Демократизація управління освітою

Демократизація освіти — це одна із вирішальних умов демократиза­ції суспільства та його подальшого розвитку. Це зумовлено об'єктивною потребою суспільства у новій людині, яка буде здібною до самостійних, відповідальних, творчих дій, людині з критичним, вільним від догм мисленням. М. М. Поташник висловив слушну думку: «Щоб мати хо­роші шанси на успіх у демократичних перетвореннях сучасної школи, потрібно усвідомити необхідність демократизації, її «примушеність». Ця необхідність визначається об'єктивною потребою суспільства у новій людині, здатній до самостійних, відповідальних, творчих дій, людині інтелектуальній, з критичним, звільненим від догм мисленням, яка живе у складному, суперечливому сучасному світі з купою пекучих проблем й готова кваліфіковано вирішувати ці вимоги».

Демократичне управління в своїй основі містить ціннісно-норма­тивну систему стосунків, засновану на визнанні гідності, партнерства, діалогу; передбачає співуправління, співдіяльність, співтворчість, співчуття, співрозуміння.

Демократизація управління в освіті передбачає:

1. Роздержавлення школи, зруйнування монополії держави на їх освіту.

Монополія держави на школу призвела до втрати нею багатьох своїх завдань і перетворилась фактично на закритий режимний за­клад. Інтереси суспільства та особистості залишилися за його порогом. Відповідно вчитель став приреченим чиновником. Як результат, сфор­мувалась система відчуження: школи від суспільства, учня від школи, вчителя від учня. Державно-громадське управління освітою повинно змінити ситуацію.

2. Децентралізація управління освітою передбачає чітке розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами управління.

Це поведе за собою скасування бюрократичної адміністративно-командної машини, яка контролювала, перевіряла, оцінювала і тільки. Це дасть змогу регіонам враховувати свої соціально-економічні, гео­графічні, культурні, демографічні та інші умови і відійти від унітарного освітнього простору.

3. Самостійність освітянських закладів у виборі стратегії свого розвит­ку, організації і методів роботи і юридична, фінансова і економічна самостійність.

4. Автономізація шкільного управління — передача частини обов'язків, а також і відповідальності громадським органам, педагогам, батькам, учням.

В його основі — принцип егалітаргності, довіри до людей.

5. Колегіальність щодо підготовки важливих рішень, розв'язання складних проблем:

• режиму дня, дисципліни, відпустки, премії, дотримання санітар­них норм — стосується адміністрації, педагогів, техперсоналу;

• якість навчально-виховного процесу, організація методичної роботи, підвищення кваліфікації — стосується адміністрації та педагогів;

• відвідування учнями школи, стан здоров'я дітей, успішність — стосується адміністрації, педагогів, учнів, батьків.

6. Розвиток ініціативи та творчості в колективі:

• відмова від одноманітності навчально-виховних заходів та занять, надання свободи вільного вибору і творчості;

• розвиток самоаналізу та самоуправління вчителів;

• творчі звіти про роботу.

7. Створення умов для школярів щодо вибору різних варіантів НВВЧЯЛЬ них курсів, навчальної діяльності, для диференціації навчально-виховного процесу, для індивідуалізації освітніх послуг. Розвиток адаптивного мислення.

8. Гласність усіх шкільних процесів, змін через наради, збори, звіти, оголошення тощо.

9. Створення умов для розвитку шкільного самоуправління, системи соціального захисту дітей. Надання свобод та прав учням:

• на освіту, вибір школи;

• на вибір профілю навчання;

• на навчання у недержавних закладах;

• на прискорене навчання;

• на навчання за індивідуальними планами;

• на участь у керівництві навчальним закладом через органи уч­нівського самоврядування;

• на вибір курсів, гуртків, факультативів, додаткових освітніх послуг;

• на вибір мети навчання;

• на об'єктивну перевірку знань;

• на диференційоване навчання за здібностями, станом здоров'я;

• на гуманність оцінювання; на відкритість, гласність у навчан­ні; \

• на вивчення рідної мови та культури свого народу тощо.

10. Переведення стосунків у площину співробітництва, відмова від формули «Начальник завжди правий». Етика, культура управлінської діяльності, демократичний стиль.

11. Виборність директора та його звітність перед колективом.

12. Створення умов для конструктивної критики та самокритики. По­вага думки іншого.

13. Планування і організація роботи з кадрами на основі діагностики рівня професійної компетентності.

14. Диференціація підходу до курсової підготовки:

• очне, очно-заочне навчання;

• загальні, проблемні, тематичні курси;

• 2-тижневі, місячні, лонгітюдні;

• Харків, Київ та інші міста, країни.

15. Розробка і запровадження системи стимулювання вчителів.

16. Максимальна відкритість під час оцінювання діяльності працівни­ків.

17. Розвиток соціального захисту педагогів. Активізація ролі профспіл­кового життя.

18. Залучення батьків до створення та розподілу шкільних ресурсів, до ремонту, до вироблення оптимального режиму дня, враховувати думки про стратегію розвитку школи, про якість роботи колективу, заохочувати до спільного навчання і виховання дітей; стимулювати здорові сімейні стосунки тощо.

Демократія — це докорінна зміна стосунків, розподіл прав та обов'язків між адміністрацією та іншими учасниками навчально-ви­ховного процесу.

Поиск по сайту: