Соціальна мобільність та її види

У межах соціальної структури відбувається постійне переміщення як індивідів, так і груп — з однієї страти в іншу, а також і в межах тієї самої страти. Соціальна мобільність виявляється під час руху індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого. У соціології розрізняють:

вертикальну соціальну мобільність — переміщення з однієї страти в іншу. Розрізняють висхідну соціальну мобільність (наприклад, доцент став професором чи завідувачем кафедри) і низхідну (доцент став таксистом чи сміттярем);

горизонтальну соціальну мобільність — перехід із однієї соціальної групи в іншу, але в межах однієї страти (наприклад, перехід з однієї сім'ї в іншу, таку саму за своїм соціальним статусом, або переїзд з одного місця проживання в інше без зміни свого соціального статусу, як-от: доцент Львівського університету стає доцентом Дніпропетровського університету).

Також розрізняють індивідуальну соціальну мобільність і групову (групова, як правило, є наслідком серйозних соціальних зрушень, таких як революції чи економічні перетворення, іноземні інтервенції або зміни політичних режимів та ін.). Прикладом групової соціальної мобільності може бути падіння соціального статусу професійної групи вчителів, які свого часу посідали дуже високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, яка через поразку на виборах чи внаслідок революції втратила реальну владу. Згідно з образним висловлюванням Сорокіна, випадок низхідної індивідуальної соціальної мобільності нагадує падіння людини з корабля; а групової — корабель, що затонув із усіма людьми, які були на борту.

У суспільстві, яке розвивається стабільно, без потрясінь, переважають не групові, а індивідуальні переміщення по вертикалі, тобто піднімаються і опускаються сходинами соціальної ієрархії не політичні, професійні, станові чи етнічні групи, а окремі індивіди. У сучасному суспільстві індивідуальна мобільність є дуже високою. Процеси індустріалізації, відтак — скорочення частки некваліфікованих робітників, зростання потреби у службовцях менеджерах, бізнесменах, спонукали людей змінювати свій соціальний статус. Однак навіть у найбільш традиційному суспільстві не існувало непереборних бар'єрів між стратами.

Пітірім Сорокін описав своєрідні канали вертикальної мобільності, які функціонують у кожному суспільстві, яким би закритим воно не було. Він вважав, що між стратами завжди існують своєрідні "ліфти", якими індивіди їдуть нагору-вниз, такі, наприклад, як:

Армія.

Пітірім Сорокін дослідив, що із 92 римських імператорів 36 досягли цього, починаючи із нижчих чинів, із 66 візантійських імператорів - 12. Кромвель, Вашингтон, Будьоннии — приклади видатного соціального авансу завдяки військовій кар'єрі.

Церква.

Пітірім Сорокін вивчивши біографії 144 римських пап, виявив, що 28 із них вийшли з низів, а 27 - із середніх прошарків. Папа Григорій VII був сином столяра, а Геббон, архієпископ Рейнський, в минулому був рабом. Разом з тим, церква була серйозним каналом низхідної мобільності: єретики, язичники, вороги церкви, серед яких були і володарі і знать, - стали банкрутами й були знищені.

Школа, освіта.

Прикладом тут можуть стати добре відомі біографії Тараса Шевченка, Михайла Ломоносова.

Власність.

Сорокін встановив що не всі, а тільки деякі професії сприяють нагромадженню багатств. У 29 % випадків це дозволяє зробити справа фабриканта, у 21% - банкіра і біржовика, у 12 % — торговельника. Щоправда, у часи Сорокіна ще не існувало багатьох нових професій і видів діяльності, характерних для сучасного постіндустріального суспільства.

Сім'я і шлюб.

Згадаймо повість Марка Вовчка "Козачка" у якій описано пониження місця в соціальній ієрархії козачки, яка, вийшовши заміж за кріпака, перетворилася на кріпачку. Історія знає і протилежні приклади: відомий соціаліст-утопіст Роберт Суен значну частину коштів для своїх соціальних експериментів отримав саме завдяки вдалому одруженню, яке перетворило його з управителя фабрики на її співвласника.

Разом з тим, варто пам'ятати, наголошував Пітірім Сорокін, що в історії ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна мобільність була би абсолютно вільною. Завжди в межах кожної страти існує своєрідне "сито", яке "просіює" індивідів, дозволяючи одним із них закріпитися у межах певної страти і не дозволяючи цього іншим. Роль такого "сита" відіграє певна субкультура, спосіб життя кожного прошарку, який має засвоїти особа, що претендує на входження у зазначену страту. Щоб закріпитися у новій страті, ця особа має прийняти спосіб життя цієї суспільної групи, її культуру, співвідносити свою поведінку із заведеними у ній нормами і правилами, має досягти визнання з боку значимих ІЗ представників. Часто це вимагає надто високого психологічного напруження і виявляється непосильним для деяких людей. Згадайте, хоча б п'єси Жана-Батіста Мольєра "Міщанин — шляхтич" чи Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля". Увесь гумор як однієї, так і іншої, побудований на тому самому прийомі: людина нижчого соціального стану нездатна засвоїти спосіб життя і субкультуру вищої соціальної страти.

Із поняттями горизонтальної і вертикальної соціальної мобільності також тісно пов'язане поняття міграції.

Міграція — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд для проживання із села в місто і — навпаки.

Міграційний процес є тісно пов'язаним як з горизонтальною, так і з вертикальною мобільністю, тому що кожен мігруючий індивід, крім переходу в іншу соціальну групу, прагне знайти на новому місці кращі економічні, політичні чи соціальні умови існування. Російський соціолог Сергій Фрояов, розглядаючи необхідні умови, які змушують людей покинути рідні місця і переселитися в інші міста, регіони чи країни, поділяє їх на три основні групи: виштовхування, притягання і шлях міграції.

Виштовхування пов'язане з незадовільними чи важкими умовами існування індивіда в його рідних місцях. Виштовхування великих мас людей буває зумовлене, насамперед, серйозними соціальними потрясіннями (міжнаціональними і релігійними конфліктами, диктатурами, війнами), економічними кризами, стихійними лихами (землетрусами, повенями тощо). При індивідуальній міграції, силою, що виштовхує, може служити невдача в кар'єрі, смерть родичів, самотність та ін.

Притягання — це сукупність привабливих умов для проживання в інших місцях, наприклад у регіонах, де існує вища оплата праці, де можна здобути вищий соціальний статус, де існує політична стабільність, яка вселяє почуття впевненості в завтрашньому дні. Чим більшою є різниця соціальних, економічних чи політичних умов існування у двох реґіонах, тим ймовірнішою є міграція під впливом сил притягання в райони з кращими умовами. Різниця в умовах життя може бути створена і штучно, для керування потоками мігрантів і для притягнення робочої сили й інтелектуального потенціалу у ті райони, де їх не вистачає.

Шлях міграції — це характеристика безпосереднього пересування мігранта з одного географічного місця в інше. Шлях міграції включає в себе доступність переміщення мігранта, його багажу і родини в інший регіон, а також наявність або відсутність бар'єрів на шляху. Дуже часто саме недоступність переміщення зводить нанівець дію сил виштовхування і притягання. Наприклад, зростання цін на квитки не дозволяє виїхати певному індивіду і його родині в іншу країну. Те ж саме можна сказати про мовні бар'єри, отримання дозволу на виїзд і в'їзд, відсутність інформації про умови життя на новому місці і багато інших труднощів, що трапляються на шляху мігрантів.

Зазвичай, розрізняють міграцію міжнародну (тобто переїзд з однієї держави в іншу) і внутрішню (переїзд у межах однієї країни). Обидва види міграції вважаються природними і нормальними до певних меж. У тому випадку, якщо кількість мігрантів перевищує певний рівень (він є різним для різних країн і регіонів), міграція стає надлишковою, і її розглядають як негативне явище. Надлишкова міграція може привести до зміни демографічного складу регіону (наприклад, виїзд молоді і "старіння" населення, перевага чоловіків або жінок у регіоні), до нестачі, або навпаки, до надлишку робочої сили, до неконтрольованого зростання міст, негативних змін у культурі регіону і багатьох інших наслідків.

Таким чином, процес мобільності в цілому набуває найрізноманіших форм — від простого переходу з родини в родину, до хитромудрих і складних дій, спрямованих на досягнення вищого статусу. Мобільність значною мірою залежить від мотивації індивідів і їхніх стартових можливостей. Причому можливості для вертикальної мобільності різні в кожному суспільстві і можуть змінюватися.

Поиск по сайту: