Програмно-цільовий підхід та проектна технологія

Підхід до управління за цілями відомий ще з часів Аристотеля: «Благо за всіх обставин залежить від дотримання двох умов: одна з них — пра­вильне з'ясування завдання та кінцевої мети всякого роду діяльності; друга — пошук всякого роду засобів, що ведуть до кінцевої мети».

Цей підхід відпрацьований та перевірений на ефективність в управ­лінні виробничою сферою. Проте в управлінні педагогічними системами почав впроваджуватись лише у 90-ті роки. Саме цей період в управлінні позначився переходом від адміністративно-функціонального підходу до цільового.

Для адміністративно-функціонального підходу характерні такі вимо­ги та критерії, як: сформованість матеріально-технічної бази, кадрове забезпечення, рівень успішності школярів, кількість вчителів-методистів, відмінників освіти, кількість учнів переможців олімпіад, вступ до ВНЗ тощо. Для цільового підходу ці показники, безумовно, є теж важливими, але не самоцільовими. Для цільового підходу головне те, щоб досягалась мета, яка сформульована в колективі, яка спрямована на розв'язування актуальних проблем закладу освіти, яка виражає спіль­не прагнення та передбачає досягнення прогнозованих результатів.

УЗЦ дає змогу розв'язати декілька ключових проблем управління організацією:

— забезпечує реальний зв'язок між довгостроковим та оперативним плануванням, являючи собою різні боки одного процесу;

— зосереджує увагу працівників на бажаних результатах, сформу­льованих як цілі діяльності;

— задає програму досягнення цілей шляхом визначення напрямів, етапів та строків рішення окремих задач;

— дозволяє керівникам усіх рівнів визначити головні ланки своєї відповідальності;

— заохочує працівників до взаємодії шляхом вироблення спільних цілей діяльності;

— визначає процес досягнення цілей через діалог, широке обгово­рення;

— визначає критерії гарної (або поганої) роботи та дає основу для вимірювання результатів з точки зору цих критеріїв;

— дозволяє оцінити старанність персоналу, відданість організації, підстави для просування службовими сходами;

— полегшує управління системою винагородження, забезпечуючи розумну основу для заохочень через попередню мотивацію пер­соналу.

Логіка УЗЦ проста: стратегічний план на 5 років — його конкре­тизація тактичними планами на кожен рік — уточнення оперативними планами на певні звітні періоди — щоденні управлінські рішення.

Цільове управління містить декілька рівнів, що пов'язані між собою:

1. Визначення місії (призначення), формулювання генеральної мети.

2. Декомпозиція мети.

3. Вимірювання результатів.

Місія відображає спільні цінності та погляди, пов'язана з культурою школи, визначається та підтримується усім колективом. Вона харак­теризується сукупністю переконань, цілей, стосунків, форм та методів діяльності. На підставі місії формулюється глобальна (генеральна, стратегічна) мета розвитку установи.

Мета — це запрограмований результат. Обов'язковими вимогами до неї є:

— подільність на цілі;

— конкретність її складових;

— вимірюваність.

Декомпозиція мети — це процес розчленування, розділення страте­гічної мети на складові. Основні умови до цього процесу: щоб в сумі реалізації кожен наступний рівень давав попередній (його реалізацію); вимірюваність.

генеральна ↔ мета ↔ цілі ↔ завдання ↔ заходи

Основні засоби вимірювання — факторно-критеріальний підхід та інші методи аналізу та обробки інформації, а саме: теоретичні (де­дукція, індукція, абстрагування, синтез, узагальнення, моделювання та ін.); практичні (спостереження, бесіди, анкетування, ранжування, тестування, контрольні роботи, зрізи знань тощо); методи математич­ної статистики.

УЗЦ — це управління за допомогою цілей. Вихідним моментом формулювання конкретних цілей є визначення стратегічних цілей, які відображають, перш за все, світогляд керівника, його розуміння процесів, які відбуваються навколо організації та в ній самій. Так, наприклад, розробці програми розвитку навчального закладу передує осмислення таких проблем, як:

1. Орієнтація на освітнє замовлення: орієнтуємось на замовлення батьків, дітей, суспільства щодо результатів навчально-виховного процесу чи на конкретну інноваційну технологію?

2. Яким чином розуміється проблема освітніх послуг, виконання освітнього замовлення: «зверху — вниз» (суспільство — школа) чи «знизу — вверх» (школа — суспільство)?

3. Які показники школи вважати найкращими: якість знань і умінь учнів, кількість медалістів, результати олімпіад, рівень професійності вчителів, авторські програми, різні нагороди?

4. Чи конкурентні ми? В яких питаннях? Хто конкурент?

5. Чи дотримується школа етики стосунків з іншими освітніми закла­дами, батьками, учнями?

6. Які методи є домінуючими у роботі колективу: досвід та «ноу-хау» чи аналітична робота, наукові методи?

7. Чи прагнемо ми до стимулювання окремих працівників за резуль­татами їх внеску у справу?

8. Готуємо ми самі собі висококваліфікованих спеціалістів чи запро­шуємо «зі сторони»?

9. Виробляємо власний передовий досвід чи тільки беремо перевірений досвід інших?

10. Якою ціною досягаємо результатів у порівнянні з конкурентами?

Який рейтинг наших учнів? И. Як буде краще: залишитись на цьому (оптимальному) для закладу

рівні чи піднятись на вищий (більш складний)?

12. Стосунки з навколишнім середовищем: чи має школа своє обличчя? Чи є лідером у місті (районі, селі)? Чи є угоди із ВНЗ, науковими центрами, спонсорами?

13. Стосунки з управлінням освітою: чекаємо на наказ та рекомендацію; чи проявляємо ініціативу? Підкоряємось чи намагаємось довести, свої позиції?

Правила УЗЦ можна укласти у декілька положень, яких належить дотримуватись:

1. Під час УЗЦ усі структурні елементи школи орієнтовані на кінцеві ' результати.

2. Необхідно добирати та навчати кадри відповідно до цілей органі­зації.

3. Здійснювати фінансування та планування закладу відповідно до його цілей.

4. УЗЦ не розраховане на миттєвий результат (програму не можна здійснити за короткий час).

5. Програма повинна бути гнучкою, елективною, щоб своєчасно реагувати на зміни внутрішньошкільного та навколишнього сере­довища.

6. Програму повинні визнати всі члени колективу.

У 60-ті роки на Заході виникло програмне управління як реакція на недосконалість розробки перспективних планів. Сутність цього підходу полягала у тому, щоб підходити до планування стратегій роз­витку як Цілісної системи дій. Програми повинні були дати відповіді на три питання:

1) Що є зараз? — вихідний стан системи.

2) Чого ми хочемо досягти у майбутньому? — моделювання образу майбутнього.

3) Як це зробити? — побудова плану дій щодо переходу від теперіш­нього стану до майбутнього.

Поєднання двох підходів (цільового та програмного) дає новий ефективний вид програмно-цільового управління, сутність якого поля­гає у досягненні стратегічних завдань через відповідні цільові програми розвитку. Програмно-цільове управління забезпечує пріоритет першо­чергових цілей і задач, орієнтує на комплексний підхід у використанні ресурсів (кадри, час, фінанси і т. д.) та досягнення максимально зна­чущих кінцевих результатів.,,

Останнім часом в освіті набула швидкого поширення технологія проектування, яка дозволяє реалізувати стратегії та робить управління програмно-цільовим.

Першооснова проектів — сфера виробництва, будівництва, архітек­тури. Потім проекти захопили і соціальні сфери, де об'єктами стали організації з їх структурою, персоналом, цілями, культурою та сто­сунками. Проблема проектування систем внутрішньошкільного управ­ління висунута реаліями життя, серед яких головними є: необхідність швидко пристосовуватись до зовнішніх змін і виживати; забезпечення оптимального функціонування та розвитку закладу освіти; постійна потреба пошуку резервів та ідей оновлення усіх його систем.

Щоб розв'язати ці та багато інших питань управління повинно бути якісним. Проте реалії засвідчують, що система управління має серйозні недоліки: відсутня цільова основа системи; управління недо­статньо орієнтоване на розвиток координаційних та комунікативних зв'язків; воно недостатньо враховує особливості та потреби шкільного середовища; ідеї гуманізації та демократизації мають здебільшого де­кларативний характер; про модернізацію управління більше розмов, ніж конкретних справ, бо не визначено технологій та методів якісних змін та ін. Якісна зміна системи управління можлива декількома шляхами: через вплив вищих органів; через розвиток власних традицій та практи­ки; через впровадження передового управлінського досвіду; через тиск «знизу», тобто через природній розвиток управління, що зумовлюється розвитком школи. Але є більш продуктивний шлях — проектування. Саме проектування передбачає усвідомлені, системні та радикальні зміни. Воно не відкидає досвід керівника і традиції закладу, вбирає наявні кращі управлінські взірці та технології, базується на глибокому науковому підґрунті.

Поняття «проект» (від латинського proectus — кидання вперед) має декілька значень: розроблений план споруди, виготовлення, ре­конструкції чогось; попередній текст документа, задум чогось; певна форма організації великих та відносно самостійних починань; форма побудови цілеспрямованої діяльності. Проекти повинні враховувати велику кількість параметрів, мінливість та динамізм організацій, знач­ну залежність від суб'єктів і технології впровадження, вплив інших зовнішніх систем.

Проектування — це спеціальна, концептуально обумовлена та технологічно забезпечена діяльність щодо створення образу бажаної у майбутньому системи. Проектування внутрішньошкільного управління

означає побудову цілісних систем управління. Таким чином, в управ­лінні з'явилась нова технологія «управління проектами», яка спирається на проекти як результати і форми сумісної діяльності людей.

Спостерігається взаємозв'язок понять: проектування, планування, прогнозування, моделювання. Планування передбачає визначення цілей, задач та змісту поточної діяльності певної організації. Проекту­вання передбачає розробку нової моделі діяльності відповідно до нових цілей, задач та змісту. Прогнозування — це система передбачуваних, очікуваних результатів. Проектування спирається на передбачення, прогнози для визначення шляхів та засобів їхнього досягнення. Моде­лювання — розробка певної моделі діяльності шляхом аналізу альтер­нативних та вибору оптимальної. Проектування вміщує моделювання як складову частину роботи над проектом.

Таким чином, проектування передбачає розробку основних напря­мів, умов, концепцій, моделей, засобів, змісту діяльності. Проектувати можна системи та процеси, які протікають у цих системах. Наприклад, проект системи додаткової освіти (мета, завдання, принципи, структура, кадри, навчально-методичне та фінансове забезпечення, управління) та проект процесу навчання (програми навчальних дисциплін, організація навчального процесу, стосунки між учасниками навчально-виховного процесу і т. д.).

Управління проектами виокремилось в самостійну сферу про­фесіональної діяльності, навчальну дисципліну, отримало визнання як методологія стратегічного менеджменту.

Програмно-цільове управління можна представити як інтеграцію цілей, задач та відповідних кроків проектування.

Проектування конкретної системи управління повинно вміщувати наступні елементи:

1. Місце і значення даної системи в загальній системі управління (організації).

2. Системні властивості даної системи, її функціональні можли­вості.

3. Основні компоненти системи.

4. Суб'єкти системи.

5. Ціннісно-нормативний компонент (система цінностей, принци­пів).

6. Місія, спрямованість, цілі.

7. Результативний компонент (продукти, кінцеві результати).

8. Змістовний компонент (зміст діяльності).

9. Технологічний компонент (методи, засоби діяльності).

10. Організаційний компонент (організаційна структура, форми органі­зації).

11. Ресурсний компонент (ресурси, їх забезпечення).

12. Умови діяльності.

13. Прогностичний компонент (процес управління, організаційні ме­ханізми).

14. Зв'язки і відносини між компонентами системи.

15. Зв'язки і відносини із іншими системами.

Ознаки проекту:

— наявність мети;

— ресурсне забезпечення;

— термін дії;

— очікувані результати;

— структура (сітка покрокової діяльності).

За своїм призначенням, змістом, строками реалізації проекти бу­вають різними (таблиця 34).

Таблиця 34

Поиск по сайту: