Політична соціологія М. Вебера

Соціологічні переконання М. Вебера

Методологія соціологічного пізнання М. Вебера

По Веберу, замість того, щоб досліджувати мир переживань історика, необхідно вивчати логіку утворення тих понять, якими при цьому оперує історик.

Логічно виникає питання: якщо основу науки складають поняття, за допомогою яких узагальнюється різноманіття емпіричного миру, то який принцип освіти, а головне критерій істинності культурно-історичних понять? Тим паче, що на відміну від природних наук, які мають на меті встановлення загального закону, культурно-історичні ставлять за мету пізнання приватного, індивідуального. Тобто ще раз ставимо питання, яким чином можливе логічне, загальнозначуще пізнання індивідуального, де критерій виділення головного -- в індивідуальному?

Таким критерієм, по Веберу, є «віднесення до цінності». Завдяки «віднесенню до цінності» утримуються саме ті моменти з неозорого різноманіття емпіричних даних, які мають значення з погляду певної цінності. Отже, по Веберу, «віднесення до цінності» є тим актом, який конституює загальнозначущу думку.

Теорія «соціальної дії»

Як необхідна передумова соціології Вебер ставить окремого раціонально (осмислено) діючого індивіда. Згідно Веберу, суспільні інститути - право, держава, релігія і т.д. - повинні вивчатися соціологією в тій формі, в якій вони стають значущими для окремих індивідів, в якій останні реально орієнтовані на них в своїх діях. Він заперечував ідею, що суспільство «перше» складових його індивідів, і «вимагав» виходити в соціології з дії окремих людей.

Наявність суб'єктивного значення і орієнтація на інших -- дві необхідні ознаки «соціальної дії» і його розуміння предмету соціології.

Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири: цілераціональне; ціннісно-раціональне; афектне; традиційне.

Політична соціологія М. Вебера

Теорія раціоналізації Вебера пов'язана з його трактуванням «соціальної дії», яке у свою чергу виходить на концепцію панування, основою політичної соціології Вебера, що є.

Наочно все це «працює» у вченні Вебера про тип легітимного панування, тобто такого панування, яке визнане із сторони керованих індивідів.

Перший тип панування Вебер називає легальним. Тут як «мотив поступливості» має місце міркування інтересу, тобто цілераціональна дія. До такого типу, на його думку, відносяться сучасні йому європейські держави: Англія, Франція і ін., а також США.

Найчистішим типом легального панування Вебер вважає бюрократію. Цей тип панування найбільш відповідає, по Веберу, формально-раціональній структурі економіки. Бюрократичне управління означає панування за допомогою знання і в цьому полягає його специфічно-раціональний характер.

Другий тип легітимного панування Вебер називає традиційним. Цей тип обумовлений «вдачами», звичкою до певної поведінки. В цьому відношенні традиційне панування засновано на вірі не тільки в законність, але навіть в священика спрадавна існуючих порядків і властей.

Чистісіньким типом такого панування є, по Веберу, патріархальне панування. Це суспільства, які передували сучасному буржуазному суспільству. Тип традиційного панування по своїй структурі схожий, по Веберу, із структурою сім'ї. Саме ця обставина робить особливо міцним і стійким цей тип легітимності.

Відмінність між раціональним способом управління (і раціональним типом держави) і способом управління в традиційному суспільстві Вебер показує шляхом порівняння сучасного західного урядовця з китайським мандарином.

Третім типом панування є, по Веберу, харизматичне панування. Харизматичний тип легітимного панування є прямою протилежністю традиційному. Якщо традиційний тип панування тримається прихильністю до звичайного, раз і назавжди заведеному, то харизматичний, навпаки, спирається на щось незвичайне ніколи раніше те, що не признавалося. Основною базою харизматичного панування є афектний тип соціальної дії. Джерелом особистої відданості харизматичному государю є не традиція і не визнання його формального права, а, перш за все, емоційно забарвлена віра в його харизму і відданість цій харизмі.

Поиск по сайту: