові цінності суспільства мають стати перешкодою на шляху руйнівних процесів. Сучасне українське суспільство створює умови для розкриття особистих якостей дітей та молоді, формуванню їх освітньо-виховних інтересів і смаків, особистісної самореалізації. Залучення підростаючого покоління до вивчення соціально-правовиховних норм законодавчої бази України є гарантом на шляху деструктивних чинників сучасного розвитку соціально-демократичного суспільства.

Соціальна держава - це держава, в якій громадянам забезпечується гідне людини життя в царині їхніх матеріальних статків і соціального захисту в цілому. Кінцевою метою соціальної держави є досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права їхніх обов'язків, гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості. Соціальна держава зобов'язує особистість брати участи у вирішенні загальних завдань і досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу.

Соціально-педагогічне забезпечення захисту прав дітей та молоді в Україні здійснюється шляхом прийняття законів та нормативних актів, що регулюють таку діяльність як у цілому, так і окремі її напрямки й питання. Система соціально-педагогічного захисту прав дітей та молоді в освіті включає в себе норми, які визначені Конституцією України, міжнародними угодами, які підписала і ратифікувала Україна, Законами „Про охорону дитинства", „Про освіту", „Про загальну середню освіту", „Про професійно-технічну освіту", „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", іншими законодавчими документами та постановами.

Особливої актуальності соціально-правовиховна освіта набуває з огляду на прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 року нової Конституції та. відповідно до неї, багатьох законів України. Адже прийняттям Конституції завершився багаторічний складний напружений конституційний процес в Україні. Та головне нині вбачається в тому, щоб Конституція увійшла в наше життя як справжній і дійовий Основний Закон держави, забезпечувала соціально-правовий фундамент для подальшого розвитку українського суспільства. В Україні діє принцип зверхності права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Решта нормативно-правових актів не повинні суперечити Конституції України. Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя. Незаперечність закону в соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його прийняв і гарантував його виконання. Загальні гарантії - економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, за яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.

Соціально-демократична держава забезпечує орієнтацію на дотримання прав людини і громадянина, забезпечує охорону здоров'я, матеріальний та інший соціальний захист нормальних умов існування людини; організацію освіти, виховання тощо. Законом України „Про загальну середню освіту" Статтею 21 гарантується соціальний захист учнів: „Учням (вихованцям) загальноосвітніх навчальних закладів може подаватися додатково соціальна і матеріальна допомога за рахунок коштів центральних органів виконавчої влади та місцевих бюджетів, коштів юридичних і фізичних осіб України та громадян, які проживають за її межами, а також коштів фонду загальнообов'язкового навчання та за рахунок інших надходжень. Учні (вихованці) загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності мають право на пільговий проїзд міським та приміським пасажирським транспортом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Учні (вихованці) загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості забезпечуються транспортом до місця навчання і додому безоплатно".

Підвищення рівня соціально-правових знань у дітей та молоді України, їх правосвідомості та правової культури можливе лише за повсякденного, професійно організованого правового виховання, здійснюваного з використанням усіх його форм, у тому числі й за допомогою найновішої науково обгрунтованої педагогічної науки. Цьому сприяє Закон України „Про загальну середню освіту", Стаття 3 якого визначає, що „Загальна середня освіта - цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого е інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності".

Підготовчий період до повноцінного й активного входження дітей та молоді в соціальні інституції суспільства закінчується на певних рівнях статусу в кожній із них. Правосуб'єктність індивіда істотною мірою офіційно визначається отриманням паспорта громадянина, а це означає, що вся його діяльність підпорядковується законодавству країни і що він несе повну відповідальність за свої дії та вчинки. Із цього моменту молода людина стає повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. Водночас вікова межа включення індивіда в суспільні стосунки у сфері кожної соціальної інституції досить умовна й варіюється в широких межах, починаючи від народження дитини.

Під час повсякденної реалізації стратегічних напрямків загальної програми життєдіяльності особистість повинна постійно приймати рішення на кожному проміжному етапі, мотивуючи правову й моральну аргументацію своїх дій у досягненні проміжних цілей, насамперед у взаємодії в середніх загальноосвітніх школах, професійних училищах, в інститутах та університетах.

У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм взаємодіє. У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють повнішому і швидшому досягненню соціалізації особистості.

Право особистості на соціальний захист є однією з гарантій зміцнення законності. Чинне законодавство України передбачає право дітей та молоді на захист свого життя, здоров'я, честі й гідності, особистої свободи та майна. Закономірно, що це відповідальне завдання покладається державою, насамперед на вчителя - соціального педагога. Тому головна увага має бути зосереджена на підготовці нового покоління педагогічних працівників, підвищення їх загальної культури, професійної кваліфікації та соціального статусу до рівня, що відповідає їх ролі в суспільстві.

Сьогодні викликає стурбованість недостатня соціально-правовиховна підготовка майбутніх соціальних педагогів. Причини такої ситуації великою мірою зумовлені певними недоліками в організації навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах. У професійній підготовці переважає недостатньо соціалізований правовиховний підхід до навчання, яке, головним чином, зорієнтоване на засвоєння певного обсягу знань та вмінь студентів за конкретним фахом. Формуванню соціально-правовиховних знань не приділяється достатньої уваги, зокрема розширенню діапазону вивчення соціально-правових та правовиховних потреб дітей та молоді, а також впровадженню законодавчих елементів у спосіб життя особистості майбутнього соціального педагога.

«Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань», – зазначено в статті 2 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав та основних свобод.

Право на освіту закріплене статтями 28 та 29 (цілі освіти) Конвенції про права дитини ООН. Стаття 31 Конвенції про права дитини ООН зазначає, що дитина має право на відпочинок, дозвілля й участь у культурному та творчому житті.

Стаття 53 Конституції України та стаття 19 Закону України «Про охорону дитинства», прийнятого у 2001 році, гарантують кожному право на освіту. Більш детально питання освіти регулюються Законом України «Про освіту» (1991 р.), Законом України «Про загальну середню освіту» (1999 р.), Законом України «Про дошкільну освіту».

Відповідно до статті 28 Конвенції ООН про права дитини «... Держави-учасниці вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу».

Відповідно до пункту 3 статті 37 Закону України «Про освіту»: «... Для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються дошкільні заклади освіти, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, удома...».

Проте, незважаючи на позитивну динаміку, за статистичними даними, понад 20 тис. дітей не відвідують школу. Найгостріша ситуація в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Харківській областях та Автономній Республіці Крим.

Проблемним є доступ до дошкільної освіти в сільській місцевості. Розширенню доступу до освіти сприятиме, серед іншого, налагодження регулярного підвезення дітей до навчальних закладів. На сьогодні в сільській місцевості організованим підвезенням забезпечено 83% учнів із числа тих, які цього потребують (таких у країні 257 тис. учнів).

Серйозною проблемою в Україні є повна реалізація обов’язкового навчання дітей, які мають психічні розлади, фізично неповноцінних дітей (дітей інвалідів). Індивідуальний підхід, який декларується, в багатьох випадках не працює. Фактом є те, що сучасна школа не має реальних можливостей організовувати навчання таких дітей на базі закладу. Для цього не існує й не передбачено спеціального персоналу. Педагоги також на практиці не готові до організації навчально-виховного процесу, побудови атмосфери толерантності в шкільному колективі в таких умовах, коли б діти-інваліди, які мають названі проблеми, навчалися в колективі звичайної школи.

Майже не працює й система індивідуального навчання вдома. У кращому разі школа обмежується тим, що дитина просто періодично здає заліки, до яких її власними зусиллями готують батьки. Системою є, взагалі, відмова проводити будь-яке навчання навіть удома. Поширеною є практика такої відмови за причиною, що стан дитини є таким, що вона «не піддається навчанню». Позитивним залишається те, що жодних законних підстав для такого висновку не існує. Сам факт такого висновку є грубим порушенням законодавства України й брутальним порушенням прав людини. На сьогодні не існує спеціальних програм, практично немає фахівців підготовлених для індивідуального навчання дітей, які мають вади розвитку, відсутнє відповідне фінансування. Єдина можливість для таких дітей – спеціалізовані державні заклади. Таким чином, державою не створені умови для соціальної інтеграції дітей, які мають вади розвитку, вони часто змушені виховуватись поза сім’єю, що є значним обмеженням їхніх прав без будь-яких розумних на те підстав.

Немає жодного нормативного документа щодо організації процесу навчання в лікувальному закладі. Існує лише Наказ Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2002 р. № 732, що затверджує «Положення про індивідуальну форму навчання». Відповідно до п. 1.7. даного Положення, право на індивідуальне навчання мають учні, які за станом здоров’я не можуть відвідувати навчальний заклад. Однак індивідуальна форма навчання не передбачає проведення навчальних занять на базі лікувального закладу: «... Індивідуальне навчання учнів, яким необхідно пройти лікування в лікувальному закладі більше одного місяця, організовується на базі найближчого за розташуванням до місця лікування навчального закладу, визначеного місцевим органом управління освітою, і починається не раніше 3-5 днів після того, як хворий поступає до лікувального закладу. При наявності в групі 5 і більше осіб навчання здійснюється за груповою формою (у міру потреби протягом навчального року)...»

Проблемою залишається незадовільна матеріальна база загальноосвітніх навчальних закладів. Заяви державних посадовців про те, що кожен учень сьогодні забезпечений підручниками, не відповідають дійсності. Держава не здійснює належний контроль за процесом підготовки та реального стану забезпечення шкіл матеріальною базою. Головні важелі такого контролю припадають переважно на самі навчальні заклади, у той час, коли частина передбаченої матеріальної бази «зникає», не потрапляючи до навчальних закладів.

Доступність освіти в Україні великою мірою залежить від економічного становища батьків. У свою чергу, держава взяла на себе зобов’язання щодо забезпечення обов’язкової загальної середньої освіти на рівні конституційного права.

Складовою проблеми є авторитет педагогічних працівників, які працюють в умовах, що у свою чергу не сприяють якості надання освітніх послуг. Дуже мало уваги приділяється навчанню педагогічних працівників правам дитини, підготовці спеціалістів, які здатні працювати з дітьми, що мають вади розвитку. Надмірні навантаження педагогів знижують не тільки якість освіти, але й рівень безпеки дитини.

У своєму ставленні до праці педагогічних працівників в Україні створена абсурдна ситуація, яка має такий вигляд, ніби держава не довіряє сама собі. Контролюючи й здійснюючи підготовку педагогічних кадрів, їх кваліфікація водночас ставиться під сумнів, ураховуючи обмеженість педагогів у самостійному виборі форм і методів навчання. Зокрема, вибір підручників залишається досить обмеженим. Одночасне існування державних стандартів загальної середньої освіти, відповідальності педагогічних працівників та державної «цензури» у механізмі затвердження підручників і навчальних посібників («рекомендовано» або «допущено» Міністерством освіти і науки) створюють перешкоди для використання, появи та вибору альтернативних підручників і ґрунт для корупційних дій державних чиновників.

Діти, які потрапляють до приватних притулків, не можуть відвідувати школу довгий час, оскільки відсутність визначеного чіткого правового статусу не дозволяє школі прийняти на навчання дитину. У свою чергу, збір документів, необхідних для визначення цього правового статусу дитини, передбачених законодавством, є тривалою процедурою. Як правило, цю процедуру на практиці майже неможливо здійснити у встановлені законом строки.

На даний час дослідження ефективності використання засобів соціально-правовиховної роботи в розвитку особистості відсутні. Не розроблені мета, зміст, методика проведення навчальних занять з учнями у цьому напрямку. Програми і методичні розробки, тренінги з даної дисципліни не розроблені, предмети із соціального правозахисту дітей та молоді не спрямовані на масове охоплення дітей у позанавчальний час. Законом України „Про загальну середню освіту" (Статтею 38) визначено повноваження загальноосвітнього навчального закладу, який: „забезпечує єдність навчання і виховання; охороняє життя і здоров'я учнів (вихованців), педагогічних, інших працівників загальноосвітнього навчального закладу; формує в учнів (вихованців) засади здорового способу життя, гігієнічні навички", а також індивідуальні і групові заняття, здійснює регулювання і корекцію взаємозв'язків дитини із соціальним середовищем, сприяє розкриттю індивідуальних здібностей молоді.

2. Соціальне спрямування освітніх законів України.

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Сукупність базових соціально-правових цінностей відбиває специфіку стосунків між людьми, значення цих цінностей для життєвизначення й цілепокладання, координації усієї сфери соціокультурної поведінки особистості однозначно позитивне.

Ми вважаємо, що оптимальною є наступна система базових соціально-чравових цінностей: життя як головна цінність особистості, справедливість як Здатність до соціального взаєморозуміння, совість як морально-правова норма суспільства, повага до людської гідності як соціально-правова норма. Зазначені цінності враховані у законодавчій базі України, але не всі зацікавлені у вихованні підростаючого покоління впроваджують їх у навчально-виховний процес, тобто не забезпечують набуття цих норм.

На сучасному етапі суспільство потребує інтелектуально і фізично розвиненої особистості. Отже, необхідно, вважаємо, сприяти розвитку особистісних якостей засобами правовиховної роботи. Виходячи з цього, ми вбачаємо своє завдання в пошуку тієї відправної позиції, яка б забезпечувала можливість по-новому використовувати знання із права, поєднувати соціальний і правовиховний аспекти у системі засобів розвитку особистісних якостей, починаючи із шкільного віку.

Оскільки труднощі розвитку дитини у переважній більшості мають загалом набутий характер і зумовлені негативним впливом вроджених та сімейних факторів (іноді непомітних, прихованих), стратегічне завдання організації соціально-правового захисту дітей та молоді полягає в якнайшвидшому виявленні контингенту дітей, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, які найважче адаптуються до школи, середовища і потребують особливої уваги з боку соціального педагога, який повинен здійснювати соціально-педагогічний патронаж у системі освіти: „Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім'ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників", - вказується у Законі про освіту. Разом з тим, зрозумілими постають вимоги щодо залучення батьків до спільної діяльності: забезпечення в сім'ї поваги до індивідуальності дитини, допомога у пошуку шляхів вирішення складних ситуацій; забезпечення та збереження емоційного комфорту; рефлексивний аналіз батьками власних методів соціально-правового виховання, системи заборон, покарань, заохочень та ін.

Зусилля соціальних працівників повинні спрямовуватися на активізацію внутрішніх сил підростаючої людини та їх свідоме самовдосконалення, на сприяння органічному поєднання внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку особистості, що грунтуються на різних площинах, нашаровуючись одна на одну, формують цілеспрямований комплексний підхід до соціального розвитку особистості, якому в першу чергу повинна сприяти система загальної середньої освіти (Стаття 4): „Систему загальної середньої освіти становлять: Загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту".

Оптимальним засобом організації соціапьно-правового захисту дітей та молоді в освіті є турбота про малозахищених, тобто осмислення необхідності допомоги на рівні держави. Цим займаються заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: „Для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створюються загальноосвітні школи-інтернати (Стаття 37). З урахуванням того, що формування позитивних чинників соціального захисту прав дітей та молоді впливає на спрямованість особистості, доцільно створити належні умови для розвитку неформальних стосунків, в яких би яскраво виявлялися особистісні симпатії та інтереси, взаємоповага та дружні зв'язки.

Діти-сироти залишаються однією з найбільш соціальне занедбаних і найменш захищених спільнот нашої країни, а сирітське середовище акумулює в собі найскладніші проблеми соціального становлення особистості чоловіка та жінки. Звуженість соціального оточення в інтернатних закладах, брак соціально-адекватних моделей статево-рольової поведінки, недостатня психолого-педагогічна підготовленість вихователів до роботи з депризованими дітьми створюють несприятливі умови для розвитку у них психологічної готовності до самостійного життя та створення сім'ї. „Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі сімейного типу, з повним державним утриманням. Актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визнання Урядом України Доцільності функціонування дитячих будинків сімейного типу як сімейної форми опіки, необхідність розгляду комплексного підходу до соціального виховання, організації соціально-правового захисту дітей є надзвичайно високою.

Усталена в Україні система державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, які залишилися без батьківського піклування, структурована таким чином, щоб дитина була доглянута державними установами від часу свого народження до набуття повноліття, завданням яких є утримання, виховання, надання професійних навичок: „Для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються дошкільні заклади освіти, загальноосвітні санаторні Школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, вдома".

Значна частина вихованців інтернату уявляють своє сімейне щастя, не замислюючись над шляхами його побудови. При цьому образи майбутнього орієнтовані на результат, який не ґрунтується на оцінці об'єктивних і суб'єктивних ресурсів, які для нього знадобляться. Так, високий рівень соціальних домагань не підкріплюється адекватно високими професійними та освітніми спрямуваннями, а у сфері пристосування по службі і матеріального благополуччя він переважно носить неадекватний, ідеалізований характер.

Засобами досягнення життєвих цілей у вихованців інтернатних закладів повинні виступати ті інструментальні цінності, які в першу чергу виражають позицію людини в системі інтерперсональних зв'язків: вихованість, чесність, акуратність, ефективність у справах, повага до оточуючих, до законів України. Адже Статтею 43 гарантується соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишися без піклування батьків: „Держава гарантує дітям-сиротам і дітям, які залишися без піклування батьків, переважне право на зарахування до професійно-технічних навчальних закладів. Діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків, під час навчання перебувають на повному утриманні держави і забезпечуються цільовим фінансуванням витрат на їх утримання, умови яких визначаються Кабінетом Міністрів України. Випускникам професійно-технічних навчальних закладів - дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, подається державна матеріальна допомога за нормативами, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Держава гарантує випускникам професійно-технічних навчальних закладів - дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків працевлаштування за набутою професією та забезпечення житлом згідно із законодавством".

У розвитку національної освіти і виховання України організація соціального правового захисту дітей та молоді в освіті спрямована на формування всебічно розвиненої особистості, на відтворення і трансляцію соціальної життєдіяльності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків. Специфіка формування соціально-правових цінностей полягає інтенсивному навчанні та вихованні особистості, зростання всіх її соціально-правових чинників, що може відбутися тільки завдяки енергійній діяльності, розвитку самосвідомості, зацікавленості всіх оточуючих та задіяних фахівців у соціальний правовиховний педагогічний процес. Державою аргументовано визначені відповідальність за порушення законодавства про загальну середню освіту: „І. Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України. 2. Шкода, заподіяна учнями (вихованцями) загальноосвітньому навчальному закладу, відшкодовується відповідно до законодавства України" (Стаття 47), що сприяє підвищенню рівня підготовки учнів-вихованців до входження у доросле життя.

У Законі „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" зазначено, що серед основних принципів соціальної політики є повага до загальнолюдських цінностей, прав людини і народів України, безпосередня участь молоді у культурному житті, відповідальність держави за створення умов для самореалізації кожної особистості. У контексті цих гостроти набувають питання соціально-правовиховного розвитку молодих інвалідів. Йдеться не тільки про спеціальне навчання і виховання людей З психофізичними обмеженнями, а й про нормалізацію їх життєдіяльності, реконструкцію соціального оточення, самоактуалізацію та активізацію процесу комунікації з ровесниками - не інвалідами, створення умов для творчого просування до соціуму: „Для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових закладах освіти, спорюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші заклади освіти з утриманням за рахунок держави".

Для задоволення освітніх потреб країни, розвитку в учнів позитивних Природних нахилів і здібностей, забезпечення їх соціальної реабілітації та захисту можуть створюватися різні типи навчально-виховних закладів.

Учні, які не встигають протягом двох років навчання у школі першого ступеня, підлягають обстеженню медико-психолого-педагогічною комісією. За її висновками такі учнів, як правило, продовжують навчання у спеціальних навчально-виховних закладах. За бажанням батьків (осіб, які їх замінюють) їх навчання може провадитись у класах вирівнювання знань (групах здоров'я) або індивідуально.

Мета спеціальної школи-інтернату - розвиток і формування особистості, забезпечення соціально-психологічної реабілітації і трудової адаптації учня, виховання в цього загальнолюдських цінностей, громадянської позиції.

Постановою Кабінету Міністрів України №38 від 20 січня 1997 р. встановлено, що до платних послуг, які можуть надаватися державними Чавчальними закладами, відносяться послуги у сфері охорони здоров'я та Дошкільного виховання, фізичної культури і спорту, туризму та екскурсій, а також утримання дітей у дошкільних та інтернатних навчальних закладах.

Основним завдання сучасного суспільства є формування працьовитих, чесних і розумних дітей. А це потребує від батьків, держави виконання відповідних функцій щодо фізичного, розумового та суспільно-морального розвитку підростаючого покоління. Зокрема, Законом України „Про професійно-технічну освіту" Статтею 42 забезпечується соціальний захист інвалідів: „Держава гарантує інвалідам професійно-технічну освіту на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. За інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до професійно-технічних навчальних закладів. Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Обрання форм і методів професійної підготовки проводиться згідно з висновками спеціалістів медико-соціальної експертної комісії. У професійному навчанні інвалідів поряд із традиційними допускається застосування альтернативних форм навчання. Пенсія і стипендія виплачується інвалідам у період навчання в повному розмірі. Працевлаштування випускників із числа інвалідів здійснюється згідно із законодавством".

В Україні відбуваються стрімкі зміни в структурі професійно-технічної освіти, обумовлені незворотними процесами перерозподілу потреб ринку праці. Все це актуалізує проблему професійної адаптації та закріплення молодих робітників на виробництві: „Громадяни, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, а також громадяни, які навчаються окремим професіям за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, можуть отримувати професію, не маючи базової загальної середньої освіти" (Стаття 40).

Розвиток суспільства потребує здорових та енергійних людей, отож одним із найважливіших завдань є відродження українського менталітету, формування гармонійної особистості громадянина України. Основну роль у цьому відіграють середні навчальні заклади, в умовах яких закладається підґрунтя для формування особистості. Очевидно, що заняття із соціально-правовиховної роботи повинні посідати належне місце в навчально-виховному процесі, водночас з іншими загальноосвітніми дисциплінами, зважаючи на особливість їх викладання.

Найважливішим завданням сучасної вищої школи є підготовка компетентного, гнучкого, конкурентноспроможного спеціаліста, який здатний досягати визначених цілей в різних соціокультурних ситуаціях. Успішність у досягненні поставлених цілей залежить від рівня адаптаційної мобільності особистості, стійкого інтересу до інтелектуальної діяльності, прагнення до поповнення знань, емоційного лідерства, контактності, відкритості у спілкуванні, вміння встановлювати ділові стосунки, стресовостійкості в широкому розумінні залежить від забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання, які повинні забезпечувати зацікавлені особи.

Негативний вплив сучасних соціально-економічних факторів зумовлює стійку тенденцію до зростання проявів неврівноваженості особистості дитини в умовах її шкільної адаптації. Важливою складовою психологічного здоров'я особистості є соціальний інтерес. У дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання і навчання, знижено соціальний інтерес, що є грунтом для відставання у розвитку. Про них потурбувалася держава: „Для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, створюються загальноосвітні школи і професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

Відсутність інформаційних, методичних, наукових засад для організації соціально-правового захисту дітей та молоді, для визначення особливостей розвитку та виховання кожної дитини, специфіки стосунків підлітків, зорієнтованих на усвідомлення й засвоєння загальнолюдських цінностей, а звідси й стилю життя, характеру поведінки, моральних імперативів, окреслює коло питань, що потребують свого вирішення у практиці взаємодії школи та позашкільних установ.

При зниженні соціального інтересу можливі різні варіанти життєвого стилю особистості, які повинні модулюватися рівнем домагань і мотивацією досягнення. У них виявляється незадоволена потреба в залежності, яка викликає інтерес до оточуючих, і знижений соціальний інтерес, що формує внутрішню конфліктну особистісну структуру.

Разом з тим, як переконує теорія і практика виховання дітей та молоді, проблема підготовки школярів до адекватного втілення відповідних соціальних ролей може бути успішно вирішеною лише за умов диференційованого підходу до організації соціально-правового захисту дітей та молоді, формування у них соціально-правовиховних знань.

При втіленні програм життєдіяльності особистість просувається сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях, що потребує освоєння нових нормативів, законів, регламентів. Це означає, що відбувається подальша соціалізація особистості. Крім того, особистість не тільки засвоює певні регулювальні положення правового й морального походження, а й приймає участь у вдосконаленні та творенні законодавства, тих чи інших нормативних положень різних організацій і соціальних структур.

Розбудова незалежної України потребує змін в структурі системи освіти з метою відтворення інтелектуального потенціалу народу. Помітно зростає потреба суспільства в людях, які вміють нестандартно мислити, можуть вносити нову якість в соціальне і економічне життя країни, в культуру народу. Молодій державі потрібні енергійні, талановиті люди, які можуть ставити і творчо розв'язувати не лише поточні завдання, а й такі, що відносяться до майбутнього. Розв'язати ці питання покликана система освіти, яка повинна забезпечити фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації (Стаття 42).

За таких-умов серед головних завдань освітніх закладів на даному етапі розвитку суспільства висувається завдання розвитку здібностей особистості, її творчого становлення, потреби у навчанні і умінні самоудосконалюватися. Освітні заклади повинні створювати сприятливі умови для самовираження особистості в різних видах діяльності, розкритті її нахилів, здібностей і обдарованостей. Адже держава створює всі умови громадянам України для реалізації їх права на здобуття освіти.

Особливе значення надається підвищенню рівня динамічного здоров'я, психофізичних можливостей дітей та молоді, від яких у майбутньому залежать професійна працездатність, надійність та довголіття. Ці якості особистості традиційно формуються і вдосконалюються засобами фізичного виховання. Законом про освіту у Статті 51 закріплені наступні права вихованців, учнів, студентів; „1, Вихованці, учні, студенти відповідно мають гарантоване державою право на: користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти; доступ до інформації в усіх галузях знань; безпечні і нешкідливі умови навчання та праці; забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час; користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність". У цьому зв'язку в останній час значно активізувалися дослідження, присвячені інтенсифікації психофізичної підготовки до життєдіяльності та праці, особливо в країнах, що прискорюють прогрес свого суспільства, до яких належить Україна. Сутність суб'єктності кожної особистості насамперед визначається свободою прийняття рішень і відповідальністю за їх результати. Формально суб'ектність може змінюватись від абсолютної свободи в прийнятті рішень до абсолютної залежності від рішень іншого суб'єкта. Суб'єктність особистості зумовлюється її включенням в технологію певної соціальної системи. Це означає, що кожна соціалізована людина долучена до системи соціальних інституцій, і її діяльність регламентована їх нормативними документами. Під ступенем регламентації діяльності особистості цими документами розуміється ступінь суб'єктності особистості.

Поняття та явище правосуб'єктності досконало розроблені у правознавстві, правові питання якого стосуються соціальних суб'єктів усіх рівнів - громадянина, фірми, громадської організації, сім'ї, держави тощо. За визначенням, суб'єкт права — це фізична чи юридична особа, яка за законом має права та юридичні обов'язки, тобто наділена правосуб'єктністю. Суб'єкт права є елементом усіх соціальних інституцій з притаманною кожній з них специфікою. Визначаючи громадянина суб'єктом права, держава визначає його правовий статус, який характеризує становище суб'єкта щодо держави, її органів, інших осіб. Суб'єкт використовує законодавчу базу України для організації соціально-правового захисту дітей та молоді.

Необхідно вказати і на матеріальні збитки, яких зазнає держава, авансуючи професійну підготовку тієї частини молоді, яка після закінчення навчання не буде працювати за набутим в училищі фахом, щоб зрозуміти важливість вирішення проблеми соціально-правового захисту у сфері професійної адаптації випускників профтехучилищ, до яких потрібно залучати соціального педагога. Результати соціологічних досліджень свідчать, що незважаючи на непросту ситуацію на ринку праці, майже кожний третій робітник на виробництві на початку своєї трудової діяльності прагне до зміни професії. Ніхто з випускників профтехучилищ не задумується про використані державою на їх навчання кошти. Адже Статтею 52 Закону про освіту в обов'язки вихованців, учнів, студентів входить: «додержання законодавства, моральних, етичних норм; систематичне та глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня; додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку".

Держава турбується не тільки про навчальний процес, а й надає певну матеріальну допомогу учням та студентам, що закріплено у Статті 53 Закону про освіту: „Вихованцям, учням, студентам може надаватися додатково соціальна і матеріальна допомога за рахунок місцевих бюджетів, міністерств і відомств, підприємств, установ, організацій, коштів громадян, юридичних і фізичних осіб за межами України, благодійних організацій, а також інших надходжень". Також Законом „Про освіту" забороняється „відволікання учнів, студентів за рахунок навчального часу на роботу і здіснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання".

Одна з причин матеріальних збитків держави від плинності кадрів пов'язана з тим, що робота з молоддю в школі, профтехучилищі, на виробництві здійснюється без належного наукового аналізу процесу її професійної адаптації, не зорієнтована на набуття соціально-правових знань.

Організацією соціально-правового захисту цієї категорії учнів повинен займатися соціальний педагог, посада якого не передбачена у штатному розкладі професійно-технічних училищ, на якого б покладались обов'язки професійної адаптації та підвищення кваліфікації молодих робітників, а також „організація та здійснення контролю за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів щодо соціального захисту працівників, учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів" (Стаття 7). На жаль, на сьогодні відсутній диференційований підхід до оцінки якості підготовки молодих робітників, невиправдана різноманітність і недостатня обгрунтованість необхідних для цього показників, труднощі в їх інтерпретації з позицій теорії навчання, не втілюється у життя законодавча база організації соціально-правового захисту. Стаття 22 „Основні повноваження та напрями діяльності професійно-технічного навчального закладу" визначає, що „До основних повноважень та напрямів діяльності професійно-технічного навчального закладу належать: організація харчування, матеріальне забезпечення та побутове- обслуговування учнів; здійснення професійного навчання незайнятого населення: забезпечення заходів з охорони праці учнів, слухачів, працівників; забезпечення якості професійного навчання та виховання учнів. Зміст поняття „соціально-правовиховний захист" означає ще й свідомий комплексний вплив на особистість з метою іі виховання, зумовлений його цілями, які включають і права дітей та молоді. У Статті 37 закріплені права учня, слухача професійно-технічного навчального закладу: „Учень, слухач професійно-технічного навчального закладу, крім; прав, передбачених Законом України „Про освіту", мають право на: безоплатне користування навчально-виробничою, культурно-спортивною, побутовою, оздоровчою базами навчального закладу; матеріальну допомогу; безоплатне медичне обслуговування, користування засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я; щотижневий відпочинок і канікули протягом навчального року та після його закінчення; безоплатне оволодіння професією у разі хвороби, яка не дає змоги продовжити навчання за обраною професією".

Соціально-правовий захист охоплює певну систему поглядів на різні аспекти соціалізації дітей та молоді, зокрема: планову організацію виховання, яка стимулює розвиток моральних якостей особистості; фізичний розвиток як фундамент загального розвитку, індивідуальні та групові контакти у соціальній групі, особливості впливу педагогічного персоналу, сім'ї, школи, друзів.

Неабияке значення у соціально-правовиховному захисті особистості має взаємозв'язок і взаємодія колективу вихованців та педагогічного персоналу у закладах освіти. Державою гарантується соціальний захист учня, слухача та випускника професійно-технічного навчального закладу (Стаття 38): „Час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців". Проблема адаптації та професійного становлення молодих робітників на виробництві є надто важлива, тому їй приділяється належна увага в багатьох дослідженнях. Початок трудової діяльності людини всебічно вивчають економісти, соціологи, соціальні психологи, педагоги. Проблема професійної адаптації молоді має складний комплексний характер, її вирішення пов'язано із забезпеченням належної підготовки робітничих кадрів шляхом регламентації вимог до професійно-технічної освіти і вдосконалення системи контролю за діяльністю професійно-технічних навчальних закладів, зі створенням гнучкої системи профорієнтаційної роботи в суспільстві, а також з покращенням умов праці та побуту молоді на виробництві, з матеріальним стимулюванням результатів їх виробничої діяльності.

Усе це дає підстави вважати, що проблема організації соціально-правового захисту молоді є однією з актуальніших проблем теорії та методики соціально-педагогічної освіти, яка вимагає теоретичного Дослідження, розробки та перевірки належної освітньої системи, спроможної сприяти стабільному процесу професійної адаптації молодої людини і звести До мінімуму незворотні наслідки від розчарувань невдало обраною професією чи умовами праці на виробництві, що забезпечується навчально-виробничою практикою. Для цього „на час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці".

Проблема адаптації людини до різноманітних факторів навколишнього та внутрішнього середовища справедливо вважається однією з найактуальніших проблем багатьох галузей знань. Викликано це тим, що внаслідок бурхливого розвитку світової цивілізації з кожним роком в прогресуючій кількості збільшуються різноманітні стресові фактори, які ставлять високі вимоги до пристосувальних можливостей людини. Це визначає необхідність всебічного вивчення адаптації з метою свідомого керування цим процесом при вирішенні таких суспільне важливих проблем, як соціальний захист особистості. Тому держава турбується про особливий соціальний захист учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів. Першочергове „право на особливий соціальний захист в галузі професійно-технічної освіти мають інваліди, діти-сироти, діти, які залишились без піклування батьків, та учні, слухачі, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" (Стаття 41).

Виховання духовних начал як домінуючих і вирішальних у розвитку ціннісної системи особистості актуалізується саме у підлітковому віці. Молоді люди потребують особистісно-зорієнтованого виховання, що забезпечить випереджаюче формування ціннісних орієнтацій, спрямованих на утвердження культури, імперативу поведінки, її адекватної самооцінки, почуття власної гідності, засвоєння відповідних правовиховних і моральних норм суспільства, чому повинна сприяти законодавча база організації соціально-правового захисту дітей та молоді в освіті.

Одним із важливих напрямів діяльності школи, сім'ї, позашкільних закладів є виховання у підростаючого покоління соціально-правових навиків, усвідомлення власної соціальної цінності, засвоєння відповідних соціальних ролей. Це вимагає розвитку законодавчої бази соціально-правового захисту дітей та молоді в освіті, навчанні регулюванню своєї життєдіяльності, потреб, звичок відповідно до моральних норм суспільства, а також громадянського відношення до національного законодавства українського суспільства. Для цього при загальноосвітніх закладах „утворюються фонди загального обов'язкового навчання для надання матеріальної допомоги учням, і" оздоровлення, проведення культурних заходів, інших передбачених законодавством витрат. Фонди загального обов'язкового навчання утворюються за рахунок коштів місцевих бюджетів у розмірі не меншому трьох відсотків витрат на утримання шкіл, а також залучення коштів підприємств, установ, організацій, інших джерел".

Ціннісні орієнтації - це вибіркова, відносно стійка система спрямованості потреб та інтересів особистості на сприймання, засвоєння і реалізацію соціальних цінностей, що постає як особливий, значущий компонент духовного світу особистості. Процес правовиховання дітей та молоді повинен розглядатися з позицій активного педагогічного впливу на становлення чи зміну їх ціннісних орієнтацій, на позитивну результативність. Тому Стаття 54 визначає специфіку кадрового забезпечення сфери освіти: Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки".

Будь-який соціальний суб'єкт (формальне чи неформальне утворення) уособлюється особистістю (членами й керівниками різних рангів); її суб'єктивність визначається статусом. Нормативна база правознавства в термінології - це формалізоване нормативне ціннісне соціальне середовище, яким є суспільство. Сукупність правових нормативних цінностей доповнюється власне моральними нормативними цінностями, включаючи звички та традиції, вироблені багатовіковою культурою того чи іншого народу. Ці нормативні цінності стосуються сфери свідомості людини. Загальна картина цінностей має бути доповнена ще чуттєвими нормами, тобто нормами естетичного світу, пов'язаними зі спектром художніх, музичних, смакових, нюхальних, тактильних тощо норм і зразків. Якщо людину розглядати як структуру, складовими якої є інтелектуальна, чуттєво-естетична й фізична сфери, то гармонійне входження її в ціннісне середовище потребує від неї засвоєння спектра інтелектуальних, естетичних і фізичних норм.

Аналіз професійної діяльності соціальних педагогів свідчить про те, що вони не завжди підготовлені до роботи у напрямку соціально-правового захисту дітей та молоді: додержуються, як правило, авторитарного стилю керівництва навчально-виховним процесом, не володіють методиками виявлення сфер інтересів учнів, не враховують особливості виховання дітей, не сприяють індивідуально-особистісному розвитку кожної дитини. Це значною мірою зумовлено тим, що професійно-педагогічні знання, які набувають майбутні соціальні педагоги у закладах вищої освіти, не враховують проблему підготовки до роботи з дітьми та молоддю усіх категорій. Зазначимо також, що майбутні соціальні педагоги недостатньо усвідомлюють значення провідних ідей і тенденції передової педагогічної науки і практики, і не завжди знають шляхи застосування соціальне-педагогічної теорії на практиці. Внаслідок цього звернення нами до проблеми підготовки соціального педагога до соціально-правовиховної роботи має певну актуальність.

Одним із важливих напрямків роботи соціального педагога є закріплення у свідомості дітей та молоді їх прав та обов'язків, зокрема права на фізичне виховання. Управління процесом фізичного виховання повинно здійснюватися через соціально-педагогічний контроль за фізичним станом школярів. Нррмативною базою шкільних програм з фізичного виховання с Державні тести і нормативи фізичної підготовленості, які не задовольняють вимог практики і відповідно до завдань Цільової комплексної фізичної програми „Фізичне виховання - здоров'я нації" потребують удосконалення. У цьому аспекті потрібен розвиток закладів фізичного виховання, який гарантується законодавчої базою в освіті: „П'ятдесят відсотків заробітку за виробниче навчання і практику учнів професійно-технічних училищ, які отримують стипендію і харчування за рахунок держави, може бути направлено на рахунок закладу освіти для зміцнення навчально-матеріальноі бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи". Фізичне виховання у середніх закладах освіти є обов'язковим спеціально організованим процесом протягом навчання, який вирішує не лише освітні, а й оздоровчі завдання. Однак його недосконала організаційна й методична основа, наявність застарілих засад авторитаризму й консерватизму, відсутність свободи вибору змісту занять є причиною низької мотивації школярів до уроків фізичної культури і занять фізичними вправами у вільний час.

Виховуючи особистість, ми вирішуємо проблему формування в ній як загальнолюдських, так і специфічних рис, норм, правил поведінки, що характеризують особистісну індивідуальність. При цьому акцент робиться не на перевазі одних над іншими, а на специфічних аспектах їх комплексного функціонування.

У сучасній освітній практиці морально-ціннісні орієнтації є об'єктом виховання і цілеспрямованого впливу. Аналіз наукових джерел дозволяє дійти висновку, що підлітковий вік є найсприятливішим для формування морально-ціннісних орієнтацій. Адже від того, як на цьому віковому етапі будуть сформовані соціально-правові ціннісні орієнтації підлітка, багато в чому залежить спрямованість його життєвих установок, потреб, інтересів, мотивів. Все це актуалізує розробку морально-правових ціннісних орієнтацій у особистості як складової цілісної педагогічної програми.

Виховна функція сучасної української сім'ї зберігає домінуюче становище. У ній знаходять своє відображення і виявляють свій вплив на неї усі інші функції української родини: репродуктивна, економічна, комунікативна і рекреативна. Виховний процес у сучасній українській сім'ї повинен характеризуватися значно ближчими стосунками між батьками і дітьми та більш професійним підходом. „Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захищає права сім'ї ".

Принцип провідної ролі і значення сімейного виховання в процесі становлення особистості, особливості практичної взаємодії сім'ї та школи з метою впровадження найефективніших і найоптимальніших його елементів у соціально-правовиховну роботу на сьогодні є незаперечним. Стаття 59 встановлює відповідальність батьків за розвиток дитини наступним чином:»1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. 2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. 3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані: постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність Дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни; сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу; виховувати повагу до законів, основних свобод людини".

Держава крок за роком створює концепцію сім'ї, яка закріплюється в законі і набуває більш чіткого тлумачення. Різноманітні шляхи пристосування до нових умов та вимог складного індустріального та урбанізованого суспільства привели до певної стандартизації форм та ознак родинних верств населення, що дає підставу говорити про їх єдиний тип у сучасній Україні із значно ширшим колом функцій.

Для українського суспільства сім'я є основою виховання та навчання підростаючого покоління. Незмінним є кредо народної педагогіки про добрі подружні стосунки, взаємна любов і повага, що створюють найсприятливіші умови для виховання.

Органічно поєднуючи загальнолюдські принципи з національними особливостями, в Україні вироблено самобутню, тільки нам властиву систему сімейного виховання, її мета, зміст, завдання і принципи відповідають матеріальній і духовній культурі українського суспільства, яке перш за все вимагає від своїх членів особистої енергії та ініціативи, пов'язані з особливостями формування самобутнього українського характеру і відповідно відображені у стилі життя і традиціях родинного виховання. Закон про освіту у Статті 60 розкриваються права батьків: „Батьки або особи, які їх замінюють, мають право: вибирати заклад освіти для неповнолітніх дітей; обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладів освіти; звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей; захитати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей".

Ми вважаємо, що недостатніми є координація діяльності шкіл і позашкільних закладів, їх інформаційні зв'язки, а також обмеженість інформаційного банку даних про об'єкт соціально-педагогічного впливу. Все це позбавляє виховний процес належної ґрунтовності. Відсутність конкретної педагогічної мети і завдань як у роботі окремої ланки системи, так і в цілісній, спільній програмі процесу формування соціально-правових орієнтацій у особистості призводить до порушення послідовності структурних компонентів системи взаємодії школи та позашкільних закладів. Фрагментарне використання можливостей кожної ланки у спільній діяльності коли і позашкільних закладів та малоефективність їх самореалізації нівелють виховний вплив на особистість.

Діяльність середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу будується на принципах гуманізму, демократизму, незалежності від політичних, громадських і релігійних об'єднань, взаємозв'язку розумового, морального, фізичного і естетичного виховання.

Закон України „Про загальну середню освіту" визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні, Стаття 2 окреслює основні завдання законодавства України про загальну середню освіту: „Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є: забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти; забезпечення нормативно-правової бази щодо обов'язковості повної загальної середньої освіти; визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про загальну середню освіту".

Важливим чинником піднесення рівня соціального захисту прав дітей та молоді на сучасному етапі є підвищення педагогічно-правової культури батьків шляхом розробки і впровадження спеціальних програм їх освіти. Методична та практична цінність такої програми полягає у збагаченні батьків педагогічною теорією, ознайомленні їх з усім спектром законодавчої бази щодо організації соціально-правового захисту дітей та молоді в освіті, наданням більш широких можливостей для самовиховання і саморозвитку. Стаття 47 Закону України „Про загальну середню освіту" визначає відповідальність за порушення законодавства про загальну середню освіту: „Злісне ухиляння батьків від виконання обов'язків щодо здобуття І'Х неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав". Соціально-правове осмислення і впровадження форм, методів, принципів сімейного виховання в Україні може стати важливим чинником дальшого вдосконалення всієї системи виховання й освіти у нашій державі в період її національного відродження і розбудови.

Соціальна педагогіка розглядається як відповідальна професійна діяльність, яка допомагає індивідам та групам зрозуміти ускладнення особистісного, соціального та виховного характеру, які несприятливо впливають на неї, допомагають вирішити їх: „Педагогічні та наукові працівники навчально-виховних закладів повинні захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, іншим шкідливим звичкам".

Спроможність самостійно приймати рішення, самовизначатися та самореалізуватися в надзвичайно строкатому, аморфному й нестійкому соціальному середовищі, бути здатною на відповідальні, часто нестандартні вчинки, мати своє власне обличчя, тобто стиль, що виступає інтегральним показником самобутності особистості й ознакою її індивідуальної цілісності та є запорукою людського самоздійснення в найскладніших соціальних обставинах ось ті вимоги, які висуває сьогодення перед освітою в умовах демократизації та реформування сучасного українського суспільства.

Проблема біженців для України є порівняно нова, але останнім часом вона стає все більш актуальною. „Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту на території України прав дітей-біженців та догляду за ними. Держави через органи опіки і піклування за місцем перебування дитини сприяє розшуку її батьків, інших членів сім'ї чи родичів, наданню матеріальної, медичної та іншої допомоги, а в разі потреби її влаштуванню до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, закладів охорони здоров'я тощо. У разі, коли батьки чи родичі дитини не знайдені, їй надаються відповідно до законодавства України права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" вказується у Статті 31 „Захист дітей-біженців" Закону „Про охорону дитинства" [18]. Вирішення проблем дітей-біженців не може обмежуватись лише присвоєнням їм соціально-правового статусу. Необхідно забезпечити по-перше, соціально-економічні права, у тому числі участь у різних пілотних проектах. Проблема Інтеграції та адаптації у нове суспільство є дуже важливою як для самих дітей та їх сімей, так і для держави зразу ж після визнання іноземця біженцем і є найскладнішою на початковому етапі його життя у новій країні. Стаття 22 Конвенції ООН про права дитини зобов'язує „Держави-сторони живають необхідних заходів, щоб забезпечити дитині, яка бажає отримати статус біженця, або яка вважається біженцем, відповідно до застосовуваних міжнародним або внутрішнім правом процедур, як тій, що супроводжуються так і тій, що не супроводжується її батьками або будь-якою іншою особою належний захист і гуманітарну допомогу в користуванні застосовуваними правами".

Поиск по сайту: