АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Соціально-філософські ідеї М.Драгоманова

Читайте также:
  1. Гарбаренко Олександр
  2. Ідеологічні й організаційні витоки національного соціалістичного і соціал-дгмократииного рухів.
  3. Класичні теорії в соціології права: М.Вебер, Е.Дюркгейм, К.Маркс, Т.Парсонс
  4. Методичні рекомендації
  5. Моральный принцип.
  6. Основні напрями філософського осягнення суспільного життя
  7. Основні парадигми філософського вивчення життя суспільства (субстанціалістська, функціоналістська, аксіологічна).
  8. П.Сорокін – видатний соціолог ХХ століття.
  9. ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДО ІСПИТУ (ЗАЛІКУ)
  10. Питаня №1. Функціоналістська парадигма осягнення суспільного життя
  11. Політизація національно-визвольного руху в Галичині. Виникнення Русько-української радикальної партії (РУРП) — першої легальної української партії європейського типу.
  12. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Михайло Драгоманов був одним із заснов­ників української соціології, людиною, що перша використала поняття "соціологія" в курсі своїх лекцій. Михайло Драгоманов вважав соціологію універсальною, але й точною наукою про суспільство. Він досить критично ставився до деяких концептуальних положень позитивізму О. Конта й органістичної теорії суспільства Г. Спенсера. На думку М. Драгоманова, соціологія - це наука про діяльність людини в суспільстві, тому вона повинна містити такі ж узагальнення, формулювання законів, як і точні науки. Для цього необхідно використовувати соціологічний метод "логічної семантики ", котрий означає класифікацію, типі­зацію та аналітичне групування суспільних явищ. Структура суспільства, за М. Драгомановим, має три основні підсистеми: • матеріал, з якого складаються суспільства (індивіди, на­родності); • суспільства (їхні форми: сім'я, клас, державний союз, міждержавний союз); • продукти суспільної діяльності (матеріальні та моральні). Продовженням і розвитком соціологічного методу є по­рівняльний, або компаративний метод, яким часто кори­стується вчений. Широко послуговуючись порівняльним методом, М. Драгоманов вивчає: • різні соціальні, етнічні групи, а також їхніх представ­ників у різні історичні періоди; • життя сучасних йому народів, які перебували на при­мітивній стадії розвитку, що дає можливість перевірити факти стародавньої історії; • певні артефакти минулого, що відобразилися у фольк­лорі, звичаях, народних традиціях. Частиною соціологічного методу є принцип історизму у формі системного, конкретно-історичного підходу. Розвиток суспільства пов'язаний із впливом багатьох різно­манітних факторів: економічних, політичних, культурних, духовних. Отже, М. Драгоманов реагує на спроби зобразити всю різноманітність суспільних явищ як наслідок дії якого-небудь єдиного фактора - чи то економічного, чи то гео­графічного. Досить активно використовує М. Драгоманов поняття стан, клас, маси, корпорація. Визначаючи класи, він виходив із по­ділу суспільства на людей "м'язової та розумової праці". Поділ суспільства на можновладні й бідні класи по­яснюється існуванням приватної власності, що є певним історичним явищем, яка виникає на досить високому рівні розвитку суспільства. Як історичне явище приватна власність не вічна та з часом поступиться місцем власності колективу. Основними чинниками суспільного прогресу М. Драгоманов вважає: економічний прогрес, вільну науку та філософію, а також культуру. Соціальний прогрес, маючи незворотний характер, є закономірним, вільним від випадковостей процесом, який має власну логіку. Суспільно-історичний рух не є прямо­лінійним і зазнає змін темпу, тимчасових зупинок, відкатів назад, повернення до вже пройдених етапів. Говорячи про соціальну еволюцію, М. Драгоманов, поряд із поступовим переходом суспільства на більш високий ступінь, визнавав і революційний шлях. Та перевагу він надає поступовому, невибуховому, стрибкоподібному, прогресив­ному рухові суспільства, в якому люди мають більші можли­вості для індивідуального та громадського самовираження й розв'язання власних життєвих проблем.Значне місце у творах М. Драгоманова посідають проблеми політичних відносин. Він вважається фундатором політич­ного лібералізму в Україні. Відносини між державою та су­спільством, міжзагальногромадськими пріоритетами й особис­тими правами та індивідуальною свободою є предметом до­слідження політичної соціології М. Драгоманова.

Коло соціологічних зацікавлень громадсько-політичного діяча, вченого і публіциста М. П. Драгоманова (1841 - 1895 рр.) — соці­альні зміни, співвідношення соціології, питання національності, проблеми прогресу. Прихильник теорій О. Конта, Г. Спенсера, П. Ж. Прудона. Соціологію розглядав як науку про суспільство. В поглядах на суспільство дотримувався в цілому еволюційної теорії. Важливу роль у розумінні сутності соціальних змін відіграє природ­нича наука. У питанні про співвідношення різних боків еволюційно­го прогресу дотримувався погляду, що такі сфери суспільного жит­тя, як економіка і соціальні відносини підлягають органічній еволю­ції, а зміни в державній і політичній сферах еволюціонують залежно від двох перших. Надаючи великого значення соціологічному підхо­ду до історії, Драгоманов підкреслював, що в такому випадку істо­рія буде не описовою наукою, а розкриватиме закони минулої діяль­ності людей, тобто даватиме точні знання, як і природничі науки. Розглядаючи нації, Драгоманов приписує кожній ряд певних ознак (мова, будова тіла, одяг, звичаї). Говорячи про прогрес, розглядає його як якісну характеристику розвитку суспільства; першопричина прогресу — в об'єктивному русі історії, а шляхи прогресу можуть набувати мирних і немирних форм. Твори Драгоманова: «Чудацькі думки про українську національну справу» (1916 р.), «Що таке украї­нофільство?» (1916 р.).

 

26. Соціологія радянського періоду та її криза.

у становленні та розвитку соціологічної думки безпосередньо в Україні в післяреволюційний час можна виділити чотири періоди. І після 1917 р. до початку 30-х років ІІ 30-50-ми, ІІІ — 50-80, ІV — із сер 80-х до наших днів.

Соціологічна думка в післяреволюційний період роз­вивалася під впливом ідей марксизму. Перший в історії України спеціалізований соціологічний за­клад Міжнародний інститут соціології і права було організо­вано в 1919 р., але він проіснував лише рік.

Становлення вітчизняної соціології стимулювалося й логікою роз­витку самої соціологічної думки. З'явилася цілком нова галузь нау­ки — соціотехніка, орієнтована на запровадження інноваційних заходів з наукової організації праці, які мали замінити популярні на той час за рубежем «тейлоризм» і «фордизм».

Виникає соціальна інженерія — один із різновидів прикладної соціології на підприємстві.

В 20-х роках у СРСР було зроблено спробу створити нову соц науку. Було зібрано певний фактичний матеріал з проблем праці, однак як самостійна наука соціологія так і не інституювалася. Розвиток соціологічної науки стримувався насамперед через полі­тичні обставини. Теорії зарубіжних соціологів, їхні рекомендації піддавалися нещадній та часто несправедливій критиці. У теоретич­них дискусіях соціологію почали співвідносити з марксизмом, а її теорію ототожнювати з історичним матеріалізмом.

У 30-ті роки — період репресій і терору — марксизм остаточно став єдиною ідеологічною основою нашого суспільства, а історич­ний матеріалізм — соціологією марксизму. Відтак соціологічні до­слідження вже не вкладалися в рамки філософської теорії і були ви­несені за її межі. Це й стало теоретичною передумовою розгрому і повного занепаду соціології в СРСР. Тоталітарному режиму не по­трібні були соціологічні дослідження, бо вони, спираючись на точні факти, суперечили пропаганді так званих соціалістичних досягнень. Ініціаторів і прихильників спроб започаткувати відповідні соціоло­гічні інституції піддавали репресіям, а саму ідею засуджували як вияв буржуазного націоналізму. Період 30-х - кінця 50-х років характеризувався браком ін­тересу до проблем соціології, особливо теоретичних і методологіч­них. Майже не було спроб систематизувати дослідження, спрямова­ні на формування соціології як науки. Причинами цього була, як уже зазначалося, невдала спроба створити особливу, «марксистсь­ку» соціологію, а також недостатній зв'язок соціологічних знань із сусп практикою.Вітчизняна соціологія в цей час була в цілковитій ізоляції від світової науки..

За «хрущовської відлиги» в кінці 50-х на початку 60-х pp. роз починається відродження соціології: У цей час проводяться соціологічні дослідження впливу НТП на соціально-професійний складробітників, їх ставлення до праці. Широкого розвитку набуло соц планування.

Від 1968 року соціологія розвивається в Україні як окрема наука. У складі Інституту філософії Академії наук почав функціонувати підрозділ соціології, широко друкуються соціологічні розвідки.

У середині 80-х років з початком революційного оновлення су­спільства усвідомлюється нагальна потреба в соціологічних дослі­дженнях, змінюється ставлення до соціології, суттєво переглядаєть­ся багато усталених у радянській науці поглядів на суспільство. Це зумовлювалося передовсім необхідністю наукового осмислювання сучасних трансформаційних соціальних процесів. 90-ті роки в роз­витку української соціології позначені інституціалізацією її як одні­єї з провідних суспільних наук.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)