Середньовічна містика

Містика. З ХІІ століття в Західній Європі шириться містицизм. Містика - це віра в здатність людини безпосередньо спілкуватися з Богом, а для цього Бога треба було пізнати. Процес пізнання за часів середньовіччя взагалі зводився до пізнання Бога. І навіть коли йшлося про пізнання природи, малося на увазі, що через пізнання природи людина пізнає Бога. Середньовічні філософи різнилися розумінням шляхів пізнання Бога. Містики при цьому вважали, що Бога не можна збагнути за допомогою розуму, інтелекту. Його можна лише відчути в собі під час містичного екстазу, коли душа, зливаючись із Богом, залишаючись часткою, стає в той же час і цілим. Екстаз досягається за допомогою свободного акту волі. Провідну роль у цьому процесі повинні були грати внутрішній досвід, глибока внутрішня віра, що дозволяла піднятися до Бога, а Богові спуститися до людини й осяяти її душу, любов до Бога, перед якою блякла б любов до матері, дівчини, жінки, й навіть Вітчизни. Пізнання Бога починалося зі смирення. Людина відмовлялася від своєї гордині, розуму, інтелекту й після нелегкого сходження зливалася з Богом у надприродному, чистому його спогляданні.

Вчення містиків про світ мало здебільшого пантеїстичні тенденції. Бог, вважалося, перебуваючи скрізь, присутній і в душі людини, що й давало можливість, на думку середньовічних містиків, безпосередньо з ним спілкуватися. Відчуття свого зв`язку з Богом містики ставили вище церковних догматів і авторитетів. Така постановка питання давала їм можливість критично ставитися до офіційного віровчення, ставати до нього в опозицію. Ідея можливості безпосереднього спілкування з Богом робила непотрібною роль церкви, що, природно, викликало опір останньої. Відставляючи церкву у справі спілкування з Богом на другий план, містики становили загрозу й феодалізму, оскільки церква була його ідеологічною опорою. Недарма ідеї містиків часто служили світоглядною базою для антифеодальних рухів. Хоча й не всі мислителі цього напрямку виходили за межі ортодоксальної містики, та все ж їхнє вчення про те, що для спасіння душі досить божої благодаті, мало значення для становлення протестантського вчення про внутрішню віру. Містика, як буде видно далі, сприяла виробленню майбутньої буржуазної етики доби Реформації. Віддаючи перевагу внутрішньому досвіду над зовнішнім, деякі містики займалися питаннями психології, зокрема з позицій містики розглядали таке явище як інтуїція. Містичні уявлення про бога не втратили свого значення й для деяких напрямків сучасної теології й філософії.

Видатним серед середньовічних містиків був Йоган Екхарт, відоміший під ім`ям Майстер (1260-1327). Він був монахом-домініканцем, викладав у вищих школах домініканців у Страсбурзі й Кельні, а також у Паризькому університеті, прославився своїми проповідями німецькою мовою. З 1329 року обвинувачувався в єресі.

Екхарт стояв на позиціях неоплатонізму, але на відміну від цього вчення, згідно з яким нижчі ступені буття утворюються в наслідок еманації, вважав, що вони виникають завдяки саморуху попередніх ступенів, як їхнє внутрішнє самоосягнення, що було прообразом пізнішої гегелівської діалектики. Бог вважався ним творчим принципом світового процесу. Творення світу, на його думку, відбувається в вічності, а отже, світ є вічним. Виходячи з пантеїстичних уявлень, Екхарт стверджував, що Бог розлитий скрізь, та тільки людина може його в собі споглядати: "Бог присутній у камені і в шматку деревини, але вони цього не знають. Якби знало дерево Бога й усвідомило близькість його, як верховний ангел, то й дерево мало б те ж блаженство, що й верховний ангел. Тому людина й блаженніша від шматка деревини, що вона пізнає Бога і знає, наскільки близький до неї Бог"

1. Для цього людина повинна зануритися в глибини свого існування й на це Екхарт спрямовував своє вчення про пізнання. Першим рівнем цього процесу було чуттєве пізнання, другим - повсякденний розсудок, а потім через божественне невідання людина йде до ототожнення себе з Богом. Раціональні міркування в цьому плані нічого не дають. Заглиблення в себе, усвідомлення в собі Бога змінює внутрішній зміст людини, впливає на її практичні дії, адже, зливаючись із Богом у містичному спогляданні, людина нібито ототожнює себе з Ним: "Де закінчується людина, там починається Бог. І Бог не бажає від тебе нічого більшого, ніж якби ти вийшов із самого себе, оскільки ти тварина й дав би Богові бути в тобі Богом"

2. Людина, що досягла вищого рівня пізнання, ставилася Екхартом вище людини, яка додержується заповідей, провадить подвижницький спосіб життя, бо додержання заповідей, подвижницьке життя, згідно з його вченням, є лише початковим етапом путі й не є істотними на вищому рівні богопізнання. З подібною думкою доведеться ще зустрітися при вивченні ідей Реформації (Лютерова ідея про виправдання вірою). Усі люди, на думку Екхарта, створені Богом різними й воля Божа проявляється в тому, що різні люди повинні, відповідно, йти різними шляхами в залежності від своєї вдачі.

Екхарт був виразником ідей бегардів і бегінок, представників прогресивних рухів того часу, його містика була спрямована на захист інтересів найбідніших верств населення, служила духовною основою антифеодальних рухів. Екхартові ідеї справили серйозний вплив на всю німецьку, включаючи й класичну, філософію.

Висновки

Як бачимо, середньовіччя було своєрідною епохою, що відобразилася в відповідній їй філософській думці. Особливості філософії цієї доби почали формуватися ще в надрах античної філософської думки. Найвпливовішим філософським вченням протягом усього середньовіччя залишався неоплатонізм, а з ХІІІ ст. також аристотелізм. Основною рисою цієї філософії було те, що вона була тісно пов`язана з релігією, її основною проблемою була проблема взаємозв`язку, взаємодії людини й Бога. Однак, хоч філософія й перебувала в тісних зв`язках із теологією, вона розвивалася досить інтенсивно, розхитуючи зсередини середньовічний світогляд і створюючи духовні й теоретичні основи культури доби Відродження й Нового часу. Зокрема великі успіхи були досягнуті в розвитку логіки, по суті утворився потужний теоретичний апарат, без якого був би немислимий розвиток майбутньої науки. Була підготовлена база для майбутньої розробки наукових методів. Ідея пізнання Бога через його творіння, природу й людину орієнтувала на пізнання божественної сутності світу, а в майбутньому - на пізнання природи як такої. Розрізнення внутрішнього і зовнішнього досвіду й надавання великого значення досвіду внутрішньому закладало основи майбутньої психології. Плідною виявилася філософія епохи середньовіччя й у становленні нової, буржуазної моралі, фактично заклавши базу ідеології доби Реформації. Із усього сказаного можна зробити висновок, що погляд на середньовічну філософію як на таку, що не створила нічого нового в порівнянні з античною філософію, а тим більше, що це була лише парафілософія, оскільки не мала можливості вільного розвитку, представляється не зовсім вірним. Дійсно, на поверхні цього процесу важко помітити щось принципово нове, проте в глибинах середньовічної філософії відбувалися, хоч і повільні, але значні кількісні накопичення. Той факт, що багато хто з середньовічних філософів переслідувався, говорить не лише про важкі умови розвитку тодішньої філософії, а й про те, що філософія не обмежувалася рамками офіційно дозволеного, що в її глибинах відбувався розвиток. І хоч твори переслідуваних мислителів засуджувалися, заборонялися а то й знищувалися, ідеї продовжували жити, збагачуючи людську думку. Деякі ідеї, розроблені середньовічними мислителями, і досі мають актуальне значення, вплітаються в сучасні філософські вчення, а такий філософський напрямок як неотомізм є прямим результатом розвитку вчення Фоми Аквінського, пристосування його до сучасних умов. Здобутки августинової гілки середньовічної філософії значно вплинули на розвиток сучасних екзистенціалістських течій. Без розуміння філософії доби середньовіччя важко збагнути філософію наступних епох. Наступна тема "Філософія доби Відродження" може бути по справжньому оцінена у співставленні з особливостями філософії доби середньовіччя.

-----------------------------------------------------------------

1 Экхарт М. Избранные проповеди.- Москва, 1912.- С. 36-37.

2 Там же.- С. 52.

Запитання для самоконтролю.

1. Які особливості історичних умов, у яких розвивалася середньовічна філософія?

2. Назвіть імена мислителів, вчення яких представлені в даній лекції.

3. Які основні напрямки середньовічної філософії?

4. Що таке схоластика, які її основні риси?

5. Що таке "номіналізм" і "реалізм", у чому полягала суть боротьби між цими двома напрямками?

6. Що таке містика, яка роль цього напрямку в розвитку європейської філософії?

7. Що Ви можете сказати про вчення Августина та його вплив на середньовічну філософську думку?

8. Що ви можете сказати про вчення Фоми Аквінського та його роль у розвитку середньовічної філософії?

9. Як ставилися середньовічні мислителі до процесу пізнання?

10. Що таке теорія "подвійної істини"?

11. Яке місце займає людина в ученнях середньовічних мислителів, як вона ними розуміється?

12. Які були думки середньовічних мислителів відносно організації суспільства?

13. Які основні риси середньовічної філософії в цілому?

14. Яке значення має середньовічна філософія для подальшого розвитку європейської філософії?

Література з даної теми

1. Антология мировой философии.- Киев: УМК, 1991.- Т. 1.- Ч. 1.- С. 161-291.

2. Введение в философию. Учебник для высших учебных заведений.- Москва: Политиздат, 1990.- Ч. 1.- С. 115-135.

3. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии.- Москва: Высшая школа, 1991.

4. Філософія.- Київ: Вища школа, 1995.- С. 30-35.

5. Філософія: Курс лекцій. 2-е видання.- Київ: Либідь, 1994.- С. 63-85.

6. Філософія: Навчальний посібник.- Київ: Вікар, 1997.- С. 50-58.

Поиск по сайту: