Сутність соціології політики

З політикою кожен і з нас постійно стикається протягом життя. Як би ми не декларували свою байдужість до неї, вона нагадує про себе через ЗМЇ, закони й інші правові документи, діяльність державних і громадських органів і т. ін. Наші відчуття, думки, реакції - це теж політика.

Чи ефективна нинішня політика, чи відповідає вона уявленням людей про цю сферу, їх ціннісним орієнтаціям, очікуванням? Для того щоб від­повісти на ці та інші запитання, необхідно вивчати соціологію політики. Соціологія політики - це галузь соціології, що вивчає взаємини політичної сфери зі всіма іншими сферами гро­мадського життя; політичних інститутів - з іншими со­ціальними інститутами.

У нашій країні інтерес до політичної соціології з'явився лише з початком перебудови. На Заході існують численні соціологічні центри, що вивчають ці проблеми. Дослідження політичного життя, соціологічні рейтинги, прогнози й публікація результатів так само звичні, як традиційні метеозведення погоди. У цій області спеціалізується велика кількість учених. У Мадридському університеті «Комплутенція» на факультеті політології і соціології займаються 12,5 тис. студентів.

Головним предметом дослідження для соціології політики є людина, громадянин як суб'єкт політичного життя, його різні соціально-політичні ролі: виборець, політичний лідер, парламентарій, лобіст, учасник мітингу, політичного руху тощо.

Об'єктом дослідження цієї галузі науки є соціально-політична сфе­ра суспільства. Предметом - закони і закономірності політичної діяль­ності різних соціальних груп і спільностей, функціонування політич­них інститутів.

Появу цього напрямку в соціологічній науці звичайно пов'язують з ім'ям М. Вебера. Це не означає, що до нього ніхто не намагався усві­домити політичні реалії суспільства. Навпаки, кожен дослідник XIX і XX ст. у ході аналізу проблем держави і суспільства торкався тих чи інших аспектів політичного життя. Заслуга М. Вебера полягає у тому, що він одним з перших здійснив соціальний аналіз влади, владних від­носин, дав класифікацію типів владарювання у суспільстві. На відміну від К. Маркса він віддав перевагу не економіці, а владі, вважаючи її го­ловною ознакою утворення групи.

Ідеї політичної влади одержали подальший розвиток і обгрунтування в дослідженнях: еліт - В. Парето (1848 - 1923), Г. Моска (1858 - 1941), політичних партій - Р. Міхельс (1876 - 1936), пропаганди і масових комунікацій - Г. Лассуелл (1902 - 1978).

Основними проблемами соціології політики стали проблеми конфліктів і змін; бюрократії; суспільних організацій і рухів; шляхів залучення громадян до політичного життя; політичної культури і політич­ного лідерства.

Ключовими поняттями цієї науки є: політика, політична система, держава, політична влада, політичний лідер, легітимність політичної влади, політична діяльність і ін.

Розглянемо зміст поняття «політика», спираючись на дослідження відомого американського вченого-соціолога Н. Смелзера (1930 р. нар.).

У кожної людини є своє уявлення про політику. Формується воно на основі життєвого досвіду; особистих контактів з тими, кого звичай­но називають політиками; інформації, одержуваної зі ЗМІ. Неоднознач­ність оцінок і суджень людей пояснюється не тільки суб'єктивністю, особливостями індивідуального сприйняття того, що відбувається, але і спірністю, багатомірністю самого феномена політики.

Що ж таке політика? Насамперед - це особливий вид регуляції со­ціального життя. Політика не існувала вічно і не виникла випадково. Як стверджують вчені, вона почала формуватися у суспільстві закономірно саме на тому ступені його розвитку, коли регуляція життєдіяльності на основі тільки правил і норм моралі, традицій і звичаїв стала неможли­вою. Потрібні були більш сильні, жорсткі регулятори, які спиралися б не на масовий осуд вчинків, а на примус і диктат. Відповідно потрібні були люди, здатні виконувати регулюючі функції в суспільстві. Так ви­ділилася еліта, у подальшому названа політиками.

Імовірно, спочатку еліта була покликана розв'язувати складні про­блеми, пов'язані з захистом загальних інтересів народу, знаходити вихід з екстремальних ситуацій. Вдале виконання покладених на неї обов'язків сприяло формуванню її авторитету і закріпленню у масовій свідомості переконання, що еліта має виключне право на здійснення функцій керівництва у всіх випадках.

З розвитком суспільства активізувалися процеси диференціації, ускладнилася система соціальних зв'язків. Так, наприклад, людина у своїй виробничій діяльності орієнтувалась вже не на найближче ото­чення, а на широке коло споживачів її товарів чи послуг. І для досяг­нення успіху їй необхідні були тверді правила, за яких можливий ризик зводився б до мінімуму. Економічний інтерес нерідко вступав у проти­річчя з нормами моралі, які остаточно втратили своє право бути регуляторами громадського життя. Ці функції взяла на себе політика.

Тому в основі політики як особливого роду соціальної регуляції лежить узгодження інтересів різних груп, вироблення правил і норм, обов'язкових для всіх громадян, здійснення контролю за їх виконанням.

Особливістю політики є наявність у ній владних відносин, тобто права окремої, пануючої, групи осіб здійснювати загальне керівництво державою в цілому.

Політика - це особлива сфера життєдіяльності, в якій ви­являються відмінності інтересів різних соціальних спільнот з приводу влади. У сфері політики відбувається виявлення, зіткнення, протиборство, а також підпорядкування та суборди­нація цих інтересів.

У структурі політики виділяють такі основні елементи:

- політичні відносини;

- політична організація;

- політична культура.

Політичні відносини - це стійкі політичні зв'язки та взаємо­дії, що формуються в процесі функціонування політичної влади.

Політична організація - це сукупність державних і недержавних організацій та установ, які беруть участь у ре­гулюванні взаємин між соціальними спільнотами.

Політична культура - це сукупність знань, цінностей, зразків поведінки та діяльності людини. Політична культура є нормативним механізмом регуляції поведінки, діяльності людей.

Залучення індивіда до знання цінностей і опанування роля­ми, що надають йому можливість адаптуватися до політич­ною життя, відбувається в процесі політичної соціалізації.

Політична соціалізація - це двобічний процес, який містить вплив політичного середовища на індивіда, з одного боку, та формування політичної індивідуальності, що передбачає вільнийвибір і відповідальність за прийняті рішення, по­літичну залученість, з другого.

Хочемо ми цього чи ні, але політика в умовах демократизації суспільства стає долею багатьох людей. Саме слово «демократія» у перекладі з грецького означає «владу народу».

Без участі більшості населення в політичному житті не можуть бути реалізовані демократичні принципи в організації суспільства, адже якщо більшість людей підтримує політичний курс, політичних лідерів, то політичне життя розвивається нормально. Усунення від політичного життя, спроби вирішувати політичні проблеми за спиною ні до чого гарного не призведуть, і наслідки можуть позначатися; на житті суспільства десятиліттями. Наприклад, у сучасній Україні становлення демократичних інститутів відбувається дуже важко тому, що значна частина населення не має необхідних навичок, та й не відчуває особливого бажання брати участь у і процесах демократизації суспільства.

У західній соціології іноді намагаються представити політичне життя як своєрідні ринкові відносини. Політична партія, політичний лідер пропонують населенню свою програму, теж свого" роду товар, організують його рекламу і нерідко обманюють виборців порожніми обіцянками. А вони або купують цей товар, або ні, віддаючи свої голоси на виборах.

Варто враховувати суперечливість розвитку політичного життя, його діалектику. Якщо політичні домагання класу, партії, лідера збігаються з настроєм мас, реальностями Історичного процесу, то політичні відносини розвиваються без значних суспільних потрясінь. І чим менше узгоджуються політичні програми, економічна і політична діяльність владних структур з об'єктивними закономірностями розвитку, з очікуванням більшості населення, тим більша імовірність колізій, політичних конфліктів і конфронтації.

За даними опитувань суспільної думки, українці не довіряють жодному з діючих у країні інститутів влади. 50-відсотковий рубіж недовіри населення перейшли міліція, політичні партії, уряд, президент. Відбувається відчуження влади від народу, що провокує правовий нігілізм і веде до соціальної конфронтації.

Дослідження показують зростаючу політичну напруженість в українському суспільстві. Можна використовувати висновки теорії управління, згідно з якими при 30 відсотках незадоволених, критично налаштованих членів відповідної організації починається дезорганізація системи, при 50 відсотках настає криза і потім розвал. Зараз, як показують опитування, число незадоволених у нашому суспільстві наблизилося до цього рівня. Не задоволені своїм здоров'ям - 51 відсоток опитаних, матеріальними доходами - 75 відсотків, розвитком подій в Україні - 77 відсотків. Турбують українців насамперед дві проблеми: дорожнеча життя - 58 відсотків і ріст злочинності - 50 відсотків.

Найважливіший напрям соціології політики - вивчення політичної свідомості. Це дуже складний феномен, який не зводиться до суми індивідуальних свідомостей, позицій людей. Настрій людей змінюється, як погода. Ось чому хибні позиції людей, що мітингують. У цьому середовищі діють особливі психологічні механізми, легко і швидко збуджуються емоції, створюється ситуація масового психозу. Деякі люди навіть усупереч своїм переконанням можуть стати пластиліном у руках умілих маніпуляторів.

Процес політизації суспільства і мас, досягши піка, не може довго знаходитися в такому стані. Наша країна вже пройшла пік, і спостерігається різке зниження політичної активності. Це не так уже погано. У піковий період панують мітингова демократія, дух юрби.

Поиск по сайту: