Типи економічних систем

Економічні системи (economic systems) – це сукупність взаємозалежних економічних елементів, що утворюють визначену цілісність, економічну структуру суспільства; єдність відносин, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ.

Використання ресурсів для задоволення потреб підлягає економічним цілям, котрі переслідують у своїй економічній діяльності індивіди (домогосподарства), фірми і суспільство в цілому. Сучасна економічна теорія виходить з раціонального поводження суб'єктів, що хазяюють, при виборі цілей їхньої економічної діяльності. У реальній дійсності це означає прагнення до максимізації результатів при даних витратах.

Економічною метою споживача є максимізація задоволення всіх його потреб, тобто максимізація функції корисності. Максимізація корисності залежить не тільки від поточного споживання, але і від заощаджень, здійснюваних відповідно до динаміки цін.

Економічною метою фірми виступає максимізація прибутку чи мінімізація витрат виробництва. Для цього використовуються не тільки ціни, але і реклама, дизайн, зміна товарно-матеріальних запасів і т.д.

Головними економічними цілями сучасного суспільства є: економічне зростання, підвищення ефективності виробництва, повна зайнятість і соціально-економічна стабільність. Економічне зростання розширює виробничі можливості, є загальною передумовою підвищення народного добробуту. Однак така передумова досяжна лише при ефективному (оптимальному) використанні всіх ресурсів. Це зростання повинно досягатися не за рахунок деградації навколишнього середовища, а за рахунок підвищення ефективності використання старих ресурсів і залучення у виробничий процес нових. Найважливішим серед них є населення. Тут необхідно, з одного боку, підтримувати демографічний оптимум, а з іншого боку — забезпечувати повну зайнятість. Актуальною метою суспільства виступає також підтримка відносної стабільності цін. Їхнє швидке зростання порушує пропорції виробництва, погіршує положення населення.

Ці цілі по-різному реалізуються в різних економічних системах.

Економічні системи відрізняються по типу рішення головних питань: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? а також за принципом того, хто несе трансакційні витрати. Історично можна виділити в “чистому” вигляді наступні економічні системи: традиційну, ринкову, командну. Але у сучасному світі існує змішана економічна система, яка з’єднує в собі риси традиційної, ринкової, командної.

Традиційна економіка. Методи і техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтуються тут на освячених часом звичаях і традиціях. Спадковість і касти диктують економічні ролі індивідів, чітко простежується соціоекономічний застій. Технічний прогрес і впровадження нововведень різко обмежені, бо вони суперечать традиціям і загрожують стабільності суспільного ладу. Економічна діяльність вторинна порівняно з релігійними і культурними цінностями.

Ринкова економіка (market economy) характеризується як система, яка заснована на приватній власності, свободі вибору і конкуренції, вона спирається на особисті інтереси, обмежує роль уряду.

У процесі історичного розвитку людського суспільства створюються передумови для зміцнення економічної свободи — можливості індивіда реалізувати свої інтереси і здібності шляхом активної діяльності у виробництві, розподілі, обміні і споживанні економічних благ.

Об'єктивні і суб'єктивні передумови для цього виникають після ліквідації усіх форм особистої залежності. Важливу роль у цьому зіграв розвиток ринкової економіки. Ринкова економіка гарантує насамперед свобода споживача, що виражається у свободі споживчого вибору на ринку товарів і послуг. Добровільний, без примусу обмін стає необхідною умовою суверенітету споживача. Кожен самостійно розподіляє свої ресурси у відповідності зі своїми інтересами і при бажанні може самостійно організовувати процес виробництва товарів і послуг у тих масштабах, що дозволяють його здібності і наявний капітал. Це означає, що існує свобода підприємництва. Індивід сам визначає, що, як і для кого виробляти, де, як, кому, скільки і за якою ціною реалізовувати зроблену продукцію, яким чином і на що витрачати отриманий виторг. Тому економічна свобода припускає економічну відповідальність і спирається на неї.

Особистий інтерес виступає головним мотивом і головною рушійною силою економіки. Для споживачів цим інтересом є максимізація корисності, для виробників — максимізація прибутку. Свобода вибору стає основою конкуренції.

Досконала конкуренція (perfect competition) припускає: 1) безліч покупців і продавців, 2) однорідність товарів і послуг, 3) відсутність цінової дискримінації, 4) повну мобільність усіх ресурсів, 5) абсолютну інформованість про ціни. Зупинимося на цих ознаках докладніше. Коли на ринку функціонує безліч покупців і продавців, частка кожного економічного агента надзвичайно мала. Він не в змозі впливати на ціни й обсяг товарів і послуг, які продаються. Ціна на купований (чи проданий) товар для нього складається об'єктивно, не залежить від його волі і бажання. Він виступає як "ціноотримувач". Єдине, що визначає він сам, — це кількість купленої (чи проданої) за даною ціною продукції. Для спрощення ми виходимо з однорідності товарів і послуг. Це означає, що відсутні які-небудь розходження в товарах однієї якості. Ми абстрагуємося від торгових марок, торгових знаків, реклами, що може зробити два однакових (по споживчих властивостях) товари різноякісними для споживача. Передумова про однорідність тісно зв'язана з передумовою про відсутність цінової дискримінації.

Ми припускаємо, що ніхто не піддається ціновій дискримінації: продукт однакової якості продається по однаковій ціні всім покупцям, тобто не існує ситуації, коли однорідний продукт продається одним покупцям по одній ціні, а другим — по іншій. Тим самим відсутні які-небудь основи для виникнення монопольної влади на ринку.

Повна мобільність ресурсів означає, що не існує яких-небудь бар'єрів для входу в будь-яку галузь виробництва (на будь-який ринок) чи виходу з неї. Відсутні економічні, юридичні або політичні заборони для переливу капіталу, праці й інших ресурсів з галузі в галузь. Підприємці, ідучи з галузі чи входячи в неї, керуються винятково економічними критеріями, і насамперед прибутковістю (чи збитковістю) виробництва. Перелив ресурсів характеризує надзвичайну гнучкість ринкової системи. Зміна смаків, технологій і т.п. приводить до зміни відносних цін, а вони виступають як важливий індикатор, що показує, куди варто направити ресурси. Ціновий механізм, з одного боку, фіксує сформовану в даному суспільстві ситуацію, відбиває результати вільного волевиявлення покупців і продавців, а з іншого боку - подає сигнали для нового перерозподілу ресурсів: де виробництво може здійснюватися з високим прибутком, а де вже і збиткове.

"В організації економічної діяльності, — пишуть Роуз і Мілтон Фрідмен, — ціни виконують наступні три функції: по-перше, вони передають інформацію; по-друге, служать стимулом до застосування найбільш економічних методів виробництва, що веде до найбільш ефективного використання наявних ресурсів; по-третє, вони визначають, хто одержує яку частку виробленого продукту, — іншими словами, встановлюють розподіл доходів". Безумовно, усі ці функції тісно пов'язані між собою, переплітаються, підтримують одна одну.

Нарешті, дуже важливою передумовою є абсолютна інформованість про ціни. Справа в тім, що відсутність необхідної інформації може стати перешкодою для продажу рівноякісних товарів за однаковими цінами, бути основою для цінової дискримінації або стати перешкодою для переливу капіталу. Це тим більше важливо зараз, в умовах становлення постіндустріального суспільства. Такі ідеальні умови заперечують існування монополій, втручання держави, інфляції і т.д.

У реальній дійсності існують обставини, що значно відхиляються від ідеальних і перетворюють досконалу конкуренцію в недосконалу. Це означає, що економічна свобода існує як потенція, як можливість, перетворення якої в дійсність модифікується багатьма обставинами й у кінцевому рахунку рівнем економічного розвитку.

Основу ринкової економіки складає приватна власність. Вона є гарантією дотримання добровільно підписаних контрактів і невтручання третіх сторін. Економічна свобода – фундамент і складова частина свобод цивільного суспільства. Вона виступає насамперед як необхідний засіб досягнення політичної свободи; у свою чергу, політична свобода є гарантом економічної свободи. У вільному суспільстві індивід може відстоювати й активно пропагувати будь-які, у тому числі радикальні, зміни в соціальній структурі, звичайно за умови, що його агітація не виливається в застосування насильницьких дій стосовно інших громадян. Для пропаганди нових ідей необхідно лише подбати про те, щоб їхня публікація мала комерційний успіх.

Класична ринкова економіка виходить з обмеженої ролі державного втручання в економіку. Уряд необхідний лише як орган, що визначає правила ринкової гри і стежить за виконанням цих правил.

На противагу ринкової командна економіка (command economy) описується як система, у якій домінує суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планування.

Характерною рисою командної економіки є монополізм виробництва, що в остаточному підсумку гальмує науково-технічний прогрес. Державне регулювання цін, монополізм виробництва, гальмування технічного прогресу закономірно породжують економіку дефіциту. Парадокс полягає в тім, що дефіцит виникає в умовах загальної зайнятості і майже повного завантаження виробничих потужностей. Гіперцентралізм закономірно сприяє розбуханню бюрократичного апарату. Основою його росту була монополізація ролі в ієрархічному поділі праці. Адміністративно-командна система — це своєрідна, ідеологізована форма бюрократизму. Для неї характерне зрощування законодавчої і виконавчої, військової і цивільної, адміністративної і судової влади, злиття партійного і державного апарату.

В умовах командної економіки панує редистрибутивний принцип розподілу продукції. Причетність до влади означає і причетність до розподілу. Вертикальна, залежна від центру, форма розподілу продукту втілюється в номенклатурних рівнях розподілу, торгівля з'єднується з розподілом, стає не формою обміну, а формою редистрибуції (спецмагазини, спецбуфети, спецїдальні і т.п.). Тому головною формою соціальної боротьби стає не боротьба за власність на фактори виробництва, а боротьба за доступ до ключових важелів розподілу, за контроль над каналами розподілу. Доход у суспільстві залежить насамперед від статусу, чину і посади. У цих умовах прокламована загальна рівність усе більш і більш перетворюється у фікцію.

Змішана економіка. Під змішаною економікою (mixed economy) мається на увазі тип суспільства, що синтезує елементи перших двох систем, тобто механізм ринку доповнюється активною діяльністю держави.

Уряд відіграє активну роль в економіці, сприяючи її економічній стабільності і зростанню, забезпечуючи її деякими товарами і послугами, які виробляються в недостатній кількості або взагалі не виробляються ринковою системою, модифікуючи розподіл доходів.

Перехідна економіка як система. Перехід від однієї економічної системи до іншої породжує особливий, перехідний стан економіки. Такий стан економіки може існувати в одній чи декількох країнах і навіть у глобальному масштабі. Перехід від однієї економічної системи до іншої ніколи не представляв миттєвого стрибка. Це дуже тривалий процес, що у минулому вимірювався сторіччями, а останнім часом - десятиріччями. Наприклад, перехід від традиційної системи до ринкової економіки вільної конкуренції зайняв у Західній Європі кінець XVIII - першу половину XIX в. В Україні такий перехідний стан економіки був характерний для періоду 1861 - 1913 р.

Наприкінці XX століття почався масовий перехід декількох десятків країн від адміністративно-командної до ринкової економіки. Тому на даному етапі перехідною ми вважаємо економіку, де відносини, засновані на адміністративно-командних принципах, будуть замінюватися ринковими механізмами.

Економіці перехідного типу властиві деякі специфічні риси. Вихідною точкою є криза і наступна трансформація економічних відносин колишньої системи, а також виникнення нових відносин, властивих системі, що народжується. Старі і нові відносини взаємодіють у рамках перехідної системи.

У перехідній системі виникають і функціонують особливі перехідні економічні форми, що вказують на напрямок руху до нової системи. До їхнього числа можна віднести частково приватизовані підприємства в сучасній Україні, що втілюють перехід від державної власності до приватної.

Для перехідної економіки також характерним є інтенсивний розвиток нових форм паралельно зі спадом і поступовим зникненням старих економічних відносин. Так, швидке зростання приватного сектору при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки супроводжувався трансформацією державних підприємств у фірми, що діють за правилами ринкового господарства.

Перехідні процеси по-різному протікають у країнах східної і західної цивілізації. По-перше, зберігається вирішальна роль держави в економіці при порівняно слабких позиціях приватних власників і сильних зрівняльних тенденціях. По-друге, при ослабленні регулюючих функцій держави переважає приватнопідприємницька ініціатива, одночасно різко підсилюється соціальне розшарування. Україна знаходиться на стику західного і східного типів цивілізації, що багато в чому визначає характер ринкової економіки, що формується в ній.

Спочатку переважала точка зору, що перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової займе роки. Але тепер стає ясно, що цей процес розтягнеться на десятиліття. Тому нам необхідно приділити увагу закономірностям і специфіці перехідної економіки.

Необхідність переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової зумовлена наростаючою недієздатністю неринкової економіки в міру вичерпання екстенсивних факторів економічного зростання. Адміністративно-командна система має два істотних недоліки. Перший – це її негнучкість, повільна адаптація до змін. Адаптаційні механізми централізованого керівництва стосовно розподілу і перерозподілу матеріальних і фінансових ресурсів включаються лише тоді, коли глибина диспропорцій близька до критичної точки. Другий недолік – це вкрай низька продуктивність унаслідок тотального придушення господарської ініціативи.

Поиск по сайту: