І.З.Танчин СОЦІОЛОГІЯ

ЗМІСТ

Передмова

Розділ 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

Лекція 1. Предмет і об'єкт соціології

1.1. Предмет соціології

1.2. Структура соціологічного знання

1.3. Функції соціології

1.4. Соціологія в системі суспільних наук

Лекція 2. Витоки соціологічних знань та розвиток протосоціології до XIX ст.

2.1. Предмет історії соціології. Загальні тенденції розвитку світової соціологічної думки

2.2. Зародження соціологічних знань у Стародавньому світі

2.3. Розвиток протосоціології у Середні віки та епоху Відродження

2.4. Соціологічні погляди Нового Часу

Лекція 3. Виникнення і розвиток соціології як науки

3.1. Виникнення соціології як окремої науки. Концепція О. Конта

3.2. Натуралістичні школи та напрямки в соціології XIX ст.

3.3. Соціальна теорія марксизму

3.4. Розвиток соціології наприкінці XIX — на початку XX ст.

Лекція 4. Школи та напрями сучасної соціології

4.1. Провідні школи сучасної соціології

4.2. Основні напрямки сучасної соціології

Структурний функціоналізм

Теорії соціального конфлікту

Концепція соціального обміну

Феноменологічна соціологія

Символічний інтеракціонізм

Лекція 5. Соціологічна думка в Україні

5.1. Зародження і розвиток соціологічної думки в Україні

5.2. Початки української соціології

5.3. Розвиток української соціології в XX ст.

Розділ 2. СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА

Лекція 6. Суспільство як цілісна система

6.1. Суть поняття суспільство. Основні концепції походження суспільства

6.2. Суспільство як соціальна система

6.3. Типологізація суспільств

Лекція 7. Соціальна структура суспільства

7.1. Поняття соціальної структури суспільства та її основні елементи

7.2. Соціальні статуси і ролі в соціальній структурі суспільства

7.3. Теорії соціальної нерівності

Теорія класів

Теорія соціальної стратифікації

7.4. Соціальна мобільність та її види

Лекція 8. Соціальні інститути і соціальні спільності

8.1. Поняття та ознаки соціального інституту

8.2. Класифікацій та функції соціальних інститутів

8.3. Основні риси соціальних організацій

8.4. Ознаки та види соціальних спільностей

Лекція 9. Соціальна взаємодія, соціальні відносини та соціальний контроль

9.1. Суть соціальної дії

9.2. Соціальні зв'язки і соціальні відносини

9.3. Соціальний конфлікт: поняття, функції, види та типи

9.4. Система соціального контролю

Лекція 10 Соціальні зміни та соціальні процеси

10.1. Природа, сутність та причини соціальних змін

10.2. Соціальні процеси та їх різновиди

10.3. Соціальні рухи і їх типи

Розділ 3. СПЕЦІАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Лекція 11. Соціологія культури

11.1. Поняття культури в соціології

11.2. Структурні елементи та форми культури

Лекція 12. Соціологія політики

12.1. Предмет, категорії і функції соціології політики

12.2. Політика як соціальний інститут

Структура і функції політики

12.3. Соціологічні дослідження політичної системи суспільства та її інститутів

Соціологія влади

Соціологія держави

Соціологія політичних партій і партійних систем

Лекція 13. Соціологія релігії

13.1. Предмет соціології релігії та історія и розвитку

13.2. Релігія як соціальний інститут, її організаційні форми і функції

13.3. Історичні типи релігійних вірувань та сучасні релігійні системи

Лекція 14. Соціологія особистості

14.1. Предмет соціології особистості та її основні проблеми

14.2. Структурні елементи особистості

14.3. Соціалізація особистості

Лекція 15. Соціологія праці

15.1. Предмет, об'єкт і функції соціології праці

15.2. Виникнення і розвиток соціології праці

15.3. Основні категорії соціології праці

15.4. Соціальні аспекти зайнятості і безробіття

Лекція 16. Етносоціологія

16. 1. Предмет і функції етносоціології, передумови її виникнення

16.2. Концептуальні підходи до вивчення етносів

16.3. Нація як предмет дослідження етносоціології

16. 4. Етносоціальні процеси

16.5. Сучасні етносоціальні процеси в Україні та захист прав національностей

Лекція 17. Соціологія сім'ї

17.1. Сутність, об'єкт та предмет соціології сім'ї

17.2. Шлюб та сім'я: поняття, сутність, типологія

17.3. Основні тенденції розвитку сучасної сім'є

Лекція 18. Гендерна соціологія

18.1. Суть гендерної соціології та и категоріальний апарат

18.2. Основні напрямки гендерних досліджень

18.3. Проблеми гендерної рівності на сучасному етапі

Лекція 19. Соціологія міста

19.1. Соціально-територіальна структура суспільства

19.2. Соціологія міста: сутність, проблеми, основні поняття.

19.3. Соціальні процеси в містах

Розділ 4. СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Лекція 20. Методологічні підходи у соціологічному дослідженні

20.1. Соціологічні дослідження в структурі соціологічної науки

20.2. Методологічні підходи до вивчення об'єкта досліджень

Лекція 21. Типологія соціологічних досліджень

Лекція 22. Формування вибіркової сукупності в соціологічному дослідженні

22.1. Етапи відбору одиниць аналізу

22.2. Вірогідні вибіркові дослідження

22.3. Районовані вибіркові дослідження

22.4. Гніздовий відбір одиниць аналізу

22.5. Статистичний відбір одиниць об'єкта дослідження

22.6. Квотна вибірка

2.7. Вимірювання соціальних характеристик респондентів у соціологічному дослідженні

Проста номінальна шкала

Порядкова шкала

Метрична шкала

Лекція 23. Методи збору, обробки аналізу та інтерпретації соціальної інформації

23.1. Вивчення документів

Контент-аналіз документів

Вимірювання та кодування інформації в тексті

23.2. Спостереження як метод соціологічного дослідження

23.3. Опитування в соціологічному дослідженні

Анкетування як спосіб збору емпіричної інформації

Інтерв'ю

Телефонне інтерв'ю

Фокусоване групове інтерв'ю

23.4. Експертні опитування. Біографічний метод

23.5. Статистичний аналіз емпіричної інформації

Лекція 24. Формування системи показників та індикаторів

24.1. Формування системи показників та індикаторів: методологічні та теоретично-прикладні засади

24.2. Соціально-педагогічний моніторинг: методика визначення системи показників.

Передмова

Соціологія має відіграти визначальну роль у новітній інтелектуальній культурі та посісти центральне місце серед суспільних наук. Ентоні Гіденс

Соціологія як соціально-гуманітарна наука розглядає суспільство як об'єктивний феномен, що має цілісний та структурно-системний характер, з'ясовує в ньому місце і функції кожного суспільного явища і процесу, допомагає індивіду і спільнотам визначити власні орієнтирну повсякденному житті. Водночас соціологія озброює суспільство своєрідним компасом в розумінні сенсу людських відносин, виконує прикладні та прогностичні функції як на рівні макросоціальних процесів і систем, так і на мікрорівні їх динаміки. Володіючи понятійно-категоріальним науковим апаратом, соціологія осмислює соціальне і конкретне всієї цілісності багатогранного процесу суспільного життя.

Варто зазначити, що сьогодні українське суспільство вступило в етап власного інноваційного державотворення, розпочався процес інституалізації соціології, зближення її теоретичної і прикладної диспозиції в царині вивчення економіки, політики, освіти, культури тощо. Завдання побудови демократичного суспільства вимагають від соціології посилення її значущості у формуванні наукового світогляду, культури і мислення особистості, здатності розібратися у проблемах та негараздах державотворення, з'ясування логіки процесів соціального розвитку, концентрації уваги на розробці методології і методики емпіричного дослідження, категоріального апарату, концепцій, програм, евристичних моделей тощо. Водночас утвердженню її соціального статусу забезпечить реалізація Указу Президента України від 25 квітня 2001 року "Про розвиток соціологічної науки в Україні". Тому освоєння студентами основних соціологічних категорій і теорій стане важливою складовою частиною їхньої загальної професійної освіти.

Курс "Соціологія" є першою частиною звичайного для західних університетів курсу "Вступ до соціології". У цій частині даються початкові теоретичні знання про предмет соціології, про її основні теоретичні напрями, дослідницькі методи, а також соціологічні уявлення стосовно культури і будови суспільства, соціальних структур і соціальних груп, соціальних організацій і соціальних інституцій, стосовно соціалізації і соціальної взаємодії, соціальних відхилень та соціального контролю.

При підготовці даного посібника автори намагалися висвітлювати питання, які відповідають навчальній програмі та вимогам курсу "Соціологія" для студентів усіх спеціальностей, що навчаються за кредитно-модульною системою. В основу роботи покладено принцип доступності матеріалу для студентів, тому вона може слугувати також для самостійного вивчення. У посібнику немає великого завантаження інформацією, натомість, у короткій і лаконічній формі висвітлено основні поняття, що стосуються тієї чи іншої теми. У ньому вміщено чимало схем та таблиць, які сприяють наочному засвоєнню матеріалу.

Метою курсу "соціологія" є набуття студентами знань:

• історії формування предмета соціології, відмінностей його від предмета інших дисциплін;

• головних функцій соціології, головних цілей застосування соціологічного знання;

• уявлень про суспільство, його структуру як складну систему соціально-культурних зв'язків та відносин;

• пояснення того, що таке особистість, характеристик головних чинників, які формують особистість у процесі соціалізації, формування самосвідомості;

• головних типів механізмів формування соціальних ідеалів, цінностей, сенсу дій, норм, зразків поведінки;

• понять соціальних статусів та соціальних ролей індивіда, розрізнювання приписаних та отримуваних ролей, уявлень щодо процесів рольового навчання, рольового вирішення конфлікту;

• про головні типи соціальних рольових зв'язків, визначення сутності соціальної дії та соціальних відносин;

• уявлення проте, що таке соціальна спільнота, чим зумовлена специфіка особливих інтересів спільноти та як пов'язані її особливі інтереси з інтересами більших спільнот, частиною яких вона є;

• головних закономірностей, джерел виникнення і розвитку масових рухів та їх типологія;

• уявлень про відносини економічної нерівності у суспільстві як підвалину соціальної стратифікації, виокремлення та описання головних страт сучасного українського суспільства;

• розуміння природи соціальних груп, знання їх класифікації;

• змісту поняття "соціальна організація", розуміння її цілей, структури, механізмів функціонування та зміни;

• характеристик функцій соціальних комунікацій, які становлять процеси інформаційної взаємодії, комунікаційних мереж, засобів комунікації, пояснень механізму зворотного зв'язку.

Уміння та навички студентів з предмета "Соціологія" повинні містити в собі:

• дати характеристику соціологічного підходу до розуміння культури, відокремлення складників культури, пояснення того, як вона регулює поведінку в групах та суспільстві;

• описування механізмів соціальних відхилень, відмінностей культурно-засуджуваних та культурно-схвалюваних відхилень, пояснення їхніх особливостей;

• визначення понять "соціальна інституція" перелік різновидів і функцій соціальних інституцій, пояснення механізмів інституціоналізації на прикладі формування конкретної інституції;

• визначення та аналіз поняття "громадянське суспільство" на відміну від поняття "держава";

• пояснення того, що таке "соціальна культура" та "соціальна стратифікація", уміння виокремити головні елементи соціальної структури;

• уміння характеризувати зміст, форми і джерела соціального контролю;

• визначення поняття "соціальний процес", відокремлення головних різновидів процесів: диференціації, інтеграції, мобільності, соціального конфлікту;

• аналіз конкретних процесів — змін у міграційних потоках, формування нових економічних і політичних структур, динаміки злочинності;

• пояснення природи та функцій, механізмів перебігу соціального конфлікту, сутності, природи й значення соціального консенсусу.

Розділ 1. Соціологія — Наука про суспільство

ТЕМА 1.1. Соціологія як наука. Протосоціологічне та буденне знання про суспільство

ТЕМА 1.2. З історії розвитку соціологі

ТЕМА 1.1. Соціологія як наука. Протосоціологічне та буденне знання про суспільство

Соціологія (від лат. — суспільство та гр. — наука) — дослівно — "наука про суспільство". Цей термін був запроваджений у середині XIX ст. французьким філософом Огюстом Контом і спершу позначав поняття "суспільствознавство". Суспільні наукові дисципліни є однією з вищих форм пізнання суспільством самого себе, а соціологія є однією з наук про суспільство. Це молода наука, порівняно з іншими дисциплінами.

Щоправда, корені деяких соціологічних концепцій сягають ще стародавніх часів (наприклад, вчення Аристотеля про різні форми організації держави: монархію, аристократію, політію, олігархію, демократію тощо). Проте, так! знання про суспільство (їх називають протосоціологічними) спершу розвивалися в межах філософії і були частиною філософських ідей, а також відрізнялися від сучасних наукових положень.

Характерні риси протосоціологічних вчень про суспільство:

Науковців-філософів, які розглядали соціальні проблеми, значно більше цікавило як повинно бути, ніж як воно є. Давньогрецькі філософи Платон і Аристотель, а також автори утопій, наприклад, англійський мислитель Томас Мор чи італійський вчений Томмазо Кампанелла, описували різноманітні проекти ідеальної держави. Змалювання навколишнього середовища було не ціллю, а швидше контрастним тлом для ідеалу, якому вони й приділяли основну увагу у своїх дослідженнях.

Протосоціологічній думці дуже часто був властивий волюнтаризм (від лат. — воля.). Це переконання у тому, що саме індивідуальна воля є вирішальним чинником у соціальній діяльності). Це проявлялось по-різному. Найчастіше — у вірі у всемогутність володаря. Домінувало переконання, що володар, якщо він оперує відповідними засобами, може на власний розсуд встановити державний та суспільний устрій.

Ще один різновид волюнтаристського підходу полягає в переконані, що, оскільки людина наділена свободою волі, то суспільне життя складається із суспільних несподіванок і є абсолютно непередбачуваним.

3. Також протосоціологічній думці притаманне зосередження уваги на проблемах держави і влади, а не суспільства. До виникнення соціологічної науки, фактично, суспільний лад не розглядався окремо від політичного ладу.

Знання буденне і знання наукове. 3 давніх-давен поряд з протосоціологічними теоріями існувало й буденне знання про різні соціальні проблеми (з позицій "здорового глузду"). існує воно і сьогодні. Суть феномену буденного знання полягає в тому, що кожна людина має певні знання щодо будови і принципів функціонування навколишнього соціального світу. Це знання вона здобуває як завдяки особистому досвіду, так і переймаючи досвід інших людей. У такий спосіб, завдяки взаємному обману досвідом, з'являється спільне знання про закони і принципи функціонування суспільства, яке (знання) є набутком певної соціальної спільноти.

Однак практика показує, що у багатьох випадках підхід до пояснення і розв'язання певних соціальних проблем із позицій буденних уявлень про соціальну дійсність ("здорового глузду") є неправильним. Насправді "здоровий глузд" дуже часто є переобтяжений забобонами та хибними стереотипами, які часто призводять до неправильного розуміння соціальних явищ. У зв'язку з цим, важливо вміти розділяти буденне знання, яке часто буває помилковим і неповним, і наукове знання.

Наведемо приклад того, як "здоровий глузд" може ввести в оману. У 1949 р. американський історик Артур Шлізенгер-молодший так відреагував на результати досліджень в середовищі! американських солдатів під час Другої світової війни, які були опубліковані у двотомній книзі "Тhе Аmerican Soldier"; “Це нудна демонстрація знань, очевидних кожній тверезо мислячій людині”. Тоді інший рецензент цієї ж книги, відомий американський соціолог Пол Лазерсфельд (1901—976), запропонував з цієї книги декілька прикладів із власною інтерпретацією:

У солдатів із вищим рівнем освіченості було більше проблем із адаптацією, ніж у малоосвічених (Інтелектуали менш підготовлені до військових справ, ніж люди, виховані вулицею).

Білошкірі рядові більше прагнули отримати наступне військове звання, ніж чорношкірі (далися взнаки довгі роки приниження).

Чорношкірі вважали за краще перебувати у підпорядкуванні офіцерів з Півдня, а не з Півночі (офіцери з Півдня — досвідченіші в поведінці з чорношкірими).

Чим довше продовжувалися бої, тим більше солдати прагнули повернутися додому до закінчення війни.

Далі Лазерсфелъд продовжив свою думку так: "Кожне з наведених мною тверджень, які прекрасно узгоджуються зі здоровим глуздом, є прямо протилежне тому, що було виявлено насправді".

Помилковим є твердження, що "здоровий глузд" завжди вводить в оману і постійно перебуває в конфлікті з соціологією. Але принципова відмінність між ними полягає в тому, що соціологія є наукою. Вона не сприймає твердження "на віру", не покладається на інтуїтивні відчуття суб'єктів, на їх життєвий досвід, фантазії, плітки, а вивчає суспільство шляхом аналізу фактів і наукових узагальнень.

Буденні уявлення людей є індивідуальними. Вони залежать від того, до якого класу, стану чи нації належать їх носії, скільки їм років, у місті чи у селі вони живуть. Головною ознакою, яка характеризує науковий підхід до пізнання дійсності є та, що наукове знання ґрунтується на фактах, які можуть бути перевірені. Тобто докази — це конкретні результати фактичних спостережень, які можуть бути виміряні, пораховані, побачені, перевірені на точність іншими дослідниками.

Сьогодні знання, яке ґрунтується на доказах, стало звичним, але ще декілька століть тому середньовічні схоласти могли дискутувати над тим, скільки ангелів можуть поміститися на кінчику голки, або чи існує у Адама пуп?

Американський соціолог Джонатан Тернер визначає такі основні риси, що характеризують науку.

1. Наука не оцінює, що повинно або не повинно існувати чи діяти.

2. Наука прагне лише зрозуміти, чому явища існують і як вони функціонують.

3. Наука узагальнює висновки, творячи абстрактні, позбавлені оцінок теорії, які пояснюють причини та способи функціонування явищ.

4. Наука піддає ці теорії емпіричній перевірці, відкидаючи або уточнюючи їх, якщо вони не витримують цієї перевірки.

5. б. Наука застосовує такі методи нагромадження даних, якими можна послуговуватися багатократно, для того, щоб переконатися, що дати, які використовуються для перевірки теорії, е об'єктивними.

6. 6. Наука забезпечує приріст знань постійно: і тоді, коли підтримує теорії, що знаходять своє емпіричне підтвердження, і тоді, коли відкидає ті теорії, якщо вони такого підтвердження не знайшли.

Кожен науковий висновок е результатом оптимальної інтерпретації усіх доступних доказів. Нові докази можуть змусити науковців переглянути попередні висновки і — навіть повністю відмовитися від них на користь нових. Тобто процес наукового пізнання е нескінченним і абсолютної істини не може бути досягнуто. Усі наукові істини відповідають певному етапові розвитку людської думки, тому вони вимагають постійного перегляду в контексті нових доказів.

1.1.1. Передумови виникнення соціологічної науки

Протягом багатьох сотень років люди, живучи у феодальному суспільстві, займалися тим самим видом діяльності (землеробством), працювали за допомогою знарядь праці, які майже не змінювалися, використовували ті самі технології, а тому життя багатьох поколінь людей практично нічим не відрізнялося від життя їхніх попередників. Однак, наприкінці XVIII ст., розвиток подій у Європі спонукав людей по-новому задуматися над сутністю суспільства. Коли із крахом феодалізму почався процес урбанізації, а нові форми управління почали приходити на зміну абсолютним монархіям, фундаментальні риси функціонування суспільств почали змінюватися.

Економічні передумови.

Важливим каталізатором появи нової науки про суспільство стали зміни в економічній сфері, зумовлені промисловою революцією. Промислова революція — це перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики. Але технічні зміни були лише частиною значно ширшого спектра соціально-технічних нововведень. Разом з технікою приходив і новий соціально-економічний порядок.

Промислова революція почалася у Великобританії у 1760 р. і за кілька десятиліть (промисловий переворот в Англії завершився в 10—20-х рр. XIX ст.) економічне життя країни було змінено докорінно. Змінилися форми праці (все більше людей працювали в промисловості, і все менше — у сільському господарстві), змінилися доходи (більше людей отримували зарплатню і стали суб'єктами ринкових відносин, а не жили на самозабезпеченні за рахунок власного натурального господарства), стали іншими умови життя (спосіб життя у місті відрізнявся від сільського), релігія, освіта, форми правління. Після Великобританії, до кінця XIX ст., промислова революція відбулася у США, Франції, Німеччині, Японії. У XIX ст. промислова революція поширилася в усій Західній Європі й Америці. Капіталізм утвердився у багатьох країнах світу. Розвиток капіталістичного виробництва став поштовхом до вивчення багатьох соціальних питань. 3 одного боку, капіталістичні підприємці були зацікавлені у тому, щоб дізнатися як раціонально використати робочу силу, як правильно спланувати виробництво, виникла необхідність з'ясування платоспроможного попиту населення тощо. 3 іншого боку, різкі зміни у суспільному житті спричинили багато нових соціальних проблем: злидні, важкі умови праці, відсутність традиційного соціального контролю, самотність. Для вирішення цих проблем необхідно було об'єктивно дослідити суспільне життя.

Політичні передумови.

Унаслідок промислового перевороту загострилися класові суперечки між пролетаріатом і буржуазією, що призвело до ряду буржуазних революцій: нідерландської, англійської та ін. Особливе місце займає Велика французька революція 1789—1798 рр., яка стала символом політичних перетворень епохи. Вперше в історії був повністю зруйнований феодальний суспільний лад і зародився новий — ідеалом якого була загальна свобода і рівність. В історії людства вимога демократичних свобод була цілком новим явищем.

Змінилася форма організації суспільства: якщо в феодальному суспільстві організація людей забезпечувалася тиском на них з боку влади, то у новому капіталістичному суспільстві вільним і незалежним людям стали необхідними конкретні знання про суспільство, розуміння своїх інтересів, причин та обставин, які спонукають людей вдаватися до певних вчинків. Саме в умовах становлення громадянського суспільства виникає достатньо масова потреба в знанні, орієнтованому на опис реальних соціальних явищ і процесів. Громадянське суспільство — це змагання, компроміс диференційованих громадян. Відтак виникає необхідність розглядати суспільство не як однорідну масу, а враховувати його диференційованість, розмаїтість, багатоплановість. Соціологія і стала відповіддю на потребу громадянського суспільства, що переживало період свого становлення (така потреба відчувається зараз і в Україні), яка в силу своєї достовірності, доказовості, націленості на практичний результат е якісно новою формою соціального пізнання.

Наукові передумови.

Соціологія народжувалася як наука про суспільство і його перетворення, а відтак важливою передумовою виникнення став розвиток науково-теоретичних знань. У XVII—XVIII ст. видатні вчення філософів Нового часу: Рене Декарт, Венедикт Спіноза, Френсіс Бекон, Томас Гоббс та інші задають нову спрямованість пізнавальній орієнтації епохи: опору на досвід, дослід, логіку і розум.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в країнах Західної Європи бурхливо розвиваються природничі науки. Їх прогрес був обумовлений стрімким розвитком капіталістичного виробництва. Наприклад, відкриття закону збереження і перетворення енергії і виникнення термодинаміки (Ніколя Карно у 1824 р.) було обумовлене технічною необхідністю, практичною зацікавленістю у раціональному використанні сили пари і підвищення коефіцієнта корисної дії парової машини.

До початку XIX от. природничі науки, передусім, фізика та хімія, виробили ряд вимог і процедур, що забезпечували достовірність знання. Достовірність не вірогідну, а доведену експериментально, на практиці.

Не випадково, задовго до виникнення наукової соціології, вчені-природознавці (наприклад, П'єр Лаплас (1749—1827), Антуан Лавуазьє (1743—1794) та інші) почали застосовувати практичні методи досліджень, апробовані у природничих науках, для аналізу соціальних явищ. Навіть побутував термін "соціальна фізика".

1.1.2. Місце соціології у системі суспільствознавства

Протягом тривалого часу самостійне місце соціології серед інших наук піддавалося серйозним сумнівам. Деякі вчені вважали, що — соціологія це звичайна сума досягнень інших (конкретних) наук, які нагромаджують свій матеріал за допомогою спостереження за фактами реального життя. Однак сьогодні вже визнано, що соціологія є окремою наукою, яка займає особливе місце в системі суспільних наук. Соціологія є наукою-генералі-затором, що досліджує суспільство в цілому, а також людину як істоту соціальну. Вона співпрацює з іншими сферами наукових знань про людину і суспільство, опираючись на досягнення статистики, демографії, психології, політології, економіки, права тощо.

Разом з тим, у системі суспільних наук є ряд дисциплін, зв'язок соціології з якими є особливо тісний і взаємно необхідний. Розглянемо як відбувається взаємодія соціології з певними науками й у чому полягає їхня відмінність.

Соціальна філософія — це розділ філософії, предметом дослідження якого є осмислення якісної своєрідності суспільства у його відмінності від природи. Ця наука аналізує такі проблеми, як сенс і цілі існування суспільства, походження і становлення суспільства, його перспективи, напрям розвитку тощо. Вона досліджує суспільне життя, передусім, з точки зору вирішення світоглядних проблем. Соціологія виникла із соціальної філософії, однак, на відміну від соціальної філософії, вона розглядає суспільство, соціальне життя не як загальне, абстрактне поняття, а як реальність. Вона намагається оперувати такими поняттями, які піддаються більш-менш однозначній інтерпретації. Якщо для філософа, наприклад, культура — це творіння людського духу, то для соціолога — система регуляторів соціальних зв'язків і норм поведінки. Філософія вивчає суспільство абстрактно, спекулятивно (від англ. — роздумувати, робити припущення), а соціологія — шляхом аналізу емпіричних фактів і наукових узагальнень.

Відомий російський соціолог Володимир Ядов зазначав: "Основні поняття макросоціологічної теорії, на відміну від філософських категорій, — не матерія і свідомість, а соціальна структура і соціальні інститути, культура, соціальна організація; не людина, а особистість як соціальний тип і процеси соціалізації індивідів; не соціальні відносини в їх сутнісній глибинній основі, а швидше соціальна взаємодія і соціальні взаємозв'язки".

Спільним для соціології і соціальної філософії є те, що обидві науки розглядають суспільство в цілому, в його системності, як певне інтегральне утворення, що не зводиться до звичайної суми одиниць, з яких воно складається. Однак, якщо для філософії ціллю виступає вироблення світогляду, процес формування, утвердження чи знецінення якого може тривати впродовж цілої епохи, то для соціології — отримання достовірної, об'єктивної картини сучасного світу і вирішення конкретних суспільних проблем свого часу.

Історія.

Соціологія та історія мають спільний об'єкт дослідження — суспільство, що вивчається у процесі його розвитку. Як відомо, норми поведінки, цінності, культура передаються з покоління в покоління. Дуже важливо виявити цю еволюцію, і це є частиною загальних інтересів історії і соціології. Відмінність цих наук у тому, що історія намагається реконструювати минулу діяльність людей. Вона не здатна пояснити сьогодення, а тим більше — прогнозувати майбутнє. Сучасність завжди відрізняється від минулого, тому що вона є творенням нового. Завдання соціолога — "схопити", зафіксувати це нове на рівні соціально типового.

Політологія.

Соціологія і політологія відрізняються тим, що політологія вивчає політичні процеси, політичні відносини, політичні цінності, політичну систему, політичну культуру, тобто все, що стосується політичної сфери життя суспільства. Соціологія ж, досліджуючи людей і спільноти як суб'єкти, має справу з громадянським суспільством, що функціонує поряд з державою і стає самостійною сутністю на певному етапі розвитку людської цивілізації.

Політологія також вивчає громадянське суспільство. Але, якщо соціологія аналізує громадянське суспільство з позиції його соціальної структури, соціального статусу особистості, націй, класів та інших соціальних груп, їх взаємодії, то політологію у цьому випадку цікавлять, передусім, права й обов'язки громадянина, структура політичної системи, політичні стосунки, місце, роль і функції існуючих політичних інститутів та організацій. Уся увага політологічної науки фактично зосереджена на аналізі проблем влади. Соціологія ж намагається розкрити закономірності політичного життя, щоб на основі цього оптимізувати політичні структури, органи влади тощо. А це можливе тільки за умови вивчення суспільства в цілому, як соціальної системи, що і є у центрі уваги соціології.

Психологія.

Від психологи соціологія відрізняється ТИМ, що зосереджується на вивченні не індивідуальних, а типових проявів соціальної поведінки і взаємодії.

Ще однією суттєвою відмінністю є та, що у соціолога викликає інтерес, насамперед, раціональна складова особистості, тобто соціологія не вивчає підсвідомого, ірраціонального, що є, серед іншого, предметом зацікавлення психології.

Соціологія бере від психології теорію мотивації поведінки, особистісних і масових дій, що виступає необхідною складовою дослідження поведінки особистості в колективі та суспільстві. Але для психології пріоритетом є вивчення індивідуального "Я", а для соціології — проблеми міжособистісної взаємодії "Ми". Соціологія вивчає особистість як суб'єкт і об'єкт соціальних зв'язків, взаємодій та відносин; особистісні ціннісні орієнтації вона розглядає із соціальних позицій, рольових очікувань тощо.

1.1.3. Об'єкт і предмет соціології

Як і будь-яка наука, соціологія неможлива без об'єкта і предмета свого вивчення.

Об'єктом науки є вибраний, вмотивовано обмежений елемент реальності, який вирізняється у навколишньому середовищі.

Інакше кажучи, — це елемент навколишньої дійсності, на який спрямований дослідницький пошук. Природа, тваринний і рослинний світ, людина, суспільство, культура — все це об'єкти відразу багатьох наук. Так, тваринний світ може бути об'єктом вивчення біології, зоології, зоопсихології, палеонтології тощо. Людина, суспільство, культура, етнос та інші об'єкти вивчаються не тільки соціологією, але й такими науковими дисциплінами, як історія, психологія, етнографія, культурологія та ін.

Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища.

Загалом, об'єктом соціології є:

суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство);

соціальні спільноти — сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо);

людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів;

соціальні інститути — сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

У кожному конкретному випадку об'єктом дослідження соціології виступає проблемна ситуація, сфокусована на конкретному соціальному явищі, процесі, сфері соціального життя. Скажімо, як об'єкт соціологічного дослідження можуть бути виборці певного округу, колектив певної організації, сім'я чи потенційні покупці певного товару, чи взаємини між політичними партіями тощо.

Предметом кожної науки є логічно взаємопов'язана і несуперечлива система фундаментальних понять, які описують ту частину об'єктивної реальності, на яку націлені методи вивчення цієї науки.

Наприклад, фізики, описуючи матеріальний світ, використовують поняття електричного поля, гравітації, енергії, сили тощо; хіміки — послуговуються такими поняттями, як: розчин, кислота, луг, валентність та багатьма іншими. Ці поняття описують відповідний предмет — фізики чи хімії.

Предмет дослідження формулює дослідник, тобто він (предмет) повністю залежить від самого знання і є його частиною. Визначаючи предмет дослідження, ми абстрактно виділяємо певні сторони об'єкта і намагаємося вивчити їх, враховуючи або не враховуючи вплив інших, не виділених нами сторін. Кожному об'єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження. Наприклад, людина як об'єкт існуючої незалежно від нас дійсності може зацікавити анатома з точки зору своєї будови: система кровообігу, скелет, м'язи тощо; лікаря — як організм, складна система, яку належить лікувати, підтримувати в рівновазі ії фізичний та психічний стани; психолог, письменник, філософ можуть зацікавитися ще іншими аспектами життя і діяльності людини.

Предмет соціології — це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми.

Серед основних понять соціології можна виділити такі як: статус, роль, соціальна структура, соціальна група, соціальна взаємодія, соціалізація та ін.

Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину — творця цих соціальних спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямів, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати його визначення складно.

Класик соціологічної науки німецький вчений Макс Вебер вважає, що соціологія — це наука про соціальну поведінку, яку соціологія прагне зрозуміти і пояснити. Соціальна поведінка, за Вебером, — це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей.

Сучасний американський соціолог Нейл Смелзер зазначає, що соціологія — це один із способів вивчення людей. Він вважає, що соціологи прагнуть з'ясувати: чому люди поводять себе певним чином, мають певну віру, одружуються, навчаються, голосують тощо, а також, що відбувається з людьми під час того, як вони взаємодіють один з одним. Тому Смелзер вважає, що завдання соціології — "наукове вивчення суспільства і соціальних відносин".

Він виділив два напрямки — мікросоціологію і макросоціологію. Дослідник-мікросоціолог фокусує свою увагу на індивідах, їх поведінці, мотивах і тих сенсах, які люди вкладають у взаємодію. Представники цього напрямку вважають, що соціальні явища можна зрозуміти тільки після проведення аналізу тих аспектів, які люди надають тим явищам, що виникають при їхній взаємодії. Макросоціологія описує глобальні закономірності розвитку суспільства, взаємодію основних елементів суспільної системи.

1.1.4. Структура соціології

У процесі розвитку соціологічної науки вчені-соціологи опинилися у парадоксальній ситуації. Суспільство неможливо вивчати тільки емпіричними методами, оскільки неможливо вивчити й узагальнити всі соціальні події і факти — їх надто багато, щоб можна було їх осягнути. Отже, потрібно було вибирати: або зберегти предмет вивчення (тобто вивчати суспільство як систему), або зробити акцент на вивченні конкретних соціальних подій і фактів. У результаті в соціології виділилося два напрямки:

прикладна соціологія вивчає конкретні соціальні події і факти (за допомогою соціологічних опитувань, анкетування та ін.);

теоретична соціологія — виробляє соціологічні теорії про становлення і діяльність соціальних спільнот, механізми їх життєдіяльності і функціонування, базуючись на філософських аспектах. Власне вона є навчальною дисципліною, яку вивчають студенти ВНЗ.

У межах теоретичної соціології вирізняють загальну соціологічну теорію, спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціологічні теорії.

Загальна соціологічна теорія досліджує суспільство в цілому, основні закони його розвитку і функціонування. Вона дозволяє спів ставити окремі соціальні явища і процеси з соціальним цілим, унаслідок чого з'являється можливість науково пояснити їх, розглянути їх походження, структуру і функції. Теоретична соціологія також виробляє основний понятійний апарат, необхідний для вивчення суспільства,

У межах загальної соціологічної теорії виділяють декілька головних напрямів:

Теорія соціальних структур вивчає складові елементи й основи будови різних груп і спільнот.

Теорія соціального розвитку (теорія змін) включає теорії соціального прогресу і регресу.

Теорія соціальної поведінки індивідів вивчає залежність між соціальною ситуацією і реакцією індивіда на неї, стереотипи поведінки людей.

Теорія поведінки спільнот з'ясовує загальні закономірності поведінки великих мас людей (натовпів) у кризові періоди.

Порівняно із загальною соціологічною теорією, спеціальні та галузеві соціологічні теорії мають вужчі сфери застосування. Вони вивчають певні, відносно автономні, сфери суспільного життя, закономірності і тенденції їх розвитку, механізми дії.

Спеціальні соціологічні теорії досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної. До спеціальних соціологічних теорій належать: соціологія особистості, соціологія сім'ї, соціологія молоді, соціологія міста чи села, соціального стану чи класу, соціологія нації тощо.

Галузеві соціологічні теорії вивчають механізми життєдіяльності та функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя, а також процеси соціалізації особистості. Серед галузевих соціологічних теорій можна виділити соціологію культури, політики, вільного часу, праці й управління, освіти, девіантної поведінки, права, громадської думки, електоральної поведінки та ін.

1.1.5. Методи соціології

Дослідницька діяльність є неможливою без використання певних методів. Метод (з гр. — "шлях до чого-небудь", у ширшому розумінні — шлях, спосіб дослідження) — це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об'єкта.

Методи — це правила, за допомогою яких здійснюється дослідницька діяльність, вони мають бути стандартними й однозначними; якщо немає стандартизації й однозначності — немає правил, а немає правил — немає методу; немає методу —

немає логіки.

У соціологічних дослідженнях розрізняють методи теоретичні й емпіричні (практичні).

1. Теоретичні методи. їх ще називають загальнонауковими, оскільки ними послуговуються усі без винятку наукові дисципліни: хімія, математика, фізика, астрономія, історія та ін. Вони включають у себе основні процедури логіки, вимоги до обґрунтування знання, правила виведення висновків тощо.

До теоретичних методів належать:

Абстрагування — сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод включає три способи застосування:

абстрагування за допомогою відволікання (розгляд окремих рис або властивостей об'єкта без зв'язку з іншими й об'єктом в цілому);

абстрагування за допомогою ототожнення (вивчення об'єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним його спрощенням і узагальненням);

абстрагування за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об'єктів).

Системно-структурний метод — розглядає об'єкт пізнання як систему, що складається ві структурних елементів з визначеними функціями. Кожне соціальне явище є складною системою, яка, одночасно, є структурним елементом іншої, ширшої системи і складається з елементів, які, в свою чергу, є системами з іншими структурними елементами.

Порівняльний (компаративний) метод — це встановлення подібності та відмінності, що ґрунтується на підставі спів падання чи не спів падання певних ознак об'єктів.

Типологічний метод — групує факти у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак.

2. Емпіричні методи (практичні). Саме ці методи складають науковий апарат для вивчення конкретних соціальних подій і фактів.

При зборі первинних даних використовують чотири основних методи, кожен з яких має по два основних різновиди: опитування (анкетування та інтерв'ювання), аналіз документів (якісний і кількісний (контент-аналіз), спостереження (невключене і включене), експеримент (природній і штучний).

Охарактеризуємо емпіричні методи трохи детальніше.

Опитування.

Анкетування.

Анкета (з фр.— розслідування) — упорядкований за змістом і формою набір питань та висловлювань, що вміщені на одному чи кількох аркушах паперу. Анкетою не можна назвати будь-який перелік запитань. Так, запитання журналіста не вважаються анкетою, попри те, що вони є і послідовні, і логічні. Анкета повинна бути адресована багатьом людям (респондентам). Логіка побудови питань в анкеті відповідає цілям дослідження і спрямована на отримання тільки такої інформації, яка дає можливість перевірити певні гіпотези.

Анкетування буває суцільним (наприклад, перепис населення — треба відзначити, що це дуже витратний захід) і вибірковим. Вибірка має максимально точно відображати всі основні параметри тієї соціальної групи, яку вивчають науковці. Наприклад, Інститут Геллапа у США регулярно опитує і,6—2 тис. осіб, отримуючи досить достовірні дані про все населення країни — 240 млн. американців. Ці і,5—2 тис. респондентів обирають таким чином, щоб вони якомога точніше у пропорційному відношенні відображали населення країни. Тобто, якщо в країні 60 % становлять жінки і 60 % — чоловіки, з них, скажімо 30 % пенсіонери, а і6% — мешканці сіл, то вибірка повинна максимально точно відповідати цим даним. І, чим більше вибірка відповідатиме структурі досліджуваної групи, тим точнішою, або, інакше кажучи, репрезентативнішою вона буде.

Про значення репрезентативності вибірки свідчить такий приклад, який уже став хрестоматійним. Перед президентськими виборами 1931 р. американський літературний журнал провів опитування, щоб з'ясувати, хто із кандидатів переможе на президентських виборах — Рузвельт чи Лендон. Журнал розіслав 10 млн. анкет. При цьому адреси були взяті із телефонних книг. Але організатори анкетування не врахували, що наявність у людини телефону передбачає приналежність її до певного соціального прошарку домовласників. А це породжує певний тип соціальних очікувань. У результаті, здійснивши величезну роботу (розсилання й опрацювання анкет), витративши великі кошти, журнал помилився, передбачивши перемогу Лендона. А нікому на той час ще не відомий Джордж Геллап, на підставі опитування тільки З тис. осіб, передбачив правильний результат виборів з точністю до 3,5 %.

Інтерв'ювання.

Якщо анкету респондент заповнює самостійно, то в інтерв'ю запитання йому зачитує підготовлений спеціаліст. Інтерв'ю буває стандартизованим, коли формулювання питань і їхній порядок є фіксованими, а інтерв'юер не має права їх змінювати (наприклад, телефонне інтерв'ю), а також не стандартизованим, яке схоже на журналістське. Результати не стандартизованого опитування практично не піддаються стандартизованому опрацюванню, його мета — отримати в експертів інформацію про невідоме явище, поглиблено вивчити проблему, з'ясувати подробиці, які неможливо виявити шляхом стандартизованого інтерв'ю.

Аналіз документів.

Документом у соціології називають будь-яку інформацію, зафіксовану в друкованому чи рукописному варіанті, магнітній стрічці, фото- чи кіноплівці, картині, рисунку тощо. Таким чином, тут поняття "документ" є помітно ширшим, ніж, скажімо, у юриспруденції чи практиці державного управління. Розрізняють якісний і кількісний аналіз документів.

Якісний — тлумачення документів, їх всебічна інтерпретація шляхом з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту.

Кількісний (контент-аналіз) — формалізований метод інтерпретації текстів. Його використовують для вивчення масивів однорідних документів (газети, телебачення, радіо, анкети, платформ політичних і громадських організацій). При застосуванні цього методу, спершу обирають певну смислову одиницю — символ, термін чи поняття, позначені словом чи словосполукою — і підраховують у якому контексті (позитивному, негативному чи нейтральному), і як часто вона вживається в аналізованому документі. Наприклад, американський соціолог Гарольд Лассуел під час Другої світової війни, використовуючи такий метод довів, що газета "Істинний американець" є профашистськи тенденційною.

Спостереження. Включене спостереження — коли спостерігач безпосередньо присутній у групі, за якою він спостерігає (У групі страйкарів чи пікетувальників, або у будь-якій іншій соціальній групі). Так, наприклад, один із співробітників Інституту філософії СРСР, свого часу з метою глибшого вивчення ціннісних орієнтацій та ідеалів робітників, влаштувався на завод і пропрацював там більше ніж півроку. Відомі навіть приклади, коли соціологи "включалися" у середовище наркоманів, робітників-нелегалів з метою глибшого їх вивчення.

Невключене спостереження — коли спостерігач безпосередньо не присутній у групі, за якою він спостерігає.

Перевагою методу спостереження (включеного і невключеного) є безпосередність вражень дослідника, активне продукування гіпотез у процесі спостереження. Недоліком методу спостереження варто вважати неможливість гарантувати репрезентативність даних, у зв'язку з тим, що неможливо охопити спостереженням велику кількість явищ, як і через значну ймовірність помилок при інтерпретації подій. Тому цей метод доцільно застосовувати переважно у поєднанні з іншими методами збору інформації.

Експеримент.

Його застосування в соціології є досить обмеженим. Серед багатьох вчених побутує думка про неможливість застосування експериментальних методів при аналізі соціальної проблематики. Однак науці відомі соціальні експерименти Роберта Оуена, Фредеріка Тейлора чи Елтона Мейо, які намагалися створити для певних груп особливі умови життя чи праці, відмінні від загальноприйнятих, і перевірити таким чином як це відобразиться на ефективності їхньої праці, або, у випадку Роберта Оуена, навіть як це вплине на саму сутність людини: чи зробить її красивішою, розумнішою, добрішою тощо. Зрештою, існують експерименти, які створило саме життя: соціальні революції, реформи, експерименти в межах різних соціальних груп і царин суспільного життя — педагогіки, економіки, права та ін.

Серед соціальних експериментів розрізняють природні і штучні. Природні — ті, що виникають не заплановано, стихійно. Наприклад, існує гіпотеза про те, що зі скасуванням колгоспів в українському селі відбудеться перехід до фермерського типу господарювання. Процес ліквідації колгоспів у багатьох областях нашої країни вже завершено. Чи закінчиться експеримент щодо скасування колгоспної системи успіхом та розвитком сільського господарства (а ця акція є фактично масштабним соціальним експериментом), ми дізнаємося вже в найближчі роки.

Штучні експерименти охоплюють значно менші масштаби. Як правило, їх застосовують у малій групі, або в обмеженому регіоні, а їх перебіг є контрольованим. Один із варіантів: створюють дві групи — експериментальну та контрольну. У першій запроваджують певні зміни, а у другій — залишають все по-старому. Контрольна група стає еталоном для порівняння.

1.1.6. Функції соціології

Функція (з лат. — виконання, відповідність, здійснення, відображення) — обов'язок, значення, призначення, роль. Зв'язки соціології з життям суспільства, її соціальна роль визначається, насамперед, тими функціями, які вона виконує.

У соціологічній літературі використовують різні критерії і способи класифікації функцій соціології. Наприклад, А. Здравомислов вважає, що соціологія виконує 4 найважливіших функції: теоретичну, ідеологічну, критичну й інструментальну. Н. Черниш також виділяє 4 основних функції: теоретико-пізнавальна, описово-інформаційна, функція соціального планування та прогностична. В. Городяненко виділяє 7 основних функцій соціології: дві гносеологічних — теоретико-пізнавальна і світоглядно-ідеологічна; і 6 соціальних: практико-перетворювальна, прогностична, організаційно-технологічна, критична, гуманістична та функція соціального планування. На думку Ж. Тощенка, соціологія як суспільна наука виконує теоретико-пізнавальну й управлінську функції, які, у свою чергу, можуть утворювати похідні функції, залежні від перших двох: світоглядну, просвітницьку, прогностичну, профілактичну, практичну та ін. Е. Тадевосян, підкреслюючи, що соціологія виконує різноманітні функції, вважає, що всіх їх можна розділити на три основні: теоретико-пізнавальна, практично-політична та ідейно-виховна. При цьому це розмежування не має бути надміру жорстким, а також не повинне виключати взаємозв'язок і взаємовплив зазначених функцій.

Отже, соціологія як наука має багатоаспектне, багатоцільове призначення і виконує різноманітні функції, а звернення до тих чи інших функцій — це вибір кожного дослідника. Пропонуємо розглянути детальніше такі функції: теоретико-пізнавальну, описово-інформаційну, прогностичну та функцію соціального планування і соціальної технології.

Теоретико-пізнавальна функція покликана забезпечувати появу нового знання про всі сфери суспільного життя, узагальнення суспільних явищ та процесів. Суть теоретико-пізнавальної функції полягає у формулюванні проблем соціальної реальності, розробці гіпотез, визначенні шляхів, методів та інструментарію соціологічного дослідження. Вона націлена на "виробництво" нових соціологічних знань.

Описово-інформаційна функція полягає у систематичному описуванні та нагромадженні матеріалу у вигляді різноманітних наукових звітів, статей, книг. Вони відображають справжню картину того соціального об'єкта, який вивчається дослідниками і на основі зібраних матеріалів робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення тощо.

Прогностична функція. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко або довготермінового прогнозу розвитку досліджуваного об'єкта. Завдяки прогностичній функції соціології можлива свідома перебудова й удосконалення життя суспільства. Вироблення прогнозів відіграє важливе значення для всіх соціальних явищ, оскільки вони не лише вказують на необхідність певних змін, але й демонструють реальні можливості здійснення цих змін; виробляються практичні рекомендації і пропозиції щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами. Прогноз є також потужним навчальним і програмуючим інструментом. Застосовуючи прогнози для попередньої "репетиції майбутнього", розпізнаючи попереджувальні знаки і драматичні події, які розгортаються після цього, люди можуть уникнути несподіванок, пристосуватися і діяти достатньо ефективно.

Функція соціального планування і соціальної технології призначена для визначення оптимального шляху вирішення соціальних проблем, методів і прийомів процедури управлінських рішень.

Контрольні питання та завдання

1. Назвіть передумови і причини виникнення соціології.

2. Дайте визначення об'єкта і предмета соціології.

3. Чим відрізняється соціологічна проблема від соціальної проблеми?

4. Поясніть чим соціологія відрізняється від інших суспільних наук.

5. У чому полягає специфіка соціологічного підходу до вивчення соціальних явищ?

6. Охарактеризуйте основні функції соціології та наведіть приклади їх реалізації.

7. Що таке "метод" і "методологія дослідження"?

8. Охарактеризуйте теоретичні методи соціології. Наведіть приклади.

9. Що таке "вибірка" в соціологічному опитуванні?

10. У чому особливість включеного та невключеного спостереження?

11. Наведіть приклад контент-аналізу документів.

12. Розкажіть про природні та штучні соціальні експерименти. Наведіть їх приклади.

Тема 1.2. З ІСТОРІЙ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ

1.2.1. Початки наукової соціології. Видатні соціологи XIX — початку XX ст.

Як уже зазначалося у попередньому розділі, виникнення соціології стало результатом поєднання ряду інтелектуальних і соціальних чинників, що відбулося у Західній Європі у першій третині XIX ст. Саме тоді вперше почали застосовувати науку і науковий підхід для розуміння соціальних явищ, на відміну від релігійного підходу, який переважав до цього. Багато вчених і соціальних реформаторів у цей час пов'язують свої надії на вдосконалення суспільства саме із появою науки про нього. Вони вважали, що існують якісь об'єктивні закони розвитку суспільства, так само, як фізичні закони про які людство також тривалий час не здогадувалося. Якщо ж вдасться відкрити ті закони за якими розвивається суспільство, то люди зможуть впливати на нього так само, як завдяки знанню фізичних законів, можуть впливати на перебіг певних механічних процесів. Вони закликали до створення нової науки. Однак самих закликів було недостатньо, потрібні були великі зусилля для конституювання нової науки і це було зроблено "піонерами" і класиками соціологічної думки: Огюстом Контом, Гербертом Спенсером, Емілем Дюркгеймом, Карлом Марксом, Максом Вебером та ін.

Огюст Конт

(1798—1857) — найбільш яскраво обґрунтував необхідність і можливість наукового вивчення суспільства; саме цього французького вченого вважають засновником соціологічної науки. У третій книзі своєї п'ятитомної праці "Курс позитивної філософії", опублікованій у 1839 р., він вперше вжив термін "соціологія" і висунув завдання вивчати суспільство на наукових засадах. Соціологія, на його думку, повинна вивчати природні закони, завдяки яким розвивається суспільство.

Огюст Конт спочатку розробляв "соціальну фізику", вважаючи, що справжня наука повинна запозичувати у природничих наук їх об'єктивність, яка ґрунтується на методиці спостереження і експерименту. Ті проблеми, які неможливо ні підтвердити, ні заперечити, опираючись на факти, не повинні стати предметом вивчення соціології.

Кожен об'єкт, за Контом, повинен вивчатися як статичний і як динамічний. Це стосується і соціальної системи. Тому Огюст Конт у соціологи виділяє два розділи:

соціальна статика — вивчає умови і закони функціонування суспільної системи. У цьому розділі досліджено основні суспільні інститути, такі як сім'я, держава, релігія з точки зору їхньої ролі в утвердженні суспільної згоди і солідарності, так званого консенсусу;

соціальна динаміка — розглядає теорію суспільного прогресу, вирішальним фактором якого, на думку Конта, стає розумовий розвиток людства.

Огюст Конт вважав, що людство у своєму інтелектуальному розвитку проходить три стадії: теологічну, метафізичну та позитивну.

На теологічній стадії люди пояснюють усі явища, ґрунтуючись на релігійних уявленнях. Людський розум намагається знайти початкові або/і кінцеві причини явищ. Однак претензії людини на те, щоб проникнути у Божий промисел є безглуздими; те саме, що тварини намагалися б збагнути мислення людей.

На метафізичній стадії людське мислення намагається пояснити причину явищ, послуговуючись філософськими абстракціями и умоглядними конструкціями. Люди намагаються пояснити внутрішню природу явищ, їх першопричини і призначення, хоча вже и не оперують поняттями надприродних чинників.

На позитивній стадії людина перестає оперувати абстрактними сутностями, відмовляється від з'ясування першопричини явищ і обмежується спостереженням за ними, фіксуванням постійних взаємозв'язків між явищами. Позитивне мислення далеке від містицизму і від фактів не підтверджених на практиці.

Перехід від однієї стадії до іншої здійснюється в різних науках послідовно, але не одночасно. Чим простішим є об'єкт вивчення, тим швидше в науці, яка його вивчає, встановлюється позитивне мислення. Огюст Конт вважав, що позитивне мислення послідовно встановлювалося спершу у математиці, потім — в астрономії, фізиці, хімії, біології, і врешті-решт — у соціології, оскільки й об'єкт дослідження — суспільство — є найскладнішим. Кожна з цих наук є своєрідною сходинкою догори, відносно попередньої. Кожна із них запозичує у попередньої її методи і добавляє до них ще свій власний, обумовлений специфікою об'єкта, який вона вивчає.

Для математики головним методом пізнання є логіка. Для астрономії — логіка і спостереження. Для фізики — логіка, спостереження і експеримент. Для хімії — логіка, спостереження, експеримент і класифікація. Для біології — логіка, спостереження, експеримент, класифікація і порівняння. Для соціології — логіка, спостереження, експеримент, класифікація, порівняння та історичний метод.

Вчений вважав, що стадіям інтелектуального розвитку людства відповідають стадії політико-соціальної організації суспільства:

теологічній стадії — військове панування;

метафізичній стадії — феодальне панування;

позитивній стадії — промислова цивілізація.

Ці стадії закономірно йдуть одна за одною. Тому нерівність між соціальними групами пов'язана з певним рівнем розвитку. Рівень розвитку суспільства визначається не матеріальними змінами, а духовно-моральними стосунками між людьми. На думку Огюста Конта, соціологія повинна протиставити теоріям революцій соціологічну теорію, яка дозволяє проводити зміни в суспільстві еволюційним шляхом, із врахуванням інтересів усіх суспільних груп.

Відштовхуючись від своєї концепції про те, що соціологія є теоретичною основою практичного впливу на суспільство, Огюст Конт багато уваги приділяв формуванню суспільного Ідеалу. Це, без сумніву, суперечило його ж теорії про те, що вчений повинен опиратися тільки на досвід І спостереження. Його соціологія поступово стає все менше подібна на об'єктивну науку, "позитивну фізику", все більше перетворюючись на "позитивну віру". Огюст Конт навіть проголосив себе "первосвящеником нової релігії". У біографії видатного вченого трапляється чимало й інших курйозів. Наприклад, в 1842 р. він зізнався, що вже 20 років дотримується режиму так званої мозкової гігієни, тобто не читає творів, які стосуються сфери його наукових зацікавлень, аби не втратити оригінальності власних суджень. У 1826 р., маючи 28 років, Огюст Конт пережив серйозний нервовий зрив, через який змушений був припинити виступи з публічними лекціями з філософії, а через рік він мало не наклав на себе руки, кинувшись у ріку Сену.

Отже, Огюст Конт зробив значний внесок у розвиток соціологічної науки:

вперше обґрунтував необхідність і важливість соціології як наукової дисципліни;

обґрунтував ідею про існування соціальної реальності, яка є автономною щодо індивідуального існування людей;

висунув ідею про те, що структура і розвиток суспільства підпорядковані дії певних законів, які варто вивчати, а також на їх основі будувати соціальну практику.

Герберт Спенсер

(1820—1903) — англійський вчений, продовжувач позитивістської лінії у соціології. Він, як і Огюст Конт, поклав в основу свого світорозуміння принцип еволюції розвитку суспільства і природи. У 1860 р. з'явилася його перша праця "Соціальна статистика. (Систематичний виклад моральних проблем сучасного суспільства та їх взаємозв'язок)".

Він стверджував, що всі його теорії з'явилися на світ завдяки інтуїції і натхненню.

Поиск по сайту: