 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Школа наукового управління (1900-1930 pp.)
Термін «наукове управління» увів Ф. У. Тейлор. Саме Тейлор вважається батьком наукового менеджменту. Його дослідження проблем наукової організації виробництва стали по суті першою спробою створити окрему науку управління. Його твори,, насамперед, «Наукова організація праці», поклали початок розвитку менеджменту в США, а потім і в інших країнах.
Система наукової організації праці Тейлора побудована на п'яти основних принципах:
1.Науковий вибір працівників (працівників):
•розробив тести для перевірки здатності працівників виконувати ті чи інші види робіт;
• розробив тести для інспектування якості роботи та продукції;
• розробив тести на вивчення особистих здібностей працівників.
2.Наукове вивчення працівників та їх навчання для досягнення максимальної ефективності праці.
3.Спеціалізація роботи.
4.Важливість мотиву заробітної платні, преміювання.
5. Справедливий розподіл відповідальності між працівниками і керівниками.
Хоча у центрі уваги Ф. Тейлора було управління підприємствами, він вважав що ті ж принципи можуть бути застосовані до всіх видів соціального управління.
Задачі управління Ф. Тейлор вбачав у тому, щоб:
— розділити рівномірно роботу між виконавцями відповідно до їхніх здібностей;
— чітко визначити завдання;
— встановити раціональні технології; навчити їм працівників і домагатись, щоб їх використовували; щоб ніхто не працював з абияк;
— матеріально заохочувати за якісне виконання завдання і одночасно встановити систему штрафів за непродуктивну роботу.
Тейлор вважав, що працівник не повинен думати, як йому робити, не повинен вільно використовувати методи роботи та інструменти. Все це повинно чітко визначатись адміністрацією. Сутність тейлоризму як теорії наукового управління полягає у жорсткій регламентації трудових процесів, у компетентному керівництві та дієвій системі матеріального стимулювання. Систему Тейлора іноді називали науковою основою вичавлювання поту з огляду на такі суттєві недоліки:
— механіцизм у трактуванні процесів управління (людина як додаток до машини);
— встановлення норм з надмірною інтенсивністю праці;
— теорія орієнтована на функціонування, а не на розвиток організації;
— численні закони, принципи, правила, формули заміняли особисту думку людини;
— вчення базувалось на примітивній поведінці людини. Надбання Тейлора і його теорії полягає в тому що:
— він довів, що управління на наукових засадах дозволяє отримувати кращі результати, ніж управління «здорового глузду»;
— вчення породило широкий «рух за наукове управління»;
— вперше було доведено, що основні інтереси керівників і працівників збігаються;
— заклав основу раціонального управління.
Розвиток школи наукового управління забезпечували дослідження Франка Пльбрет та Ліліан Плбрет.
Вони досліджували проблеми стомлюваності, рухової активності, шляхи покращення загального стану працівника, робоче місце. Ліліан Гілбрет (як перша жінка, що підготувала тези з психології на ступінь доктора філософії в США) зосередила увагу на науковому доборі, навчанні та розподілі службовців. Вона вже не ігнорувала (як Тейлор) людський фактор. Відтак, вчення Л. Гілбрет стало своєрідним місточком між точним управлінням часом, рухами, процесами, організацією діяльності та керівництвом персоналом.
Генрі Форд вважається одним із творців менеджменту автомобілебудівної галузі. Саме йому належить ідея конвеєрної організації праці. До основних постулатів його теорії відносяться:
— централізація управління на основі чіткої вертикальної організації об'єднання підприємств, що входять до ланцюга виготовлення автомобіля;
— глибокий поділ праці на основі високого рівня професіоналізму працівників конвеєрного виробництва;
— розвиток стандартизації у виробництві автомобілів, що дозволить випускати різні моделі;
— постійне удосконалювання управління виробництвом.
Генрі Гант:
Заслугою слід вважати обґрунтування необхідності виокремити управління як окрему сферу діяльності, яку необхідно науково досліджувати. Заклав основи теорії лідерства в управлінні.
Гаррінгтон Емерсон ставить питання про раціоналізацію будь-якої людської діяльності і пропонує методи дослідження її максимальної ефективності. Основні положення Емерсона викладенні в його книзі «Дванадцять принципів продуктивності» (1912). Заслугою є змалювання штабного підходу до управління, в основі якого лежать наступні принципи:
— чітко поставленні ідеали або цілі;
— здоровий глузд;
— компетентна консультація;
— дисципліна;
— справедливе ставлення до персоналу;
— швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік;
— диспетчерування;
— норми та розклади;
— нормалізація умов;
— нормування операцій;
— писані стандартні інструкції;
— винагорода за продуктивність.
Ф. Джильберт написав роботу «Абетка наукової організації праці» (1924), в якій виокремив основні поняття наукової організації праці: вивчення елементів часу та рухів; робоча норма та робочі інструкційні картки. Окрім цього, він визначає принципи НОП:
- безпека підприємства;
— спеціалізація працівників;
— пристосування роботи та її вибір;
—створення робітничого ринку;
— гігієна працівника;
— темп роботи;
— навчання працівників;
— підвищення працівників у розрядах;
— особиста свобода працівників;
— шляхи до організації праці винахідників.
У складі СРСР ми не пройшли школу наукового управління, оскільки тейлоризм був відкинутий як наукова система вичавлювання поту. Але не відгукнутися на появу науки управління за кордоном радянська держава не могла. Тому було проведено дві конференції з проблеми наукової організації праці, результатом яких став висновок, що в умовах механізації виробництва вивчати теорію управління є зайвим.
Проте у цей час створюється інститут для розробки наукових методів організації праці. У Москві Центральний інститут праці при ВЦРПС організував Гастєв Олексій Капітонович і керував ним до 1938 року. Робота інституту та публікації вченого ґрунтувалися на ідеї упорядкування праці кожного працівника.
У статті «Як треба працювати» (1921) О. К. Гастєв пропонує 16 правил організації власної праці та робочого місця, такі, як:
— спочатку продумай усю роботу досконально;
— приготуй увесь потрібний інструмент і пристосування;
— прибери з робочого місця все зайве, витри бруд і т. д.
У статті «Як винаходити» він вітає невгомонну творчу волю та винахідництво, змальовує стадії винахідництва (задум — модель — конструкція — товар).
Публікації О. К. Гастєва про НОП стали теоретичною основою цілого наукового напрямку досліджень в галузі управління («Що таке НОП», «Основні питання НОП»). Вчений пов'язував питання НОП з культурою організації («Організація і культура»).
Директор Харківського інституту праці Ф. Дунаєвський розробив теорію «адміністративної місткості». Він вперше дав поняття нормі керованості управляючого.
2. Класична школа (школа адміністративно-бюрократичного підходу) (1910-1940 pp.)
У 20-ті роки виникла так звана класична школа (адміністративна, адміністративно-бюрократичного підходу). Свою теорію управління запропонував французький інженер та науковець Анрі Файоль (1841-1925), який був керівником великої вугільної компанії. Його робота «Загальне і промислове управління» (1916) вважається першою цілісною теорією управління. А. Файоль дослідив власне управлінську діяльність і способи раціональної організації систем управління.
«Управляти — означає вести підприємство до мети, прагнучи найкраще використати його ресурси».
«Адміністративна функція має своїм предметом передбачення, організацію, розпорядництво, узгодження і контроль».
«Передбачити — тобто вивчати майбутнє і встановлювати програму дій».
«Організовувати — тобто будувати подвійний організм підприємства: матеріальний і соціальний».
«Розпоряджатися — тобто приводити в дію персонал підприємства».
«Узгоджувати — тобто пов'язувати і об'єднувати, поєднувати всі дії і всі зусилля».
«Контролювати — тобто спостерігати, щоб усе відбувалося згідно з встановленими правилами і відданими розпорядженнями».
Головний внесок Файоля в теорію управління полягав у тому, що він розглядав управління як універсальний процес, який складається із декількох функцій. Він показав значення формальної структури організації, фактично заклав основи лінійно-штабної організаційної структури управління. Він розглядав організацію за аналогією з живим організмом, у якого є мозок і виконавчі органи. Показав важливість способів групування робіт, розподілу повноважень та відповідальності, запропонував принципи побудови та функціонування організації:
1.Поділ праці.
2.Авторитет. Відповідальність.
3.Дисципліна.
4.Єдність розпорядництва.
5.Єдність керівництва.
6.Підпорядкування особистого інтересу загальному.
7.Винагородження праці.
8.Централізація.
9.Ієрархія.
10.Порядок.
11.Справедливість.
12.Сталість персоналу.
13.Ініціатива.
14.Єдність персоналу.
Серед інших теоретичних напрацювань А. Файоля заслуговує на увагу концепція оптимізації комунікаційних зв'язків, відома зараз в науці як «міст Файоля». Згідно з концепцією оптимізація — це організація інформаційних зв'язків між працівниками різних управлінських підрозділів, під час якої виключається необхідність руху всіх документів вверх і вниз по всіх ієрархічних рівнях апарату управління.
Недоліками теорії управління А. Файоля є те, що:
— він теж (як і Тейлор) не розглядав питання управління розвитком організації, а зупинився на рівні функціонування;
— що в основі його теорії лежить занадто спрощена модель людини;
— не ставив питання про соціальні аспекти управління.
Великі перспективи відкрив Файоль перед численними менеджерами, стверджуючи, що управління не є природженим талантом, а являє собою мистецтво, якому можна навчитись. Він вірив, що менеджери можуть розвиватись засобом тренувань.
Анрі Файоль був одним із перших теоретиків менеджменту, який висунув основні правила для великих організацій.
Другий напрям досліджень «класиків» стосувався організації управління людьми. Німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920 pp.) розвинув серію раціональних ідей про структуру організації, яка відома як бюрократія. Вебер у поняття бюрократизму не вкладав негативного значення, а розглядав його як ідальний тип організації, що дає змогу досягти максимальної ефективності. Згідно з цією теорією бюрократична організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб'єктів управління, обов'язків, компетенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій.
Суть ідей Вебера відображено в семи основних характеристиках ідеально формалізованої організації:
1. Розподіл праці, під час якого влада і відповідальність чітко визначені для кожного працівника і узаконені як офіційні обов'язки.
2. Посади або позиції, створені в ієрархії влади, діють в ланцюгу команди по скалярному принципу (А. Файоль: скалярний ланцюг — ланцюг начальників від найвищого до нижчого рангу).
3. Всі члени організації обираються на основі їх технічної кваліфікації засобом формальних екзаменів або шляхом навчання.
4. Посадові особи не призначаються, а обираються.
5. Адміністративні посадові особи не є власниками компанії, де вони служать.
6. Адміністратори є суб'єктами жорстких правил, дисципліни, контролю відносно здійснення їх офіційних обов'язків.
7. Адміністративні посадові особи працюють за фіксованою платнею і є «кур’єрними» службовцями.
Мета Вебера полягала у тому, щоб деперсоналізувати управлінські функції з надією, що результативна одноманітність може сприяти доброзичливому і справедливому ставленню до всіх працівників. Вебер також вважав, що його раціональна, залежна і передбачувана система забезпечить задоволення багатьох однакових організаційних задач, а ієрархія, влада і бюрократія лежать в основі всіх соціальних організацій.
Лінда Урвік сформував основні елементи адміністративної діяльності, розробив систему принципів побудови формальної організації, які досі не втратили своєї актуальності:
1.Відповідність людей структурі (спочатку доцільно розробити структуру організації, а потім добирати фахівців, які найбільше відповідають цій структурі).
2.Створення спеціального та генерального штабу.
3.Зіставлення прав та відповідальності.
4.Діапазон контролю (кількість осіб, які безпосередньо підпорядковані керівникові).
5.Спеціалізація (за різними ознаками, а саме: цілі, типи споживачів, операції).
6.Визначеність (для кожної посади повинні бути у письмовому вигляді визначені права, обов'язки, відповідальність, взаємозв'язки з іншими особами).
Шелдон А. (Англія) визначив роль управління в розвитку суспільства.
Дюркгейм Є. (Франція), довів, що групи засобом визначення своїх цінностей і норм контролюють поведінку людей у будь-якій соціальній організації.
Парето В. (італієць фр. походження) завдяки своїм науковим працям отримав право називатись засновником підходу до управління з позиції соціальних систем.
У цей період відбувається певний розвиток школи адміністративного управління і в СРСР.
Керженцев Платон Михайлович у праці «Принципи організації» (1922) досліджує організацію як функцію управління.
«Організувати — означає об'єднувати людей для певної роботи».
«Кожна організація повинна мати перед собою чітко поставлену мету, цілком визначене завдання».
Він розглядає типи організації: лінійну, функціональну, комбіновану, генеральний штаб. Змальовує можливості різних організаційних методів (інструктування, розподілення сил, реорганізація) та досліджує багато інших проблем управління (НОП, стандартизація).
Богданов Олександр Олександрович (Малиновський) – один із засновників тектології — науки про загальні закони організації.
У «Тектології» (1922) він доводить, що будь-яка людська діяльність об'єктивно є організуючою чи дезорганізуючою. Важливість організації є беззаперечною. Завдання тектології (з грецької — вчення про будівництво), на думку Богданова О. О., полягає у систематизації організаційного досвіду. Наука тектологія — емпірична, тому, що своїх висновків повинна йти шляхом індукції.
Гвішиані Д., Омаров А. –представники наукової управлінської думки цього періоду, ідеологи адміністративної школи в СРСР. В подальшому їхнє вчення назвали схоластичним.
Нав'язується жорстока авторитарна система управління, що в свою чергу формує безініціативність, слухняність, боязнь відповідальності.
3. Неокласична школа (школа людських стосунків, школа руху на гуманні стосунки) (1920-1950 pp.)
Для розглянутих вище фаз розвитку теорії менеджменту характерною була недооцінка соціально-психологічних та емоційних потреб людини в процесі виробництва і управління. Як реакція на недолік попередніх теоретичних поглядів в менеджменті виникла течія за гуманізацію відносин.
Прихильники школи людських стосунків вважали, що управлінські методи, які використовувались раніше, спрямовані на досягнення матеріальної ефективності, а не на зміцнення співробітництва. Ця школа є реалізацією нового прагнення менеджменту розглядіти кожну організацію як певну соціальну систему. Йдеться про те, що суто технологічний аспект ефективності (доходності) слід розгледіти через призму взаємозв'язку з власне людським (соціальним) аспектом.
Теорія людських стосунків ґрунтується на таких постулатах:
1.Люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки тому, як вони ставляться до інших людей.
2.Внаслідок розвитку промислової революції, раціоналізації та спеціалізації виробничих операцій процес праці значною мірою втратив привабливість, тому задоволення людина повинна шукати в соціальних взаємовідносинах.
3.Люди більш чутливі до думки групи рівних їм людей, ніж до спонукання та заходів контролю, які надходять від керівника.
4.Працівник відгукується на розпорядження керівника, якщо керівник може задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих та їхні бажання, щоб їх зрозуміти.
Завдання менеджменту на цьому етапі полягало також у тому, щоб поряд із формальними залежностями між членами колективу розвивати плідні неформальні контакти. Останнє суттєво впливає на міжособистісні стосунки в колективі. Тому співробітництво у трудовому колективі за важливістю можна порівняти хіба що з самим менеджментом. Саме тому неформальними стосунками треба управляти, враховуючи психологію особистості.
Представники школи людських стосунків стверджували, що якщо керівництво виявляє велику увагу до своїх працівників, то рівень задоволеності повинен зростати, а це, в свою чергу, має привести до зростання продуктивності праці.
Мері Паркер Фоллет (1868-1933 pp.) можна вважати найзначнішим авторитетом у розвитку школи людських стосунків, оскільки саме вона була першою, хто визначив менеджмент як забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб. Вона стверджувала, що ієрархічна різниця між менеджерами і підлеглими штучна, і що це робить незрозумілими природне партнерство між трудом і управлінням. М. П. Фоллет вважала, що управлінське лідерство не повинно установлюватись відповідно до традиційних ліній влади, а на підставі переваги знань та здібностей менеджера. Вона була побічницею комунікації між менеджерами і підлеглими; дотримувалась погляду на лідерство як на груповий процес і визнання людського фактору в організаціях.
Дейл Карнегі вважається одним із засновників школи людських стосунків. У книзі «Як завойовувати друзів і впливати на людей» (1936) висуває 6 правил, які дозволяють подобатись іншим людям:
1.Щиро цікавитись іншими людьми.
2.Посміхатись.
3.Пам'ятати, що ім'я людини — найважливіші звуки будь-якою мовою.
4.Бути вдячним слухачем. Заохочувати інших говорити про себе.
5.Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.
6.Переконуйте співрозмовника у його значущості.
12 правил,, які дозволяють схилити людей до вашої точки зору:
1.Найдієвіший спосіб отримати верх у спорі – це уникнути його.
2.Проявляйте повагу до думки співрозмовника. Ніколи не говоріть, що він не має рації.
3.Якщо ви не маєте рації, визнайте це швидко і рішуче.
4.Дотримуйтесь дружнього тону.
5.Змушуйте співрозмовників одразу говорити «так».
6.Нехай більшу частину часу говорить співрозмовник.
7.Нехай співрозмовник вважає, що певна думка належить йому.
8.Щиро прагніть дивитись на людей з точки зору співрозмовника.
9.Ставтесь із співчуттям до думок та бажань інших.
10.Закликайте до розсудливих мотивів.
11.Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефектно.
12.Кидайте виклик, чіпляйте за живе.
9 правил, які дозволяють впливати на людей, не ображаючи їх:
1.Почніть з похвали та визнання переваг співпрацівників.
2.Вкажіть на помилки не прямо, а опосередковано.
3.Спочатку поговоріть про свої помилки, а тільки потім критикуйте співрозмовника.
4.Ставте питання замість наказів.
5.Давайте людям шанс зберегти свою репутацію.
6.Виказуйте схвалення з приводу навіть дрібного успіху.
7.Створіть людям гарну репутацію, яку вони прагнутимуть виправдовуватись.
8.Застосовуйте заохочення.
9.Домагайтесь, щоб люди були раді зробити те, що ви їм пропонуєте.
Честер І. Барнард ' (1886 – 1961 pp.) – американець, підприємець, президент компанії «Нью-Джерсі Белл телефон» з 1227 р. по 1948 р. Вчений, мислитель, читав лекції в Гарвардському університеті. Написав книгу «Функції адміністратора» (1938), яка в значній мірі вплинула
на всю сферу управління. Порушив питання про те, що потреби та цілі організації бізнесу повинні бути збалансовані з потребами і цілями його окремих членів. Доводив що, коли люди формально організуються, щоб досягти цілей, то вони можуть діяти краще, ніж індивідуально, поодинці.
Барнард великої уваги приділяв неформальним підгрупам, які формуються в кожній організації, і звертав увагу менеджерів на необхідність це враховувати під час прийняття рішень.
В книзі «Функції адміністратора» Ч. Барнард зробив аналіз діяльності управляючого фактично з позиції системного підходу. Щоб зрозуміти і дослідити функції управлінця, він прагнув виявити їхні головні завдання в тій системі, в якій вони діють. Вважав, що завдання адміністратора полягає у тому, щоб зберегти систему узгоджених зусиль у формальній організації.
Логіка його така:
1.Фізичні та біологічні обмеження людей вимагають їх співпрацювати, працювати групами.
2.Співробітництво призводить до виникнення узгоджено діючих систем.
3.Будь-яку узгоджену систему складають дві частини: взаємодія людей та «інші елементи».
4.Організації можна поділити на два види: формальні та неформальні. Формальні мають конкретну і спільну мету. Неформальні не мають свідомо координованої спільної мети.
5.Формальна організація не може існувати, якщо відсутні особистості, які:
• можуть спілкуватись між собою;
• згодні робити свій внесок у групову діяльність;
• мають свідому спільну мету.
6.Кожна формальна організація містить такі елементи:
• систему функціонування;
• систему стимулів;
• систему влади (авторитета);
• систему логічного прийняття рішень.
7. Адміністративні функції реалізуються через діяльність керівника щодо знаходження рівноваги між протидіючими силами та подіями.
8. Адміністратор повинен вміти брати на себе всю відповідальність.
«Співробітництво, а не керівництво являє собою творчий процес, однак уміння вести за собою є незамінним детонатором, який приводить в дію його сили».
Хьюго Мюнстерберг (1863-1916 pp.) – автор книги «Психологія та промислова ефективність» (1912). Започаткував «промислову психологію». Його ідеї вплинули на менеджерів, які намагались враховувати потреби працівників. Він прагнув дослідити:
1.Як знаходити людей, чиї розумові якості найбільш придатні для робити.
2.За яких психологічних умов від праці кожної людини можна отримати найбільший результат.
3.Як підприємство може вливати на людей, щоб отримати від них найбільші результати.
Мюнстерберг прагнув до досягнення спільних інтересів,між адміністраторами і працівниками.
Використовуючи методи експериментальної психології, він знайшов те, що назвав «найможливішим ефектом» для мотивації працівників: ідеї теорії навчання необхідно застосовувати до навчання працівників.
Пропозиції Мюнстерберга з часом призвели до появи тестів на виявлення різних нахилів та здібностей, що стало основою для профорієнтації.
Елтон Мейо, американський соціолог і психолог, наприкінці 20-х років разом із групою вчених (Ф. Ротлісбергер, С. Гарнер, І. Уорнер, Т. Уайтхед, В. Діксон) на ряді підприємств у м. Хоторні провів експеримент, який мав назву «Хоторнський експеримент». Вчені прагнули з'ясувати, як умови праці впливають на результативність праці. Результати експерименту засвідчили, що для високих виробничих показників недостатньо створити комфортне виробниче середовище, раціонально його організувати, безперебійно обслуговувати робоче місце. Дуже важливо забезпечити сприятливий психологічний клімат вколективі, активізувати соціальну мотивацію праці працівників.
Е. Мейо вплинув на заміну концепції «раціональний працівник» на «соціальний працівник». Він довів, що працівники мотивувались більше соціальними потребами (групове схвалення, задоволення від виконаної роботи, задоволення від важливості роботи), ніж економічними особистими потребами. Працівники старанно роблять, коли вірять управлінцю, коли менеджери приділяють їм спеціальну увагу, коли створюються людяні стосунки.
Представляють цінність дослідження, спрямовані на збереження здоров'я працівників в умовах виробництва, створення відповідних психолого - фізіологічних та ергономічних умов, а також дослідження мотиваційних характеристик у процесі праці.
Недоліком теорії школи гуманних стосунків був «тейлоризм навпаки», коли створенням позитивних психологічних умов праці намагалися досягти високої продуктивності.
У СРСР розвиток соціології та психології управління почався ще у 20-ті роки. З'явилися публікації І. Геллерштейна та А. Толчинського. Із 30-х років розвиток цих наук був заборонений на 20 років.
Поиск по сайту: