 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Американська школа неокласики
Вагомий внесок у формування неокласичного напряму економічної думки здійснив видатний вчений, засновник американської школи маржиналізму Джон Бейте Кларк (1847—1933), автор праць "Філософія багатства" (1886), "Розподіл багатства" (1899), "Проблеми монополії" (1901), "Сутність економічної теорії" (1907) та ін. Заглиблення у маржиналістські ідеї та неординарність аналізу дали змогу американському досліднику сформулювати ряд нових ідей, які лягли в основу неокласичної економічної теорії.
|
Видатний американський економіст Джон Бейте Кларк (1847—1933) народився в місті Провіденсі штату Род-Айленд. Закінчивши Амхерстський коледж, Кларк, як і більшість американців того часу, продовив освіту в європейських університетах Гейдельберга та Цюриха. Своїм учителем та наставником з економічної науки він вважав одного із засновників німецької історичної школи Карла Кніса, лекції якого слухав у Гейдельберзькому університеті.
Сприйнявши ряд ідей історичної школи, Дж.Б. Кларк не став її адептом і пішов власним шляхом у науковій та викладацькій діяльності. Протягом 1872—1895 рр. він викладав економіку в ряді американських коледжів в тому числі в Карлтонському коледжі (Мінесота), де серед його учнів був майбутній відомий економіст, засновник американського інституціоналізму Т. Веблен.
З 1895 по 1923 р. вчений працював у Колумбійському університеті. Він став одним із засновників та першим президентом Американської економічної асоціації (1893—1895), що засвідчило високий авторитет та визнання заслуг Кларка у розвитку економічної науки. У 1877 р. вчений опублікував низку нарисів, які згодом увійшли до книги "Філософія багатства" (1886). Ця праця засвідчила помітний вплив історичної школи на методологію економічних досліджень Дж.Б. Кларка, його прагнення поглибити етичні засади економічного аналізу, зробивши акцент на морально-психологічних основах багатства. Критикуючи класичну економічну теорію як "апофеоз егоїзму", вчений обґрунтовував необхідність державного втручання в економіку з метою забезпечення справедливого розподілу багатства та заміни конфліктів і конкуренції взаємовигідним співробітництвом.
Однак з часом Дж.Б. Кларк відійшов від ідей історичної школи і здійснив спробу вирішити проблему справедливого розподілу багатства на основі ідей маржиналізму та концепції граничної продуктивності факторів виробництва. У 1899 р. вчений опублікував свою знамениту працю "Розподіл багатства", в якій обґрунтував справедливість та ефективність стихійного саморегульованого ринкового господарства. На думку відомого дослідника історії економічного аналізу Й. Шумпетера, "Розподіл багатства" Дж.Б. Кларка став видатною науковою працею, "витвором мистецтва", який "створив школу і єдиний шлях американської теорії".
З 1911 р. Кларк був директором відділу економіки та історії Фонду Карнегі. Помер вчений у 1933 р.
Основні теоретичні здобутки Дж.Б. Кларка:
• Розвиток методології економічних досліджень на основі учення про статику і динаміку. За аналогією з теоретичною механікою вчений поділив економічну теорію на три розділи (рис. 8.10).
Рис. 8.10. Структура економічної науки за Дж.Б. Кларком
Перший розділ, присвячений дослідженню "універсальних законів багатства", до яких вчений відносив:
— Закон граничної корисності. Стверджуючи, що "принципи, які управляють господарством ізольованого індивідуума, продовжують керувати й економікою сучасної держави", вчений дотримувався традиційного для маржиналізму визначення граничної корисності як корисності, яку має останній із ряду однакових предметів"[58]. На відміну від європейських маржиналістів, він вважав, що:
1) оцінку корисності благ та регулювання цін на них здійснюють не окремі індивіди, а групи (класи) покупців. Відтак гранична корисність є корисністю блага, яке певний клас покупців може придбати на свою останню грошову одиницю;
2) ціна товару відображає не єдину для всіх корисність, а "пучок елементарних корисностей", оскільки будь-який товар має перелік властивостей, кожна з яких приваблює свою групу покупців.
Застосовуючи маржинальний аналіз не до приросту благ, а до приросту їх окремих корисних якостей, Дж.Б. Кларк обґрунтував ідею, згідно з якою цінність товару вимірюється сумою граничних корисностей усіх його властивостей, кожна з яких стосується окремого класу споживачів (закон Кларка).
— Закон специфічної продуктивності. Модифікувавши теорію факторів виробництва Ж.Б. Сея, вчений виокремив чотири фактори виробництва:
— грошовий капітал;
— капітальні блага (засоби виробництва, земля);
— підприємницьку діяльність;
— працю.
Таким чином, Дж.Б. Кларк одним із перших розмежував капітал і капітальні блага. "Єдиною найхарактернішою рисою того, що ми називаємо капіталом, — зазначав дослідник, — є факт перманентності....Капітальні блага... не тільки можуть бути зруйновані, але мають бути знищені для того, щоб капітал був збережений. Насіння пшениці мусить загинути для того, щоб пшениця залишалась жити..."[59]. Відтак капітал Дж.Б. Кларк визначав як "нескінченну послідовність благ, що змінюються, але завжди коштують певної суми"[60]. На думку вченого, "капітал абсолютно мобільний, хоча капітальні блага далекі від цього. Можна вилучити мільйон доларів із однієї галузі і вкласти їх в іншу. Абсолютно неможливо, однак, фізично вилучити із однієї галузі знаряддя, які їй належать, і розмістити їх в іншій"[61].
Стверджуючи, що у виробництві завжди задіяні чотири фактори, кожен з яких має специфічну продуктивність і робить свій внесок у цінність продукту, вчений був переконаний, що власнику відповідного фактора має належати його специфічний внесок: капіталу — процент, капітальним благам — рента, підприємницькій діяльності — прибуток, а праці — заробітна плата.
Закон спадної продуктивності. Спираючись на концепцію спадної граничної корисності, ідеї Т. Мальтуса щодо спадної родючості ґрунтів та здійснене Й. фон Тюненом дослідження спадної продуктивності праці та капіталу, Дж.Б. Кларк обґрунтував закон граничної продуктивності факторів виробництва. Згідно з цим законом за умов вільної конкуренції та мобільності суб'єктів господарювання послідовне збільшення будь-якого виробничого фактора при незмінній величині інших призводить до зменшення приросту продукції. Іншими словами, гранична продуктивність змінного фактора постійно скорочується.
Аналізуючи виробництво сільськогосподарської продукції на земельній ділянці фіксованої площі (200 акрів) при незмінних знаряддях праці та методах виробництва, вчений зазначав, що "найпростіший і найприродніший спосіб проілюструвати цей закон полягає в тому, щоб уявити собі, що люди вводяться на поле один за одним до тих пір, поки чисельність їх не досягне двадцяти. Можна буде бачити, таким чином, що кожен з них додає до врожаю менше, ніж його попередник. Продукт, який може бути приписаний коленій окремій людині, стає поступово меншим, у міру того, як робоча сила досягає таким чином свого повного складу. І величина, створена двадцятим робітником — найменша із усіх"[62]. Розвиваючи далі свої економічні міркування, Дж.Б. Кларк стверджував, що відкритий ним загальний закон "...настільки всеохоплюючий, що панує у всьому економічному житті. Цей закон виявляється як у споживанні, де кінцевий приріст окремого предмета менш корисний, ніж попередній приріст, так і у виробництві, де кінцевий приріст виробничого агента менш продуктивний, ніж попередні прирости"[63].
Другий розділ економічної науки, на думку вченого, "включає соціально-економічну статику. В ньому йдеться про те, що відбувається надалі з багатством, якщо суспільство органічне і якщо не відбувається ніяких змін у формі його організації і у способі діяльності"[64].
Здійснений ученим аналіз дав підставу дійти висновку, що статика:
— досліджує дію економічних законів за умов незмінної технології, постійної чисельності населення, фіксованих обсягів капіталу, техніки, грошей тощо;
— має справу не з економічною реальністю, а з абстрактною, ідеальною моделлю економіки, яка перебуває у стані стійкої рівноваги;
— дає змогу виявити основні закономірності забезпечення рівноваги економічної системи. У зв'язку з цим Дж.Б. Кларк стверджував, що "статичні закони ніколи не втратять свого провідного значення, оскільки усяке дійсне знання законів руху залежить від відповідного знання законів спокою"[65];
— аналізує цінності благ та доходи факторів виробництва за їх "природного" або "нормального" значення.
Дж.Б. Кларк вважав, що за умов статики ціна визначається граничними витратами виробництва і включає заробітну плату, процент і нормальний прибуток, який отримують підприємці як організатори виробництва. Вільна конкуренція за умов статичної рівноваги, на думку вченого, унеможливлює отримання підприємницького доходу.
Третій розділ економічної науки, на думку вченого, покликаний досліджувати соціально-економічну динаміку, пов'язану зі зміною форм та способів господарської діяльності, вивчати зміни, які "стосуються власне способу виробництва і діють на саму структуру суспільства"[66].
Виходячи з того, що статичний стан є ідеальним, оскільки всі природні суспільства динамічні, вчений надавав великого значення дослідженню того, "що відбувається з багатством і добробутом суспільства за умов, коли суспільство змінює форму і способи діяльності"[67]. Водночас Дж.Б.Кларк свідомо обмежував своє завдання статичним підходом, покладаючи на майбутні теоретичні дослідження якісний аналіз явищ мінливості, здатний не лише розширити предмет економічної теорії, але й перенести її в нову площину. Розмірковуючи над проблемами економічної динаміки, вчений виокремив зміни, здатні порушити статичні умови. Він звертав увагу на те, що "потреби змінюються, і разом з ними мають змінюватись види багатства, яке виробляється. Застосовуються нові механічні процеси. Машини витісняють ручну працю, а більш продуктивні машини заміщують менш продуктивні. Використовуються нові рушійні сили і застосовується нова сировина. Населення зростає і мігрує....Зростає велика промисловість і витісняє дрібну..."[68]. Трактуючи динамічні процеси як результат виключно зовнішнього впливу, Дж.Б. Кларк зазначав, що "статичні сили встановлюють рівні, а динамічні сили породжують відхилення". Він звертав також увагу на те, що "динамічні сили створюють нові умови для дії статичних сил"[69], уможливлюючи діяльність підприємців як винахідників, новаторів, прискорювачів технічного прогресу, які отримують додатковий прибуток — підприємницький дохід.
– Концепція розподілу доходів заснована на теорії граничної продуктивності факторів виробництва. Вбачаючи своє завдання у тому, щоб "показати, що розподіл суспільного доходу управляється природним законом, і що цей закон, якщо він діє без перешкод, дає кожному фактору виробництва ту суму багатства, яку цей фактор створює", вчений стверджував, що:
— процеси виробництва і розподілу мають єдину основу —
граничну продуктивність факторів;
— участь кожного виробничого фактора у створенні цінності
продукту визначається його граничною продуктивністю;
•— граничний продукт як критерій оцінки внеску коленого фактора у створення цінності продукту є приростом продукції, одержаним у результаті збільшення певного виду фактора на одиницю при незмінній величині інших;
— граничний продукт визначає справедливий рівень цін факторів виробництва і справедливий рівень доходів їх власників.
Необхідно зазначити, що теорія розподілу Кларка ґрунтується на аналізі граничної продуктивності двох основних факторів виробництва: праці та капіталу. Землю та підприємництво вчений трактував як різновид та одну із функцій капіталу.
Розмірковуючи над природою заробітної плати, вчений виходив з того, що праця, подібно до інших товарів, підпорядковується граничній оцінці: "Ціна встановлюється ринком для кінцевої одиниці запасу кожного з них і поширюється на весь запас. І подібно до того, як остання одиниця споживчих благ є ціноутворюючою, так остання одиниця праці визначає заробітну плату"[70]. Продуктивність праці робітника, який виробляє продукцію, рівну величині його заробітної плати, Кларк назвав граничною, а отриманий за рахунок праці цього граничного робітника приріст продукції — граничним продуктом праці. Дійшовши висновку, що "кожна одиниця праці...оцінюється підприємцем у стільки, скільки остання одиниця виробляє"[71] вчений дав граничну інтерпретацію тези, згідно з якою "кінцева продуктивність управляє зарплатою"[72] (рис. 8.11).
Рис. 8.11. Залежність заробітної плати від граничної продуктивності праці у моделі Дж.Б. Кларка
Згідно з аналізом американського дослідника "вздовж лінії АР вимірюється число одиниць праці, які послідовною кількістю одиниць вступають у роботу при незмінній величині капіталу. Продукт першої одиниці, яка працює за допомогою всього капіталу, вимірюється лінією А ІВІ, третя збільшує випуск на А Ш ВШ і т.д., остання — на DC. DC вимірює ефективну продуктивність будь-якої одиниці праці у переліку і водночас загальний рівень заробітної плати. Якби перша одиниця праці потребувала більше, ніж DC, підприємці замінили б її останньою одиницею. Те, що вони втрачають внаслідок усунення якоїсь одиниці із робочої сили, є величина DC " [73].
У цьому контексті заслуговує на увагу теза американського дослідника про існування контрольованої підприємством "зони байдужості" або "граничної сфери". Остання визначалась Дж.Б.Кларком як сфера, в межах якої підприємство може найняти на роботу кілька зайвих робітників, які вироблятимуть такий самий обсяг продукції, як і працівники, що вже знаходяться в цій граничній сфері. За цих умов для підприємства "немає суттєвого значення, працюють ці люди чи ні. Найнявши їх, воно буде виплачувати у якості заробітної плати те, що вони виробляють, і не буде отримувати від них ніякого прибутку"[74]. Відтак вчений робив висновок, що заробітна плата наближається до продукту граничної праці, і та частина робочої сили, яка займає зону байдужості, є таким чином граничною.
Аналогічним був хід міркувань Дж.Б. Кларка щодо утворення процента. Стверджуючи, що здатність капіталу створювати продукт є основою процента, вчений визначав рівень останнього граничною продуктивністю капіталу, тобто "додачею до продукту, яка надається останньою одиницею капіталу"[75], (рис. 8.12). У зв'язку з цим американський дослідник стверджував, що "теорія має приписати капіталу, а не праці, той додатковий продукт, який надлишок капіталу забезпечує робітникам, які вступили в ряд у нашому випадку раніше за інших"[76].
B B
Процент Заробітна
E C E плата C
Заробітна плата Процент
A D A D
Рис. 8.12. Графічна інтерпретація закону розподілу Дж.Б. Кларка
Очевидною істиною для американського дослідника було твердження про те, що "один і той самий закон управляє заробітною платою і процентом — закон граничної продуктивності.... При одному способі формування закону (рис. 8.12, а) ми отримуємо заробітну плату як величину, яка безпосередньо визначається цим принципом: це площа АЕСD нашого рис. 8.12, б....За іншого способу формулювання закону (рис. 8.12, б) ми отримуємо вже процент у якості величини, визначеної законом граничної продуктивності. Разом узяті ці величини складають весь статичний дохід суспільства"[77].
Таким чином, у підприємця після виплати заробітної плати, зображеної як АЕСD на рис. 8.12, а, залишається ЕВС, з якої він може виплатити процент, і те, що він повинен сплатити як процент, є величина АЕСD рис. 8.12, б. Якби площа ЕВС на рис. 8.12, а перевищувала площу АЕСD ) на рис. 8.12, б, тоді у підприємця був би залишок. Це був би чистий прибуток, єдиний вид доходу, який завжди визначається залишковим шляхом.
Таким чином, згідно із законом розподілу Дж.Б. Кларка, за умов, коли дія побічних факторів нейтралізована або урівноважена, граничний продукт коленого фактора визначає справедливий природний рівень доходів, оскільки на кожен фактор виробництва припадає та сума багатства, яку він створює. Тим самим за умов статичної рівноваги уможливлюється оптимальне співвідношення затрат підприємства на фактори виробництва. Це таке співвідношення, за якого ринкові величини заробітної плати і процента рівні граничній продуктивності праці і капіталу.
Поширення граничного аналізу на процес формування факторних доходів дало змогу вченому покласти в основу теорії цінності й теорії розподілу єдиний методологічний підхід. На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга, теорія граничної продуктивності Дж.Б. Кларка ніби замкнула маржинальну систему[78], стимулюючи появу різноманітних прикладних досліджень кількісних співвідношень між затратами факторів виробництва на основі виробничих функцій.
Водночас, на думку багатьох дослідників, обґрунтована Дж.Б. Кларком теорія розподілу не може бути вичерпною, оскільки вона:
• має абстрактний, статичний характер і є справедливою "до тих пір, поки праця і капітал продовжують залишатися незмінними за величиною і виробляти ті самі речі тими самими процесами при незмінній формі організації"[79];
• є однобічною, враховує лише попит на фактори виробництва, тоді як їх пропозиція вважається постійною і не досліджується. Крім того, як справедливо зазначає М. Блауг, "насправді не існує ніякого окремо взятого виробничого фактора і фактори виробництва по суті комплементарні, і граничний продукт будь-якого з них є наслідком граничних продуктів усіх інших факторів"[80];
• ототожнює алокаційну ефективність і розподільчу справедливість;
• не змогла довести чітко, що вироблений продукт без залиш
ку розпадається на доходи факторів, що сприяло виникненню проблеми "вичерпності продукту", яка знайшла відображення у дослідженнях економістів наступних поколінь (Ф.Г. Вікстіда, К. Вікселя та ін.).
У сучасній економічній науці теоретичні положення, сформульовані Дж.Б. Кларком, мають скоріше інструментальне значення, не претендуючи на обґрунтування справедливості розподілу створеного продукту.
Поиск по сайту: