Методи вибору інноваційної діяльності

Сценарій (від італійського — scenario) означає сюжетну схему, тобто детальний план здійснення чогось.

Сценарій інноваційної діяльності — це послідовність логічно Пов'язаних між собою епізодів щодо вибору та впровадження інновацій. Метод сценаріїв передбачає створення групи людей, які беруть участь у виборі та подальшій реалізації інновації, з'ясовують потенційні на­слідки, умови впровадження. Головна мета методу сценаріїв полягає у висвітленні гіпотетичної майбутньої ситуації, пов'язаної з інновацією. Як правило, заздалегідь формулюються спеціальні питання, добира­ються вірогідні ситуації. Під час роботи над сценарієм вимальовується логічна та правдива послідовність дій, які пов'язані між собою у часі та іншими наявними ресурсами. Великого значення надають критич­ним точкам розгалуження, в яких певні події, фактори, умови можуть змінити хід подій та суттєво вплинути на результат.

Переваги методу сценаріїв:

— дозволяє мислити не традиційно, а інноваційно;

— дозволяє розглядати не прості проекції теперішнього у майбутнє, а складні явища;

— дозволяє спеціалістам приділити увагу деталям, розрахун­кам, пошукам оптимальних шляхів, відмовившись від загальних абстрактних уявлень про кінцеві результати.

2) Ділова гра

Структура гри складається із наступних компонентів:

1. Підготовка учасників до сприйняття змісту гри (лекційно-семі­нарський блок та спеціальний інструктаж).

2. Введення в гру: комплектування груп, висування та вибір лідерів, розподіл ролей та знайомство з ними учасників, ознайомлення із сценарієм, завданнями.

3. Проведення гри — реалізація сценарію.

4. Рефлексія гри — аналіз та самоаналіз результатів гри, підведення підсумків.

Поширеними формами ділових ігор під час навчального процесу є наступні: «мозкова атака», ринг, аукціон, конгрес, конференція, «діамант», «вертушка», «акваріум», фестиваль, управлінська вітальня, майстерня, творча лабораторія, майстер-клас тощо.

Найбільш суттєвими недоліками в організації ділових ігор є такі:

1. Нав'язування гри — викликає небажання грати, спричиняє відсут­ність інтересу, гальмує прояви творчості.

2. Штучно утворені, нереальні ситуації — відривають теорію від прак­тики, знижують продуктивність роботи.

3. Надмірна прив'язаність до сценарію — стримує ініціативу, виключає елементи емоційного напруження, пошуку.

4. Відсутність правил, регламенту — веде до конфліктів, нетактовної поведінки, невиправданого збільшення часу гри.

5. Не відповідає інтересам персоналу з огляду на відсутність зв'язку сюжету з їхньою реальною професійною діяльністю та закладу освіти.

6. Гравці не залучаються до її підготовки, тим самим не спрацьовує мотиваційний елемент в організації гри.

7. Некомунікабельність, нетактовність, некомпетентність ведучого.

8. Тривалість породжує втому, втрачається інтерес, падає настрій.