Громадські організації і рухи

Складовою частиною сучасних політичних систем є також гро­мадські організації і рухи. Громадські організації і рухи - це доброві­льні об'єднання громадян, які виникають у результаті вільного і свідомо­го волевиявлення громадян на основі їхньої самодіяльності, вираження та захисту різного роду інтересів. Завдяки своїй діяльності вони сприя­ють розвиткові активності своїх членів в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Вони виникають за волевиявленням мас і, виконавши своє призначення, можуть перерости в політичні партії або відійти в історич­не минуле.

Громадські організації можуть існувати поза політичною парті­єю. Проте, партії завжди спираються на них як на свою основу, прагнуть залучити на свій бік, очолити їх. На відміну від партій, які за своєю при­родою виникають у політичних цілях, то громадські організації створю­ються за різними інтересами. Однак, це не означає, що громадські орга­нізації стоять осторонь політики, політичної системи суспільства. Кри­терієм віднесення їх як структурного компоненту до політичної системи є участь у життєдіяльності держави, у формуванні і функціонуванні державних органів, у прагненні до участі у виявленні політичного ін­тересу і політичних потреб соціальних спільностей.

Найчастіше громадські об'єднання реалізують себе у вигляді формальних і неформальних громадських організацій і громадсь­ких рухів. Право на об'єднання в такі організації є невід'ємною части­ною прав громадянина, які проголошені Загальною декларацією прав людини і закріплені в конституціях більшості країн світу, в тому числі і в Конституції України. Статус та принципи діяльності громадських ор­ганізацій визначено Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року. Закон вирізняє серед об'єднань громадян політичні партії та громадські організації. Громадською організацією згідно ст.З закону «Про об'єднання громадян» є об'єднання громадян для задово­лення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, віко­вих, національно-культурних, спортивних та інших загальних інтересів. Станом на 1 січня 1996 року в Україні було зареєстровано більше 800 громадських організацій. При цьому, слід підкреслити, що законом не допускається створення і діяльність таких громадських організацій і ру­хів, які пропагують війну, насильство і жорстокість, розпалюють соці­альну, національну та релігійну ворожнечу, завдають шкоди здоров'ю та моральності населення.

Формальні громадські організації відзначаються своєю масовіс­тю. Вони створюються для реалізації довгострокових цілей як з ініціати­ви громадян, так і державних органів.

Їм притаманні такі риси: чітка структура, свій статут, офіційна реє­страція в органах влади. До масових громадських організацій (членських, статутних) належать: профспілкові; кооперативні; молодіж­ні; творчі, добровільні товариства; релігійні організації тощо.

Отже, громадська організація - це добровільне, самодіяльне, ор­ганізаційно оформлене на основі добровільного членства об'єднання громадян, створене за їхньою волею для виявлення й задоволення ін­тересів на засадах самоврядування відповідно до завдань і цілей, закріп­лених у їх статутах. Беручи за основу певні критерії їх класифікують так:

• соціально усвідомлені: жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів. Спіл­ка незалежної української молоді. Український союз студентст­ва, Студентське братство, «Вертеп» (відродження традицій), «Сокіл» (військово-патріотична молодіжна організація), «Пласт» (патріотична молодіжна організація), Скаути та ін.;

• соціально ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конфедерація профспілок України, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудівників, профспілка «Єднання», Спілка офіце­рів України та ін.;

• ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, «Просвіта», «Знання» та ін.

На базі формальних громадських організацій часто виникають неформальні. Неформальні громадські організації можуть бути як ма­совими, так і локальними. Всім їм властиве соціальне спрямування і відсутність офіційної реєстрації та чіткої програми, незалежність від офі­ційних державних органів, їх діяльність здійснюється на принципах са­моврядування.

До неформальних організацій можна віднести, напри­клад, різні аматорські об'єднання, клуби авторської та аматорської пісні, молодіжні організації, групи оздоровчо-духовних систем (подібно до послідовників системи Порфирія Іванова) та ін. В Україні зараз таких неформальних організацій та об'єднань нараховується кілька тисяч, чле­нами яких є мільйони людей. Основними причинами зростання чисель­ності цих організацій та їхньої ролі в суспільно-політичному житті є:

• диференціація суспільства і різноманітність інтересів у різних соціальних груп;

• кризові явища у суспільному житті;

• недостатня робота офіційних громадських організацій (їх мето­ди і форми роботи часто носять формальний характер і не задо­вольняють людей.

Друга половина XX ст. відзначається також значним піднесенням активізації масових рухів. Громадські рухи — це самодіяльні об'єд­нання мас, створені на основі спільності інтересів і впорядкованої діяль­ності. Від громадських організацій рухи відрізняються такими особли­востями, як:

• відсутність чіткої організаційної структури;

• спільністю інтересів громадян, що приєднуються до рухів;

• наявність у них груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань;

• відсутністю індивідуального членства.

Отже, громадсько-політичні рухи - це особлива форма діяльності суспільно-політичних сил, що представляють політичні інтереси й праг­нення різних соціальних спільностей та їх організацій, спрямована на зміну існуючих соціально-політичних та економічних умов шляхом впливу на владні структури, вдосконалення або заміну їх.

Якщо брати за основу соціально-політичні критерії, то можна виді­лити такі типи рухів:

• за соціальною базою: класові-робітничі, селянські, буржуазні, національні, народні; окремих соціальних груп — інтелігенції (наукової, творчої, технічної та ін.), студентські, молодіжні та ін.;

• відповідно до ставлення до існуючого порядку: революційні, контрреволюційні, реформаторські, консервативні;

• за терміном досягнення поставленої мети: довгострокові, коро­ткострокові, одномоментні;

• за формами організації: організовані, слабо організовані, сти­хійні;

• за характером мети: комуністичні, соціальні, ліберальні, кле­рикальні, анархістські та ін.

Розвиток та діяльність громадсько-політичних рухів дає можли­вість визначити їх основні риси і особливості:

• спрямовані на зміну або вдосконалення владних структур;

• об'єднують широкі кола населення навколо поставленої мети;

• відображають інтереси та прагнення не одного якогось класу, а широких верств населення.

Одним із різновидів масових громадсько-політичних рухів є на­родні фронти. Народний фронт - це масовий суспільно-політичний рух, що охоплює широкі кола населення, їхні масові організації і політичні партії для досягнення тих політичних цілей, навколо яких вони об'єдна­лись. Характерними особливостями народних фронтів є:

• охоплення широких мас населення, його різнорідних елементів;

• об'єднання населення навколо різних інтересів і відповідних їм політичних цілей;

• охоплення різнопланових партій та інших масових організацій; • керівна роль політичних партій та ін.

Таким чином, громадсько-політичні рухи - це важлива суспільна сила, яка має об'єктивну основу свого розвитку і е формою активізації демократичних перетворень.

Суспільно-політичні рухи виникають переважно як об'єднання груп та окремих громадян, між якими встановлюється свідомий зв'язок і співробітництво заради досягнення певної мети, на основі спільних ін­тересів. Прикладом можуть бути рухи антифашистські, народно-визвольні, на захист інститутів і цінностей демократії - свободи особи, права на незалежність та ін.

Громадські організації та рухи можна поділити на традиційні та нові. До традиційних громадських організацій і рухів відносять: проф­спілкові, жіночі, молодіжні, економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні; творчі, оборонні, спортивні, туристські та ін.

До нових соціальних організацій і рухів належать: екологічні, аль­тернативні, громадської ініціативи, національні та ін. Вони є своєрідною з'єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відпо­відними діями населення країни.

Поиск по сайту: