Розвиток управління як передумова розвитку навчального закладу

В період оновлення системи освіти в Україні великого значення набувають пошуки принципово нових механізмів взаємодії всіх учас­ників навчально-виховного процесу. Одним із шляхів реформування управлінської ланки визначено наукове обґрунтування нової системи управління освітою, відпрацювання інноваційних моделей управління. Такою новою моделлю управління можна вважати управління розвитком навчального закладу.

Технологія управління розвитком освітньої організації запозичена із виробничого та соціального менеджменту. 60—80-ті роки пов'язані із пошуком нових підходів до управління організацією за умов неста­більних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, що ди­намічно змінюються. Р. Берхад дав визначення розвитку організації як цілеспрямованій роботі, що здійснюється вищим керівництвом для збільшення ефективності та життєздатності організації засобами планових змін в процесах, які протікають в ній, використовуючи при цьому знання і методи науки про поведінку людей і науку управління. Провідна роль у розвитку організації належить керівникові.

В середині 90-х років вчені засвідчили той факт, що кризові яви­ща в освіті спостерігаються не тільки в Росії і країнах колишнього Радянського Союзу, про кризу школи говорять у всіх цивілізованих країнах — США, Англії та ін., причому ознаки кризи всюди більш чи менш однакові: зниження престижу знань, рівня успішності, значний процент функціональної неграмотності, невисока кваліфікація вчителів тощо. В. С. Лазарев вказує на основні недоліки традиційної школи: учнів не вчать вчитись, більшість школярів просто не хоче вчитись, у них не формується ціннісне ставлення до свого розвитку, а, отже, і до освіти. І пов'язує вчений ці фактори передусім із тим, чому і як вчать 123].

Відомий російський вчений М. М. Поташник доводить, що школа — це живий організм, що постійно розвивається. Вона має свою індивідуальну поведінку, свої манери реагування на різні події, зміни зовнішнього середовища; свої можливості; рівень компетентності та професіоналізму; свій темперамент, емоційний настрій; свою історію, біографію, долю; свою систему моральних цінностей; вона розвивається завдяки своїм особливостям, внутрішнім закономірностям. Тобто школа має свою філософію організації [52].

Розуміння навчального закладу та сутності змін — це основа для успішного розвитку. Підхід до аналізу навчального закладу ґрунтується на уявленні його як особливої соціальної організації, складної відкритої системи. Школа створюється суспільством (як і інші соціальні організа­ції); покликана виконувати соціально визначені цілі та завдання; вона не може існувати без постійного зовнішнього притоку людей (учні, викладачі, технічні працівники); не може здійснювати свою діяльність без фінансування; не може не реагувати на зовнішню ситуацію (еко­номіка, політика, культура); не є єдиним фактором якості навчання та виховання школярів. В свою чергу школа як соціально-педагогічна система, впливає на освітню політику та суспільство в цілому.

За Г. Кунцем та С. О’Доннелом, завдання управління полягає в тому, щоб спроектувати та підтримувати таке середовище, в якому люди під час спільної діяльності мотивуються працювати ефективно в напрямі досягнення спільних цілей. Проте необхідно, по-перше, уточнити, як слід розуміти поняття «розвиток навчального закладу», і, по-друге, пояснити сутність поняття «управління розвитком».

Змістовне обґрунтування цих понять здійснили такі вчені, як М. М. Поташник, В. С. Лазарев, І. М. Моїсєєв та ін. [52]. Вони доводять, що сучасні суспільні науки, до яких належать педагогіка та управління, під час аналізу явища і сутності розвитку виходять із вчення Гегеля про діалектику. В ньому механізми і рушійні сили розвитку зумовлені законами боротьби та єдності протилежного, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечуваного.

Процеси перетворень в освітній установі починаються, як правило, як поодинокі, локальні, окремі, не пов'язані між собою. Це ж стосуєть­ся і педагогічної творчості окремих педагогів. Згодом перетворення охоплюють певні навчальні блоки, ланки діяльності, групи педагогів, або в цілому всю навчально-виховну систему. Таким чином, дія закону переходу кількісних змін у якісні чітко прослідковується в закладах освіти, які розвиваються.

Яскравим проявом закону боротьби та єдності протилежного є про­цес впровадження нововведень, які руйнують старі норми, традиції і створюють нові, що викликає почуття протиріччя та дії майже у всіх учасників навчально-виховного процесу. З одного боку, є усвідомлення необхідності, доцільності змін, оновлення, а з іншого — небажання щось змінювати у звичному режимі роботи, змісті навчального матеріалу, стосунках із колегами та студентами тощо.

Закон заперечення заперечуваного реалізується передусім через: удосконалення навчально-виховного процесу, під час якого нове фор­мується, засвоюється, але на підґрунті старого.

Засвідчує проблеми розвитку освітньої установи дарвінівська тріад; принципів: мінливості, спадковості та відбору.

Мінливість — це основа, джерело різних підходів до розвитку на­вчального закладу. Цей принцип стимулює руйнування попереднього одноманітного змісту, форм, методів організації навчально-виховного процесу, низьковартісного управління закладом освіти.

Принцип спадковості знаходить прояв у «просіюванні» минулого відбору цінного, ефективного, що може працювати за нових умов. Збе­реження окремих прогресивних традицій, передового досвіду сприяють ефективному розвитку нового.

Фактор відбору змушує заклад освіти відмовлятись від неефек­тивного, дозволяє адаптуватись до нового середовища чи замовленню на освіту, вимагає постійно тримати в полі зору свій імідж та систем) цінностей.

Найбільш ґрунтовно дослідили проблему розвитку освітнього закладу російські вчені, а саме: В. С. Лазарев, М. М. Поташник А. М. Моїсєєв, А. Є. Капто, В. І. Єрошин, О. І. Хомерікі, А В. Лорен­сов та ін. [52]. Вивчення першоджерел дало нам можливість зробите висновок, що розвиток освітньої установи слід розуміти як закономірну доцільну, еволюційну, керовану, позитивну зміну закладу (його цілей змісту, методів, форм організації педагогічного процесу та її керів­ної системи, яка призводить до досягнення якісно нових результати освіти.

Тепер необхідно зіставити поняття «управління навчальним закла­дом» та «управління розвитком навчального закладу».

Управління навчальним закладом — це цілеспрямована, активне взаємодія керівника з іншими учасниками освітнього процесу з меток забезпечення координації зусиль щодо оптимального функціонування установи та переведення її на більш високий якісний рівень.

Управління розвитком освітнього закладу — це вид управлінської діяльності, який спрямований на переведення установи в режим роз­витку та забезпечення якісно нових освітніх результатів.

Таким чином, управління функціонуванням навчального закла­ду покликане забезпечити використання наявного потенціалу. Його об'єктом виступає навчально-виховний процес та інші системи, які йоге забезпечують: матеріально-технічна, кадрова, фінансова тощо. Управління розвитком повинно забезпечувати збільшення потенціальних можливостей закладу за рахунок засвоєння певних нововведень. Тому об'єктом управління розвитком виступають інноваційні процеси та процеси, що їх забезпечують. Управління функціонуванням орієнтоване на сьогоденні потреби, а управління розвитком — на майбутні.

Порівняння режимів функціонування та розвитку закладу освіти та відповідної управлінської діяльності представлено М. М. Поташником [52] у таблиці 5.

Таблиця 5

Поиск по сайту: