Етапи реалізації функції організації

Організаційна діяльність керівника має циклічний характер:

1 — аналіз, визначення мети та планування діяльності;

2 — відбір засобів діяльності;

3 — добір виконавців;

4 — оцінка результатів діяльності.

1-й етап. Цілепокладання діяльності:

1. Аналіз напрямків діяльності.

2. Вивчення умов.

3. Оцінка можливостей.

4. Моделювання кінцевих результатів.

5. Формулювання мети діяльності.

2-й етап. Відбір засобів діяльності:

1. Визначення основних методів досягнення цілей діяльності.

2. Визначення послідовності застосування різних засобів.

3. Встановлення місця і часу діяльності.

4. Моделювання діяльності виконавців.

3-й етап. Добір виконавців:

1. Створення організаційної структури:

а) визначається склад виконавців;

б) розподіляються обов'язки, ступінь відповідальності;

в) формуються ієрархічні стосунки (субординація).

2. Організація роботи виконавців:

а) інструктування про мету, зміст, строки, форми звіту, перевірку;

б) створення умов для виконання роботи.

3. Організація стосунків між виконавцями:

а) зв'язки, взаємодії, ієрархія;

б) створення приємної атмосфери, пошук спільних інтересів;

в) узгодження, координація зусиль.

4. Організація впливу на виконавців:

а) призначення відповідального;

б) визначення форм заохочення, покарання;

в) надання консультацій, допомоги;

г) здійснення контролю.

4-й етап. Оцінка результатів діяльності:

1. Аналіз роботи виконавців.

2. Оцінка роботи виконавців за показниками, приміром:

• ступінь виконання та якість;

• раціональність використання ресурсів (час, фінанси, кадри, ма­теріально-технічне забезпечення);

• вміння самоорганізуватись;

• вміння взаємодіяти;

• вміння взяти на себе відповідальність;

• раціональна організація праці;

• взаємодопомога;

• творчість, ініціативність.

Характеристика етапів організаційно-педагогічної діяльності за В. І. Звєрєвою подана у таблиці 12 [14].

Таблиця 12

Характеристика етапів організаційно-педагогічної діяльності

Для успішної реалізації функції організовування слід дотримуватись певних правил.

Приклад. Кому дати години у класі з поглибленим вивченням математики: молодому вчителеві чи вчителю передпенсійного віку? Спробуйте довести спочатку одну думку, а потім іншу.

2. Необхідно визначати чіткі критерії якості роботи, її результатів. Якщо критерії очікуваних результатів, як правило, досвідченими керівниками обов'язково формулюються, то з критеріями виконання роботи справа складніша. Проте дуже важливо, щоб людина знала, що саме вона повинна робити. У який термін, якими способами, з яким ступенем самостійності та відповідальності; де, в якій формі і кому вона повинна звітувати; як буде оцінюватись виконана робота.

Приклад. Визначити критерії якості роботи класного керівника, який відповідає за проведення тематичного вечора для старшокласників (за процесом та за результатами).

3. Необхідно організовувати виконання будь-яких робіт з позиції систем­ного підходу.

Системна діяльність передбачає, перш за все цільову організацію. Це означає, що повинна бути чітко визначена мета діяльності, напрямки та відповідні завдання. Вони повинні усвідомлюватись виконавцями, бути узгодженими із їх" особистими цілями та мотивами діяльності. Конкретні види робіт повинні, як дитячі кубики, складати загальний вигляд діяльності, а результати окремих ланок роботи — сукупний результат діяльності. Як правило, всі види робіт між собою пов'язані. Тому їх необхідно узгоджувати, щоб не було дублювання, невиконання, перевантаження тощо. Якість виконання роботи кожним зумовлює, якість загальної справи.

Приклад. Розробити систему науково-методичної роботи з молодими педагогами.

4. Необхідно чітко визначати повноваження кожного. Повноваження як базова категорія науки управління означає сукупність обов'язків, відповідальності та прав, які між собою взаємозалежні.

Обов'язки закріплюються за певною посадою і означають сукупність спеціалізованих робіт.

Відповідальність належить конкретній посаді і передбачає звітність за результати виконаної роботи (обов'язків).

Права надаються певній посадовій особі у використанні ресурсів у процесі виконання роботи (своїх обов'язків).

Таким чином, повноваження надаються або делегуються тільки посаді, а не особистості. Вони, як правило, визначаються на певний термін і закріплюються письмово (посадовою інструкцією, наказом, розпорядженням).

Приклад. Визначити повноваження членів атестаційної комісії.

5. Необхідно дотримуватись правил економного використання часу. Чим менш ефективно ми його використовуємо, тим дорожче він нам коштує.

Типовий розподіл часу керівника:

70 % часу — заплановані (незаплановані) зустрічі, засідання, наради;

22 % часу — робота з паперами;

5 % часу — телефоні розмови;

З % часу — огляди, поїздки, відрядження.

Один із законів Паркінсона формулюється так: «Робота заповнює час, який відведено для неї». С. Н. Паркінсон наводить приклад: треба написати листа. Літня жінка може упродовж всього дня писати листа племінниці. Дуже завантажена людина зробить це за декілька хвилин.

Приклад. Визначтесь із часом, необхідним для організації вивчення досвіду вчителя.

М. М. Мартиненко організаційні задачі управління класифікує і змальовує за наступними напрямами [28]:

1) Організовування в процесі розподілу повноважень.

Найбільш поширений підхід — функціональний. В його основі 'лежить групування повноважень у межах функціональної сфери діяль­ності. Переваги функціонального підходу зумовлюються вузькими профілями спеціалістів, відповідними знаннями та уміннями; можли­востями професійного обслуговування кожної сфери діяльності.

Раціональність такого підходу є досить зрозумілою і в галузі освіти.

Приклади:

— Розподіл функціональних обов'язків між заступниками директора школи.

— Розподіл функціональних обов'язків між технічними працівни­ками школи.

—Розподіл функціональних обов'язків між членами методичного об'єднання вчителів.

2) Організація делегування повноважень. Делегування передбачає передачу певних повноважень від керів­ника до підлеглих з метою вивільнення часу керівника для вирішення задач підлеглими, що з такою ж ефективністю можуть бути вирішені підлеглими. Делегування передбачає передачу задач, прав, обов'язків і відповідальності. Але відповідальності в межах їх реалізації. Керівник при цьому не звільняється від відповідальності за результати виконаної роботи. Відтак делегування може відбуватись тільки за згодою керівника і підлеглого (рис. 18).

Рис. 18. Алгоритм організації делегування повноважень

Основними чинниками делегування повноважень є:

— встановлення можливостей делегування повноважень в залеж­ності від готовності до цього підлеглих (згода, ділові якості, мотиви, можливість співпрацювати та інше);

— визначення умов передачі повноважень (яка їх частка передається, можливий ризик, прогнозовані результати, організація консуль­тування, форми контролю та інше);

— чітке формулювання делегованих завдань (цілі, зміст діяльності, терміни, відповідальність, форма звіту та інше).

Приклад. Змалювати процедуру делегування повноважень з органі­зації роботи щодо попередження девіантної поведінки школярів. 3) Організація спільної діяльності керівників та фахівців.

Під час виконання значної частини робіт керівник створює робочі групи на засадах спеціалізації і кооперації. По-перше, здійснювати повний цикл (аналіз, планування, організація, контроль, регулювання) організування роботи самотужки дуже складно. По-друге, ефективність на кожному із етапів організації роботи зросте за рахунок залучення спеціалістів-фахівців. По-третє, саме під час взаємодії, обговорення народжується раціональне, оптимальне «зерно».

Більшість керівників дотримуються «принципу сімки» у комплекту­ванні групи. Збільшення членів групи має тенденцію до неформального поділу на підгрупи. До складу групи повинні входити люди із різними точками зору, здатні ініціювати певні рішення, вносити пропозиції. Проте для роботи у групі повинні добиратись кадри також із огляду на їхню психологічну сумісність, здатність згрупуватись, вміння пра­цювати безконфліктно. Бажано, щоб до складу групи увійшли люди з різним статусом: керівники та виконавці, але при цьому виключалось би домінування статусу над думкою.

Розподіл ролей у групі повинен бути оптимальним, щоб люди ро­зуміли не тільки свої задачі, ай підтримували зв'язки із іншими. Бо буде так, як у ситуації з горе-садівниками:

«Двоє людей працюють. Один чоловік викопує ямку, а другий — за­сипає її землею. Перехожий питає:

— Що ви це робите?

— Саджаємо дерева. —- А де ж дерева?

— Той, хто повинен саджати дерево в ямку, не прийшов».

Як бачимо, формально обидва чоловіки якісно виконали свої обов'язки. Але результату немає, бо відсутні усвідомлення мети роботи та зв'язок між видами робіт.

Приклад. Розробити модель організації проведення свята Остан­нього дзвоника.

4) Організація реалізації рішень (планів, програм, нормативів, статутів тощо).

Ці організаційні задачі передбачають:

а) створення умов виконання;

б) організацію відстеження та узагальнення результатів. Важливою умовою реалізації взятих зобов'язань є організація

відносин між керівником та підлеглим. Офіційно-ділові відносини регламентуються повноваженнями. Неофіційні відносини складаються на засадах лідерства, психологічної сумісності, поваги. Вони сприяють підвищенню результативності роботи. Проте неофіційність, яка перед­бачає «кумівство», панібратство, залежність від сили, створює реальні загрози продуктивності.

Приклад. Створити ініціативну групу з реалізації проекту нового методичного кабінету закладу.

5) Самоорганізація праці керівника.

Організація індивідуальної роботи менеджера передбачає декілька взаємопов'язаних операцій (рис. 19).

Рис. 19. Цикл організації індивідуальної роботи керівника

До переліку організаційних заходів та справ керівника можна від­нести такі, як засідання, наради, прийоми, відвідування, переговори, ділові телефонні розмови, ознайомлення з кореспонденцією, підготовка доповідей та виступів, відрядження та короткотермінові місцеві поїздки, зустріч перевіряючих та гостей тощо. З огляду на це робота керівни­ка повинна бути регламентована, структурована, графічно укладена у стандарт робочого дня, тижня, місяця.

Приклад. Скласти стандарт робочого тижня керівника.

Розподіл прав та обов'язків в організації — ця тема практично не­вичерпна. Цю проблему можна розглядати як з точки зору технології, так і з соціально-психологічного аспекту.

Умовно можна виділити два типи моделей розподілу обов'язків в колективі. Перший тип — «ялинка» (рис. 20).

Рис. 20. Модель розподілу обов'язків «ялинка»

Сутність: вищі рівні управління поглинають тільки частину прав і відповідальності нижчих рівнів управління. Організація управління з чітким розподілом прав, відповідальності керівника кожного рівня.

Другий тип — «матрьошка» (рис. 21).

Рис. 21. Модель розподілу обов'язків «матрьошка»

Сутність: права та обов'язки вищого рівня управління у повній мірі вбирають права та обов'язки нижчих рівнів. Знайти «крайньо­го» та відповідального дуже складно. Між керівниками різних рівнів постійні з'ясовування проблем, хто, що повинен був робити, кому сказати тощо.

Дональд Л. Уосс та Уільям Онкен (президент та голова ради ди­ректорів техаської фірми, що спеціалізується на консалтингу в галузі менеджменту) наочно за допомогою образу мавпи показують значення «тиску знизу» та делегування. Вони доводять, що підлеглі дуже багато часу відбирають у керівника, навішуючи йому своїх «мавп»- проблем.

Як приклад: Менеджер йде по коридору. Назустріч йому іде пан А. Традиційне вітання. Пан А.: «До речі, у нас проблема...». Керівник про неї вже знав, проте не вважав за невідкладну. Але ж треба щось відповісти пану А., як-то: «Дякую, що повідомили. Обов'язково вирі­шимо (розглянемо, обміркуємо, вивчимо...)». Що відбулось? Керівник взяв на себе зобов'язання перед підлеглим — посадив собі на плечі «мавпу».

За день таких зустрічей 10-15. За тиждень — 50-60. Під час вихідних керівник замість вік-енду із сім'єю йде до фірми. Кого він зустрічає по дорозі? Своїх підлеглих, які спокійно сидять із друзями у вуличних кав'ярнях, грають у гольф на майданчику перед фірмою, гуляють містом з дітьми, читають книги у скверах. Вони спокійні, бо всі «мавпи» у керівника. Керівник не в змозі навіть за вихідні «наго­дувати всіх мавп».

Що відбувається у понеділок? Менеджер знову зустрічає своїх під­леглих, які тепер цікавляться: як їхня «мавпа». Керівник вже виступає як підзвітний. Тепер ним управляють підлеглі та «мавпи». Через деякий час підлеглі, обмінявшись думками, приходять до висновків: «Що це за недоумок? Нічого не може розв'язати! Як такі люди здобувають керівні посади?!».

Щоб такого не було, слід повернутись до початку ситуації. Мене­джер іде по коридору. Назустріч йому пан А. Традиційне вітання. Пан А.: «До речі, у нас проблема...». Керівник: «Давайте зайдемо до ка­бінету (зайдіть до мене о 15.00...) та розкажіть про Вашу проблему». А далі керівник повинен дати доручення (завдання, розпорядження, рекомендації) щось зробити. При цьому «мавпа» продовжує сидіти на плечах пана А. Треба домовитись, коли він прийде з нею знову (вже нагодованою), позначити це у діловому календарі. 1 так далі поводитись із усіма любителями «мавп».

У вихідні дні керівник разом із сім'єю їде за місто відпочивати, а у понеділок повертається до робочого кабінету, відкриває календар і викликає (очікує) «мавпячого господаря» для подальших впливів.

Таким чином, треба уважно стежити, щоб чужі «мавпи» не були на плечах керівника. Не можна брати на себе проблеми підлеглих. Не можна допускати тиску знизу.

Таким чином, організація дає відповіді на запитання: де? Коли? Хто? З ким? Як? Чим? Скільки? тощо.

Поиск по сайту: