АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Тема 1. Вступ до соціології

Читайте также:
  1. Аго снова вступил в борьбу. Вся сила его сосредоточивалась в руках: он без всяких уловок рубанул палицей сверху.
  2. Вступили в силу c 05.10.12
  3. Вступили в силу c 12.10.12
  4. Вступили в силу c 19.10.12
  5. Вступительная статья как разновидность сопроводительной статьи: назначение, содержательная характеристика, использование в изданиях разных типов.
  6. Вступительное слово
  7. Вступительное слово
  8. Вступительные замечания
  9. Вступительные замечания
  10. Вступление на рынок труда и уход с него
  11. Вступне слово вчителя про добу козаччини
  12. Вступні зауваження.

1. Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології.

 

Соціологія – це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів – це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство “тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство – дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв’язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв’язку. Соціальний зв’язок – те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

Об’єкт соціології – соціальна реальність, зокрема, соціальна поведінка індивідів, груп, спільностей, суспільства в цілому: соціальні зв’язки і соціальні процеси. Об’єктивні соціальні явища суспільства:

· Соціальні відносини;

· Соціальні організації;

· Соціальні спільноти;

· Соціальні явища;

· Соціальні процеси;

· Соціальні інститути;

· Соціальні суб’єкти.

Предметом соціології є загальні та специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Предмет соціології: закони і закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому; соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб’єктів з проблем, пов’язаних з їх статусами і ролями

 

2. Сутність “соціального” як провідної соціологічної категорії.

 

Соціологія – це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Соціальне – це сукупність тих чи інших властивостей, особливостей суспільних відносин, інтегрованих індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, що виявляється у їхніх взаємовідносинах, у ставленні їх до свого становища в суспільстві, до явищ та процесів суспільного життя.

Можна виділити такі основні риси, що характеризують специ­фіку соціального:

1. загальна якість, притаманна різним групам індивідів;

2. характер і зміст відносин між різними індивідами і групами в залежності від місця, яке вони займають в різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;

3. соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Поєднуючи теоретичні й емпіричні засоби, соціологія дослід­жує саме загальні якості будь-якого прояву соціальності. Специфіка соціології полягає в тому, що кожний прояв людської життєдіяль­ності вона вивчає в соціальному контексті, у взаємозв'язку з усім суспільним організмом як цілісною системою, у взаємодії різних сторін, рівнів, підсистем.

Проблема соціального пронизує всю історію розвитку соціологічної думки. Розглядаючи її, найчастіше акцентують увагу на тому, що соціальне — це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів. Але спільне, скоординоване присутнє і в стад­них сукупностях тварин чи в сім'ях комах. Наприклад, дуже наочно це проявляється у бджіл, мурашок тощо.

Слід вирізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «соціальне» є синонімом «суспі­льного» і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними гру­пами та між людьми як представниками різних класів, націй, тру­дових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціаль­них груп.

М. Вебер виділив як квінтесенцію соціального так зване очіку­вання, тобто орієнтацію на відповідну реакцію. Г. В. Осипов ува­жає, що соціальне — це сукупність будь-яких властивостей і особ­ливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого стано­вища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи індивідів) безпосередньо чи опосередковано. Саме в процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соціальних власти­востей, які є предметом соціологічного вивчення.

 

3. Структура соціологічного знання.

 

Під структурою соціологічного знання розуміють систему взає­мопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних проце­сів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціаль­них груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціо­логічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм.

Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру: 1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні соціологічні дослідження.

Теоретична соціологія - основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формування­ми знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концеп­туальних основ соціології, методології та методів соціологічно­го дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, від­повідають в основному на два питання: «що пізнається?» (об'єкт) і «як пізнається?» (метод), тобто пов'язані з вирішен­ням гносеологічних завдань. Напрями теоретичної соціології: *феноменологічна соціологія; *символічний інтеракціонізм; *концепція соціального обміну; *теорія соціальної дії; *функціоналізм (неофункціоналізм); *етнометодологія; *структуралізм (постструктуралізм); *теорія соціального конфлікту; *концепції технократизму;

Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Загальносоціологічні теорії. на цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв’язків з іншими явищами. Спеціальні і галузеві соціологічні теорії торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теретичний і емпіричний рівні дослідження.

Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

 

4. Методи соціології.

 

Кожна наука, виділяє для себе особливу область пізнання, ви­робляє і свій, специфічний метод дослідження, яким вона користу­ється поряд із загальнонауковими методами, властивими й іншим наукам. Якщо визначення предмета соціології дозволяє одержати відповідь на питання, що вивчає ця наука, то характеристика її мето­ду покликана дати загальне розуміння того, як, яким чином соціоло­гія підходить до вивчення суспільства. Зрозуміло, що проблеми предмета і методу науки тісно взаємозалежні і переплітаються один з одним. Специфіка методу соціології визначається насамперед осо­бливостями предмета даної науки.

Методи в соціології – це спосіб здобуття, побудови та обґрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

У найбільш загальному вигляді можна виділити в соціології три головні умови реалізації вимог наукової методології:

1) принцип емпіризму — використання емпіричних процедур з метою встановлення об'єктивної достовірності одержаних у дослідженнях фактів та узагальнень;

2) теоретичне обґрунтування (пояснення) одержаних результа­тів, які дозволяють розкрити причини, що лежали в основі ем­піричних фактів, і разом з тим включити ці факти в наявну си­стему теоретичного знання;

3) цілісна нейтральність соціології, незалежність її від будь-яких заангажованих установ, які, за звичай, пропонують різні класи і партії в суспільстві.

МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЇ:

Загальнонаукові –

Діалектика

Синергетика

Історизм

Специфічні-

Спостереження

Опитування (усне, анкетне, інтерв’ю)

Експеримент

Моделювання

Соціометрія

Аналіз документів

 

5. Сутність соціологічних категорій “соціальні відносини”, “соціальне явище”, “соціальний процес”, “соціальний закон”, їх взаємозв’язок.

 

 

Соціальні відносини — це усталена, така що історично склала­ся за конкретних умов місця і часу, система зв'язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь в економічному, політичному й духовному житті, мають різний соці­альний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Ці відносини складаються з приводу місця й ролі лю­дей у суспільстві, способу їх життя, умов існування. Вони виявляю­ться в результаті порівняння становища окремих індивідів, соціаль­них груп у соціальній структурі, через комунікаційні зв'язки між ними, тобто через взаємний обмін інформацією, оцінку власного становища порівняно зі становищем інших з метою впливу на ре­зультати їхньої діяльності, корекції поведінки та інтересів. Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.

Соціальне явище — це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок.

Узагалі хід, розвиток будь-якого явища, зміна його етапів є соціальним процесом. У соці­ології соціальний процес — це взаємодія людей, що визначає фун­кціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв'язаних між собою структурними чи при­чинними (функціональними) залежностями, які призводять до пере­ходу певної соціальної системи з одного стану в інший.

Соціальні процеси можуть характеризувати:

а) зміни в структурі особистості (формування установок, цінніс­них орієнтацій чи мотивації поведінки);

б) взаємодію кількох індивідів (спілкування, особистісні конфлікти);

в) внутрішньо- і міжгрупову взаємодію (адаптація, згуртування, спільна праця).

Якщо такі процеси супроводжуються прогресивними зрушення­ми, тобто накопиченням позитивного суспільно значущого змісту, то матиме місце соціальний розвиток, прогрес.

Результатом соціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має тенденцію максимального наближення до вимог тих чи тих соціальних законів.

Соціальні закони - це вираз істотних, необхідних, система­тично відновлюваних відносин, як у середині соціальних явищ та процесів, так і між ними. Відома також структура соціальних законів за ступенем їхньої дії: • загальні, що діють протягом усієї історії, їх ще називають загальносоціологічні;• специфічні, що діють на певних історичних етапах роз­витку суспільства чи в певних типах суспільств. Найбільш поширеною в сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п'ять груп законів:• закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);• закони, що встановлюють тенденції ймовірного зв'язку (приміром, упровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);• закони функціональні, що встановлюють зв'язки між основ­ними елементами соціального об'єкта (наприклад, демо­кратичний політичний режим зумовлює політичний і еконо­мічний плюралізм);• закони, що фіксують причиновий зв'язок між соціаль­ними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство спричиняє тенденцію до зростання злочинності в суспільстві);• закони, котрі стверджують можливість або ймо­вірність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами).

6. Соціальні закони, їх класифікація.

 

Маючи об'єктом вивчення суспільство, соціологія виявляє у зв'язках, відносинах між людьми багато загально необхід­ного, незмінного, стійкого, повторюваного. Такі зв'язки та від­ношення, переважно, причиново-наслідкового характеру, дістали назву закономірних, а в науці позначаються понят­тям "соціальний закон".

Соціальні закони - це вираз істотних, необхідних, система­тично відновлюваних відносин, як у середині соціальних явищ та процесів, так і між ними. На думку вчених, соціальні закони слід розглядати як об'єктивні правила, основу яких становлять інтереси, мотиви, прагнення людей до задоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці, у визнанні оточення, у самовираженні й самопізнанні. На відміну від законів природи, котрі діють із силою природних стихій, особливість соціальних законів полягає в тому, що вони виявляються у свідомій діяльності людей, не втрачаючи при цьому об'єктивності. Тож учені доходять висновку, що в дійсності соціальні закони не є раз і назавжди даними, абсолютно незмінними; вони охоплюють, фіксують певні тенденції ймовірного зв'язку. Найчастіше соціальні закони розглядають як закони-тенденції. Отже, соціальний закон слід тлумачити як фундаментальне поняття соціології, як важливий методологічний орієнтир у людському пізнанні надорганічного світу. У науці існують різні підходи до структури соціальних законів. Так, ще О. Конт виділяв дві групи законів: закони соціальної статики, що відтворюють функціонування соціальної системи, її окремих складових елементів, та закони соціальної динаміки, що пояснюють соціальний розвиток і соціальні зміни. Відома також класифікація соціальних законів за ступенем їхньої дії: • загальні, що діють протягом усієї історії, їх ще називають загальносоціологічні; • специфічні, що діють на певних історичних етапах роз­витку суспільства чи в певних типах суспільств. Найбільш поширеною в сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п'ять груп законів: • закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);• закони, що встановлюють тенденції ймовірного зв'язку (приміром, упровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);• закони функціональні, що встановлюють зв'язки між основ­ними

елементами соціального об'єкта (наприклад, демо­кратичний політичний режим зумовлює політичний і еконо­мічний плюралізм);• закони, що фіксують причиновий зв'язок між соціаль­ними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство спричиняє тенденцію до зростання злочинності в суспільстві); • закони, котрі стверджують можливість або ймо­вірність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами). Пізнання соціальних законів веде до прогнозованості роз­витку суспільства, значно посилює роль і значення перед­бачення в соціології. До соціальних належать: закони соціальної диференціації, соціальної стратифікації, соціальної інтеграції, соціальної мобільності, глобалізації, соціалізації та ін. Будь-яка наука - це мислення в поняттях, поняттєве мислен­ня.

 

7. Основні функції соціології.

 

Теоретична функція — полягає у поповненні та збагаченні со­ціологічного знання, в розробці концепцій, теорій, ключових понять і категорій цієї науки на основі дослідження соціальної дійсності. Збагачення наукового соціологічного знання відбувається як на ос­нові вдосконалення теоретичної соціології, так і на базі розвитку спеціальних і галузевих соціологічних теорій, а також пов'язаних з ними досліджень емпіричної соціології.

Описуючи, систематизуючи, нагромаджуючи дослідницький матеріал у вигляді аналітичних записок різних наукових звітів, ста­тей, книг соціологія здійснює описову функцію.

Інформаційна функція — це збирання, концентрація соціологі­чної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень. У великих соціологічних центрах вона нагромаджується в так званих банках соціологічної інформації, її використовують органи управ­ління, засоби масової інформації.

Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко- або довгострокового прогнозів досліджуваного об'єкта.

Критична функція соціології тісно пов'язана з її прогностич­ною і гуманістичною функціями. На основі аналізу і розвитку соціа­льних систем соціологія не тільки виробляє практичні рекомендації по їх вдосконаленню. Вона також конструює й можливі технології їх прогресу, формує соціальні ідеали, розробляє програми соціального розвитку, підпорядковуючи все це реалізації інтересів людини.

Виховна функція соціології реалізується в тому, що знання які здобуваються цією наукою безпосередньо використовуються систе­мою виховання і впливу на свідомість і поведінку людей з метою формування їх певних соціальних якостей.

Здобуваючи і накопичуючи знання про закони і закономірності функціонування і розвитку історично визначених соціальних сис­тем, про різні сфери суспільного життя, всі його складові частини соціологія тим самим реалізує пізнавальну функцію.

У визначенні методів вивчення соціальної реальності збору, об­робки і аналізу первинної соціологічної інформації соціологія реалі­зує совою інструментальну функцію.

Світоглядна функція проявляється в тому, що озброюючи лю­дей соціологічним знанням, вона тим самим формує їх погляди на соціальні процеси, дає їм теоретичну основу для практичних дій, оцінки явищ соціальної реальності.

· Ідеологічна

· Практична

· Регулятивна

· Організаційно-технологічна

· Управлінська

· Соціального проектування та конструювання

· Емпірична (що дає можливість отримати нові знання, підтверджувати чи спростовувати гіпотези про ймовірний перебіг подій у суспільстві, сприяти формуванню сучасної картини знань про соціальні реалії);

· Охоронна

· Просвітницька (яка описує соціальне життя загалом, інформує людей про загальні риси, характеристики, тенденції розвитку суспільства, сприяючи формуванню цілісного уяв­лення про суспільство як соціальний феномен)

8. Особливості соціології, як наукової дисципліни, що вивчає людське суспільство.

 

Особливості предмета соціології та її функції визначають місце цієї науки в системі суспільних дисциплін. Органічно вписуючись у систему наукового знання, соціологія вже з моменту свого народження посіла чільне місце серед загалу інших наук. Основоположники соціології, обґрунтовуючи необхідність нової науки, підкреслювали її винятковість. Найголовніші особливості соціології як науки > Соціологія є генералізуюча наука, котра вивчає типові, родові, повторювані в часі та просторі процеси, на відміну від індивідуалізуючих наук, предметом яких є унікальні, неповторні в просторі та часі, явища. На цю відмінність соціології звернув увагу американський учений російського. походження П. Сорокін. /> Якщо конкретні науки вивчають одну спеціальну сферу суспільства (наприклад, економіка - економічну сферу, юрисп­руденція - правову, політологія - політичну), то соціологія ви­вчає цілісні суспільні структури, а також те спільне, що при­таманне кожній сфері життя суспільства, але не є предметом спеціального вивчення. Водночас

соціальне як таке, хоч і не втрачає власної специфіки, але пронизує всі суспільні процеси, сфери, структури, а тому є логічним широкий ужиток таких словосполучень: соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-правові, соціально-культурні явища, про­цеси, феномени тощо. > Соціологія вивчає соціальні зв'язки між різними сферами життя суспільства. Наприклад, економічні цикли - це пред­метна сфера економіки, а правопорушення та злочини - це сфера вивчення права. Для соціології важливо встановити співвідношення, що фактично виходять за межі згадуваних дисциплін. Так, соціологію цікавить те, як саме змінюється динаміка правопорушень, злочинів відповідно до циклів економічного розвитку. > Соціологія слугує методологією для інших гуманітар­них дисциплін. У її межах розробляється й удосконалюється методологія та методика конкретних соціологічних до­сліджень. Результати проведених досліджень набувають широ­кого застосування в усіх суспільних дисциплінах. > Подальший розвиток соціології та інших суспільних наук, починаючи із середини XX ст., зумовлює виникнення й розширення нових галузей знань: біосоціології, соціопсихології, соціоніки, соціолінгвістики, соціальної екології тощо. Система суспільних наук є системою, передусім тому, що всі її структурні елементи, маючи конкретний предмет до­слідження, пов'язані між собою. Сукупність наук, які вивчають один і той же об'єкт, що по­єднана між собою логічними зв'язками, спільними законами, категоріями та методами, називається міждисциплінарною матрицею. До міждисциплінарної матриці соціологічного знання на­лежать такі науки, як філософія, історія, економіка, психо­логія, антропологія та ін. Специфіка ж соціології полягає в тому, що саме соціо­логічне знання внутрішньо глибоко диференційоване та стано­вить функціонально пов'язану систему. Сукупність галузевих напрямків соціології, її окремих сфер і підсистем називається внутрішньодисциплінарною матрицею. До неї належать: соціологія міста, соціологія культури, соціолопя релігії, соціологія праці, соціологія сім’ї, етносоціополя та багато інших.

Своєрідність соціології як самостійної науки серед інших сус­пільних наук знаходить своє вираження в тому, що вона вивчає суспільство, його функціонування і розвиток під специфічним кутом зору — крізь призму соціальних явищ, процесів, відносин, що скла­дають основний зміст соціальної реальності — соціуму як об'єкта соціології. Для того, щоб правильно усвідомити суть і значення цьо­го вихідного методологічного положення, необхідно насамперед з'я­сувати, що таке соціальне, соціальні явища, відносини і процеси.

Суспільство як продукт взаємодії людей є багатогранним і складним у структурному відношенні явищем. Тому той факт, що в найширшому розумінні воно є загальним об'єктом дослідження для всіх суспільних наук, не означає, що кожна з цих наук не має свого специфічного об'єкта вивчення. Так, якісно своєрідною стороною (сферою, областю, формою) громадського життя є виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Ці економічні за своїм характером явища, відносини і

процеси, в основі яких лежать насамперед відносини власності, служать специфічним об'єктам еко­номічної науки, точніше, економічних наук.

Особливою, істотно відмінною від економічної сфери життя суспільства є політична, пов'язана з організацією, функціонуван­ням і розвитком політичної влади. І це — специфічний об'єкт полі­тології, політичних наук. Цілий ряд наук (наприклад, культуроло­гія, педагогіка, соціальна психологія та інші) покликані досліджу­вати духовне життя суспільства, тобто виробництво і розподіл ду­ховних цінностей. Тому, власне кажучи, об'єктом більшої частини суспільних наук є не все суспільство, а та чи інша його сторона, форма прояву і т. п.

У цьому плані досліджуване соціологією соціальне життя сус­пільства — це область взаємозв'язків і взаємодій між більш-менш широкими спільностями людей (класами, соціальними шарами і групами, націями і народностями, колективами і т. п.) та самими людьми, що виступають як представники цих спільностей. Залежно від своєрідності суб'єктів цих відносин соціальні відносини поді­ляють на:

• соціально-групові (класи, соціальні групи і шари);

• соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіо­нери, члени сім'ї);

• соціально-територіальні (міське і сільське населення);

• соціально-етнічні (нації, народності, національні й етнографічні групи);

• соціально-професійні (трудові колективи, професійні об'єднання);

• міжособистісні (особистості) та інші.

Таким чином, у центрі соціального життя знаходяться дія і взаємодія людей та їхніх об'єднань, а соціологія в цьому зв'язку ви­ступає насамперед як наука про взаємодію і поводження людей у середовищі собі подібних. Соціологія — це свого роду теорія сус­пільної взаємодії людей, що спирається на досвідчене вивчення со­ціально значимих, стійких і повторюваних (типових) форм пове­дінки людей, визначених їхнім соціальним станом (статусом), со­ціальною роллю і соціальними нормами даного суспільства.

 

9. Роль і завдання соціології в соціальному реформуванні українського суспільства.

 

Особлива потреба в соціологічних знаннях та рекомендаціях від­чувається нині у зв'язку з кардинальними перетвореннями нашого суспільства, колективним суб'єктом яких є все населення. Жодне перетворення не може бути успішним без урахування ставлення лю­дей до його цілей і програм, без свідомої активної участі народу у здійснюваних соціальних перетвореннях, у новаційних процесах.

Перетворення, які здійснюються в нашій державі, зачіпають ін­тереси всього населення, змінюють майновий і соціальний стан, трансформують поведінку багатьох соціальних груп, що взаємодіють між

собою. За цих умов органам управління вкрай необхідна повна, точна і достовірна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні процеси. Давати таку інформацію — завдання соціології. Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний зв'язок в організації управління суспільними перетвореннями. Тільки глибоке вивчення думок і настроїв трудящих, урахування їхніх потреб та інтересів, підвищення дійовості й оперативності соціологічної ін­формації буде сприяти оновленню нашого суспільства.

Значна роль належить соціологічним знанням у конкретизації рішень уряду, кожне з яких має соціологічно осмислюватися й об­ґрунтовуватися.

Соціологія виявляє взаємозв'язок соціальних відносин і процесів у різних сферах з такими самими процесами на державному рівні. Для цього слід якомога точніше визначати групи, що взаємодіють, вивчати конкретні умови їх діяльності, співвідношення їхніх прав і обов'язків, зміст і способи реалізації інтересів, методи узгодження індивідуальних та групових інтересів із загальнодержавними, забез­печувати постійний соціологічний контроль за виконанням конк­ретних рішень, за процесами перетворень.

Недостатній соціологічний контроль, відсутність прогнозування розвитку ринкових відносин призводить до негативних наслідків. І це не завжди зумовлено недостатнім розвитком методичних засад соціології та низькою кваліфікацією соціологічних кадрів.

Слід зауважити, що інформація не може сама собою перетвори­тися на рішення, прогнози, рекомендації. Соціологія разом з іншими науками повинна розробляти такі рекомендації, а використовувати і впроваджувати їх мають органи управління, конкретні керівники. Проте багато цінних розробок так і не втілюються в життя. Більше того, подеколи органи управління діють усупереч рекомендаціям учених, що призводить до тяжких наслідків.

Особливо актуальним для соц. в Україні є формування соц. мислення в усіх верств населення - від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соц. освіченим, має розуміти значення і роль соц. знань у розбудові нового сусп. має вміти дати соц. оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соц. наслідки своїх втручань у суспільне життя. Зараз в Україні зростає значення формування нового соціологічного мислення, основними принципами якого мають стати відмова від ідеологізації, просування в напрямі до єдиного світового соц. знання з метою вирішення спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різних соц. знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей.

І, нарешті, багато соціологів знаходять собі практичне застосування як фахівці. Люди, навчені соціології, стають консультантами промислових підприємств, планувальниками міської забудови, соціальними

працівниками, менеджерами по роботі з персоналом, спеціалістами в багатьох інших галузях практичної діяльності.

Чи повинні соціологи самі активно підтримувати або пропагувати програми реформ і соціальних змін? Дехто вважає, що соціологія може зберегти свою інтелектуальну незалежність лише в тому випадку, якщо соціологи будуть абсолютно нейтральні в дискусіях морального або політичного характеру. Проте часто існує зв'язок між вивченням соціології та діяльністю, спрямованою на розвиток суспільної свідомості. Жодна соціологічно освічена людина не може бути байдужою до тієї соціальної нерівності, що існує в сьогоднішньому світі, до прояву соціальної несправедливості в багатьох життєвих ситуаціях, до злиднів, від яких потерпають мільйони людей. Було б навіть дивно, якби соціологи не займали певну позицію в вирішенні питань соціальної дійсності, і навряд чи логічно було б вимагати від них, щоб у таких ситуаціях вони не користалися своєю фаховою обізнаністю

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.014 сек.)