Соціологія дитинства як об’єкт соціологічних досліджень

В статті розглядається необхідність формування нового напрямку в соціології – соціології дитинства, обгрунтовуються теоретико-методологічні засади дисципліни, проведення модернізації системи освіти, впровадження нової парадигми розвитку особистості дитини в умовах трансформації українського суспільства, що вибудовується на новій філософії сприйняття дитини, починаючи з пренатального періоду. Приділяється увага модернізації системи освіти та соціальній відповідальності і місії батьків.

Ключові слова: соціологія дитинства, десоціалізація, нова філософія розвитку особистості, іноваційна парадигма, модернізація освіти, соціальна відповідальність, соціальна місія батьків, соціальна компетенція.

Євроінтеграційні процеси та глобалізація наклали свій відбиток на трансформацію українського суспільства, що історично співпала з набуттям державної незалежності України. Продовжуються процеси перетворення суспільних структур і відносин з авторитарно-бюрократичних на демократичні, плюралістичні засади, побудовані на гуманній основі. Об”єктивні чинники, грубі прорахунки у суспільному врядуванні негативно вплинули на соціально-політичний устрій України та зумовили глибоку економічну кризу, знизили якість життя людей, створили соціальну атомізацію, викликали посттоталітарний синдром.

Перераховані чинники вплинули на духовну сферу, спровакували кризові явища в сфері освіти, виховання, деформували процес соціалізації. З кінця 80-х років ХХ століття з’явились зовсім інші покоління дітей та молоді, що виховувались в умовах жорстких соціальних змін і соціальної взаємодії. Їм притаманні такі риси як критичне мислення, прагматизм, раціоналізм, інші соціокультурні цінності та моделі поведінки.

Про це свідчать ряд науових публікацій та соціологічних досліджень, проведених як на Україні, так на пострадянському просторі, зокрема, в Росії. В монографії “Діти і соціум” (Богуш А.М., Варяниця Л.О., Гавриш Н.В.), відзначається, що відбувається зміцнення статусу дитинства та підвищення інтересу до дитячої субкультури з боку всіх суспільних інститутів, причетних до соціалізації дітей. Поряд з цим, наголошується про необхідність розробки нових підходів в системі знання про дитинство та застосування нових механізмів соціалізації в умовах дії парадоксів-протиріч.[1]

Логічним продовженням піднятих проблем стала монографія “Здоров’я дитини – від родини” (Бєлєнька Г.В., Богінич О.Л., Машковець М.А.), яка висвітлює гострі проблеми розвитку здорової дитини та акцентує увагу на підвищенні відповідальності всіх агентів соціалізації, особливо зміщуються акценти в бік відповідального батьківства, формування фізичного, соціального та психологічного здоров’я, які визначаються гармонізуючими факторами буття дитини. [2]

Титаренко Т.М. відмічає, що “дитячі враження”, “дитячі спостереження”, “дитячі травми” багато в чому детермінують життя дорослої людини, і нагадує, що цінним для розуміння особистості дитини залишається система П’єра Жане, який пропонує здійснити синтез біологічного, психологічного й історичного часів у єдину систему координат. [3, 45]

Саме на історичному зламі тисячоліть з”являється нове покоління дітей, як стверджує російський соціолог Запесоцький А.С., “діти епохи змін” з іншими цінностями, сформованими жорстокою реальністю та новими адаптаційним механізмами, життєвими стратегіями. [4]

Варламова С.Н., Носкова А.В. в статті “Семья и дети в жизненных установках россиян”, відмічають, що “…современная семья тесно связана с социальными, экономическими и политическими процессами модернизации общества.” [5, 48]

Перелічені джерела свідчать про те що в суспільстві в результаті його трансформації, відбулись значні соціальні зміни, які спричинили кризу двох головних агентів цивілізації: інституту освіти та інституту сім’ї, що призводить до десоціалізації, ресоціалізації в суспільстві.

Соціологи, що займаються проблемами молоді, визнали сучасне молоде покоління та типізували його (Лисаускене М - покоління NEXT “…прагматичные перфекционисты или романтики потребления, которые под влияниям глобализации стремительно трансформируются и меняет смысложизненные принципы советского поколения на потребительские ориентиры. Они ставят перед собой конкретные цели, предстают перед нами коммуникабельными, целеустремлёнными, деловыми людьми, творческими, конкурентноспособными индивидуалистами. Оценивают своё поколение как поколение индивидуалистов и интеллектуалов. Их девиз: Добиться успеха в жизни, жить в кайф, получить всё и сразу.”

Проведене масове опитування в м. Іркутську засвідчило, що головна риса сучасної молоді – потяг доекстриму – 30,8 %, цілеспрямованність, амбіційність та комунікативна свобода. [6, 12]

Пам”ятаючи про класичний педагогічний принцип наступності у вихованні, потрібно погодитись, що корені цього нового соціального факту сягають у дитинство. Лукашевич М.П., Туленков В.М. відзначають, що “…соціологія молоді повинна розвиватись із соціології дитинства. Проте, якщо соціологія молоді в Україні перебуває на стабільному етапі становлення, то соціологія дитинства взагалі неопрацьована сфера, але ж саме в соціології дитинства закладаються основи багатьох процесів та подій, котрі ми спостерігаємо у молодого покоління. [7, 83]

В сучасній соціології не відстежується наукового інтересу до вивчення соціальних змін та новоутворень, що відбуваються в епоху трансформації суспільства в дитячому середовищі. Не приділяється увага проблемам адаптації сучасних дітей до швидкоплинних соціальних змін.

Тому, мета даної статті полягає в тому, щоб:

1. Обгрунтувати необхідність розвитку і становлення нового напрямку в соціології – соціології дитинства.

2. Дати визначення соціології дитинства, сформулювати теоретико-методологічні засади напрямку, категоріальний аппарат.

3. Окреслити проблеми та перспективи розвитку соціології дитинства.

Виходячи з того, що соціологія дитинства – спеціальна соціологічна теорія, що досліджує дітей як специфічну соціально-демографічну спільноту в сукупності їх соціальних ознак і характеристик соціального життя, визначимо об”єкт соціології дитинства – це специфічна соціально-демографічна спільнота дітей від пренатального періоду до 14 років.

Предмет соціології дитинства – специфічні соціальні відносини, в які діти вступають з дорослими, їх підготовка до виконання соціальнозначимих ролей в процесі соціалізації та соціальної адаптації. Звідси визначаємо основні завдання:

Ø дослідження ролі і місця дітей в суспільстві;

Ø дослідження умов, які забезпечує суспільство для розвитку і формування особистості дитини.

Ø виявлення соціальних тенденцій та їх вплив на первинну соціалізацію;

Ø розробка напрямів соціальної політики по захисту дітей, прогноз.

У соціології дитинства розробляється категоріально понятійний апарат, що дозволяє розкрити загальні та особливі ознаки напрямку для цього застосовуються терміни інших наук та похідні від них:

1. Загальнонаукові терміни: система, метод, структура, функція, закон. Ці терміни надають вивченню соціології дитинства науково-системного характеру.

2. Категорії і терміни, які пропонуює філософія, педагогіка, психологія, етика: діяльність, адаптація, особистість, індивід, цінності, суб’єкт та об’єкт виховання, поведінка, культурні цінності, вікові кризи.

3. Спеціальні соціологічні поняття: соціалізація, соціальна взаємодія, соціальні відносини, соціальна група, соціальний статус, соціальна роль, соціальне середовище, суспільне виховання і соціальні інститути.

4. Суто специфічні поняття та терміни: соціологія дитинства, пренатальний період, нова філософія виховання, соціальна відповідальність батьків, соціальна місія, соціальна компетенція, діти-індиго.

Ідейно-теоретичні засади загальної соціології змістовно викладені в наукових соціологічних концепціях та вченнях, які досліджували соціум. Соціологія дитинства є комплексною інтегрованою дисципліною, отже, широко використовує різні методи наукового пізнання, як загальнонаукові, так і специфічні.

¨ Системний метод – розглядає об’єкт дослідження як систему впорядкування множин елементів, поєднаних між собою соціальними відносинами, що спрямований на розкриття сутності та визначення особливостей функціонування дитячого світу.

¨ Історичний метод – передбачає вивчення наступних етапів дослідження проблем дитинства в період існування різних історичних формацій.

¨ Каузальний метод – має на увазі вивчення причинно-наслідкових зв’язків соціальних явищ та процесів, та з’ясування причин еволюції різноманітних соціальних фактів в дитячому середовищі.

¨ Типологічний метод – дозволить класифікувати та групувати об’єкти, що вивчаються за особливими ознаками. В результаті типологізації створюються стійкі комплекси ознак – типи, що формують модель типологічної спільності певних ознак та процесів.

¨ Феноменологічний метод – розглядає сукупність засобів з’ясування сенсу і мотивацій суспільних відносин. Співвідношення мотивів, ідей, моделей поведінки діючих індивидів, що дозволить виявити сенсовий зв’язок та з’ясувати форми спілкування.

Планується використати специфічні методи соціологічного дослідження, а саме:

v Методи збору соціологічної інформації – аналіз документів як неформалізований, так і формалізований – опитування, спостереження.

v Соціальний експеримент.

v Соціальний моніторинг з метою отримання нової систематизованої соціологічної інформації. Порівняльний метод – дозволить з’ясувати соціальні зміни шляхом класифікування декількох явищ та процесів.

v Функціональний метод – допоможе встановити взаємозв’язки соціальних інститутів діяльності та явищ, і сприятиме пошуку пояснень за допомогою аналізу взаємостосунків.

v Панельний метод – метод, за допомогою якого виявляються зіни в дитячому середовищі.

Дитинство – це важливий і необхідний період розвитку особистості, який виконує десять незамінних функцій в соціальній системі:

ü Функція відтворення – виявляється в збереженні та відтворенні всієї системі суспільних відносин в період соціалізації дитини.

ü Трансляційна функція – пов’язана з усвідомленням та опануванням досвіду та знань попередніх поколінь, традицій, цінностей свого народу, держави.

ü Світоглядно-інформаційна – формує систему знань, яка створює модель світу та світогляду дитини, за допомогою чого дитина визначає своє місце в соціумі.

ü Аксиологічна – пов’язана зі сприйняттям та критичною оцінкою різноманітних явищ і процесів, цінностей і норм поведінки в соціумі.

ü Нормативно-регулятивна – сприяє становленню і регулюванню стосунків дитини з людьми оточуючого середовища.

ü Соціально-технологічна – пов’язана з впровадженням інноваційних соціальних технологій, спрямованних на вдосконалення окремих соціальних процесів, способів організаційних заходів для оптимізації соціальних взаємодій.

ü Дескриптивна – досліджує соціальні реалії, в результаті чого формує об’єктивну діяльність дітей.

ü Життєво-орієнтаційна (прагматична) – виявляється в прикладному характері соціологічних знань, формуванні життєвої компетенції людини для вирішення особистих життєвих проблем буденності.

ü Прогностична – допомагає здійснювати наукові прогнози щодо майбутніх тенденцій в розвитку дитячої соціально-демографічної групи, науково-спрогнозовану оцінку перспектив майбутнього.

Останнім часом виникла потреба мати об’єктивні наукові знання про те, як соціальні процеси та новації впливають на дитячу соціальну-демографічну групу, викликані перетворювальними процесами. Саме такі завдання покликана вирішити нова галузь в соціології – соціологія дитинства.

Корені соціології дитинства мають загально-цивілізаційну природу, обумовлену формуванням світового ринку, схожих політичних процесів взаємозв’язку різних культур, новими інформаційними технологіями, зорієнтованими на цілісний соціальний світ. Необхідність вивчення впливу вказаних процесів вимагає появи самостійної соціологічної галузі, здатної відреагувати на цю соціальну потребу. Еволюційність соціальних процесів означає, що для їх розуміння необхідно з’ясувати її головні детермінанти. Детермінантами в соціології дитинства будемо розглядати передумови та причини, що породжують соціальні зміни, підтримують функціонування в суспільстві конкретних явищ. Пропонується розглядати наступні детермінанти:

· Гносеолічні – пов’язані з дослідженням особливостей дитячої пізнавальної діяльності, спрямованної на розуміння світу дорослих та знаходження свого місця вв соціумі. В дитячому віці відбувається формування комплексу уявлень стосовно пізнання світобудови та суспльства, визначення засобів досягнення та засвоєння своєї ролі, місця в дорослому житті.

· Соціальні детермінанти – це передумови практичної та суспільної значущості, пов’язані з життєдіяльністю суспільства в цілому, яке утворює сукупність матеріальних і духовних відносин (політичних, правових, моральних). В сучсному, досить напруженому житті на особисте життя родин негативно впливають суспільні кризові явища, економічна нестабільність, соціальна несправедливість, занепад соціокультурних цінностей, зміна їх системи, поширення бездуховності та занепад моралі.

· Психологічно-адаптаційні детермінанти – пояснюють особливості індивідуальної та суспільної психології дітей. Кризовий стан суспільства, незадоволенність існуючими формами спілкування між дітьми і агентами первинної соціалізації, відсутність чітко визначених пріоритетів та цінностей, втрата соціального оптимізму створюють сукупність факторів, що актуалізують опанування соціальною компетентністю як одним з основних адаптаційних механізмів дітей.

В названій галузі слід визначити такі взаємопов’язані рівні як:

Þ Загально-методологічний – у межах якого дитинство вивчається як суспільне явище;

Þ Соціально-теоретичний у межах якого дитинство розглядається як специфічна соціально-демографічна група, що має свою структуру, вікові, психолого-педагогічні особливості, свідомості поведінки.

Þ Емпірічний – що дає фактологічний матеріал для аналізу дитячих проблем.

Соціологія дитинства покликана дослідити такі рівні проблем як:

¾ загальні характеристики дітей як соціально-демографічної групи;

¾ особливості різних вікових груп дітей;

¾ соціальна специфіка дітей;

¾ особливості різних етапів соціалізації та виховання;

¾ специфіка первинних і вторинних агентів соціалізації на різних вікових етапах;

¾ формування та динаміку ціннісних орієнтацій;

¾ особливості адаптації дітей в різноманітних дитячих закладах;

¾ проблеми взаємодії поколінь;

¾ девіантна поведінка та її різновиди;

¾ дитяча субкультура.

Вивчення наведених проблем допоможе дітям адаптуватися до структурних змін в українському суспільстві, сформувати якісно нові регулятивні механізми, моделі поведінки, та нові, соціально-значимі риси у дітей. Діти є досить значною соціальною групою кількість якої становить – …. млн осіб.

Діти з часом стануть основними носіями інтелектуального, творчого потенціалу суспільства, якщо їх підготувати до опанування та застосування нових інформаційних технологій, набутих знань сучасної техніки, сформувати життєву компетентність.

На нашу думку, проблеми дитинства потрібно розглядати в двох аспектах:

1. Що суспільству потрібно зробити, які умови створити для формування і становлення дитини як особистості?

2. Як ефективно використати потенціал дітей для самореалізації, самоактуалізації в інтересах суспільства?

Виходячи з окресленних проблем дитинства слід визначити завдання соціології дитинства:

Ø Визначити гострі та актуальні проблеми розвитку та становлення дитини.

Ø Розробити конкретні рекомедаії для їх вирішення.

Ø Надати пропозиції для визначення основних напрямків державної дитячої політики.

Відштовхуючись від визначення проблем та завдань соціології дитинства, слід визначити категоріально-понятійний аппарат дисципліни.

Дитинство в науковій літературі розглядається в історико-культурному контексті та визначає його як соціокультурний прошарок суспільства з притаманними культурними вимогами, традиціями, нормами, правилами, що існують в межах вікової групи. В соціології дитинство розглядається як частина соціальної структури суспільства, де враховується еволюція способів виробництва, статтєва та вікова стратифікація, типи родин, системи міжособистісних відносин, соціокультурні цінності.

Так, соціолог Е. Болдінг досліджує дитинство з функціоналістичних позицій і розглядає стосунки між дітьми і дорослими як класи по відношенню один до одного. [1, 19]

Т. Парсонс і Ш. Айзенштадт оцінюють цей період як підготовчий до повноцінного дорослого життя, “як об’єкт соціалізації”. Айзенштадт підкреслює важливість соціалізації дітей і відзначає роль морального коду суспільства, загальноприйнятних правил. Автори наголошують, що в примітивних суспільствах зміна статусу від дитини до дорослого відбувається незамітно за рахунок ідентичної адаптації суспільних цінностей дорослого життя. В індустріальних суспільствах це має специфічні особливості у зв’язку з тим, що таке суспільство більш структуроване та має соціальні інститути з делегованими функціями соціалізації, що допомагають увійти в доросле життя, адаптуватись до соціуму. [1, 19]

Дж. Квортруп розглядає дитинство як частину суспільства, у зв’язку з тим, що діти приймають участь в організованих видах діяльності. [1, 20]

Соціолог І. Кон вважає дитинство невід’ємною частиною життя кожного народу, де кожний дорослий несе у собі спадок дитинства і не може позбутися його. Історичним формаціям відповідають певні типи дитинства і соціально-педагогічне ставлення до нього. [1, 14] Ф. Арієс одним з перших став засновником сучасної історії дитинства, де сутність дитинства розглядає не з біологічного стану незрілості, а з позицій певного соціального статусу і сукупністю доступних форм та видів діяльності. Слід відзначити, що дитинство потрібно розглядати не як природну універсальну фазу людського розвитку, а складне поняття, що обумовлюється епохальними соціальними і культурними особливостями. [1, 14]

Культурно-історичний аналіз дитинства здійснив засновник інституту психоісторії Л. Демоз (США). Ключовим моментом історії він бачив психогенні зміни в особистості обумовлені взаємодією поколінь батьків і дітей і їх взаємовплив. “Соціалізуючий стиль” змінився на допоміжний, який характерний для налагодження емоційного контакту батьків з дітьми та сприяння індивідуальному розвитку. [1, 15; 9; ]

Культурологічний аналіз показує, що суспільно-економічним формаціям притаманні свої стратегії виховання, для яких підгрунтям стали моральні, релігійні і соціальні засади, що визначали пріоритет соціального впливу як такий, що активізує ініціативу ітворчисть дитини. Е. Голдфранк розробив класифікацію типів суспільства з притаманними кожному пріорітетами:

1. Суспільства, в яких у ранньому і пізньому дитинстві дисципліна слабка.

2. Суспільства, де в ранньому і пізньому дитинстві дисципліна сувора.

3. Суспільства, в яких дисципліна в ранньому дитинстві сувора, - а в пізньому – слабка.

4. Суспільства, в яких дисципліна в ранньому дитинстві слабка, а в пізньому – сувора.

І. Кон вважає, що європейська модель виховання відповідає третьому типу, в якому поведінка дітей регламентувалась різноманітними табу і виховання здійснювалось у відповідності до реакції дорослих на вчинки дітей. Покарання здійснювали регулятивну функцію поступово, з розвиком суспільства та переходом до складних економічних відносин і виокремлення в самостійну галузь освіти.

Видатний польський педагог-гуманіст Я. Корчак називав ставлення дорослих до дітей проткционізмом – демонстративним заступництвом, постійним бажанням допомагати, спрямовувати, робити все за них. [8, 4]

Свої погляди на відносини між світом дітей і дорослих зазначає психолог О. Орлов та виділяє наступні принципи:

v принцип субординації;

v принцип монологізму;

v принцип сваволі;

v принцип контролю;

v принцип дорослішання;

v принцип ініціації;

v принцип деформації; [8, 4]

У психологічних науках дитинство розглядається як складний багатовимірний феномен, що базується на біологічній основі, опосередкований різноманітним соціокультурними чинниками. Психолог Д. Фельдштейн до характеристик дитинства відносить:

ü функціональність – об’єктивно необхідний стан у динамічній системі суспільства, де відбувається визрівання підростаючого покоління і підготовка до відтворення майбутнього суспільства;

ü змістовність – дитинство є процесом постійних фізичних і психічних перетворень внаслідок взаємодії з дорослими та однолітками;

ü сутністність – дитинство є особливим станом соціального розвитку.

В. Кудрявцева сформулювала два погляди на соціально-історичну природу дитинства.

1. Традиційний підхід розкриває залежність закономірностей, механізмів і темпів психічного розвитку від суспільно-історичних умов життя, де дитинство розглядається як “соціальний винахід”.

2. Нетрадиційний підхід полягає в тому, щоб дитинство і розвиток дитини розглядались як історичний феномен, якому властиві унікальність і самобутність функцій дитинства, де дитинство розглядається як особлива форма культурної творчості.

В. Мухіна відмічає, що в пору дитинства малюк проходить у своєму розвитку складний шлях від безпорадної істоти до цілком адаптованої до життя в суспільстві особистості, здатної брати відповідальність за себе. Таким чином, в психолого-педагогічній літературі існує багато визначень дитинства. Найбільш поширеним залишається визначення дитинства як соціально-диференційованої, соціально-демографічної групи, якій притаманні специфічні вікові та культурні властивості. На їх розвиток і становлення впливають не лише визначені чинники, але й соціально-економічне становище батьків, духовне середовище, ціннісні орієнтації оточення. [8, 3-5]

Визначити сутнісні риси дітей можливо лише за умов виокремлення етапів соціалізації і виявлення вікових характеристик. Суттєвою рисою дитинства є те, що ця соціально-демографічна група не має власного соціального статусу, бо характеризується соціальним статусом і становищем своїх батьків. Другою специфічною рисою є залежність від умов функціонування чинних соціальних інститутів, за допомогою яких відбувається процес соціалізації.

Значну роль відіграє визначення вікових параметрів дитинства на які впливають як історичні особливості, так і народні звичаї, традиції, рівень соціально-економічного розвитку держави.

Якщо за законами України вік молоді починається з 14 років, то вік дитинства будемо вважати від 0 до 14 років, тобто від початку пренатального до початку підліткового періоду і переходу до юнацтва. Як специфічна соціально-демографічна група дитинство визначається не лише віковими межами, а й місцем в соціальній структурі суспільства та особливостями соціального розвитку. Серед особливостей виділим основні та другорядні. До основних належать анатомо-фізіологічні, психолого-педагогічні, вікові, соціальні характеристски. До другорядних – місце проживання, суспільно-корисна діяльність, ціннісні орієнтації. Життя дитини передбачається поділити на такі основні періоди в основу яких покладену концепцію психологічного віку як етапу, стадій дитячого розвитку, що характеризуються своєю структурою та динамікою (періодизація дитячого розвитку за Л.С. Виготським):

0-2 місяці – період новонародження;

2 місяці-1 рік – вік немовляти;

1-3 роки – раннє дитинство;

3-6-7 років – дошкільний вік;

7-11 років – молодший шкільний вік;

11-14 років – шкільний вік. [10, 172]

Соціальний вік являє собою набір нормативно-рольових характеристик, похідних від вікового поділу діяльності та належність до соціальної структури (дошкільний, шкільний вік і т.д.).

Розвиток і формування особистості дитини відбувається в складних умовах атомічного суспільства, коли відмовились від радянських ідеологічних штампів, але в якості небажаної спадщини залашилась тоталітарная педагогіка з її системою навчання і виховання, яка вже давно не спрацьовує, а призводить лише до гальмування новацій. Діти спостерігають фрустраційні та депресивні стани своїх батьків, які незавжди можуть адаптуватись до ринкової економіки і мають умови для забезпечення вітальних потреб. Реалії буття вплинули на традиційні цінності української сім”ї та призвели до девальвації моральних цінностей. Діти виховуються в середовищі, де, у більшості випадків, домінує низька культура спілкуввання між членами родини та спостерігається занепад педагогічної культури батьків. Експрес-опитування студентів педагогічних спеціальностей Донецького інститтуту соціальної освіти (м. Донецьк), проведене автором протягом останніх трьох років свідчить, що 95% студентів виховуються на народній педагогіці, на превеликий жаль, у спотвореному вигляді. Батьки не гають, а можливо, і не мають часу на знайомство з психолого-педагогічними проблемами виховання, використовуючи, як правило, педагогічний досвід свого “хатнього виховання”. За рахунок державних коштів намагаються покращити матеріальний рівень, сімейний бюджет, а не якість життя своїх дітей.

Ринкова економіка породждує хибні соціальні патології, експлуатацію дитячої праці, насильство в сім’ї, торгівлю своїми дітьми, безпритульність, токсикоманію, алкоголізм, наркоманії, дитячі секс-послуги. Тобто, перераховані вади формують значний криміногенний потенціал, створюючи для суспільства нові проблеми.

Соціологи-науковці Тадевосян Е., Кравченко С., Мнацаканян М. відмічають кризу агентів соціалізації і соціокультурних цінностей, жорстоке маніпулювання дитячою свідомістю ЗМІ, що призводить до диспозиції особистості дитини, негативного вибору та девіантної поведінки. [11, 246]

Динамічні соціальні зміни залишають актуальною проблему незахищенності дітей як частини суспільства. Поряд з цим, слід відзначити як позитивне розширення можливостей для власного самовизначення дитини, й індивідуального розвитку, створення умов для підтримання матеріального рівня сімей, що виховують дітей.

Розвиток і формування дітей відбувається в умовах суперечностей:

¾ між новими потребами суспільства і можливостями іх задоволення;

¾ між збільшеними фізичними й духовними можливостями дитини та старими, раніш сформованими стилями взаємостосунків та видами діяльності;

¾ між зростаючими вимогами з боку суспільства, групи дорослих і наявністю рівня розвитку дитини.

Наведені суперечності притаманні для всіх вікових категорій дітей і вирішуються завдяки формуванню більш високих рівнів діяльності. Найбільш впливове значення мають суперечності, що пов’язані з умовами розвитку суспільства, або з недоліками організації виховних процесів [12, 125].

Радикально, на наш погляд, повинна вплинути на парадигму освіти і виховання сучасних дітей нове філософська концепція колективу науковців з Національного педагогічного університету імені Драгоманова (Бєлєнька Г., Богініч О., Машковець М.), що презентують узагальнену класифікацію основних стратів суспільства, і визначають основні навігаційні напрямки для первинної соціалізації дітей: “Динамічні зміни у суспільстві та економічному житті державі, свідками яких ми є, продовж останніх десятиріч призвели до розшарування суспільства: зубожіння значної кількості населення та збагачення її невеликої частини. Це, в свою чергу, позначилось на рівні життя кожної конкретної родини, зміні пріоритетних цінностей, серед яких домінуючими стали матеріальні надбання та соціальний статус”. [2, 4]

Таким чином, визначивши стратифікацію суспільства, в основі якої знаходиться економічна або майнова нерівність, ця ідея повинна стата наріжним каменем, так як діти інтеріоризують загальносприйняті в найближчому оточенні норми поведінки і через них інтегруються у соціальну сферу суспільства. Поряд з цим, здійснено аналіз диференційної підготовки майбутніх педагогів у відповідності до визначених страт, що дозволить адаптуватися дітям до динамічних змін, акцентується увага на тому, щоб зберігти індивідуальність і неповторність кожної дитини в умовах колективного навчання.

Висновки.

1. Виходячи з вищезазначеного, головним, на нашу думку, є відмова від усталених стандартів і шаблонів і як альтернатива – формування нової парадигми виховання та освіти дітей на основі інноваційної філософії. В її витоках лежить відмова від традиційної концепції виховання дитини з моменту народження і запровадження нового підходу – виховання дитини в пренатальному періоді.

2. Потребує актуалізації проблема усвідомленого планового батьківства, соціальної місії і відповідальності батьків на всіх етапах розвитку дитини.

3. Вимагає переосмислення і кардинальних змін перший критичний період – процес народження дитини. За свідченням науковців, момент народження накладає певний відбиток на подальше життя дитини, становлення особистості і розвиток творчих здібнстей.

4. Ліквідувати прогалини в організації виховного процесу з урахуванням гендерних особливостей розвитку хлопчиків і дівчаток, тому що в сучасній освіті не враховуються статтеві відмінності між хлопчиками та дівчатами, що сприяє руйнації, природній статевій моделі поведінки.

5. Розв’язання проблем соціалізації та адаптації в сучасний соціум дітей нової генерації та формування соціальної компетентності таких дітей передбачає стати наріжним каменем у розбудові нової системи освіти та її модернізації.

6. Наукові дослідження, накопичений практичний досвід, які вивчають проблеми дитинства мають розпорошений характер. Тому потрібна інтегрована наукова галузь, що об”єднає та визначить основні пріоритети розвитку головної цінності суспільства, пов”язаної з майбутнім нашої держави – дітьми.

7. Представлений матеріал свідчить, що в сучасному суспільстві в системі освіти та виховання відбулися значні зміни, які викликали безліч проблем і вимагають формування нового напрямку в соціології – соціології дитинства, що покликана виконати свою перетворювальну місію по вдосконаленню соціальних інституцій і виходу на новий, більш якісний рівень соціального розвитку.

Література:

1. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: Монографія/ А.М. Богуш, Л.О. Варяниця, Н.В. Гавриш, С.М. Курінна, І.П. Печенко; Нак. ред. А.М. Богуш; за заг. ред. Н.В. Гавриш. - Луганськ: Альма-матер, - 2006.

2. Бєлєнька Г. В., Богініч О.Л., Машковець М.А. “Здоров`я дитини - від родини”. - К.: СПД Богданова А.М., 2006 рік

3. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. – К.: Либідь, 2003.

4. Запесоцкий А.С. “Дети эпохи перемен: их ценности, выбор”//Социс №12, 2006

5. Варлаамова С.Н., Носкова А.В. “Семья и дети в жизненных установках россиян”//Социс № 11, 2006

6. Лисаускене М.В. «Поколение NEXT – прагматичные перфекционисты или романтики потребления?»// Социс №4, 2006

7. М. П. Лукашевич, В. М. Туленков “Спеціальні та галузеві соціологічні теорії”, К.: МАУП, - 2004 рік

8. Т.І. Поніманська - “Гуманізація педагогічної позиції у просторі дитинства”// Дошкільне виховання № 12, 2003

9. Кон І.С. Ребёнок и общество. – М.: Педагогика, 1988

10. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: ТЦ Сфера, 2004.

11. “Социология”. Учебное пособие под общ. ред. профессора Э.В. Тадевосяна – М.: Знание, 1995

12. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений/ В.А. Сластёнин, И.Ф. Исаев, А.И. Мищенко, Е.Н. Шиянов. – 4-е изд. – М.: Школьная пресса, 2002.

Поиск по сайту: