Особливості філософської парадигми Нового часу

ЛЕКЦІЯ 03. Філософія Середніх віків та Нового часу

Теоцентризм середньовічної філософії

Особливості філософської парадигми Нового часу

Емпіризм філософії Нового часу

4.Раціоналізм філософії Нового часу

Ключові категорії, поняття, терміни: теоцентризм, апологетика, патристика, схоластика, реалізм, номіналізм, універсалії, томізм, креаціонізм, дуалізм, монізм.

Теоцентризм середньовічної філософії

Середньовічна філософія охоплює період із середини ІІ ст. до кінця ХІІІ ст. Студенти повинні звернути увагу на те, що середньовічна філософія – це передусім особливий спосіб філософування, її можна охарактеризувати як теоцентричну. У Європі середньовічна філософія ґрунтувалася на християнстві: в основі онтології – ідея творення (креаціонізм), в основі гносеології – ідея одкровення. Філософія перетворюється в служанку теології. Розглядаючи середньовічну філософію, потрібно звернути увагу на те, що її прийнято поділяти на три періоди: апологетика, патристика, схоластика. Студенти повинні вміти дати загальну характеристику цих періодів, назвати основних представників.

Апологетика (від грецького “апологія” – захист) охоплює ІІ-ІІІ століття. Вона має два розгалуження: грекомовна апологетика (Юстин, Татіан, Афінагор, Іриней) та латиномовна (Мінуцій, Тертуліан). У період апологетики ще не було встановлено єдиного новозавітного канону, християнство та його прихильники зазнавали утисків і гонінь. Апологети роз’яснювали освіченій публіці сутність християнства та намагалися його захистити від прихильників античної філософії.

У патристиці (лат. “патер” – отець) теж наявний поділ на східну та західну гілки. Грекомовна патристика представлена такими іменами, як Григорій Богослов, Василій Великий, Григорій Ніський, латиномовна – Амвросій, Ієронім, Аврелій Августин. У IV ст. завершується процес формування середньовічної філософської парадигми, філософія повністю втрачає свою незалежність від християнської теології. Християнство формулює основні догмати християнського віровчення (Нікейський собор 325 р.) та утверджує себе як державна релігія (Халкідонський собор 451 р.).

У ІХ ст. у монастирських і парафіяльних школах Західної Європи зародилася специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки – схоластика (грец. “схола” – школа). Найвідомішими представниками схоластичної філософії вважаються – Ансельм Кентерберійський, Росцелін, Абеляр, Томас Аквінський, Оккам, Екхарт. Мислителі цього періоду шукають раціональні шляхи доведення положень віри.

Особливості філософської парадигми Нового часу

Істотна особливість епохи Нового часу – те, що в цей період сформувалося розуміння раціональності, яке значною мірою зберігається і до сьогодні. Потрібно звернути увагу на те, що саме у Новий час сформувалася наука в сучасному розумінні слова. Відрізок часу від дати публікації праці Коперніка “ Про обертання небесних сфер” (1543) до публікації праці Ньютона “Математичні начала натурфілософії” (1687)називають періодом (першої) наукової революції. Народження науки в цьому випадку ототожнюється з народженням сучасної фізики та необхідного для неї математичного апарату. У XVII ст. відбувається визнання соціального статусу науки, народження її у якості особливого соціального інституту. Так у 1662 р. виникає Лондонське королівське товариство, а в 1666 р. – Паризька академія наук. Потрібно пам’ятати, що наука стала узаконеною завдяки даній нею гарантії невтручання в діяльність пануючих інститутів. Наука різко відмежувала себе від інших феноменів культури та їх цінностей, тобто від релігії, моралі, освіти. У статуті Лондонського королівського товариства, який сформульований Робертом Гуком, записано, що мета Товариства: “ вдосконалення знання про природні предмети і всі корисні мистецтва... за допомогою експериментів (не втручаючись у богослов’я, метафізику, мораль, політику, граматику, риторику чи логіку)”.

У філософії Нового часу домінуючою стає парадигма філософського мислення “cogito”. Перевага надається гносеологічній проблематиці. Філософи намагаються розробити універсальний метод пізнання. Підчас вирішення цього питання вони розділилися на дві основні течії – емпіристи (Ф.Бекон, Гоббс, Локк) і раціоналісти ( Декарт, Спіноза, Ляйбніц).

Провідні філософи Нового часу, які водночас були і видатними природодослідниками, зробили спробу вибудовувати філософські системи за зразками науки. У цей період відбувається секуляризація філософії: заміна тиску авторитету церкви авторитетом науки. Відновлюється довіра до розуму. “Монархічна” модель Бога замінюється “деїстичною”, світ у Новий час уже розглядається як механізм, а Бог як годинникар.

Загалом філософія у Новий час перебирає від релігії роль чинника єдності соціокультурного буття.

Поиск по сайту: