Соціологія В.Парето

До найвідоміших персоналій другого (за М. Елброу) етапу розвитку соціології безперечно належить Вільфредо Федеріко Парето (1848-1923) відомий італійський вчений. В історію соціології він увійшов як представник так званого психологізму. Специфічної особливістю його соціологічної концепції є акцент на психологічних, перш за все ірраціональних, аспектах суспільного життя: інстинктах, почуттях, емоціях тощо. Згідно Парето, соціальна дійсність повинна досліджуватись за зразком точних та природних наук. Особливого значення він надавав емпіричній обґрунтованості соціологічного знання. Основна праця Парето „Трактат із загальної соціології” насичена, алгебраїчними й геометричними ілюстраціями, формулами, графіками. Соціологія, вважав Парето, не може існувати поза досвідом. Головним методом цієї науки, на його думку, повинен бути логіко-експериментальний метод, який добре зарекомендував себе у природничих галузях знання. Визначальною рисою цього метода є те, що він виходить із фактів зовнішнього світу, а не із суб’єктивних ідей.Визначаючи роль соціології у суспільстві, Парето виходить із ідей „чистої” науки, яка тільки вивчає суспільство, а не намагається його змінити, поліпшити. З точки зору італійського вченого, предметом соціології є нелогічні дії людей, тобто дії, якими керує не раціональне знання про факти та зв’язки між ними, а віра, що заснована на інстинктах та почуттях. Як вважав вчений, у суспільстві домінують саме нелогічні дії. Водночас, підкреслював Парето, суспільство – це не хаос нелогічних дій, не просто їхня сума, а соціальна система, яка постійно прагне рівноваги. Важливими компонентами цієї системи є так звані резидуї та деривації. Назви цих компонентів суспільства вчений запозичує з хімії та лінгвістики. В хімії резидуї – це „залишки” або „осади” після фільтрування, випарювання тощо. За Парето, резидуї – це фундамент людських почуттів, інстинктів, психологічних станів. Проте він вважає, що їх треба вивчати не як психічні, а як культурні факти. Водночас резидуї створюють фундамент суспільства, його усталену сферу, забезпечують рівновагу в соціальній системі. Вторинними, похідними від резидуїв, виступають, на думку італійського вченого, деривації, тобто ідеологічні доктрини, теорії, уявлення тощо (у лінгвістиці дериваціями позначають похідні слова). Деривації є складовою частиною усіх людських дій (за винятком логічних). Всі вони (міфи, легенди, гасла, соціальні, етичні, теологічні теорії, політичні програми, ідеологічні концепції), особливо ідеологічна сфера, призначені маскувати справжні мотиви людських дій. Хоча деривації похідні від резидуїв, залежні від них, Парето вважав, що у соціальному житті не тільки резидуї обумовлюють деривації, а й навпаки. В цілому паретівська теорія резидуїв та деривацій стверджує незмінну природу людини, яка проявляється у суспільному житті. При цьому суспільне життя, суспільство Парето розглядає як соціальну систему. Сталі механізми взаємодії складових елементів цієї системи визначають її стан у кожний конкретний момент часу. Вчений не визнає соціальної еволюції, прогресу суспільства. На його думку, історія людства має хвилеподібний характер. Стан, до якого повертається соціальна система після чергових змін, Парето називає станом рівноваги. Її (соціальну рівновагу) забезпечують такі елементи суспільства, як людські почуття та інтереси. Причому для встановлення рівноваги у суспільстві потрібна не гармонія інтересів та спрямувань людей, а їх суперечливість та боротьба, які зумовлені соціальними розмежуваннями. На думку Парето, боротьба є всезагальним законом життя. У цьому контексті італійський вчений особливу увагу приділяє дослідженню еліти та мас В історії соціальної думки Парето називають одним із видатних теоретиків елітизму. Історія суспільства, на його думку, - це історія спадкоємності пануючих еліт. Соціальна динаміка, за Парето, визначається зміною двох типів еліт: „лисиць” та „львів”. Перші тяжіють до хитрощів, намагаються керувати масою за допомогою запевнень, пропаганди, різноманітних комбінацій. „Леви” віддають перевагу силі, мають міцну волю, наполегливість, непримиренність. Чергування, зміна еліт при владі – це, вважає Парето, універсальний закон історії. Він відображає циркуляцію або кругообіг еліт у суспільстві. Одна еліта, коли вичерпує свою енергію, неминуче змінюється іншою. Механізмом, завдяки якому набуває сили, оновлюється та чи інша еліта, є соціальна мобільність. Вона стосується не тільки керуючої еліти, але й керованої маси, найбільш обдаровані представники якої у процесі соціальної мобільності „піднімаються вгору”, поповнюючи еліту. В той же час, представники останньої, деградуючи, „спускаються долу”, в масу. При цьому, чим більше „відкрита еліта”, тим міцніше її „здоров’я”, тим більше вона здатна втримати своє панування. І, навпаки, чим більше вона замкнена, тим сильніші тенденції до її занепаду. Значення революції, на думку італійського соціолога, полягає лише в оновленні пануючої еліти, поновленні необхідних для правління сил і, відтак, соціальної рівноваги.Основні праці В. Парето: „Економіка і соціологія” (1907), „Трактат всезагальної соціології” (1916), „Перетворення демократії” (1921), „Разум і суспільство” (1936).

30. Соціологія В.Липинського.

свої погляди з політичної соціології виклав у таких творах, як "Листи до братів-хліборобів", "Теорія управління" (втрачена), у програмних виступах. Усі тексти В. Липинського емоційні, сповнені пафосу боротьби за незалежну українську державу. В історію України В. Липинський увійшов як фундатор державницької школи.Розглядаючи природу соціальних законів, В. Липинський виділяє принципи суб'єктивності та волі. Історія твориться не за об'єктивними законами, а згідно з інтересами соціальних груп, зусиллями елітарних груп. Еліта - це активна меншість, яка створює держави та нації.

В'ячеслав Липинський,вважав, Що до класу люди належать, будучи поєднаними виконанням однієї суспільної функції (наприклад, до промислового класу -власники та робітники; до землеробського класу - землевласники й селяни).

У суспільствах існує вертикальний і горизонтальний поділи на класи.

Вертикальний поділ дає промисловий, хліборобський, фінансовий класи та інтелегенцію. Окреме місце посідає клас, пов'язаний з комунікаціями, - телеграфні та поштові службовці, водії, залізничники.

Горизонтальний поділ розподіляє суспільство на стани. Окремі стани формують організатори й організовувані.

Суспільство, поділене на класи та стани, постійно перебуває в процесі боротьби, конфлікту.

В'ячеслав Липинський вважав, що клас - це органічна, згуртована група, що містить різні колективи працівників.

Головним класом у суспільстві В. Липинський вважає селянство

Промисловому класові, до якого він включає і робітників, і підприємців-капіталістів, відведено незначне місце в соціальній структурі.

Головною рушійною силою суспільства є "правляча верства" (еліта).

- Сила й авторитет- головні ознаки еліти. У цьому контексті В. Липинський піднімає нове для політичної соціології питання - легітимність правлячої верстви - та пропонує власну типологію еліти.

- Охлократична - характеризує такий тип організації національної еліти, коли немає класового поділу суспільства, а існує політично безформний і економічно та расово неди-ференційований натовп. Джерело її - зовнішні кочівники, декласовані й непродуктивні члени суспільства.

-Класократична - форма організації національної еліти, за якої в суспільстві існують класи, що володіють засобами виробництва. У такому суспільстві існує громадянська мораль і віра в закони, що заохочує трудову активність, зумовлює високий рівень розвитку техніки й духовної культури.

Поиск по сайту: